Юридична деонтологія

права). Об'єкт юридичної науки (правознавство) таким чином за своїм обсягом вужчий від предмету та наповнює його конкретно історичним змістом. У зв'язку з цим, не слід плутати предмет право­знавства, як систему всіх юридичних знань, з предметом конкретної юридичної науки. Саме з цих конкретно-наукових предметів складається загально-теоретичне уявлення про сукупний предмет юридичної науки в широкому розумінні, який фактичне не існує в якості єдиного цілого та сприймається лише на філософському рівні мислення. Розу­міння предметів конкретних юридичних наук вимагає більш деталізованого підходу, що обумовлюється здійсненням безпосередніх досліджень реально існуючих явищ оперу­ванням конкретними даними позитивного матеріалу. Ми вже зазначили, що у предмети юридичної науки включаються держава і право. Однак і держава, і право, і вся держав­но-правова організація може існувати лише в умовах суспільства, тому їх вплив на суспільство і вплив суспільства на окремі явища державно-правової дійсності являється одним з аспектів дослідження предмету юридичної науки.

Тому мову треба, вести про конкретні методи окремих юридичних наук, які можуть бути універсальними або суто специфічними, що характерні лише для однієї галузі наукових знань або їх незначної кількості. Філо­софською основою всякої методології пізнання є принцип відображення об'єктивних

закономірностей розвитку та функціонування явищ оточуючої дійсності, розуміння їх в єдності та взаємодії.

Серед методів, які використовуються окремими юридичними науками, слід на­звати методи порівняння, аналізу та синтезу, статистики, метод історизму, систем­но-функціональний метод, спеціально-юридичний та деякі інші.

Розглянемо найбільш поширені у правознавстві методи.

Спеціально-юридичний метод. Його сутність полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності со­ціальних суб'єктів з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого. В ході такого описування відбу­вається реконструкція фактів та явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявля­ються тенденції та закономірності юридичної практики, вдосконалюється юридична термінологія.

Метод порівняння. Являє собою сукупність пізнавальних засобів та процедур, що дають можливість установити схожість та відмінність між явищами, що вивчаються. Як систематично розроблений метод сформувався в XIX столітті в порівняльному мо­вознавстві, етнографії. Зараз широко використовується юридичною наукою. Шляхом порівняння однопланового юридичного матеріалу, яке здійснюється за єдиними кри­теріями (за часом, за суб'єктами, за обсягом), виявляються характерні риси, ознаки правових явищ, їх особливе, загальне^або одиночне. При цьому виявляються також причинні зв'язки між явищами, що генетично не пов'язані між собою (економічна криза суспільства та правотворча діяльність держави). У зв'язку з визначною ефектив­ністю методу порівняння, для вирішення практичних проблем в системі юридичних знань склалася навіть ціла наукова галузь — порівняльне правознавство, де вивченню підлягають різні правові системи окремих національних держав. В результаті вияв­ляється можливість удосконалення зовнішньо-політичної діяльності, урахування існу­ючих особливостей міждержавних стосунків, запобігання негативним фактам держав­но-політичного життя, що мали місце у чужому досвіді, використання у державному будівництві більш прогресивного та передового, перевіреного світовою практикою. Порівняння, як метод, має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівню­ються не випадкові факти правової діяльності, а лише закономірні та типові, які ма­ють достатній ступінь достовірності. Слід додати, що порівняння відіграє значну роль в умовиводах стосовно узагальнення інформації, виявленні аналогії предметів та явищ.

Методи статистики. Ці методи використовуються майже усіма науковцями у ході вирішення дослідницьких завдань. Змістовно це означає, що існує певна група статистичних методів, які в загальному вигляді розкривають порядок застосування математичних знань до пізнання правової дійсності, вивченні кількісних змін у держав­но-правовому житті та обробці цих даних. Серед статистичних методів розрізняють:

методи дескриптивної (описової) статистики, індуктивної (вибіркової) статистики, ста­тистики взаємозв'язків. Всі вони тією чи іншою мірою впливають на процес пізнання. Фактично ми маємо справу з цифрами, формулами, графіками, гістограмами, се­редніми величинами, генеральними сукупностями тощо. Наприклад, завдяки деск­риптивному методу, можна виявити ряд узагальнюючих показників, що характеризу­ють певну сукупність явищ. Так, до сукупності соціальних норм відносимо такі показ­ники: існують в суспільстві, виступають в якості правил поведінки, регулюють відно­сини соціальних суб'єктів.

Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явища правової дійсності існують не ізольовано, а взаємодіють з деякими іншими, складаючи таким чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крім того, що кожне явище виступає елементом системи, воно являється одночасово підси­стемою, яка складається з інших систем. Кожний елемент системи виконує в ній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значний елементарний склад, з позицій їх системно-функціональної організації має значний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і навіть необхідно використовувати цей метод у ході вив­чення системи державних органів, їх розподілу на законодавчу та судову гілки влади за^фуцкуюнальним призначенням. Те ж саме стосується структури правової норми.

Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностич­ну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції — такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:

1. Теоретико-пізнавальна — теоретичне засвоєння держави та права на рівні за­гальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, формування за­гальних уявлень про окремі правові явища, констатація існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.

2. інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального значення тощо.

3. Ідеологічна — всяка система знань являється елементом ідеології людської свідо­мості. ідеї про право, про державу складаються в цілісні системні утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси та волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій, об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності, закріплюють загальноправові цінності та ідеали.

4. Прогностична — крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення володіє значною цінністю для практики соціального будівництва та являється однією з найважливіших функцій всіх суспільних наук. і

5. Практико-прикладна — усі теоретичні досягнення, які людство отримує в ре­зультаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на користь людям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для практики — ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з головних її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі державного апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання, створенню надійних правозахисник механізмів тощо.

6. Еврестична — дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не роз­повсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєння дійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право.

7. Методологічна— розглядається як внутрішньосистемна функція, яка вказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливості їх викори­стання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права у системі юридичних наук.

8. Комунікативна — вказує на необхідність взаємозв'язку та взаємодії всієї систе­ми юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту та удосконалення юри­дичних знань, використання наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання

І дубляжу у науковому дослідженні та утворенню прогалин, подолання неконструктив-|дискусій.

Перш за все се­ред них слід назвати принцип втілення справедливості, гуманізму, законності, пла­новість наукових досліджень, їх практична націленість та Інші.

ГПеред сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода українська дер-1 жава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі труднощі відчуваються в еко­номічній сфері. Однак, за Конституцією Україна — це демократична, правова, со­ціальне орієнтована держава, тому вирішення проблем державного будівництва, еко­номічного відродження країни значною мірою залежить від використання правових заходів та механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не склалася і нова систем? управління, не спрацьовують на практиці юридичні гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба — засобами юридичного про­гнозування сконструювати модель сучасного українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної реалізації з урахуванням існуючих особливостей внут­рішнього порядку та вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це — генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим передба­чається вирішення значної кількості більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових тенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних право­вих гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз практи­ки державотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду тощо...

Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових юри­дичних знань являється їх системний характер. Ми вже зазначали, що правознавство змістовно складається з певної системи юридичних наук, які мають свої власні пред­мети дослідження та відповідно до специфіки предметів власну методологію. Щодо класифікації юридичних наук, то у науковій літературі існують деякі розбіжності не принципового характеру. Для прикладу наведемо більш поширену класифікацію, за якою можна виділити:

1. Загально-теоретичні та історичні науки — теорія держави та права, історія дер­жави та права, історія політичних та правових вчень.

2. Галузеві науки — конституційне право, кримінальне право, адміністративне право та інші.

3. Міжгалузеві науки — суд і правосуддя, транспортне право, господарське пра­во, банківське, митне право.

4. Прикладні юридичні науки — кримінологія, криміналістика, судова медицина, бухгалтерський облік.

5. Науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право і державу — міжнародне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство, історія держа­ви та права зарубіжних країн.

Юридична деонтологія більшою мірою відноситься до групи прикладних наук тому, що вивчає вимоги етичного порядку у зв'язку з виконанням юристами професійного обов'язку та деякі інші питання, про що вже говорилося раніше. В історичному плані

юридична наука має багатовіковий досвід, який складався шляхом поєднання зусиль філософів, юристів, державних та політичних діячів різних епох. На кожному етапі свого становлення в юридичні^ науці відбивалися тенденції розвитку суспільства, особливості функціонування тих чи інших політичних інститутів. Але якщо казати про витоки формування юридичних знань, що мали у достатній мірі офіційний та система­тизований характер, то слід згадати про римське правознавство пізнього періоду, j яке формувалося в межах колегії жреців (collegium pjntificum) та відчувало значний ї вплив релігійного світогляду. В цілому їх правові знання ще не відділялися у само-I стійну галузь знань та існували разом з формулами релігійних традицій. Знання про I' правові норми вважалися цілком таємними та охоронялися кастою жреців, що забез-J^ почувало ефективність їхнього релігійного та владного впливу на людей.

