Міністерство Освіти і Науки України

Міністерство культури і туризму України

Київський Національний Університет Культури і Мистецтва

Звіт по краєзнавчій практиці

«Видатні пам’ятки природи та архітектури Закарпаття»

Виконав студент:

ІІ-ого курсу, групи ММТ 68-к

Сердюк Федір

Київ, 2010

Звіт по практиці

26 січня 2010 року групи ММТ 2-ого курсу поїхали на краєзнавчу практику до Закарпаття. В перший день,приїхали у місто Мукачево, відразу ж з потяга ми пішли до автобуса та поїхали до міста Ужгород,у місті Ужгород, відвідали ужгородський замок та музей під відкритим небом, де було зібрано старинні будинки різних культур, поколінь, та націй зі всіх куточків Закарпаття; також не залишили без уваги ужгородський Кафедральний собор та центральну площу Ужгорода, де знаходиться Римо-Католицький костел св. Георгіятабезліч сувенірних крамниць, магазинів, та місць відпочинку де зробили зупинку на обід,вибирали кафе,та інші місця де було пов’язано з сферою обслуговування, потім повернулися до автобусів недуже задоволеними сферою обслуговування яке потрібно підвищити до теперішніх умов обслуговування!

Повернувшись до автобусів ми продовжили нашу подорож до міста Мукачева, де побували в Мукачівському замку та мукачівському Свято-Миколаївському жіночому монастирі на Чернечій горі біля Мукачева;. Після холодного, важкого але цікавого дня екскурсій нас повезли до селища міського типу Воловець,у якому нас поселили, у 4-ох корпусах. На другий день нашої поїздки,після сніданку, наша туристична група відвідала озеро «Синевир» в міжгір`ї, яке ще називають «Морським оком», після чого ми пообідали в калибі, скуштували справжні закарпатські страви, яка знаходиться біля в`їзду до воріт заповідної зони «Синевир» яке визнане 7-м чудом України,а вже ближче до вечора ми повернулися на базу де повечеряли.

Третій день нас зайняли екскурсією до мінеральних вод «Саймівське» та «Келичинське» та водоспаду «Шепіт» та після, насолоджувалися краєвидом закарпатських гір селища Пилипець,де в перше за 3-и дні ми почали каталися на лижах та санчатах. На четвертий день нашої поїздки один автобус поїхав до міста Берегово, де знаходяться купальні та термальні води, після чого група відвідала «Берегівський професійний ліцей сфери обслуговування» та центр Берегово.

А інший поїхав до селища Пилипецьде 2-га група ознайомлювалась з вершинами гори Гимба висота якої сягае 1491 м..Та також останніх 2 дні нашої практики ми провели в селищі Пилипець, навчалися а хто вже катався то допомагав вчитися кататися на лижах, у ці дні перебування у селищі всі здобули знання у гірсько-лижному виді туризму,яким воно повинно бути, що потрібно робити для того щоб сюди приїжджали люди для відпочинку!а також роздивлялися чудові краєвиди Закарпаття. 2-ого лютого після останнього нашого катання ми відправились до готелю, зібрали речі та попрощалися з закарпатською природою, після чого сіли на поїзд, який приїхав до Києва 3 лютого 2010 року о 9:31.

Зауваження та пропозиції

Мені сподобалась ця поїздка, цікаві екскурсії, прекрасні пейзажі, смачна їжа та дивовижна природа та клімат, але все ж таки є зауваження щодо обслуговування. По-перше мені не сподобалось, що після потяга нас зразу ж повезли на екскурсії, а не до бази, де ми могли б влаштуватися, та переодягтись. Мені здається, що так не повинно бути, оскільки деякі люди важко переносять поїздки на деяких видах транспорту та потребують відпочинку, адже це є важлива складова туристичного обслуговування. По-друге, хоч корпуса де ми проживали були охайними та номери в яких ми проживали були добре об лаштовані та комфортабельні все ж таки в кімнатах кожен день знаходились якісь неполадки, пов’язані з технікою безпеки та постачанням води у номер, це дає деякий дискомфорт. По-третє, автобусів майже нема яких-небудь зауважень, я розумію що-що є то і пропонуємо але все ж таки, наприклад комфорт, точніше тепло оснащення. Перш за все головною складовою туристичного обслуговування є здоров`я та безпека туриста, тому я вважаю, що більш комфортною було б поїздка на екскурсії в теплому автобусі.

