Формування духовної культури особистості на порозі ХХІ століття

Формування духовної культури особистості на порозі ХХІ століття

Нині відбувається радикальна зміна пріоритетів у структурі системи цінностей усього людства, про що яскраво й ґрунтовно писав Пітирим Сорокін у фундаментальній 4-томній праці «Соціокультурна динаміка»: почуттєва система цінностей руйнується, самознищується, народжуючи із своїх глибинних надр «ІДЕАЦІОНАЛЬНУ» культуру нового циклу із цінністю надчуттєвої реальності – через Бога, душу, моральний закон.

Духовність людини є способом включення її в ноосферу на основі колективної енергії, яка перебуває поза окремим людським тілом і безпосередньо впливає на історію суспільства, поведінку окремих особистостей і розвиток планети загалом.

Мислителі В. Франкл та М. Гайдеґґер описують духовну людину як таку, що вона як духовна сутність виходить за межі свого тілесного, її духовність виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відношенням сама до себе.

Сучасні українські філософи сміливо підходять до проблеми духовності людини в часи зміни раціоналістичної традиції Аристотеля – Маркса на ірраціоналістичні концепції Юма, Камю та інших, в часи змагання (агону) між ними, хоча це, на думку професора С. Б. Кримського, час від часу призводить до «катастрофи у пізнанні». М. В. Гоголь знищив останню частину «Мертвих душ», усім серцем прагнучи «небесного громадянства», закликав: «Будьте не мертві, а живі душі...».

«Людина економічна» (лат. homo economicus) у часи формування ринкової економіки України з її моральним нігілізмом, приземленим прагматизмом: «Був людиною – став товаром» – не може стати щасливою, навіть казково розбагатівши серед інших «нових українців» чи «нових росіян». Така особистість неминуче, рано чи пізно зіткнеться з породженим нею світом злоби, агресії, ненависті, сумнівів, заздрості, образи, страху, горя, страждання та інших стресів. О. Сугоняко пише про «змалілий час України», бо «кругообіг зла твориться у наших серцях».

Кінець XX ст. виплекав плеяду вчених-гуманістів, які теоретично осмислюють та практично втілюють у життя проблему духовного ренесансу людини й суспільства через різні науки: педагогіку, психологію, філософію, етику, релігієзнавство, соціологію тощо.

Провідні педагоги світу, зокрема й українські, все гостріше ставлять питання про необхідність плекання духовно-моральної особистості молодої генерації демократичної України на засадах християнської моралі. Так, Гр. Ващенко розробив національну систему освіти, головним елементом якої є християнська мораль.

Як писав геніальний любомудр Г. С. Сковорода, людина народжується двічі – фізично й духовно. Біля духовної колиски стоїть духовний наставник – учитель, який стає дитині другим батьком, матір'ю, бо прищеплює їй високі моральні якості віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого роду, народу, держави. Духовне народження Г. С. Сковорода вважав істинним, оскільки людина осягає «божественне в собі», а зародки духовності людини існують в її серці від народження («філософія серця»), але вони не одразу усвідомлюються, бо їм протистоять могутні сили темної тілесності, все антисоціальне в людині.

Вищою метою духовної педагогіки (педагогіки духовності) слід вважати сприяння максимально ефективному духовному розвиткові особистості. Це, у свою чергу, формуватиме духовну культуру суспільства, яка об'єктивно виявляється через форми суспільної свідомості: науку, мистецтво, мораль, релігію.

Наука – це сукупність наукових знань людини в системі духовної культури, які представлені у спеціальних текстах із знаково-символічною формою вираження змісту пізнавально-теоретичної сфери свідомості.

Мистецтво – естетична форма суспільної свідомості, здатна до діалогіч¬ного спілкування через багатоманітні асоціації.

Мораль – особлива форма регуляційної діяльності з відповідною формою світогляду, яка виступає у формі моральної свідомості.

Релігія (релігійна віра) – об'єктивована форма релігійної свідомості людини.

Усі форми суспільної свідомості забезпечують саморозвиток духовного потенціалу особистості в цілісності та гармонійності. Про це знали античні мислителі у формулі: єдність, благо, істина, краса.

Концепція гуманізації освіти включає прагнення до виховання молодої генерації демократичної України на основі вищих духовних цінностей на рівні: людина – природа – суспільство – космос.

Сучасна наука на порозі XXI ст. робить все нові й нові відкриття в осмисленні глобальних проблем світобудови, наближаючись до істини, зокрема через нову науку інформаціологію, яку розвивають академіки І. Й. Юзвишин та Е. В. Євреїнов, висунуті на здобуття Нобелівської премії у 1997 р.

Ці вчені зробили «відкриття фундаментальних законів інформації, розробку основоположного принципу розподіленої обробки інформації та його реалізацію».

Інформаціологія – принципово нова фундаментальна наука, створена в результаті вивчення, аналізу й синтезу фундаментальних наукових явищ, процесів природи. Вона розкриває небачені обрії розвитку світового спів¬товариства на єдиній фундаментальній інформаційній основі. Тим самим вона сприяє науково-революційному прориву в інформаційне майбутнє людства й створенню єдиного світового розподіленого інформаційно-стільникового співтовариства – нової інформаційної цивілізації.

