Філософські проблеми техніки

Міністерство освіти і науки

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Кафедра філософії

Реферат на тему:

„Філософські проблеми техніки”

Виконав:

…………………...

…………………...

Перевірив(ла):

……………………

……………………

Київ, 2011

Зміст

Вступ .................................................................................................................3

1. Проблема співвідношення філософії науки і техніки..............................8

2. Техніко-екологічні та соціальні проблеми сучасності...........................13

3. Проблема комп’ютеризації суспільства..................................................18

4. Шляхи і перспективи розвитку техніки...................................................24

Висновки ........................................................................................................28

Список використаної літератури ..............................................................30

Вступ

Машинерія, що звитяжно розповсюджується, мучить і лякає мене. Вона підбирається повільно-повільно, як гроза. Але шлях її визначений, вона прийде і застане нас зненацька.

Йоганн Вольфганг Гете

Ціллю роботи являється дослідження філософських проблем техніки і шляхів їх розв’язання. Перші праці, що стосуються філософського розуміння про­блем техніки, вийшли у світ понад сто років тому. У 1877 р. у Брауншвейзі було видано книгу філософа-антрополога Е. Каппа „Основи філософії техніки”, яку й прийнято вважати початком систематичного філософсь­кого опанування проблем техніки. Приблизно у той же час у Франції А. Еспінас працював над побудовою загальної те­орії техніки, що спиралася на філософські основи й кате­горії. На межі XIX-XX ст. виходять праці відомого російського інженера П. Енгельмейера („Теорія творчості”, 1910 р. та „Філософія техні­ки”, 1913 р.), а також англійських філософів, які розроб­ляли технічну проблематику. Однак це були окремі, роз­різнені дослідження.

Філософія техніки - це одна з найбільш молодих гілок філософського знання філософія. До Другої світової війни внесок техніки у цивілізацію лише оптимістично схвалювався, а безперервний техніч­ний прогрес здавався чимось навіки даним і таким, що стверджує ідею панування людини над природою. Справж­ня зацікавленість у філософському тлумаченні проблем тех­ніки почалася із всесвітніх філософських конгресів у Від­ні (1968), у Варні (1973) та у Дюссельдорфі (1978). З того часу кількість друкованих праць, присвячених цій пробле­матиці, почала стрімко зростати.

Проте деякі філософи нехтували філософським аналі­зом техніки. З технікою вони по­в’язували обмежену щодо інтелектуального змісту дія­льність, що не варта філософського дослідження, а філософія розглядалась ними як частина царства духу, який протистоїть практичній діяльності, заснованій на інтуїтивному вмінні робити щось. „Долею філософії стало твердження про мо­жливість нею самою обстоювати власну субстанційність лише за умови виступу проти „техніки” у широкому її значенні”, — писав у 1963р. І. Блюменберг. Одночасно гальмувала поступ філософії техніки тенденція розглядати людину винятково як аnіmаl rаtіоnаlis (тварину раціональну), яка стверджувалася завдяки тому, що марксистська традиція, яку не сприймали на Заході, приділяла техніці як частині, так званих продуктивних сил суспільства, підвищену ува­гу, наголошуючи, що саме рівнем їх розвитку й визна­чається рівень суспільного, культурного та морального прогресу людства.

Тільки з усвідомленням суперечності між традицій­ною ідеєю нескінченного прогресу та близькістю меж зро­стання, характерною для 60-х років XX ст., філософія тех­ніки виділяється як окрема гілка філософсь­кого знання. І як наслідок виникають і розвиваються зовсім нові науки:

а) філософія техніки, або філософія науки і техніки;

б) технікознавство;

в) комплекс технічних наук, що в Англії називаються „Technology”;

г) історія природознавства та техніки;

д) соціологія науки та техніки;

е) інженерна психологія та ін.

Зусиллями цих наук розроблено цілий комплекс філософських проблем, найбільш актуальні з них будуть розглянуті нижче.

Визначена ціль роботи викликає певні завдання, відійшовши від суто філософських суперечок про онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, зосередитись на більш конкретних і нагальних проблемах техніки, що безпосередньо стосуються буття людини і суспільства, таких як: співвідношення між наукою і технікою; зростаюча складність сучасної тех­ніки та пов’язана з цим необхідність оцінки її наслідків; наслідки застосування комп’ютерів; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін.

Задача аналізу проблеми співвідношення науки і техніки в тій або іншій формі розглядалася в роботах Г. Беме, C. Тулміна, Г. Сколімовські, Л. Мемфорда і ін. Так Д. Сехель вважав, що „технічний прогрес, перш за все, керується розвитком емпіричного, а не теоретичного знання”. Ряд західних методологів науки, наприклад такі, як С. Тулмін і Д.Прайс, намагаються для виявлення логіки еволюції технічного застосовувати теоретичні моделі розвитку науки [20, 38]. Ця проблема була, є і буде актуальною через те, що співвідношення між наукою і технікою проявляється як динамічний процес, що постійно змінюється.

