Зміст
Вступ
Розділ 1. Система світового ринку технологій
1.1 Сутність ринку технологій та його роль у світовій економіці
1.2 Складові світового ринку технологій
Розділ 2. Стан та перспективи розвитку світового ринку технологій
2.1 Динаміка розвитку світового ринку технологій
2.2 Структура світового ринку технологій
Розділ 3. Проблеми та шляхи розвитку світового ринку технологій
3.1 Проблеми функціонування світового ринку технологій
3.2 Напрямки розвитку світового ринку технологій
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Науково-технічний прогрес не тільки «поглиблюється» – веде до подальшого збільшення інтелектуальної місткості продукції традиційно «підпорядкованих» йому галузей, а й «поширюється» – охоплює ті сфери економіки, які раніше були малочутливими до нього.
Науково-технічні послуги за самою своєю сучасною природою не можуть не вносити радикальних змін до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов’язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп’ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.
Специфіка та функціональна роль саме міжнародної торгівлі послугами особливо тісно пов’язані з сучасним характером економічного, науково-технічного прогресу, зростанням значення інформаційного обміну, збільшенням інтелектуальної компоненти у ВВП. Відтепер сфера послуг потребує великого «інтелектуального навантаження», передусім завдяки таким своїм компонентам, як електронні програмні розробки, телекомунікації, ділові, наукомісткі, кредитно-фінансові та страхові послуги, охорона здоров’я, інші групи наукомістких галузей.
Метою курсової роботи є розкриття поняття світового ринку технологій та особливостей його функціонування в Україні.
Розділ 1. Система світового ринку технологій
1.1 Сутність ринку технологій та його роль у світовій економіці
Технологія – сукупність знань про використання або удосконалення машин, устаткування, що забезпечують обробку, виготовлення, зміну стану, якості і форми сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції.
Міжнародні документи ООН трактують поняття «технологія» як:
- набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг;
- матеріалізовану або упредметнену технологію (машини, устаткування і т.д.)
Міжнародний технологічний обмін – це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.
Формування світового ринку технологій відбулося в другій половині 50-х – 60-і роки ХХ сторіччя, коли обсяг міжнародних комерційних операцій за технологіями перевищив масштаби національного обміну. Це дозволило виділити міжнародний обмін технологіями в окрему форму міжнародних економічних відносин. За даними МВФ кількість країн, що обмінюються технологіями з 1960 року збільшилося з 22 до 84, розширився обсяг щорічних ліцензійних операцій, що свідчить про зростаючу економічну роль цього виду товарів для всіх учасників обміну технологіями. За деякими оцінками, у розрахунку на одиницю витрат валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку набагато вище, ніж експорт звичайних товарів. Технологічний обмін перевищує традиційні світогосподарські потоки товарів, послуг і капіталів.
Основні передумови, що обумов бурхливий розвиток міжнародного обміну технологіями:
- на рівні країни – це нерівномірність розвитку країн світового господарства в науково-технічній сфері, що може бути зв'язане з недостатнім обсягом витрат на НДОКР у деяких країнах і з розходженням цілей їхнього застосування;
- на рівні підприємств придбання технології сприяє рішенню конкретних економічних і науково-технічних проблем; подоланню вузькості науково-технічної бази, недоліку виробничих потужностей і інших ресурсів; одержанню нових стратегічних можливостей у розвитку.
Економічна доцільність експорту технології порозумівається тим, що це:
- джерело одержання доходів;
- форма боротьби за товарний ринок;
- спосіб обійти проблеми експорту відповідного товару;
- спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди, як обсяг виробництва, участь у прибутках і т.п.
- можливість доступу до іншої технології через «перехресне ліцензування»;
- можливість більш ефективного удосконалювання об'єкта ліцензії за участю покупця і т.д.
Економічна доцільність імпорту технології порозумівається тим, що це:
- доступ до нововведень високого технічного рівня;
- засіб економії витрат на НДОКР;
- засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт;
- забезпечення використання національного капіталу і робочої сили;
- умова розширення експорту продукції, що випускається по закордонних технологіях;
- гарантія освоєння продукту або процесу за допомогою продавця і т.д.
Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Однак останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніш вважалися країнами «третього світу».
