Ця думка Витгенштейна логічними позитивістами була відкинута.
Але як зрозуміти зауваження Витгенштейна про те, що пропозиції логіки показують логікові миру? Візьмемо таку тавтологію: «Дощ іде або не йде» або А або не - А. Отож, ця тавтологія, по Витгенштейну, розкриває нам структуру миру. Ця структура така, що допускає альтернативи.
Візьмемо математичне вираження 2 + 2 = 4. Це вираження вказує на дискретність світу, на існування в ньому різних частин. Світ Парменида не такий. Він являє собою абсолютну єдність.
Така справа із пропозиціями логіки й математики. Але крім них, і крім висловлень про факти, існують ще філософські пропозиції. Як бути з ними? Тут Витгенштейн надходить не менш радикально. Оскільки ці пропозиції не говорять про факти й не є тавтологіями, здебільшого вони безглузді.
«Більшість пропозицій і питань, висловлених із приводу філософських проблем, не помилкові, а безглузді. Тому ми взагалі не можемо відповідати на такого роду питання, ми можемо тільки встановити їхня безглуздість. Більшість питань і пропозицій філософів випливає з того, що ми не розуміємо логіки нашої мови». Тому, якщо філософія хоче мати хоч якесь право на існування, вона повинна бути нічим іншим, як «критикою мови».
Згідно Витгенштейну, це значить, що «філософія не є однієї із природничих наук».
«Ціль філософії - логічне прояснення думок.
Філософія - не теорія, а діяльність.
Філософська робота складається, по суті, з роз'ясненні.
Результат філософії - не деяка кількість "філософських пропозицій", але прояснення пропозицій.
Філософія повинна проясняти й строго розмежовувати думки, які без цього є як би темними й розпливчастими». Це розуміння філософії, в основному, було прийнято логічними позитивістами.
У наведених вище словах Витгенштейна висвітлюється не тільки концепція філософії, але й ціла світоглядна концепція. Вона припускає, що єдиною формою зв'язку людини з навколишнім його природним і соціальним миром є мова. Людина пов'язаний з миром і іншими способами, практичним (коли він оре, сіяє, робить, споживає й т.д.), емоційно, коли він випробовує якісь почуття стосовно інших людей і речей, вольовим і т.п. Але його теоретичне, інтелектуальне відношення до миру вичерпується мовним відношенням, або навіть є мовне відношення. Інакше кажучи, картина миру, що людина створює у своєму розумі або в поданні, визначається мовою, його структурою, його будовою й особливостями.
У цьому змісті світ людини - це світ його мови. У свій час неокантіанці Марбургської школи вчили про те, що світ, як його розуміє наука, конституюється в судженні. У Витгенштейна ми знаходимо відгомін цієї ідеї, але з упором не на акт мислення, а на акт говоріння, мови, на мовний акт. Світ конституюється в мовному акті.
Таким чином, всі проблеми, які виникають у людини в процесі його теоретичного відношення до миру, являють собою мовні проблеми, що вимагають мовного ж рішення. Це значить, що всі проблеми виникають у результаті того, що людина щось говорить про світ, і тільки тоді, коли він говорить про нього. А тому що говорити він може правильно, відповідно до природи його мови, і неправильно, тобто в порушення його природи, то можуть виникати труднощі, плутанина, нерозв'язні парадокси й т.д. і т.п. Але існуюча мова досить недосконала, і це його недосконалість теж є джерелом плутанини. Так на даному етапі вважав Витгенштейн.
Література
1. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М., 1958.
2. Витгенштейн Л. О достоверности. Отрывки // Вопр. филос. 1991. № 2.
3. Рассел Б. Людське пізнання. - К., 1999.
4. Куайн У. ван О. Слово й об'єкт. - К., 2000.
10-09-2015, 23:20