Щодо адекватної оцінки наслідків техніки і технічної діяльності, то значення цієї проблеми зростає з кожним роком. Відомо, що інженер зобов’язаний прислухатися не тільки до голосу вчених, технічних фахівців і голосу власної совісті, але і до громадської думки, особливо якщо результати його роботи можуть вплинути на здоров’я і життя людей, торкнутися пам’ятників культури, порушити рівновагу природного середовища і т. д. Коли вплив інженерної діяльності стає глобальним, її рішення перестають бути вузько професійною справою, стають предметом загального обговорення, а іноді і засудження. Ніякі посилання на економічну, технічну і навіть державну доцільність не можуть виправдати соціального, морального, психологічного, екологічного збитку, який може бути слідством реалізації деяких проектів [7].

Аналіз проблеми наслідків комп’ютеризації і створення штучного інтелекту суспільства є однією з головних у сучасній літературі з філософії техніки. У цій сфері виділяють пе­вні напрями. Передусім, це праці про соціальні наслідки комп’ютеризації. На Заході цьому феномену присвячено сотні томів. Головна увага слід звернути на те, що із засто­суванням сучасних комп’ютерних засобів докорінно змі­нилися всі сфери життя сучасного суспільства – від дер­жавного управління до освіти й культури. При цьому необхідно дослідити й проблеми, зумовлені цими змінами: перетворення інформації на своєрідний глобальний ресурс людства, потенційна можливість зростання відчуження лю­дини в інформаційному суспільстві, зміни соціальних за­сад такого суспільства.

Також, однією з найважливіших проблем, аналізом якої варто зайнятись, є проблема шляхів і перспектив розвитку техніки. Особливість цієї проблеми пов’язана зараз зі стрімким зростанням потужних технологій. При цьому кількість людей, які зазнають впли­ву технічних заходів та їх вторинних ефектів, з кожним днем значно зростає. Потерпають і природні системи, що стають об’єктом людської діяльності, оскільки порушується їх рів­новага, що нерідко призводить до руйнування цих сис­тем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних ва­желів, щоб бути здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у глобальному вимірі. Докорінно змінюється і людська свідомість.

Основні напрямки розвитку філософії техніки. Виникнувши в кінці ХІХ століття філософія техніки в процесі свого подальшого розвитку включала в себе велику палітру поглядів, які часом сходилися один з одним, а деколи грунтувалися на прямо протилежних принципах. Одні з них належать до так званого технократичному напрямку. Вони бачать в техніці визначальну, та мабуть і єдину, причину всіх соціальних змін. Подібні твердження грунтуються на принципі технократичного детермінізму. З точки зору інших техніка має свою логіку розвитку, незалежну від соціуму. Для одних майбутнє людства під впливом науково-технічного прогресу постає в райдужному світлі: техніка в процесі свого розвитку автоматично вирішить всі соціальні колізії, створить суспільство достатку, ліквідує принижує людину не творчий і фізично важка праця і забезпечить радісну творче життя. Інші, навпаки, бачать в техніці демона, який підпорядковує собі людину: ера людини зміниться ерою роботів, відбудеться інтелектуальне виродження індивідів, моральна деградація особистості. Одні погляди пов'язують прогрес техніки з розвитком науки, раціонального пізнання. Інші, навпаки, сподіваються на бога. вищий ірраціональний дух.

Філософія техніки вивчає техніку з різних сторін і виражає інтереси різних соціальних і професійних верств суспільства. Один ціннісний підхід буде у конструктора, інший у того, хто цю техніку використовує в процесі виробництва, третій у вченого, який бачить у техніці матеріалізацію наукових знань, четвертий у політика, п'ятий у релігійної людини і т.д.

Всі різноманітні аспекти і ціннісні підходи в осмисленні техніки знаходять своє інтегроване вираження у філософії техніки в порівняно молодій історії якої існують більш-менш оформлені напрями. У сучасній філософії техніки можна виділити чотири великих напрями: сцієнтистський, соціологічний, антропологічний і релігійний. Вони аналізують взаємозв'язок техніки з наукою, суспільством, людиною і вірою.

Перший напрямок - сцієнтистський (від англ. Science - наука) виникає ще в 70-х роках ХІХ століття. Техніка розглядається як практична реалізація наукових знань. Здійснюється філософський аналіз системи "наука-техніка", проводиться гносеологічне дослідження проблем техніки, технічної творчості та технічного знання. Техніка починає розглядатися як будь-який спосіб людської діяльності, що застосовує методи наукового пізнання.

