Основні ідеї Римського клубу

рівень харчування в регіонах Азії й Африки й обмеження росту матеріального споживання в країнах Заходу.) Хоча в цілому автори виступають не за “стримування росту”, а за “органічний розвиток світу”, вони обмежуються, по суті, рекомендаціями просвітительського характеру.

Приблизно в той же час група аргентинських учених на чолі з професором Эрерой розробила так звану латиноамериканську модель глобального розвитку, або “модель Барілоуе” (1974). Ціль цього дослідження - знайти шляхи досягнення “задовільних умов життя” для країн, що розвиваються. У цій моделі увесь світ розділений на чотири регіони: Азія, Африка, Латинська Америка та розвинені країни. Автори допускають можливість керування регіонів за допомогою централізованого перерозподілу капіталів. Вони затверджують, що криза, що пророкувалася в попередніх моделях, вже наступила у більшості країн, що розвиваються, населення яких живе в умовах голоду, високої дитячої смертності, неграмотності, незабезпеченості нормальним житлом... Ця криза не пов'язана з виснаженням не поновлюваних природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища або надмірним ростом населення, а являє собою наслідок “порочної системи цінностей”, результат нерівномірного розподілу багатства й влади між країнами.

Можливості досягнення “задовільних умов життя”, тобто певного рівня харчування, освіти, забезпеченості житлом і медичним обслуговуванням, досліджувалися у двох основних сценаріях взаємодії регіонів.

У першому сценарії передбачалася відсутність економічної допомоги розвинених країн іншим регіонам. Розрахунки показали, що в цьому випадку населення регіону Латинської Америки вийде на рівень “задовільних умов життя” приблизно через 40 років, а Азія та Африка навіть при оптимальному керуванні не тільки не досягнуть такого рівня, але й виявляться в безупинно погіршуваному положенні, по всіх основних життєвих параметрах.

Другий сценарій припускав наявність допомоги з боку розвинених країн регіонам Азії й Африки. За цим сценарієм, починаючи з 1980 р. ця допомога протягом десяти років повинна вирости від 0,2 % щорічного кінцевого продукту регіону розвинених країн до 2 % і далі залишатися постійною. У такому випадку досягається “прийнятне рішення” для всіх регіонів, і час виходу на рівень “задовільних умов життя” для Азії й Африки складе відповідно 57 і 65 років.

Проблемі взаємодії розвинених країн та країн, що розвиваються, присвячений також проект японської групи Римського клубу за назвою “Новий погляд на розвиток”. Він розроблений у Токійському університеті під керівництвом професора Я. Кайта. У цьому проекті світ розділений на 9 регіонів. Ціль дослідження: відшукати шляхи зменшення розриву в розмірі доходів на душу населення між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. У моделі передбачається можливість керування.

Отримані за допомогою цієї моделі висновки зводяться до наступного: по-перше, розвинені регіони повинні надавати безоплатну допомогу регіонам, що розвиваються (близько 1 % свого щорічного валового продукту); по-друге, ця допомога буде найбільш ефективною лише в сполученні з заміною структури економіки регіонів. У розвинених регіонах повинна бути зменшена частка легкої промисловості й збільшена частка сільського господарства у валовому регіональному продукті; у країнах що розвиваються - первісний швидкий ріст частки продукції сільського господарства повинен змінитися ростом частки продукції легкої промисловості. Такого роду структурні зміни економіки не припускають збільшення частки важкої промисловості в країнах, що розвиваються.

В 1976 р. під керівництвом лауреата Нобелівської премії Я. Тинбергена завершений новий проект Римського клубу – “Перегляд міжнародного порядку”. Ціль дослідження - вироблення рекомендацій нових форм міжнародного співробітництва (економічного, науково-технічного, політичного), що забезпечують задоволення основних потреб сьогоднішнього населення Землі й виявлення можливих потреб майбутніх поколінь. У проекті розкривається тенденція до зростаючої взаємозалежності країн світу. Тому диспропорції в розвитку людства (насамперед убогість одних та багатство інших) стають усе більше нетерпимими.