Крім мінусів є ще й великі плюси. Дуже сподобались екскурсії та екскурсоводи: дуже цікаві екскурсії, цікаві та чіткі розповіді екскурсоводів щодо місць які ми відвідували; дуже смачна їжа, щодо нашої бази, то дуже сподобалось, все було поряд корпуса, аптека, вокзал, були близько і це додавало більше комфорту та економило час; дуже велике враження призвели самі люди, їх культура, і особливо мова, адже вона дуже відрізняється від звичайної російської та української мов; комфортабельні номери, де було майже все, що треба туристу для тимчасового перебування в готелі(душ та туалет в номері(також гаряча та холодна вода), окремі кімнати, телевізор, обігрівач, зручні меблі, в готелі була дуже смачна та натуральна їжа. Ще дещо про лижний курорт: база для катання була більш менш близько від бази(в 40 хв. від бази); добрі траси та дивовижна природа; не високі ціни та привітні люди. Дуже добре, що на протязі всіх екскурсій в нас були одні и ті ж екскурсоводи, які кожну поїздку щось розповідали, не було сумно у автобусі, хоч і їхали по ті їж дорозі але все одно розповідали! Але більш за все мені сподобались екскурсії, та походи до природних заповідних місць, та гори. Стосовно музеїв зауважень немає, томущо я вважаю треба вчитися саме у музеях Закарпаття як правильно розташувати експонати, зробити інтер’єр та інше. Хочу ще використати як пропозицію а не як зауваження про керівництво яке взяло на себе відповідальність у Києві а також те яке нас зустріло у Закарпатті, залишатися та продовжували бути такимиж чудовими, відповідальними, приємними керівниками!!!

2 Ужгород

2.1 Ужгородський замок

Кажуть, цей замок, розташований на вершині Замкової гори над містом - один з найдавніших в Україні, має вже більш як тисячу років. Тисячу - вдумайтесь в цю цифру. Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, - центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварський замок кочівникам не вдалося.

Звичайно, протягом такої довгої кар'єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.

Наступна згадка про укріплення, що належали місцевим магнатам Другетам, відноситься вже до 1499 року. Хоча важко собі уявити, що більш як півтора століття це місто жило без надійного охоронця. Другети володіли краєм з 1322 по 1691 роки, і про фортифікації Унгвару мусили думати. Тим більш, основна частина збережених на сьогодні укріплень була зведена саме в XIV столітті.

В місто запросили італійських військових інженерів, справжніх знавців фортифікаційного мистецтва того часу. Вони реконструювали замок: вимуровали міцніші стіни, на всіх кутах споруди звели ромбовидні бастіони висотою в 10-15 метрів, висунуті за лінію квадрата стін - ці фрагменти укріплень збереглися дотепер. На площадках бастіонів було встановлено гармати. Роги бастіонів виклали квадратовими плитами з каменю.

В плані замок був неправильним чотирикутником - за велінням рельєфу Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8-10 метрів, через який до в'їздної брами було перекинуто підйомний міст. Навіть зараз помітні заглибини для ланцюгів, що підіймали міст у разі потреби.

Ну і не забули Другети прикрасити замок родинним гербом: над входом у фортечний палац висічено барельєф з чотирма дроздами. Кілька слів про палац. Він розташовується напроти в'їздної брами, в північно-східній частині комплексу, над урвищем Замкової гори. Палац - слово трохи манірне і розбещене для цієї суворої двоповерхової споруди з чотирма кутовими вежами. Товщина стін тут 2,5-3 метри, а замість вікон подекуди трапляються бійниці. І не палац це, здається, а донжон, цитадель, замок у замку, найукріпленіша частина фортифікацій Унгвара. Воно й зрозуміло.

Палац, в який тепер тягнуться екскурсанти на оглядини експозиції Ужгородського музею, походить з XVI ст. Він має внутрішній дворик з видовбаним в скельній породі колодязем. В стінах споруди збереглися таємні ходи, якими можна було проходити з одного поверха палацу на інший.

В 1775 році ужгородська твердиня потрапляє за наказом імператриці Марії-Терезії в руки Мукачівської єпархії. Комплекс зазнає невеликих перебудов, зокрема, знищується Рицарська зала палацу.

З 1946 року і по сьогодні в стінах замку розташований Закарпатський краєзнавчий музей.

При вході в Ужгородський замок перше, що бачиш - могутнього залізного Геркулеса-Геракла, який от-от подолає отруйну Лернейську гідру. Скульптура виготовлена в 1842р. тут же, в Унгварі.

Раніше скульптура знаходилася в селі Ужок неподалік одноіменного перевалу, під Бескидом. Там, після відкриття в XVII столітті джерел з лікувальними властивостями, розташовувався популярний бальнеологічний курорт, куди з задоволенням приїздили не лише закарпатці, а й мешканці сусілньої Речі Посполитої. Одне з джерел носило назву Гераклове - начебто вода звідти дарувала людям силу, якою славився античний герой. Скульптура знаходилась саме там, аж поки в роки Другої світової війни курорту не прийшов кінець.

