3.3. Принципи обов'язкового і добровільного страхування
* Обов'язкову форму страхування відрізняють наступні принципи:
1. Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страхувальник зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники вносити належні страхові платежі. Закон звичайно передбачає:
перелік підлягаючих обов'язковому страхуванню об'єктів; об'єм страхової відповідальності; рівень або норми страхового забезпечення; порядок встановлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок з наданням права їх диференціації на місцях; г'періодичність внесення страхових платежів; ^ основні права і обов'язки страхувальника і страхувальників. Закон, як правило, покладає проведення обов'язкового страхування на державні страхові органи.
2. Суцільний обхват обов'язковим страхуванням вказаних в законі об'єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів і їх стягування у встановленітерміни.
3. Автоматичность поширення обов'язкового страхування на об'єкти, вказані в законі. Страхувальник не повинен заявляти до страхового органу про появу в господарстві підлягаючого страхуванню об'єкта. Дане майно автоматично включається в сферу страхування. При черговій реєстрації воно буде враховане, а страхувальнику пред'явлені до сплати страхові внески. Так, наприклад, чинне законодавство встановлює, що будови, що належать громадянам, вважаються застрахованими з моменту встановлення на постійне місце і зведення стін і даху.
4. Дія обов'язкового страхування незалежна від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягаються в судовому порядку. У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками; страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості по страхових платежах. На не внесені в термін страхові платежі нараховуються пені.
5. Бессрочность обов'язкового страхування. Вона діє протягом всього періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном. Тільки бесхозное і ветхе майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальника страхування не припиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.
6. Нормування страхового забезпечення по обов'язковому страхуванню. З метою спрощення страхової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення в процентах від страхової оцінки або в рублях на один об'єкт, наприклад 800 крб. на одну голову великої рогатої худоби в даній місцевості і т.д.
По обов'язковому особистому страхуванню в повній мірі діють принципи суцільного обхвату, автоматичности, нормування страхового забезпечення. Однак воно має суворо обумовлений термін і повністю залежить від сплати страхового внеску (наприклад, по обов'язковому страхуванню пасажирів).
Добровільна форма страхування побудована на дотриманні наступних принципів:
1. Добровільне страхування діє і внаслідок закону, і на добровільних засадах. Закон визначає підлягаючі добровільному страхуванню об'єкти і найбільш загальні умови страхування. Конкретні умови регулюються правилами страхування, які розробляються страхувальником.
2. Добровільна участь в страхуванні в повній мірі характерна тільки для страхувальників. Страхувальник не має права відмовитися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Даний принцип гарантує укладення договору страхування на першу (навіть усному) вимогу страхувальника.
3. Вибірковий обхват добровільним страхуванням, пов'язаний з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання в ньому брати участь. Крімтого^ за умовами страхування діють обмеження для висновку договорів.
4. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміну особливо обмовляються в договорі, оскільки страхове відшкодування або страхова сума підлягає виплаті, якщо страховий випадок стався в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного переукладення договорів на новий термін.
5. Добровільне страхування діє тільки присплаті разового або періодичних страхових внесків. Вступ внаслідок договору добровільного страхування зумовленийсплатою разового або першого страхового внеску. Несплата чергового внеску по довгостроковому страхуванню спричиняє за собою припинення дії договору.
6. Страхове забезпечення по добровільному страхуванню залежить від бажання страхувальника. По майновому страхуванню страхувальник може визначати розмір страхової суми в межах страхової оцінки майна. По особистому страхуванню страхова сума за договором встановлюється угодою стотон.
У свою чергу, цивільне право охоплює право власності, зобов'язальне право, авторське і винахідницьке право, спадкове право. Оскільки страхові правоотношения, відображаючи істоту категорії страхування, мають форму взаємних зобов'язань сторін, ці правоотношениявідносяться до зобов'язального права.
Одназсторін, що беруть участь в страхуванні, страхувальник, приймає на себе страховий ризик іншої сторони страхувальника, його потреба в страховому захисті відповідних об'єктів страхування. Відповідно до цього страхувальник берет на себе зобов'язання виплатити страхове відшкодування, страхову або іншу суму страхувальнику або іншій особі в зв'язку з настанням страхового випадку, якщо цей випадок спричинив обумовлені зазделегідь руйнівні або іншінаслідки. Інша сторона страхувальник берет на себе зобов'язання сплатити страхувальнику зумовлені страхові внески і виконати інші дії, пов'язанізі страхуванням. Іншими словами, страхові зобов'язання євозмездными (оскільки можливі і безвідплатні безкоштовні). За страхову послугу страхувальника страхувальник платить страхові внески. Ця обставина також витікає зсуті категорії страхування, яка виражає відносини по формуванню грошового страхового фонду за рахунокнадходження страхових внесків (платежів) від страхувальників і використання цього фонду тільки серед тих же страхувальників.