Під керівництвом іншого лауреата Нобелівської премії, американського економіста В. Леонтьева, в 1976 р. був завершений проект “Майбутнє світової економіки”, що розроблявся в Центрі планування, прогнозування й політики з метою розвитку ООН. Ціль дослідження - проаналізувати вплив економічних і політичних проблем на міжнародну стратегію розвитку, формовану ООН, у перспективі на три десятиліття (1970-80 гг., 1980-1990 гг., 1990-2000 гг.).

Авторами побудована математична модель світової економіки, що складається з 15 регіонів: вісім регіонів розвинених країн (у тому числі дві “централізовано-планованих”) і сім регіонів країн, що розвиваються (три “багаті на ресурси” і чотири “інші”, у тому числі одна “централізовано-планована”). Регіони взаємозалежні експортом-імпортом по 43 секторах економічної діяльності.

І в цьому проекті в центрі виявилися проблеми економічного розриву між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Автори доходять висновку, що контрольні цифри росту валового продукту в країнах, що розвиваються, установленою міжнародною стратегією розвитку у 70-ті роки, недостатні для того, щоб почалося скорочення існуючого розриву в доходах розвинених країн та країн, що розвиваються. Щоб забезпечити прискорений розвиток останніх, необхідно одночасно здійснювати два типи змін: по-перше, глибокі соціальні, політичні й структурно-організаційні зміни усередині країн, що розвиваються, по-друге, істотні зміни світового економічного порядку - стабілізацію товарних ринків, заохочення експорту промислової продукції із країн, що розвиваються.

Філолофсько-соціологічні передумови побудови моделі глобального розвитку

Аналіз виконаних проектів показує, що основний їх недолік складається в недостатній розробці філолофсько-соціологічних передумов моделей глобального розвитку. У чому ж складаються ці передумови?

Людина належить не тільки до світу природи, але й до свого власного, соціального світу. Його відношення до природи є не просто природне, а соціальне явище, і виникаючі на цьому ґрунті проблеми розв'язні лише соціальними засобами. Тому постановка й інтерпретація глобальних проблем і завдань побудови моделі глобального розвитку з позицій загально соціологічної теорії є безумовною необхідністю. Застосування такої теорії при рішенні завдань побудови моделі глобального розвитку означає створення деякої концептуальної схеми, теоретико-методологічного підходу до моделювання глобальних процесів не тільки як процесів екологічних, економічних або політичних, але насамперед як процесів комплексних, змістом яких є зміна суспільних відносин. При побудові моделі, що відбивала б систему соціальних змін у сучасному світі, необхідно враховувати той факт, що соціальні процеси можуть досліджуватися й моделюватися, щонайменше, у двох напрямках.

У першому випадку соціальні процеси виступають як деякий внутрішній аспект процесів економічних, технічних та інше, пронизуючі всі зміни в суспільстві. Цей соціальний зміст техніко-економічних, наукових, екологічних та інших проблем повинен бути осмислений соціологією та виражений в теоретично обґрунтованій системі соціальних показників, що описують стан суспільства (або цивілізації) у цілому.

В іншому випадку аналіз і моделювання соціальних процесів - це розробка соціальних підсистем моделі соціального розвитку, наприклад, підсистеми культурних змін. Із цього погляду глобальна модель може розглядатися як спосіб переосмислення, переоцінки ролі традиційних соціальних інститутів і сформованих культурних стандартів (“підкорення природи” за допомогою техніки, культивування матеріального споживання й т.д.).

