Діяльність, практика з точки зору філософії

Реферат з філософії

Діяльність, практика з точки зору філософії

1. Діяльність

Діяльність - форма активного, творчого ставлення людини до
оточуючого світу та самої себе з метою таких змін, перетворень, які б полегшували і прикрашували її життя.

Діяльність включає мету, смисл, предмет, засіб, процес діяльності (здійснення мети). Форми діяльності різноманітні. Залежно від сфер прикладання розрізняють виробничо-матеріальну, виробничо-духовну, трудову (праця), нетрудову. Залежно від прикладання творчості - продуктивну і непродуктивну (відтворення відомого).

Діяльність - спосіб буття людини та суспільно-історичного процесу. Вона характеризується доцільністю, предметністю, універсальністю, творчістю,
соціальністю. Її внутрішніми механізмами є опредмечування і
розпредмечування. Соціально-психологічними моментами діяльності є потреби,
мотиви, цілі, задачі, операції, дії.

Діяльність - основна умова і спосіб розвитку суспільства. Вона є основою становлення і розвитку людини. В творчій діяльності людина утверджується як певний тип особистості. Діяльність є основою створення культури. В суспільстві людина знаходить мотиви своєї діяльності. Суспільні відносини орієнтують діяльність людей.

Діяльність людини своєю свобідною волею втручається в об'єктивну закономірність буття. І тому можуть виникнути проблеми для людини, її життя, коли порушується ця об'єктивна закономірність світу. Суб'єктивний, цілепокладаючий компонент діяльності і об’єктивний зміст властивостей, якостей, структури світу можуть не співпадати, не гармонізувати. Виникають екологічні кризи чи соціально-економічні.

Природні зв'язки є фундаментальними закономірностями світобудови, саме їх людина порушує в процесі діяльності. Очевидно не можна порушувати і закономірностей (фундаментальних) суспільства в процесі революційноїдіяльності. Не можна знищувати, руйнувати суспільство до самих основ, "руйнувати продуктивні сили", всі суспільні відносини, культуру, мораль, духовність. В цьому величезний недолік був марксистсько-ленінської соціалістичної революції в Росії у 1917 році, коли були знищені самі основи людського існування.

Коли діяльність людини спрямована на саму себе тож не можна руйнувати біологічні основи, закономірності існування живого організму (надмірне захоплення атлетизмом, спортом, голодуванням, очищенням і т.п.).

Бойченко І.В. пише: "Людська діяльність завжди постає як багатоступінчасте, асимптотичне зняття невідповідностей між бажаним, ідеальним і реальним світом людського існування. Оскільки саме діяльність спричинила власне виникнення людини, є субстанцією та способом її існування й, нарешті формою, виявом та рушієм людського буття в історії..."[1] . Більш точніше праця як особливий вид діяльності є причиною виникнення людини, субстанцією її існування, оскільки діяльність занадто універсальна, загальна категорія, що означає будь-яке активне ставлення до дійсності Праця – конкретна діяльність, яка має метою зміну оточуючого, його перетворення, відчутний продуктивний результат, створення засобів виробництва та їх використання. Тому не випадково в "Капіталі" Маркс аналізує працю, її роль в економічному житті людини й в цілому суспільному житті, а не діяльність. І Енгельс доводить про роль праці в становленні людини, а не діяльності.

Праця - фізичне та розумове зусилля з метою виробництва якогось продукту. І тому праця - джерело багатства суспільства. Людина може придбати багатство не тільки працею. Кожна праця – діяльність, але не кожна діяльність праця.

2 Практика

Практика є одним із видів діяльності. І визначається вона як матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини з метою освоєнняматеріального перетворення природи суспільств і самої себе. Практика - основа і рушійна сила суспільства і пізнання. Практика включає в себе всі види чуттєво-предметної діяльності людини - виробничу, пізнавальну, політичну, соціальну, педагогічну, художньо-мистецьку, адміністративну тощо. Практика - сукупна діяльність людини і людства. І тут вона виступає як досвід.

Життя людини завжди практичне, бо має справу з предметними діями, матеріально-відчутними результатами діяльності.

Практика - фундаментальна категорія марксистської філософії, марксистського світогляду. Завдяки прийнятій практиці як основи світогляду марксизм зумів відділити себе від минулих форм матеріалізму і від ідеалізму.

