Цікаву концепцію цієї проблеми пропонує А. Д. Сахаров. Ось фінал його Нобелівської лекції: «Я захищаю також космологічну гіпотезу, згідно з якою розвиток Всесвіту повторюється в головних рисах нескінченне число разів на попередніх і наступних до нашого сторінках. Але все це не повинно применшити нашого священного прагнення саме в цьому світі, де ми, як спалах у пітьмі, виникли на одну мить з чорного небуття несвідомого існування матерії, здійснити вимоги Розуму і створити життя, гідне нас самих і неясно угадуваної нами мети».
Людина повинна гідно й відповідально здійснювати себе перед лицем земної природи й Всесвіту, уособлюваного можливими формами позаземного Розуму. Нехай наша цивілізація уподібниться до кожної людини, яка завжди живе з почуттям, ніби за нею постійно спостерігають, а тому уникає вчинків, яких треба соромитись. Мабуть, ми не станемо справжнім людством, глобальною персональністю, доки не стане для всієї Землі нормою сором жити не по-людському.
Література
1. Девис П. Случайная Вселенная. — Μ.: Мир, 1985.
2. Картер Б. Совпадение больших чисел и антропологический принцип в космологии // Космология. Теория и наблюдения. — М., 1978.—С. 369—370.
3. Климишин И.А. Релятивистская астрономия. — М.: Наука, 1989.
4. Струминський В.В. Як і для чого виникло життя на Землі // Вісник НАН України.— 1997.—№ 1-2.—С. 80—87.
28-04-2015, 23:38