Другий напрямок - соціологічний. Він аналізує взаємовідносини техніки і суспільства. Цей напрямок ділиться на два інших. Перша - техніцизм стверджує всемогутність "науковотехнічної раціональності", вдосконалення якої саме по собі повинно вирішити соціальні і політичні проблеми сучасного суспільства. Друга - антитехніцизм, що виник ще в 20-х роках ХХ століття. Техніка постає як злий геній людства, джерело всіх його бід. У залежності від конкретної соціально-політичної та економічної обстановки техніцизм і антитехніцизм послідовно змінюють один одного. Так, після другої світової війни розгортається гуманістична критика техніки, ставиться питання про кризу особистості та її долі в сучасному техніфікованому суспільстві.

Третій напрям - антропологічний (від гр.anthropos-людина). Свою проблематику цей напрямок сформулював ще в 30-і роки нашого століття. Технічне середовище розглядається як спосіб існування людини. Філософський аналіз технічної діяльності поєднується з даними антропології, психології, фізіології та інших наук, які вивчають людину. Досліджуючи техніку як необхідний атрибут людського буття, цей напрям філософії техніки часто йде по шляху біологізації техніки. Джерело будь-якої технічної творчості воно бачить виключно в діяльності людини як біологічної істоти, розглядає техніку як реалізацію якихось якостей та здібностей властивих природі. Людина таким чином технікою заповнює свою біологічну недостатність.

Четвертий напрям - релігійна філософія техніки. Він є спробою знайти в релігійній вірі порятунок від технічного песимізму. Релігійні інтерпретації техніки виникли на початку ХХ століття і з більшою активністю стали реагувати на суперечливі тенденції науково-технічного розвитку та його наслідки. Прагнучи осмислити науково-технічний прогрес з позицій християнства, цей напрям розглядає техніку як втілення надприродною сутності - бога. Будь-яка технічна система втілює універсальну "впорядкованість" природи відповідно до божественної мети. Винахід розглядається як "вільний" збіг людської ініціативи з волею бога, а технічний прогрес - як реалізація божественного інтелекту що розвивається з непохитною логічною необхідністю.

Віра в бога надає сенс людській діяльності, формує почуття відповідальності і захищає людей від можливих зловживань технікою, пробуджує у них совість.

Останнім часом іноді в ролі бога виступають прибульці з далеких світів. Еріх фон Денікін, наприклад, стверджує. що розвиток людства здійснюється за "планом", закладеним в людях "богами-астронавтами". Автори технічних винаходів, пише він, тільки вважають себе творцями. У дійсності ж самі того не відаючи вони витягають із глибин своєї генетичної пам'яті інформацію, успадковану від "богів-астронавтів". Поява нових ідей напевно було запрограмована з моменту створення людини.

У наступних розділах реферату спробуємо більш глибоко проаналізувати виділені тенденції та проблеми і представити можливі шляхи їх вирішення.

Проблема співвідношення філософії науки і техніки

У сучасній літературі з філософії техніки можна виділити наступні основні підходи до розв’язання проблеми співвідношення науки і техніки:

1) техніка розглядається як прикладна наука – лінійна модель;

2) процеси розвитку науки і техніки розглядаються як автономні, але скоординовані процеси – еволюційна модель;

3) наука розвивалася, орієнтуючись на розвиток технічних апаратів і інструментів;

4) техніка науки у всі часи переганяла техніку повсякденного життя;

5) до кінця XIX ст. регулярного застосування наукових знань в технічній практиці не було, але воно характерне для сучасних технічних наук [7];

6) technoscience – технонаука [50, 42].

Довгий час (особливо в 50-60-ті рр. ХХ сторіччя) однією з найбільш поширених була так звана лінійна модель, що розглядає техніку в якості простого додатку науки або навіть, – як прикладну науку [21, 8]. Проте ця точка зору останніми роками піддалася серйозній критиці як дуже спрощена. Така модель взаємовідношення науки і техніки, коли за наукою визнається функція виробництва знання, а за технікою – лише його застосування, вводить в оману, оскільки стверджує, що наука і техніка представляють різні функції, що виконуються одним і тим же співтовариством [7].

Наприклад, О. Майер вважає, що межі між наукою і технікою довільні. У термодинаміці, аеродинаміці, фізиці напівпровідників, медицині неможливо відділити практику від теорії, вони сплетені тут в єдиний предмет. І вчений, і технік, „застосовують одну й ту саму математику, можуть працювати в однакового виду лабораторіях, у обох можна побачити руки брудні від ручної праці”. Багато вчених зробили внесок в техніку (Архімед, Галілей, Кеплер, Гюйгенс, Гук, Лейбніц, Ейлер, Гаус, Кельвін), а багато інженерів стали визнаними і знаменитими авторитетами в науці (Герон Александрійський, Леонардо да Вінчі, Стевін, Геріке, Уатт, Карно). Майер вважає, „що практично застосовного критерію для розрізнення науки і техніки просто не існує” [7].