Перший директор Закарпатського краєзнавчого музею, Петро Сова (1894-1984) у 1947 році перевіз Геркулеса до ужгородського замку.

А неподалік героя, на узбіччі стежки - покровитель торговців і манрівників Гермес-Меркурій. Залізну скульптуру сидячого юнака відлили, ймовірно, на знаменитому фрідєшівському залізоплавильному заводі в ХІХ ст.

Ще одна цікава скульптура, що прикрашає замкове подвір'я: Турул (сокіл), хижий птах, що взлітає.

Слово "турул" походить від тюркського тогрул (сокіл). Для угорців ця птаха була своєрідним героїчним символом. Давні угри поклонялися турулу ще зі скіфських часів. Повага, якою користувалася ця птаха в давніх кочівників, помістила його на герб самого вождя гуннів Аттіли. А угорська королівська династія Арпадовичів вважала цю пташку своїм тотемістичним предком: турул, відродившись в легендарній Емеше, зачав прародичів угорців Гунора і Мадяра.

Під час повстання куруців під приводом Ференца Ракоці в 1703 році, за легендою, саме турул приніс шаблю князю Ракоц - і іперемогу повстанцям в першому переможному бої з австрійськими військами поблизу містечка Вилок.

Через 200 років після славної битви (1903) на її місці встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Пам'ятка була демонтована після Другої світової війни (відновлена в 1989р.), а скульптура сокола потрапила до Закарпатського краєзнавчого музею.

На жаль, не збереглася шабля, яку Турул колись тримав у дзьобі.

2.2 Церква святого Юрія

Посередині замкового подвір'я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви. Це храм святого Юрія, який згадується писемними джерелами вже у 1248 р. У той час це була невелика кам'яна споруда, зведена із тесаних каменів-квадрів. Навколо церкви розміщався цвинтар. Заможніших міщан ховали і в самій церкві, під долівкою нави.

Коли у XIV ст. володарями міста стали Другети і звели в місті палац, вони перетворили церкву на родове місце поховання членів своєї сім'ї. У XVI ст. храм значно розширили, а до східної стіни добудували спеціальну поховальну крипту - глибоке підвальне приміщення з кам'яними стінами та склепінчастою цегляною стелею. Вхід до крипти закривала масивна прямокутна кам'яна плита. Після того як церкву зруйнували, стеля крипти обвалилася. Тлінні останки колись могутньої родини Другетів донині спочивають під цими, порослими травою й чагарником, похмурими руїнами.

Однак церква святого Юрія відома не тільки як місце поховання Другетів. У її стінах 24 квітня 1646 р. була укладена Ужгородська церковна унія. Того дня у місті було особливо людно. З ближніх і дальніх околиць сюди стікалися люди. Всі готувалися до великого свята. Урочиста процесія пройшла містом до церкви. Тут після святої літургії 63 православні священики склали на руки єпископа Дьєрдя Якушича визнання католицької віри.

Акт проголошення ужгородської унії відбувся. Та минуло ще майже 100 років, перш ніж греко-католицька віра поширилася серед усього українського населення краю.

Свідкові унії, замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила страшна пожежа. Католицькі вірники щє деякий час намагалися відродити храм, але в 1762 р. його розібрали, а матеріал використали на будівництво нової церкви в центрі міста. Тоді ж відкрили й крипту, однак жаданих скарбів, за винятком золотого перст-ня графа Балінта Другета, не знайшли.

Минали роки, десятиліття. Місце, на якому стояла церква, поступово поглиналося землею. Згодом вже мало хто з ужгородців пам'ятав про цю першу у своєму місті церкву. А коли на поч.XIX ст. семінаристи засадили замкове подвір'я фруктовими деревами, то про церкву нагадувала лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта, що поросла чагарником. Про загадкове місце з'явилися різні здогадки, домисли, легенди. Як писав у середині XIX ст. перший історик Ужгорода Карой Мийсарош, цю яму в народі прозвали "відьм'ячою", оскільки тут близько 1730 р. нібито спалили ужгородську відьму, жінку Юрія Сюча Марію Рушковську. Проте документального підтвердження страти чаклунки не знайдено. Походження легенди пов'язане, очевидно, з пожежею 1728 р.

2.3 Музей під відкритим небом

На щастя, в нашому краї ще є люди, які турбуються про культурну спадщину Закарпаття. Нещодавно в Закарпатський музей народної архітектури та побуту під відкритим небом було перевезено дзвіницю із села Вільховатий Рахівського району, побудовану на початку 19 століття.