Передбачається, що глобальну модель, придатну для плідного аналізу різних альтернатив розвитку людства, можна побудувати лише на таких філолофсько-соціологічних передумовах, які дозволяють конструктивно вирішувати фундаментальні проблеми сучасності - збереження світу та прискорення соціального прогресу, ліквідації вбогості й всіх форм соціальної нерівності. Ці передумови можуть бути сформульовані в такий спосіб:

Людина є істота біосоціальна (при провідній ролі соціального), а історія людства - продовження історії природи. Тому й перспективи людства повинні розглядатися з погляду взаємодії суспільства й природи, біологічного й соціального. При цьому, звичайно, варто мати на увазі, що саме соціальне специфічно характеризує людину, а соціальні закономірності якісно відмінні від законів природи;

Суспільство й людина історичні, вони змінюються, розвиваються в часі. Крізь масу випадкового пробиває собі дорогу історично необхідне, закономірне;

Іманентну, історично обумовлену, що розвивається мету соціально-суспільного прогресу становить “цілісна людина”. Це особистість, що здійснює різноманітну діяльність вільно й відповідально, активно й різнобічно взаємодіюча з іншими людськими особистостями. Такого роду діяльність не може бути нав'язана людині ззовні: вона являє собою результат його власного вибору, стає в ході історії абсолютним виявленням творчих дарувань людини, без яких-небудь інших передумов, крім попереднього історичного розвитку.

Важливою умовою формування цілісної людини повинне стати всебічне співробітництво всіх народів Землі, усунення воєн, нерівноправності в міжнародних відносинах, консолідація зусиль усього людства у вирішенні проблем глобального характеру.

Фактором, що дозволяє оптимістично дивитися на можливість консолідації людства є розвиток науково-технічної революції (НТР), що супроводжується глибокими якісними змінами у всіх сферах людської діяльності, глобальними по своїх масштабах. Один із цих наслідків полягає у тому, що міць технологічного впливу людини на природу стала порівнянною з міццю самих природних сил і виникла погроза глобальної кризи або серії криз - екологічної, енергетичної, сировинної й ін.; отже, об'єднання зусиль усього людства для рішення цих глобальних проблем виявляється життєвою необхідністю.

9. Основні проекти та моделі глобального розвитку

Використання сучасної інформаційно-обчислювальної техніки, “об'єктивність” і “ідеологічна нейтральність”, обумовлена застосуванням формальних математичних методів, а також методів системного, функціонального, каузального аналізу, являють собою одну з найбільш характерних рис футурологічних проектів і прогнозів останніх років.

Раніше вже були розглянуті перші моделі світового розвитку (Мир-2, Мир-3) підготовлені під егідою Римського клубу. Тому зупинимося на аналізі “моделей світу” другого покоління, їхнього найтіснішого зв'язку з основними установками сучасної західної футурології, а також розглянемо прикладні аспекти глобального моделювання.

На відміну від моделювання природничо-наукових процесів, моделювання соціальних систем, так само як і глобальне моделювання, нерозривно пов'язане зі світоглядними ціннісними установками самих дослідників. Явно або неявно ці установки неминуче проявляються в процесі моделювання, починаючи від побудови робочих гіпотез та відбору попередньої інформації, й кінчаючи інтерпретацією вихідних даних моделі. Саме вони в значній мірі визначають кінцеві результати дослідження.

Основні проекти й моделі глобального розвитку (52 - програми - А.А.) наведені в роботі /21/. Більшість із них виконані під егідою формально незалежних неурядових організацій типу Римського клубу, приватних інститутів і фондів (фонд Барілоче, Європейський культурний фонд, “Херитидже Фаундейшн” і ін.), різних комісій і т.д. Іншу більшу групу моделей і проектів утворять розробки, виконані дослідницькими підрозділами великих міжнародних корпорацій, банків і міжнародних організацій. До них, насамперед, варто віднести моделі Японського центра економічних досліджень, щорічні доповіді Світового банку, “Чейз Манхеттэн бэнк” та інші. Ці розробки, присвячені в основному аналізу проблем розвитку світового ринкового господарства, як правило, значно більше утилітарні й відкрито представляють інтереси великого бізнесу й міжнародних корпорацій. До цієї групи проектів і моделей тісно примикають і дослідження, виконані в останні роки по прямому замовленню урядів найбільш розвинених країн. Тут, насамперед, слід зазначити прогнозні розробки держдепартаменту й Ради по якості навколишнього середовища США, доповіді Організації економічного співробітництва й розвитку, модель “САРУМ” і інші.