Іноді вважають, що головна відмінність між наукою і технікою – лише в широті кругозору і в ступені спільності проблем: технічні проблеми більш вузькі і більш специфічні. Проте насправді наука і техніка складають різні співтовариства, кожне з яких по різному усвідомлює свої цілі і систему цінностей [21, 20].

Така спрощена лінійна модель технології як прикладної науки, тобто модель, що постулювала лінійну, послідовну траєкторію, – від наукового знання до технічного відкриття і інновації – більшістю фахівців визнана сьогодні неадекватною.

З іншої точки зору, процеси розвитку науки і техніки часто розглядаються як автономні, незалежні один від одного, але скоординовані. Тоді питання їх співвідношення розв’язується так:

а) вважають, що наука на деяких стадіях свого розвитку використовує техніку інструментально для отримання власних результатів, і навпаки –буває так, що техніка використовує наукові результати в якості інструменту для досягнення своїх цілей [11, 40];

б) висловлюється думку, що техніка задає умови для вибору наукових варіантів, а наука у свою чергу – технічних. Останнє називають еволюційною моделлю [40].

Перше твердження підкреслює той факт, що уявлення про техніку просто як про прикладну науку повинна бути відкинута, оскільки роль науки в технічних інноваціях має відносне, а не абсолютне значення. Тобто, технічний прогрес керується перш за все емпіричним знанням, отриманим в процесі іманентного розвитку самої техніки, а не теоретичним знанням, привнесеним в неї ззовні науковим дослідженням [7].

Наприклад, американський філософ техніки Г. Сколімовські розділяє науковий і технічний прогрес. На його думку, методологічні чинники, що мають значення для зростання техніки, абсолютно відмінні від тих чинників, які важливі для зростання науки [29].

Ця позиція, яка акцентує лише емпіричний характер технічного знання, є не менше односторонньою. Абсолютно очевидно, що сучасна техніка немислима без глибоких теоретичних досліджень, які проводяться сьогодні не тільки в природних, але і в особливих – технічних – науках.

В еволюційній моделі співвідношення науки і техніки виділяються три взаємозв’язані, але самостійні сфери: наука, техніка і виробництво. Внутрішній інноваційний процес відбувається в кожній з цих сфер по еволюційній схемі [7].

На думку Стефана Тулміна, нова ідея в техніці часто веде, як і в науці, до появи абсолютно нової технічної дисципліни. Техніка розвивається за рахунок відбору нововведень із запасу можливих технічних варіантів. Проте, якщо критерії відбору успішних варіантів в науці є головним чином внутрішніми професійними критеріями, в техніці вони часто будуть зовнішніми, тобто для оцінки новацій в техніці важливі не тільки власне технічні критерії (наприклад, ефективність або простота виготовлення), але і – оригінальність, конструктивність і відсутність негативних наслідків, соціально-економічні чинники, власні орієнтири інженерів [50, 37].

Юдін наголошує, що для опису взаємодії трьох автономних еволюційних процесів справедлива така схема: створення нових варіантів (фаза мутацій) – створення нових варіантів для практичного використовування (фаза селекції) – розповсюдження успішних варіантів усередині кожної сфери на більш широку сферу науки і техніки (фаза дифузії і домінування) [50, 39].

Таким чином, в даному випадку філософи науки намагаються перенести моделі динаміки науки на пояснення розвитку техніки. Проте, така процедура, ще вимагає спеціального обґрунтування.

Згідно третьої, вказаної вище, точки зору, наука розвивалася, орієнтуючись на розвиток технічних апаратів і інструментів, і є рядом спроб дослідження способу функціонування цих інструментів [7].

Це твердження частково вірно, оскільки прогрес науки залежав в значній мірі від винаходу відповідних наукових інструментів. Причому багато технічних винаходів було зроблено до виникнення експериментального природознавства, наприклад, телескоп і мікроскоп, а також можна стверджувати, що без допомоги науки були реалізовані визначні архітектурні проекти. Без сумніву, прогрес техніки прискорюється наукою; вірно також і те, що „чиста” наука користується технікою, тобто інструментами. Але це ще не означає, що розвиток науки визначається розвитком техніки. До сучасної науки, скоріше застосовують протилежне твердження [21, 13].

Четверта точка зору піддає сумніву попередню, стверджуючи, що техніка науки, тобто вимірювання і експеримент, у всі часи переганяла техніку повсякденного життя[7].

Цієї точки зору дотримувався А. Койре.


11-09-2015, 00:03