Ідеалізм, особливо в особі Гегеля підмітив роль практики, праці і діяльності людини, в пізнанні. Але практика тут зводилась переважно до моральної діяльності. Не мали яскраво вираженого предметно-виробничого характеру в марксизмі.

Післягегелівський ідеалізм теж аналізував активну діяльність людини, але з боку її психологічно-інстинктивних стосунків: воля до життя (Шопенгауер), воля до влади (Ніцше), Неокантіканці як і Фіхте розрізняють теоретичний розум і практичний розум. Перший пізнає те, що є, другий - те, що повинно бути. Рікет (баденська школа) ототожнює практичну філософію з етикою.

З розвитком науки, техніки, їх безпосереднім використанням в матеріальному виробництві, побуті людини ідеалісти стали практику ототожнювати з утилітарною діяльністю. "Філософія життя" Дільтея критикуючи раціоналізм стверджує, що життя кожного індивіда творить саме із себе свій власний світ. Гуссерль розуміє під практикою сукупність свідомих дій, спрямованих на зміну речей і перетворення соціального життя.

Прагматизм ототожнює практику з поведінкою людини, тілесною корисливою діяльністю. Істиною вважають те, що приносить користі суб'єкту діяльності.

Екзистенціалізм як аналітика людського існування виходить з того, що людина співвіднесена зі світом, її існування є "буттям у світі", для якого
характерно турбота, користуванням різними предметами, яке і є, за
Хайдеггером, практикою. Річ виявляє себе у відношенні до людини, її потреб,
цілей. Уречевлення відношень між людьми Хайдеггер бачить в самій сутності практики, її соціальному смислі.

Сутність практики виявляється у співвідношенні з теорією. Практика – предметно-чуттєва матеріальна діяльність. Теорія – ідеальна діяльність, вона не має як практика безпосередньої взаємодії з матеріальними предметами. Практика - основа всіх інших форм життєдіяльності людини. Щоб їсти, пити, мати житло і одяг людина приречена активно ставитись до дійсності, обробляти її та переробляти відповідно до своїх потреб, в першу чергу матеріальних.

Практично корисливе відношення до природи, з метою створення матеріальних благ здійснюється через працю, матеріальне виробництво. Праця - діяльність людей (чи груп людей) в матеріальній або духовній формах. Практика - чуттєво-предметна, матеріальна діяльність. Праця входить в економіку як систему виробництва, обміну, споживання, що забезпечує матеріальні потреби.

Як процес зміни перетворення природи, олюднення її практика людини створює світ культури. Практика - взаємодія об'єктивного і суб'єктивного, матеріального та ідеального.

Практика людини обмежена соціально-історично (вона залежить від знань, техніки, технології і біології (органи чуття людини обмежені). Сенсорний досвід суб'єкта завжди обмежений. Людина ніколи повністю не знає сутності речей, їх властивостей, багато явищ є неповторні. Існує суперечність між конечним обсягом мозку і безконечністю Всесвіту, невичерпністю матерії. Все це також обмежує практику. На практику впливають клімат, середовище, світогляд, ширина і глибина знань.

Виробнича практика обробляє і змінює природні речі, явища, процеси, створюючи засоби праці, продукти життєдіяльності. Суспільно-політична практика змінює суспільство. Експеримент змінює природні і штучні речі, явища, процеси з метою їх пізнання. Виховна і навчальна практика змінює і формує людину.

Використана література.

1. Пилюшенко В. Л., Шкрябак И. В. Методология и организация научного исследования. — К., 2001.

2. Сурмин Ю. П., Туленков Н. В. Методология и методы. — К., 2000.

3. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід. ред. С. П. Щерба. — Житомир, 1997.

4. Чуйко В. Чотири методології філософії науки: особливості та сфери застосування // Філософська думка. — 2000. — № 1. — С. 3-26.

5. Фролов И. Т. Гносеологические проблемы моделирования. — М.: Наука, 1961.

6. Босенко В. А. Актуальные проблемы диалектического материализма. — К., 1983.

Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М., 1973.

[1] Бойченко І.К. Філософія історії. Підручник. – Київ “Знання”, 2000, с.120