Особливу увагу представників гуманітарної сфери привертає феноменальне відкриття фундаментального явища природи – інформації, яка є генералізаційно-єдиною первісною субстанцією всесвіту.

Чи не про Вищий розум Платона йдеться? Терміни можуть бути різними, але людство зримо й реально зупинилося на порозі таких відкриттів, які дозволяють «розуміти, математично описувати раніше невідомі мікро- и макромірні процеси матеріалізації й дематеріалізації у Всесвіті».

Нова фундаментальна наука пояснює єдину інформаційну будову Всесвіту.

Прогресивні діячі світу закликають до глобального підходу до питань освіти, науки, політики, культури, духовного й фізичного здоров'я людини й людства, до осмислення цілісності світу й формування безконфліктного цивілізованого суспільства, до пріоритету духовно-моральних цінностей на шляху Миру, Гармонії, Краси, Радості, Любові, Здоров'я.

Доктор біологічних наук, член-кореспондент АЕІН, президент Сибірської науково-практичної асоціації екології людини з Новосибірська С.В.Сперанський є одним із засновників нового напрямку в науці – ЕНЮ (енергоінформаційний обмін), де визначаються нові, магістральні вектори розвитку людства через особливі підходи до розвитку «тонкого світу» – світу духовності. Як бачимо, інформаціологія, ЕНЮ, інші наукові напрямки кінця XX ст. торують шлях у нове тисячоліття через космологічний світогляд (синтез науки, релігії, філософії).

Поєднання вищих цінностей світського й релігійного інформаційного потоків може дати чудові духовно-інтелектуальні плоди – через плекання homo spiritus (лат.) – людини духовної. Вона зможе стати активним співучасником усіх процесів через усвідомлення своєї місії як богоподібної істоти. Людина духовна ніколи не втомиться шукати істину, сенс життя, ніколи не стане рабом обставин, навчиться розрізняти добро і зло, красу й потворне. Акумулятором духовності мають виступати релігія, мораль, наука, мистецтво, культура.

Порятунок – у нас самих, у відродженні абсолютного виміру культури – гуманізму та теоцентризму, які здатні породити із хаосу новий гармонійний космос людського буття, зробити людину щасливою, здатною до творчості й життєтворчості во славу Бога й України. У Т. Г. Шевченка стверджується святість душі й слова:

.. .Жива

Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах,

І ми, читая, оживаєм,

І чуєм Бога в небесах.

У XX ст. могутньо зазвучав хор мислителів-просвітителів, які стурбовані падінням духовності, моральності у суспільстві. Серед них назвемо релігійного філософа П. Тейяра де Шардена, який розробляє ідею еволюційного розвитку Всесвіту, зв'язує появу й розвиток людини з еволюцією, визначеною Богом. Мислитель поєднує діалектику буття з пантеїзмом, розчиненістю Бога в світі. Він пише про любов до особистісного і в особистісному: «Що ж це означає, як не те, що в остаточному підсумку планетаризація людства для свого правильного здійснення передбачає наявність – окрім Землі, яка поступово стягується, окрім людської думки, яка організовується й ущільнюється, – ще й третього фактора? Я розумію під ним сходження на нашому внутрішньому горизонті вищої свідомості, до якої прямують всі окремі свідомості світу і в якій вони зможуть любити одна одну: сходження Бога». Автор мріє про нову Землю: «Ісус, центр, до якого все прагне, дозволь нам усім, якщо це можливо, знайти місце серед обраних, святих монад, котрі одна за одною вилучаються твоєю опікою з нинішнього хаосу, мало-помалу з'єднуються в тобі, щоби утворити нову Землю».

До філософів приєднуються й педагоги, ритори, представники інших гуманітарних наук, творчо розв'язують проблему екології, духовності дитини, підростаючого покоління. Нині з'являються численні навчальні заклади нового типу, із прогресивними технологіями навчання, виховання креативності особистості, духовно багатої й гармонійної. Тут працюють ентузіасти-новатори, які несуть духовне слово правди, любові тим, хто цього потребує в першу чергу, – дітям.

На противагу заїжджим місіонерам, великий творчий потенціал мають власні педагогічні кадри, які творять дивосвіт душ і з врахуванням національної ментальності, традицій народу, його культури.

Хочемо поділитися враженням і про цікавий, оригінальний досвід формування духовної риторичної особистості у Московській риторичній школі відомого педагога-ритора, методиста доцента Іванової Софії Пилипівни, яка свого часу приїжджала з лекціями на Україну, в Київ, має тут своїх послідовників.