У 1994р. загальний темп економічного росту в країнах, що розвиваються, наблизився до 6%, що в 3 рази більше, ніж у США, Японії або Західній Європі. Особливо треба відзначити Південну Корею, Тайвань, Таїланд і Сингапур, і трохи пізніше до них приєдналися деякі країни Латинської Америки й Індія. Наприклад, в області науки, техніки, програмного забезпечення Мексика готує стільки ж фахівців як Франція, Південна Корея – більше, ніж будь-яка країна Європи (крім Німеччини), Індія або Китай – більше чим Франція і Німеччина разом узяті.
Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості. Наприклад, Витрати на експлуатацію заводу напівпровідників у Східній Азії з її великою пропозицією робочої сили і зростаючим бізнесом приблизно в 5 разів нижче, ніж у Японії і США і майже на третину нижче, ніж у Європі.
Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині, створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії роблять комп'ютерні програми, мікросхеми, специфікації комп'ютерів для декількох ведучих фірм США.
Найбільший вплив у цій сфері робить Східна Азія. Вони мають рівень грамотності вище, ніж у США. Південна Корея, що була в 1960р. на рівні країн Африки південніше Сахари, обігнала Англію по показниках ВНП.
Східноазіатські і латиноамериканські ринки вже мають велике значення для багатьох американських експортерів, особливо виробників дорогих споживчих товарів і засобів виробництва, тому що Японія і Європа переживають спад. За 5 останнього років обсяг американського експорту в Мексику виріс майже в 3 рази і ще більше після створення інтеграційного об'єднання НАФТА. Протягом 80-х років американський експорт у Сингапур, Тайвань і Гонконг виріс на 160%, вони є для США великим ринком , чим будь-яка європейська країна.
Україна в цьому плані переживає далеко не кращі часи. Глибока економічна і соціальна криза привела до того, що досить значимий технологічний і науковий потенціал України використовується не цілком. Більш того, щорічно наукову сферу залишають 30 тис. вчених і фахівців. Тільки 1% промислових підприємств України займаються освоєнням нових технологій.
1.2 Складові світового ринку технологій
Світовий ринок технологій можна підрозділити на 4 сегменти:
- ринок патентів і ліцензій;
- ринок науко- і технологічно ємної продукції;
- ринок високотехнологічного капіталу;
- ринок науково-технічних фахівців.
На промислово розвиті країни приходиться близько 90% світового ринку технології, у т.ч. більш 60% приходиться на США, Японію, Великобританію, Німеччину і Францію. Велика частина торгівлі ліцензіями приходиться на наступні галузі: електротехнічна й електронна промисловість – 19%, загальне машинобудування – 18%; хімічна промисловість – 17,4%, транспортне машинобудування – 10,2% всього обсягу комерційних операцій.
Особливості сучасного світового ринку технологій:
1. Світовий ранок технологій сприяє інтелектуалізації світової економіки в цілому.
2. Головними суб'єктами виступають ТНК, у яких відбувається спільне використання результатів НДОКР материнськими і дочірніми компаніями, у результаті чого світовий ринок технологій розвитий краще національного. Близько 2/3 світового технологічного обміну приходиться на внутрішньофірмовий обмін ТНК. Більш 60% ліцензійних надходжень промислово розвитих країн приходиться на частку внутрікорпораційних надходжень (у США – 80%).
3. Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (рівень монополістичного контролю 89-90%);
4. Стратегія поводження ТНК на світовому ринку технологій стосовно незалежних фірм і країн визначається життєвим циклом технології:
1 етап – продаж готової продукції, зробленої за новою технологією;
2 етап – технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих закордонних інвестицій;
3 етап – чисте ліцензування.
Таким чином, новітні технології в основному використовуються в країні базування, а в міру їх устарювання передаються у філії і далі продаються за рубіж у виді ліцензій.
5. Технологічний розрив між різними групами країн, спричиняє багатоступінчасту структуру світового ринку технологій:
- високі технології (унікальні, прогресивні) звертаються між промислово розвитими країнами;
- низькі (морально застарілі) і середні (традиційні) технології промислово розвитих країн є новими для що розвиваються і були соціалістичних країн.
Технології створювані в розвитих країнах – праце- і ресурсомісткі, але капіталозаощаджуючі; технології країн, що розвиваються – працезаощаджуючі, але ресурсо- і капіталомісткі. Таким чином міжнародна торгівля технологіями на практиці обмежена розвитком адаптаційних можливостей у їхньому застосуванні в тій або іншій країні.
