Загальна характеристика суджень 2

"Так"); "Чи побували люди на Марсі?" (відповідь - "Ні").
4. У розділових судженнях треба називати всі можливі альтернативи. Так, у запитанні "Яке це речення, розповідне чи питальне?" не названо "чи спонукальне", що може негативно вплинути на характер відповіді на це запитання.
Правильно сформульоване запитання є необхідною умовою ефективних пошуків відповіді.
Значення суджень як форми мислення
Мислити - це передусім виражати (письмово, усно, "про себе") судження, тобто щось стверджувати чи заперечувати, зіставляти поняття (суб'єкт і предикат) за обсягом як сумісні (у стверджувальних судженнях) чи несумісні (в заперечних). А зіставляючи поняття, опосередковано судять про відповідні предмети об'єктивного світу, їх властивості, зв'язки, відношення і саме існування. Завдяки судженням предмети і явища осягаються у найрізноманітніших їх проявах. Так, багатоманітні характеристики людини передаються з допомогою суджень: "Людина здатна виробляти знаряддя праці"; "Людина - жива істота"; "Людина має свідомість"; "Людина має моральні орієнтири" тощо.
Судження перебуває в органічному взаємозв'язку з поняттям (та іншими формами мислення) і разом з тим якісно відрізняється від нього. По-перше, судження складається щонайменше з трьох елементів (суб'єкта, предиката і зв'язки, кожен з яких відіграє відповідну пізнавальну роль), а поняття становить собою найелементарнішу одиницю мислення (з точки зору її будови!).
Якщо поняття є швидше формою думки (мислі), опорним пунктом пізнання, його підсумком, "коморою знань", то судження є формою руху знань, їх розвитку, формою мислення. У формі судження особливо переконливо виявляється активний і діалектичний характер мислення, зокрема, своєю структурою судження відображає факт об'єктивної роздвоєності речей.
Окремими ізольованими поняттями мислити не можна. Це одна з обставин, беручи до уваги яку, деякі логіки вважають, ніби найелементарнішою формою мислення (а не мислі, думки) є судження. В понятті пізнання ніби підсумовується, завершується1, а завдяки судженню воно розвивається.
Поняття є "ущільненою", "прихованою" формою думки, а судження - це відкрита, розгорнута, явновиражена думка. Завдяки судженням поняття виникають, формуються, розвиваються, а сформовані - розкриваються, з'ясовуються їх зміст і обсяг.
Судження доповнюють понятійне знання, оскільки в них відображаються не тільки загальні та істотні властивості, а й неістотні: на практиці доводиться зважати на будь-які властивості речей.
Ізольовані від судження поняття не виявляють основної логічної характеристики думок - істинності чи хибності, а судження, як відомо, неодмінно є або істинними, або хибними.
Так само, як судження немислиме без його складових - понять, різні види умовиводів немислимі без суджень, які виступають їх (умовиводів) складовими елементами. У цьому знову-таки виявляється роль судження як форми мислення.
Перевіркою істинності суджень займається та наука, предметна сфера якої відображена в судженні. Для логіки важливо чітко визначити структуру судження, оскільки це є необхідною умовою розв'язання суто логічних (формально-логічних) задач.
Формальна логіка абстрагується від проблеми виникнення і розвитку суджень, їх сутнісної субординації тощо. її цікавить виключно формальний зміст суджень (як й інших форм мислення).
У формі суджень розкриваються зміст і обсяг понять, з'ясовується значення відповідних термінів.

29-04-2015, 02:45