Вона – автор численних публікацій з методики лекційної пропаганди, риторики, автор інтегрованого курсу «Вступ до храму слова», який читає в Московській гімназії на основі «Закону Божого», духовної риторики, поетики. На цій базі видано оригінально оформлену, цікаву книгу – посібник з риторики «Введение во храм слова. Книга для чтения с детьми и дома» (М., 1994). Тут ставиться благородна й висока мета – формування духовно-моральної особистості громадянина Вітчизни. З цією метою тісно пов'язані такі три завдання: ознайомлення дітей з мовленнєвими стилями рідної мови на найвищих взірцях класичної та духовної літератури, розвиток індивідуальних здібностей до мовленнєвої творчості, закладення основ християнської свідомості та поведінки.

Цієї триєдиної мети авторка успішно досягає, бо послідовно й цілеспрямовано творить духовну основу дитини на базі двох животворящих потоків – текстів духовної та художньої літератури: фрагменти з Біблії, житія святих, молитви, вірші, фрагменти кращих творів поетів Золотого та Срібного століть, доповнюючи книгу творами учнів гімназії, де цей курс створено й апробовано.

Жанр книги можна визначити як класичну бесіду виховно-навчального гомілетичного красномовства, у формі вільного, демократичного, часом інтимізованого діалогу наставника й учнів (згадайте бесіди Сократа й Учня у «Діалогах» Платона).

Методичну основу посібника зміцнюють, поглиблюють різноманітні коментарі автора, завдання, питання, адресовані дітям (1 частина) й методичні коментарі дорослим (2 і 3 частини).

На наш погляд, ця книга органічно увійде не лише в освітні заклади, але й у кожну родину, сприяючи духовно-інтелектуальному зростанню всіх членів сім'ї, зміцнюючи підвалини моральної єдності членів родини на засадах любові до євангельського слова, до класичної поетичної та риторичної спадщини.

С. П. Іванова – відомий, досвідчений педагог-ритор, орієнтує юного «талановитого читача», з яким вона на «ти», до самостійності у розв'язанні низки важливих питань, спонукає шукати потрібні книги, вибирати необхідні тексти, розвивати мовне чуття, риторичну культуру через божественний логос – слово, яке вводить дитину до храму духовності. Слово розуміється нею як засіб для вираження ідей, понять, суджень, почуттів, як виразник національного духу і, перш за все, – Духу.

На нашу думку, в Україні послідовно розширюється інноваційне поле психолого-педагогічних, дидактико-філософських досліджень, які спрямовані на звеличення Духу людини, її інтелектуальне й духовно-моральне зростання в ім'я істини, добра, краси. Зокрема, велику роботу розгортає Православне педагогічне товариство при Свято-Макарівській церкві у м. Києві, яке об'єднує педагогів та представників церкви на засадах християнської культури, освіти, етики. Тим самим науково-творча еліта нової України виражає свою соціальну позицію в суспільстві, виявляє свою глобальну відповідальність, співпричетність до абсолютного масштабу людської цивілізації та культури, спираючись на унікальну етико-філософську, художньо-поетичну спадщину титанів духу рідного народу, серед них і Г. С. Сковороди, який звеличував духовне начало людини в таких глибоких і мудрих роздумах: якщо прикрашаєш та одягаєш тіло, то не забувай і серця. Є дві людини в людині одній та два батька – небесний і земний, і два світи – видимий і невидимий, первісний та тимчасовий, і дві натури – божественна й тілесна.

Пізнання людського серця (духу), наповнення його людяністю як основою «сродності» є прямим шляхом до загального істинного щастя, є Шляхом до Храму.

Академік І. А. Зязюн у промові «Філософія серця» у християнському віровченні Г. С. Сковороди і П. Д. Юркевича», виголошеній на Міжнародній духовно-світській конференції «2000 років з Різдва Христового» (Запоріжжя, січень 1997 р.) акцентував увагу священнослужителів, науковців-освітян, представників державної влади на тому, що держава повинна виховувати своїх громадян так, щоб вони були джерелом її сили, свободи і розквіту. Вона повинна знаходити опору в мужності й мудрості своїх громадян, а не в насильстві над ними. Тому лише Дух людини є метою виховання. Усе інше – лад, політика, держава, церква – є лише засобами правдивого служіння людині, якій прийшов прислужити сам Син Божий.

Отже, сьогодні прийшов час осмислити істину: від людини розумної людство розвивається до людини духовної (ноосферної) – істинна лише така стратегія життєтворчості, збереження й плекання в людині Людини.

Кожну епоху розвитку людства визначає тип моральної свідомості, який виступає як домінуючий для даного часу, певного народу, конкретних соціально-економічних, політичних, культурних умов.

Нова ситуація в суспільстві диктує нові завдання, зокрема культурно-освітні, з метою формування духовної особистості, яка стоїть на порозі XXI ст. як на перехресті, перед вибором шляху до щастя, до реалізації своїх потенцій в ім'я добра.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сагая Г.М. Риторика: Риторика. К.: Видавничий Дім «Ін Юрс», 2000.

2. Сагая Г.М., Єрмаков І.Г. Основи зв’язків із громадськістю. – К., 1997.

3. Язык и моделирование социального взаимодействия / Сост. В.М.Сергеев, П.Б.Паршин. – М., 1987.

4. Ямбург Е.А. Воспитание историей. – М., 1989.