6. Світовий ринок технологій має специфічну нормативно-правову базу свого функціонування (Міжнародний кодекс поводження в області передачі технологій), а також міжнародні органи регулювання (Угода всесвітньої торговельної організації по аспектах прав на інтелектуальну власність (ТРИПС), комітет з передачі технології Конференції ООН по торгівлі і розвиткові (ЮНКТАД), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС), координаційний комітет з контролю за експортом (КОКОМ), Нарада фахівців з безпеки технології (СТЕМ).
У міжнародній економіці носіями технології можуть виступати такі фактори виробництва:
- товар - у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;
- капітал - у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталомісткими товарами;
- праця - у випадку міжнародної міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів;
- земля - у випадку торгівлі природними ресурсами, для розробки яких використане новітнє науково-технічне досягнення.
У міжнародний технологічний обмін широко залучені всі чотири сфери людської діяльності: наука, техніка, виробництво і керування,
Будучи обмеженої складової світової економічної інтеграції, науково-технічне співробітництво має свою специфіку, форми і методи, обумовлені самою природою науки і техніки.
Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки являють собою комплекс найрізноманітніших відносин, що виникають як на рівні організацій, підприємств, об'єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони здобувають різні форми обміну, співробітництва, що розвиваються, удосконалюються, доповнюють один одного. Обмін науково-технічними досягненнями може бути як безкоштовним, так і комерційним.
Розділ 2. Стан та перспективи розвитку світового ринку технологій
2.1 Динаміка розвитку світового ринку технологій
По каналах міжнародних зв'язків в області обміну науково-технічними досягненнями відбувається передача науково-технічної інформації у формі знань і технології, тобто навичок, способів виробництва, конструкцій нових виробів. Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам по науково-технічному обміні орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні зведення про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва. Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і створює можливості для розвитку майбутньої торгівлі технологіями. Найважливішими формами некомерційних науково-технічних зв'язків є: обмін науковими і технічними знаннями через особисті контакти вчених і фахівців, науково-технічні публікації, міжнародні виставки і ярмарки, реклама, некомерційна передача технічних знань країнам, що розвиваються, некомерційні потоки технологій у структурах приватних фірм.
Технологічна допомога країнам, що розвиваються, у залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті може бути:
- двостороння – здійснюється по угодах між урядами країни-донора і країни одержувача допомоги;
- багатобічна – здійснюється декількома країнами у відношенні одного країни-одержувача.
До розряду багатобічної відноситься і технологічна допомога по лінії міжнародних організацій. Однієї з перших міжнародних організацій, що стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН. Великі програми здійснюють також МВФ, Світовий банк, ОЕСР і практично всі інші організації.
Науково-технічне співробітництво організацій і підприємств, розташованих у різних країнах, або ж державних організацій і структур має своєю метою досягнення визначеного результату, у якому зацікавлені сторони, що співробітничають. При цьому відбувається об'єднання усіх або частини знаходяться в їхньому розпорядженні матеріальних, фінансових ресурсів, науково-дослідних кадрів, результатів попередніх розробок кожної сторони. Через цю форму міжнародних зв'язків досягається як економія ресурсів на досягнення результатів, так і скорочення ризику у випадку невдачі. Отриманими в процесі співробітництва науково-технічними знаннями і результатами мають право користуватися всі учасники відносин.
Основними формами науково-технічного співробітництва є:
- координація наукових і технічних досліджень:
- спільне проведення досліджень;
- кооперація робіт в області наукових і технічних досліджень.
Поряд із застосуванням цих основних форм науково-технічне співробітництво здійснюється також через проведення наукових і технічних досліджень за замовленням, надання технічної допомоги і послуг науково-технічного характеру, навчання і стажування фахівців.
Для юридичного оформлення відносин, що виникають при здійсненні науково-технічного співробітництва, складають:
- міжнародні угоди, предметом яких може бути співробітництво в проведенні наукових і технічних досліджень по обраних проблемах, створення тимчасового колективу, спільної лабораторії, міжнародної науково-технічної організації;
- цивільно-правові договори або контракти між організаціями різних країн, предметом яких може бути проведення наукових і технічних досліджень на основі кооперації або за замовленням, створення тимчасових колективів або лабораторій, ліцензійні договори.