Зобов'язальні правоотношенияпри страхуванні зачіпають не тільки страхувальника і страхувальників, але і інших фізичних і юридичних осіб застрахованих, посмертних пелучателейстрахової або іншої суми, спадкоємців страхувальника або застрахованого, підприємства і організації, що не є страхувальниками, але пов'язані з проведенням страхування, медичні, правоохоронні і інші установи.
Зобов'язання страхувальника досить багатогранні. Для прийому на страхування матеріальних цінностей страхувальник оглядає і страхову оцінку відповідного майна, нараховує і отримує належні страхові платежі, видає страхувальнику страхове свідчення. Принастанні страхового випадку складає страховий акт в підтвердження цього юридичного факту, його обставин і причин, визначає розмір збитку і суму страхового відшкодування, проводить виплату належних грошей, стягає в судовому порядку виплачене страхове відшкодування з винних лиць, вирішує воп-
рос про відмову у виплаті страхового відшкодування. По особистому страхуванню страхувальник виконує аналогічні дії, але з урахуванням особливостей таких нематеріальних об'єктів страхування, як життя, здоров'я і працездатність людини.
Страхувальникові в свою чергу подає заяву про страхування, якщо воно добровільне, сплачує разовий або періодичні страхові внески, повідомляє страхувальнику необхідні відомості, істотні для страхових правоотношений, зберігає страхове свідчення, має право достроково припинити сплату періодичних внесків, якщо його влаштовують пов'язані з цим наслідки. Після страхового випадку страхувальник зобов'язаний повідомити про нього страхувальнику, виконати дії, пов'язаніз рятуванням потерпілого майна і приведенням його в порядок, представити відомості про обставини і причину страхового випадку, про розмір збитку і інш., якщо це істотне для виплати страхового відшкодування або страхової суми, визначає спосіб виплати дричитающихсяйому грошей, має право на претензії до ^страхувальника, що дозволяються у відомчому і судовому порядку. ^ Страхові правоотношения можуть бути внедоговорными (обов'язковими для сторін) і договірними, виникаючими післяволеизъявлениясторін про укладення договору страхування. І ті і інші правоотношения повинні бути убрані в письмову форму.
Приобов'язковому страхуванні страхувальник оформляє документи і облікові регістри, що відображають наявність і рівень страхового забезпечення підлягаючих страхуванню об'єктів, вручає на руки страхувальникам страхові свідоцтва. Страхувальники внаслідок закону зобов'язані вносити страхові платежі. Не внесені в термін платежі переходять в недоплати і підлягають стягненню в безперечному або судовому порядку. По добровільному страхуванню укладення договору починається з письмової або усної заяви страхувальника і закінчується врученням страхувальнику страхового свідчення. При цьому договір страхування набирає чинності тільки післясплати страхувальником належне з нього
; разового або першого страхового внеску.^
Особливість договорів добровільного страхування складається в тому, що вони формально є двосторонніми, а внаслідок їх умов по суті, трьохсторонніми і навіть в окремих випадках багатосторонніми. Так, за договором особистого страхування
, як одержувачі страхової або іншої суми можуть виступати страхувальник, або застрахований, або посмертний (після смерті страхувальника або застрахованого) одержувач, або за-
кінні спадкоємці вказаних осіб. Крім того, по страхуванню дітей, наприклад, може бути не один, а два (і більш) страхувальників, оскільки умови страхування дозволяють заміну страхувальника. Потрібно також відмітити, що принцип добровольностипри укладенні договору страхування в повній мірі відноситься до волеизъявлению страхувальника. Страхувальник же не має права відмови страхувальнику в ув'язненні договору, якщо волевиявлення страхувальника відповідає умовам даного вигляду страхування.
Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, але і з власником майна, наприклад договір страхування автомобіля, яким користується обличчя, що має довіреність від власника, або інвалід, що отримав автомобіль в користування від держави.
Особливість возмездныхдоговірних страхових зобов'язань складається також в тому, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, право володіння, користування і розпорядження своїми грошима, ці платежі поступають в страховий фонд і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо ж конкретний страхувальник в період • страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виключенняскладає тільки страхування на дожитие, що є у нас складовою частиною деяких видів страхування життя. При страхуванні на дожитие страхувальник за своїм договором індивідуально нагромаджує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру страхової суми, що виплачується йому. У період дії договору він може, припинивши сплату внесків, отримати суму резерву внесків, що нагромадилася у вигляді викупної суми. Тим самим, т^ряяна час страхування право володіння і користування Відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними, аналогічно правоотношениям, виникаючим при зберіганні грошових внесків громадян в банку. Приведений •механізм поступового накопичення страхової суми по страхуванню на дожитие підтверджує збереження права власності страхувальника на резерв внесків, що утворюється при цьому.