Інтер’єри музею — побут різних етнічних груп населення Закарпаття кінця 18-го — початку 19 ст. — знайомлять з найкращими творами декоративного прикладного мистецтва. Зігріті життям багатьох поколінь будівлі старого села стають в наш час унікальними музейними експонатами, дають можливість на власні очі переконатися в нелегкій реальності давнього українського села. На мальовничих схилах Замкової гори знайшло своє пристанище давнє село, тут ніби завмерло минуле Закарпаття.

Проте будівлі музею, зведені переважно із дерева та соломи, потребують реставрації та ремонту. Але завдяки відданій роботі працівників музею хатинки завжди доглянуті.

Музей в Ужгороді – один з перших в Україні. Його будівництво почалося 1965 року. Були досліджені десятки сіл, садиб, окремих будівель, щоб перевезти в музей найбільш цінні пам’ятки архітектури – житлові, господарські, виробничі споруди, предмети побуту та знаряддя праці. Ідея створення музею саме під відкритим небом виникла більше 120 років тому в Швеції. Під нього на Замковій горі виділили 3,5 га. Планування музею співвіднесене із географічною картою Закарпаття; із заходу на схід розміщені будівлі із низинних та передгірських районів українського, румунського, угорського населення, на схилах – горян, гуцулів та бойків. Найціннішими є старі будівлі із сіл Ракошина, Оріховиці, Стеблівки, Бедевлі. На думку деяких дослідників, у хаті, яку перевезено із села Тибави Свалявського району, колись жили батьки закарпатського вченого Ю.І. Венеліна-Гуци. Будівлі гуцулів та бойків перевезено до музею із сіл Стебного та Ясіня Рахівського району, села Рекіт Міжгірського району, с. Гукливого з Воловеччини. Хата угорських поселенців як експонат музею завезена із села Вишково Хустського району.

Силами працівників музею перевезли дзвіницю із села Вільховатий до колекції старших музейних експонатів. Її встановлюють на кладовищі. Будівля стоятиме на міцному фундаменті, її стіни відтворюватимуться за давніми зразками. В центр корпусу встромляються дерев’яні кілки, які рятують її під час землетрусу, деталі дзвіниці з’єднуються тільки кованими цвяхами. За словами завідуючого відділу з реставраційної роботи музею Юрія Данкулинця, робота з такими унікальними будовами майже ювелірна, адже колектив музею взяв на себе відповідальність цілком відтворити зовнішній вигляд давньої дзвіниці (як це робили наші предки). Єдине, що потребує заміни — стріха. Її виготовлятимуть із нового дерева.

Отже, незабаром відвідувачі музею зможуть подивитися на відновлену дзвіницю, якій ще недавно загрожувало зруйнування. Дай Боже, аби у працівників музею вистачило сил, а у спонсорів та держави грошей, щоб привозити нові експонати і доглядати за старожилами. Як сказав заступник директора музею по науковій роботі Т. Сопко, “зберігаючи пам’ятки культури Закарпаття, нам буде ЩО показати і нашим нащадкам, і туристам.”

Під час нещодавньої робочої поїздки на Мукачівщину голова ОДА відвідав ряд підприємств та закладів району, серед яких ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат”, Ракошинська лікарня, Яблунівське газове родовище, Мукачівський кар’єр та інші. Крім того, губернатор побував у селі Вільховиця, яке відоме, передусім, дерев’яною церквою св. Великомученика Дмитра. Церкву побудовано в 17 ст. у сусідній Бистриці, проте 1910 року її перенесено у Вільховицю і перебудовано. Будівлю споруджено з дубових колод, а над п’ятигранним вівтарем вкрито гранчастим двосхилим дахом.

Ознайомившись зі спорудою, стан якої наразі є не дуже задовільним, губернатор доручив підшукати майстра з виготовлення дерев’яних шинглів, що необхідні для оновлення дерев’яного перекриття церкви. Олеся Тимар, відділення журналістики УжНУ.

2.4 Кафедральній собор

На самому початку вулиці Капітельної, там, де Замкова гора круто спадає в бік міста, розкинувся один з кращих архітектурних ансамблів Ужгорода - Кафедральний греко-католицький собор і колишня резиденція мукачівських єпископів, які вже давно перетворилися на візитну картку міста над Ужем. У минулому жоден краєвид нашого міста не обходився без зображення храму і резиденції.Він покликаний нагадувати прихожанам про різдвяне диво. При вході до греко-католицького храму в обласному центрі Закарпаття м.Ужгород розмістився справжній вертеп. Усі дійові особи біблійної притчі — царі, миряни, свійські тварини, та головні — Марія І Боже немовля —


29-04-2015, 02:28