4. Юридична практика

Після ознайомлення з загальними рисами та системою наукових юридичних знань більш зрозумілими стають питання практичної діяльності, яка відбувається у сфері дії права в зв'язку з цим має ряд характерних-ознак, які дають можливість виділити її у певний вид соціальної діяльності. Перед тим, як визначити ці характерні риси, слід звернутися до розуміння більш загального терміну— соціальна діяльність, існує навіть теорія соціальної дії, автори якої у 20-ті роки XX століття намагалися пояснити поведінку соціальних суб'єктів через зв'язки уявлення, психологічні і моральні моменти? які виникають у ході взаємовідношень між ними Ця теорія характеризувалася свого часу, як основний напрям американської соціології XX століття та мала значний успіх у питаннях пояснення соціальної структури, ієрархії соціальних систем, рівнів їх орга­нізації тощо.

Питання соціальної діяльності можна розглядати також з позицій філософії або психології. В кожному випадку ми отримаємо певний результат. Однак, слід врахову­вати той факт, що правознавство відноситься до суспільних наук, має свою методо­логію дослідження та різні методологічні рівні — від філософського до конкретно-історичного, а значить може самостійно пояснювати окремі явища оточуючого світу, які мають відношення до правової дійсності. На цій підставі соціальну діяльність можна визначати як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення жит­тєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Людські потреби та інтереси, які вис-тупають двигуном їхньої діяльності, дуже різноманітні, характеризуються невизначе-ним колом аспектів розуміння, тому людська діяльність відбувається відповідно у різно­манітних формах, напрямах та сферах суспільного життя. Одним із напрямів, що змістовно наповнюють поняття соціальної діяльності, являється юридична діяльність. При цьому юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери со-ціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологіч­них підходів та допомагають всебічно розкрити об'єкт дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від інших. За різними підставами виділяють такі види, як — розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методо­логії дослідження).

Виділення такої значної кількості видів обумовленого багатогранністю соцільного життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди.

Вид діяльності характеризуеться конкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше. Юридична діяльність, окремий вид соціальної діяль­ності. також характеризуєтьсягювними рисами:

1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.

2. Здійснюється спеціально уповноваженими на те суб'єктами, які володіють юри­дичними знаннями.

3. її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.

4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів І значною мірою пов'язана з державною діяльністю.

5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.

6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індиві­дуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі пове­дінки.

7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери су­спільного життя, які підлягають правовому регулюванню.

Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціаль­ної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відпові­дності до вимог права. —Іноді вживається термін "юридична практика" (соціальна практика), який по суті

відображає поняття діяльності, але включає ще й досвідпрактичного засвоєння І дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням^ існуючого досвіду Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між вище згаданими термінами.

Нами вже було зазначено, що зміст юридичної діяльності у кожному випадку скла­дають конкретні дії перелік суттєво впливає на визначення обсягу,сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні ) види: cavere (складати нові позови та угоди), адеге (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх посередників. Авторитет римських юристів,, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У ( зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Ци- церон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.

суспільних відносин вимагає від їх учасників узгодження своїх цілей, бажань, потреб та інтересів.

Юридична діяльність, характеризуючись своїми специфічними рисами, не являєть­ся виключенням із загального правила. Як і інші види соціальної діяльності, вона впорядковується за допомогою цілої системи засобів, серед яких правові займають вагоме місце. Однак, в деонтологічному аспекті привертають до себе увагу засоби неюридичного походження, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив. В чому ж полягає сутність соціального регулювання, які види його бувають та як воно трансформується в сферу юридичної діяльнбсті? Треба зазначити, що виходячи із системного характеру соціальної організації (суспільство як система), її багатоплано­вості, необхідності розвитку і функціонування, соціальне регулювання як невід'ємний фактор і умова співіснування різнородних суб'єктів, умова здійснення будь-яких видів соціальної діяльності існувало на протязі всього періоду суспільства. Можна визначи­ти два основних види соціального регулювання: нормативне та індивідуальне. Суть нормативного зводиться до створення загальних правил поведінки


29-04-2015, 05:00