І страхувальник і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в страхову правоотношения. Страхувальник внаслідок свого Статуту і відповідної ліцензії повинен мати право на страхову діяльність, а страхувальник бути дієздатним для оформлення договору страхування по своєму цивільному статусу і віку. Крім того, страхувальнику
необхідно мати достатнє, стійке джерело прибуткуддясплати страхових внесків.
4.2. Страхове законодавство
Страхове законодавство в Радянському Союзі протягом всієї його історії будувалося з урахуванням дії державної монопалии на проведення страхування, коли страховий ринок складався з двох продавців Держстраха і Інгосстраха СРСР і суворо обумовленого законодавством кола страхувальників.
Державна монополія на страхову справу була уперше оголошена декретом уряду в 1918 році і неухильно підтверджувалася подальшою практикою проведення страхування.
Наявність вказаної державної монополії на страхування наклала свій відбиток на все страхове законодавство. Передусім, не потрібно було прийняттязагального закону про страхування в країні. Якщотакий закон необхідний в умовах розвитку страхового ринку, де багато страхувальників продавців "страхового товару" і потрібно раціональне державне регулювання страхової діяльності, то при страховій монополії можна обійтися приватним страховим законодавством, регулюючим страхові відносини між страхувальником і тими або іншими категоріями страхувальників. Саме на таких принципах і побудовано чинне страхове законодавство.
Найбільш загальні принципи страхування викладені в "Основах цивільного законодавства СоюзуССРі респубдик", затверджених Верховною Порадою СРСР в 1991 році. У розділі 14 "Основ" сформульовані об'єкти і суб'єкти страхових правоотношений, визначене коло найбільш істотних зобов'язань страхувальника і страхувальників по обов'язковому і добровільному страхуванню. Визначено, зокрема, що обов'язкове страхування здійснюють державні страхові організації, підкреслена возмездностьстрахової послуги, необхідність її письмового оформлення, незалежність виплати страхової суми від виплат по соціальному страхуванню і забезпеченню і в порядку відшкодування шкоди, надане право страхувальнику на регресний позов до осіб, винних в нанесенні збитку, обумовлені деякі інші принциповіположення страхових правоотношений.
Конкретне страхове законодавство засноване головним чином на урядових підзаконний актах, за винятком обов'язкового страхування, по якому діють законодавчі акти в формі указів Президії Верховної Поради СРСР з подальшою їх ратифікацією Верховною Радою.
ПостановамиРади Міністрів СРСР, прийнятими в 1958 році, органи державного страхування були передані у ведіння міністерств фінансів союзних республік і затверджено "Типове положення про органи державного страхування в союзних республіках". Згідно з цим Положенням система орга-йов державного страхування була побудована за адміністративно-територіальним принципом і суворо централізована в масштабі кожної союзної республіки. Союзна республіка загалом забезпечувала дотримання госпрозрахункових принципів при проведенні страхування. Ради Міністрів кожної республіки затвердили відповідні Положення про органи державного страхування на своїх територіях.
Методичне керівництво і координація діяльності союзних республік в області державного страхування були покладені на Головне управління (а потім Правління) державного страхування СРСР в складі Міністерства фінансів СРСР. На останнє було покладене твердження і видання Правил на кожний конкретний вигляд страхування.
У подальші роки були прийняті наступні нині діючі найважливіші законодавчі і підзаконний акти в області державного страхування: Указ Президії Верховної Поради СРСР "Про державне обов'язкове страхування майна колгоспів" і постановаРади Міністрів -СРСР того ж найменування (1967 р.)'; Указ Президії Верховної Поради СРСР і постановаРади Міністрів СРСР "Про державне обов'язкове страхування майна, що належить громадянам (1981 р.); постановаРади Міністрів СРСР "Про державне добровільне страхування майна, що належить громадянам" (1982 р.); Указ Президії Верховного Со-
вета СРСР "Про державне обов'язкове страхування пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту" (1982 р.) '; постановаРади Міністрів СРСР. ")Е державному добровільному особистому страхуванні" (1982 р.^; постановаРади Міністрів СРСР "Про введення добровільного страхування додаткової пенсії для робітників, службовців і колгоспників" (1987 р.) *; постановаРади Міністрів СРСР "Про державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, облич рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (1990 р.).