І, нарешті, четверту групу проектів і моделей глобального розвитку представляють розробки, виконані в різних організаціях під егідою ООН, таких, як ЮНЕСКО, ЮНІДО, ЮНКТАД та інші. У цій групі в цей час налічується понад десяток проектів і моделей. Як відзначали експерти ООН, причини такого різкого зростання інтересу до прогнозування перспектив розвитку носять потрійний характер: несподіване усвідомлення того факту, що в умовах різкого ускладнення і взаємозалежності країн сучасного світу вивчення альтернатив майбутнього є необхідною умовою гармонічного світового економічного розвитку; істотне поліпшення можливостей обчислювальної техніки, що дозволяє робити ефективну розробку макроекономічних моделей, і, нарешті, наявність фінансових ресурсів у період інтенсивного економічного росту.

Розглянемо найбільш показові з них. Модель А. Оніші (Японія) є найбільш деталізованою з погляду проблеми регіоналізації, тобто розподілу світу на регіони. Одна з останніх її модифікацій (1983 р.) включає близько 10 000 рівнянь, що описують світову торгівлю з урахуванням механізмів формування поточних цін для 62 регіонів світу.

Питання про найбільш оптимальний регіональний поділ світу є одним з найбільш складних питань, що постали перед розроблювачами глобальних моделей. У цей час стало ясно, що саме регіональний рівень із обліком усього різноманіття місцевих економічних, екологічних і соціокультурних особливостей повинен стати основним при рішенні ГП людства. Як підкреслювалося на першій конференції з проблем майбутнього “Думаємо глобально, діємо локально” (Торонто, 1980), більшість ГП сучасності може бути вирішена тільки на локальному рівні шляхом широкого співробітництва. Однак у цей час уже є ряд національних розробок рішення ГП на національному рівні з урахуванням локальної специфіки й умов, наприклад у Мексиці, Ісландії, Канаді, Китаї. Проект “Китай - 2000”, виконаний Інститутом наукової й технічної інформації Китаю за замовленням Держкомісії з наука та техніки КНР, представляє в цьому зв'язку особливий інтерес внаслідок суттєвих демографічних і економічних проблем, що постають перед цією країною в найближчі десятиліття. Перед розроблювачами проекту була поставлена складна задача: визначити шляхи досягнення досить складних цілей на період до 2000 р. (збільшити в 4 рази випуск промислової й сільськогосподарської продукції). Об'єктивний аналіз можливостей здійснення поставлених цілей показав, що для цього будуть потрібні як мінімум середньорічні темпи приросту виробництва промислової й сільськогосподарської продукції на рівні 7% у рік, що на довгостроковому тимчасовому проміжку є досить важким завданням.

Розробка зазначеного проекту здійснювалася по наступним 10 областям:

Населення країни: сьогодні й завтра;

Аналіз проблем економічного розвитку;

Енергетичні ресурси й програми: у сьогоденні та майбутньому;

Комунікація й транспорт: сучасна ситуація й перспективи на 2000 р.;

Розвиток сільського господарства: прогнози на 2000 рік;

Китай - 2000: проблеми водопостачання;

Споживання та консервація водних ресурсів;

Китай - 2000: лісові ресурси;

Огляд стану мінеральних ресурсів;

Перспективи виробництва й споживання продуктів харчування.

Статистичне наповнення таких моделей здійснюється за допомогою спеціалізованих інтернаціональних агентів, що координуються Секретаріатом ЕЭК ООН, по наступних основних областях:

поставки в економіці окремих країн, розвиток виробництва, зайнятість, процеси нагромадження капіталу, продуктивність праці;

кінцевий попит, розподіл прибутків, споживання, інвестиції й заощадження;

використання енергії;

міжнародні торговельні відносини.

Методологічною основою для китайських розроблювачів послужила глобальна модель “САРУМ”, створена міністерством охорони навколишнього середовища Великобританії. В англійській моделі основна увага приділена опису економічних процесів глобального розвитку в рамках так званої неокласичної економічної теорії. Розглянемо її.

