Тут немає символів, є лише безпосереднє сприйняття: навіть стіл, про яке говорить Рассел, - не стіл взагалі, а даний конкретний стіл. Але як тільки ми вводимо символічне подання про простір, так відразу ж переходимо на рівень концептуального простору, незалежно від того, які ці символи.
У вигляді символів можна представляти й реальний, і перцептуальний простір: фізичний простір, простір художнє (подання реального або перцептуального простору на художнім полотні, наприклад, або на сцені), математичне й т.д.
Тому концептуальних просторів може бути, видимо, скільки завгодно, і всі вони будуть поданням двох інших видів простору. Мало того, саме завдяки концептуальному простору ми часом ототожнюємо реальний й перцептуальний простір, затверджуючи, що при описі наших відчуттів простору ми описуємо реальний простір (це, зокрема, характерно для вульгарно-матеріалістичних філософських систем).
Але, на жаль, тим самим перцептуальний простір, накладаючись своєрідною "матрицею" на наше мислення, що, цілком природно, утрудняє розуміння концептуального простору. Останнє ми прагнемо представити у вигляді очевидної, зрозумілої картини, а це, у свою чергу, утрудняє дослідження реального простору.
Література
1. Герман Вейль. Простір. Час. Матерія. Лекції по загальній теорії відносності. - К., 2004
2. Хокинг С., Еллис Дж. Масштабна структура простору-часу. - К., 1997
3. Визгин В.П. Релятивистская теория тяготения (истоки и формирование). - М., 1991
4. Визгин В.П. Единые теории в 1-й трети XXв. - М., 1995
10-09-2015, 21:23