У основі Російського страхового законодавства лежить Закон "Про страхування" (1992 р.). Крім того, діють: Закон "Про медичне страхування громадян РСФСР" (1991 р.), постанова Уряду РФ про заходи по виконанню вказаного закону (1992 р.), Закон "Про оподаткування прибутків від страхової діяльності" (1991 р.). У 1992 р. були прийняті також Укази Президента Російської федерації "Про державний страховий нагляд..." і "Про утворення Російської державної страхової компанії", яка отримала скорочену назву "Росгосстрах". У 1992 р. затверджений новий Статут "Росгосстраха". ; За цей же період неодноразово видавалися і змінювалися Правила по відповідних видах страхування, давалися інструктивні і методичні вказівки з питань проведення державного страхування.
Прийнято вважати, що початок демонополізації страхової справи '. в нашій країні пов'язано з прийняттям Верховною Порадою СРСР [ Закону "Про кооперацію в СРСР" в 1988 році. Тим часом вже в г "Типовому положенні про органи державного страхування в 1 союзних республіках" від 25 жовтня 1958 року, згаданому ви-: ше, була виключено пряма вказівка про те, що органам державного страхування надане монопольне право на проведення страхування в країні. Така вказівка останній раз було в Положенні про Держстрах СРСР 1948 року (п.З цього Положення). Не містилося і не міститьсяположення монополії
держави на проведення страхування і в інших законодавчих актах. Тим самим після 25 жовтня 1958 року немає юридичного, законодавчого підтвердження державної страхової монополії. Вона здійснювалася тільки фактично, через інерцію, оскільки органи влади не давали прямої вказівки про демонополізацію страхової справи.
Становлення і розвиток страхового ринку в країні, формування і діяльність нових недержавних страхових організацій не супроводилися відповідним страховим законодавством, хоч необхідність такого законодавства очевидна. Істотну роль в справі законодавчого регулювання страхових правоотношений покликаний зіграти передусім Закон Російської Федерації "Про страхування". Закон покликаний створювати рівні умови проведення страхування для всіх страхувальників на страховому ринку, як державних, так і недержавних, гарантувати захист інтересів страхувальників, визначити Єдині методологічні положення по організації страхування і принципи державного регулювання страхової діяльності.
4.3. Істотні і неістотні умови договору добровільного страхування
Договір добровільного страхування, як складова частинацивільнихправоотношений, відноситься до числа возмездныхдоговірних зобов'язань, при яких обидві сторони страхувальник і страхувальник берети на себе зумовлені зазделегідь зобов'язання. Страхувальник зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, страхову або іншу суму в зв'язку з обумовленими наслідками страхування страхового випадку, що відбулося в період. Страхувальник повинен сплатити разовий або вносити періодичні страхові платежі, а також виконувати інші умови страхування. Однак страхові договірні зобов'язання мають важливу особливість, що відрізняє страхові зобов'язання від звичайних договірних зобов'язань. Якщозвичайні договірні зобов'язання передбачають неухильне обопільне виконання сторонами умов договору, то при страхуванні однасторона завжди
сплачує внески, а інша страхувальник виплачує гроші лише за обумовлені наслідки страхового випадку. Якщо ж такого випадку не станеться в період страхування, то зобов'язання страхувальника можуть виявитися нев^йолненными. У цьому і складається специфічність договору страхування, де визначальну роль грає страховий ризик. Саме тому страхове законодавство містить лише найбільш загальні принципи, що визначають страхові зобов'язання, а конкретні, детальні умови страхування регулюються Правилами кожного вигляду страхування, які встановлює страхувальник*.
Кожний страхувальник, реалізуючий свої страхові інтереси, знайомиться з Правилами собтветствующеговигляду страхування, і, якщо умови страхування, що містяться в Правилах влаштовують страхувальника, він може укласти договір страхування зі страхувальником. Однак Правила страхування можуть виконувати функції лише Загальних умов страхування. Тоді, відповідно до цих Загальних умов, укладаються договори страхування (угоди) між страхувальником і страхувальниками на конкретних (особливих) умовах.
Умови страхування можуть бути істотними і неістотними. Основу договору складають істотні умови. До істотних умов, згідно з чинним цивільним > законодавством, відносяться такі умови, які виражають предмет договору (в договорі страхування це передусім об'єкти страхування і об'єм страхової відповідальності), а також головні інтереси сторін, що дозволяє їм укласти даний договір. Тим самим визначальною ознакою істотних умов договору євизнання того, що зміна цих умов в період дії договору можливо тільки по угоді сторін.
Неістотними вважаються
29-04-2015, 03:47