Автори “САРУМ” виділяють наступні шість основних сценаріїв.

Сценарій А припускає згладжування й колегіальне керування конфліктами в найбільш розвинених країнах, що призводить до поліпшення відносин між розвиненими й країнами що розвиваються, активна участь країн, що розвиваються, у світовій торгівлі. Високі, відносно стійкі темпи росту економіки розвинених країн, зближення темпів росту їх економік, продуктивності праці при незначній зміні системи пріоритетів і цінностей. У світі на 2000 р. по сценарію А повинно проживати 6 млрд. людей. Рівень виробництва підвищиться в порівнянні з 1975 р., в 3,4 рази при сумарному споживанні енергії в 14, 6 млрд. т. нафтового еквівалента. Світ, Що Розвивається (крім Китаю) буде робити, відповідно до наведених оцінок, 17% світової промислової продукції. Разом з тим у доповіді підкреслювалося, що, “незважаючи на те, що абсолютне число людей із задовільним доходом буде зростати, значна частина населення буде жити в надзвичайній бідності”.

Сценарії групи В (В1, В2, В3,) містить в цілому припущення, ідентичні зі сценарієм А по відношенню до динаміки внутрішнього розвитку основних індустріально розвинених країн і конфліктів “Північ-Південь”. Однак темпи економічного росту розвинених країн передбачаються “помірними”: у сценарії В1 - внаслідок істотної зміни системи цінностей і соціальної стабільності; у сценаріях В2 і В3 - внаслідок структурних економічних криз на національному й міжнародному рівнях при збереженні існуючої системи цінностей буржуазного суспільства. Розходження між сценаріями В2 і В3 полягає в тім, що перший, подібно сценарію А, припускає зближення темпів росту економік, рівнів продуктивності праці розвинених країн, а другий - поглиблення соціальних і інституціональних розходжень між ними. Відповідно до усередненого варіанта - сценарію В2 - передбачається, наприклад, збільшення світового рівня виробництва з 1975 по 2000г усього в 2,9 рази. Рівень виробництва країн, що розвиваються, упаде в порівнянні зі сценарієм А на 10 - 15 %.

Сценарій С, у якому аналізуються наслідки зростаючої конфронтації між індустріально розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, передбачає тісне співробітництво розвинених країн і розробку ними єдиної скоординованої стратегії стосовно країн що розвивається. Низькі темпи росту економіки розвинених країн супроводжуються лібералізацією взаємної торгівлі, зближенням систем цінностей і рівнів продуктивності праці. “Розкол між Північчю й Півднем, - відзначається в доповіді, - буде особливо позначатися на країнах Європейського економічного співтовариства та Японії. Він приведе до значних падінь темпів росту Півночі й глибоких змін в економічних структурах і взаєминах країн третього світу”. /21. С. 119/.

Сценарій D припускає наростання протиріч між розвиненими країнами, зростання протекціонізму та збільшення конфронтації між трьома “зонами впливу”, що концентруються навколо США, Європейського економічного співтовариства та Японії. Ці зони включають регіональні групи країн, що розвиваються, взаємодіючих з відповідними центрами. Темпи економічного росту розвинених країн низькі, спостерігається розбіжність у рівнях продуктивності праці в різних зонах. Серед країн, що розвиваються, уповільнення росту істотно менше завдяки наявності системи пільгових взаємин.


Висновки

Підбиваючи підсумок розгляду основних проблем моделювання соціально-економічних процесів на регіональному й глобальному рівнях, необхідно відзначити наступне:

- ефективність моделей соціально - економічної динаміки буде залежати, насамперед, від того, наскільки вдало в рамках комплексного міждисциплінарного підходу буде здійснений системний аналіз різних областей природничо-наукового й суспільствознавчого знання, інтелекту людини й можливостей сучасної


10-09-2015, 21:46


Страницы: 1 2 3
Разделы сайта