У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами:
1. Патент – свідчення, видаване компетентним урядовим органом винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу. Термін дії патенту 15-20 років і тільки на території тієї країни, де він виданий.
2. Ліцензія – дозвіл, видаваний власником технології (ліцензіаром), захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.
3. Копірайт (право відтворення) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео-твору на показ і відтворення своєї роботи.
4. Товарна марка – символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.
Уперше патенти і привілеї, що зберігають права винахідника, були введені в Англії в 1623 році. Пізніше – у США (1787р.), у Франції (1791р.), у Росії (1812р.), Голландії (1817р.), Іспанії (1820р.).
З розвитком капіталістичного способу виробництва патентна система удосконалювався, але основні її принципи збереглися дотепер. До них відносяться:
- виключне право патентовласника на використання об'єкта промислової власності;
- необхідність сплати мита за видачу і підтримку патенту;
- територіальна обмеженість патентних прав;
- система критеріїв патентоспроможності об'єкта промислової власності.
Патентна система пред'являла уже відразу в момент виникнення ряд вимог до об'єкта промислової власності, без задоволення яких патент не видавався. Ці вимоги мінялися, доповнювалися в процесі розвитку патентного законодавства, але основні діючі критерії патентоспроможності збереглися. До них відносяться:
1. Технічне рішення задачі.
2. Новизна.
3. Винахідницький рівень технічного рішення означає перевищення рівня звичайного інженерного рішення.
4. Практична застосовність має на увазі можливість промислового використання винаходу.
Сучасний стан торгівлі технологіями дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній торгівлі технологіями:
- промислово розвинені країни з домінуючим експортом технологій. До цієї групи відноситься одна країна – США. Експортна спрямованість торгівлі технологіями має історичний характер і відбиває науково-технічний потенціал країни. Сумарні витрати на НІОКР у США перевищують аналогічні витрати у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції й Італії разом узятих. Держава бере на себе гнітючу частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень;
- промислово розвинені країни з переважним експортом технологій. До них відносяться Великобританія і Швейцарія, що мають позитивне сальдо в торгівлі технологіями. Обидві країни проводять політикові, спрямовану на стимулювання експорту технологій. Основа такої політики у Великобританії така ж, як і в США. Торгівля технологіями у Швейцарії базується, по-перше, на спеціалізації у виготовленні високоякісної продукції для машинобудування, приладобудування, електротехніки і т.д., а по-друге, – на створенні великої кількості філій і дочірніх компаній великих фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій;
- промислово розвинуті країни з переважним імпортом технологій. До цієї групи відносяться інші промислово розвиті країни, насамперед Німеччина і Японія. Країни цієї групи широко використовують закордонний досвід і технічні знання для оснащення ведучих галузей передовою технологією і прискорення власних науково-технічних розробок і не прагнуть до балансування надходжень і платежів по ліцензійних угодах. Прикладом успіху цієї політики є широка експансія на автомобільному ринку в 70-і рр. західнонімецького «Фольксвагена» і японських автомобілів, що в умовах енергетичної кризи успішно застосовували придбані ліцензії для створення мало- і мікролітражних автомобілів.
Якщо США є найбільшим у світі експортером технології, то Японія, навпаки, з початку 50-х рр. стала одним з найбільших у світі споживачів науково-технічних досягнень. Величезне значення в створенні «японського чуда» мало ефективне використання іноземних патентів і ліцензій, їхнє негайне впровадження й освоєння. Сьогодні Японія є лідером по багатьом напрямкам науково-технічного прогресу, однак вона усе ще більше платить за іноземну технологію, чим одержує за експорт своєї, але цей розрив зменшується;
- країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю торгівлі технологіями. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;
- країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю торгівлі технологіями. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів;
- країни, що розвиваються, з епізодичним характером торгівлі технологіями. До них відносяться в основному найменш розвинуті країни.
Охорона прав на винаходи, промислові зразки і товарні знаки – предмет активного міжнародного регулювання. Основною міжнародною угодою в цій області є Паризька конвенція по охороні промислової власності. Перша редакція цієї конвенції була підписана 11 державами в Парижі в 1883р. і надалі неодноразово переглядалася і доповнювалася. У країнах-учасницях Паризька
9-09-2015, 01:50