Принципово нове бачення процесів розвитку вноситься у системний аналіз завдяки поняттю “синергетика”, предметом якої є механізми самоорганізації – механізми утворення та руйнування структур, переходу від хаосу до порядку та навпаки. Вони не залежать від природи елементів та системи і є важливими для будь-якої, зокрема соціальної системи. Виникнення нових структур синергетика пов’язує з такими умовами існування системи, як відкритість, нелінійність, нерівноважність. Синергетичне світобачення є новим і наближає до нової цілісної моделі світу, який складається із взаємопереходів організації та дезорганізації, рівноваги та нерівноваги, необхідності та випадковості, динамізму та стабільності. В основному світ складається з відкритих систем, що інтенсивно обмінюються енергією, інформацією тощо з оточуючим середовищем. Розвиток світу відбувається не за лінійними законами, темп і напрям такого розвитку не задані однозначно, а тому його не можна зводити до кумулятивної поступальності. Щоб забезпечити майбутні системи (в т.ч. соціальної), необхідно знати механізми її самоорганізації (зокрема, еволюційні правила заборони), особливо у період кризи.
Все вищесказане свідчить, що застосування системної методології до соціальних об’єктів пов’язане з певними труднощами. По-перше, соціальні системи є найбільш ускладненими та неоднорідними об’єктами дослідження. По-друге, понятійний апарат та методологія складалися на базі несоціальних наук, а тому є потреба їх переведення у світ соціальних зв’язків. Все це стосується і дослідження правової системи як однієї з підсистем соціальної системи суспільства.
Особливості використання системного підходу та системного аналізу у юридичних дослідженнях
Використання системного підходу у юридичних дослідженнях припускає розгляд державних і правових явищ як цілісних сукупностей різноманітних елементів (складових частин), що взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. До головних положень цього підходу відносяться такі:
1) Державно-правові явища як проекти зовнішнього світу та предмети пізнання мають цілісний характер, це обумовлює наявність у них таких властивостей, які не зводяться до суми властивостей їх частин.
2) Елементи будь-якого державного-правового явища, які є системою, взаємопов´язані між собою, так само як і кожне явище з множиною інших систем, причому інтерпретація (визначення) властивостей елементів чи систем залежить від властивостей системного цілого, частиною якого вони є.
3) Будь-яке державно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процеси виникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування.
4) Функціонування та розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнім середовищем при приматі (домінуванні) внутрішніх закономірностей (його саморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.
При використанні методології системного підходу досліджуються статичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, генетичні та функціональні зв´язки, взаємодії з середовищем за допомогою методів аналізу, синтезу, функціонального, структурного та інших. Головними категоріями, які використовуються в системному дослідженні є: елемент, частина, ціле; внутрішнє - зовнішнє; аналіз - синтез; статика - динаміка; склад - структура; зв´язки - відносини; властивості тощо, а відповідно в поняттях юриспруденції: правова система, система органів держави, система права. Так, наприклад, дослідження системи юридичних джерел права, як багаторівневої і об’ємної категорії, потребує застосування спеціальних методів (системний підхід, синергетика тощо), призначених для пізнання складних динамічних самоорганізуючих систем. Для державно-управлінських досліджень засоби системного підходу є важливим елементом загально-методологічних основ: вони сприяють більш глибокому усвідомленню у структурно-функціонального змісту управлінських явищ, їх багатогранних взаємозв'язків між собою та оточуючим соціальним середовищем, дій різноманітних системостворюючих факторів, їх існування та розвитку. Це надзвичайно важливо насамперед для юридичних досліджень державного управління, оскільки в юридичній науці філософське осмислення державних явищ і процесів слабо вивчено. Хоча порівняно з іншими суспільними науками юридична наука — одна з тих, що найбільш здатна сприйняти кібернетичні принципи, підходи та методи. Пізнавальні переваги системного підходу зовсім не означають, що у всіх випадках слушно розглядати кожний управлінський об'єкт із системних позицій. Без чіткого дослідницького наміру, досягненню якого сприяє застосування саме системних поглядів, такий підхід сам по собі нічого цінного не дає. На жаль, це не завжди враховується у державознавчих дослідженнях. Інколи їх «системологічна насиченість» зводиться лише до проголошення системних принципів і термінів. Причому недостатній поки що «коефіцієнт корисної дії» системного підходу у державознавчих дослідженнях зумовлений зараз зовсім не слабкою загальнонауковою його розробкою. Створився певний розрив між досить розвиненою методологією системного підходу як складовою частиною загально-методологічних основ досліджень державного управління, з одного боку, та рівнем використання його можливостей у вирішенні спеціально-наукових дослідницьких завдань з іншого. Він поглиблюється, зокрема, тим, що трапляються випадки механічного застосування системних категорій до досліджуваних державно-правових явищ та процесів.
Найбільш суттєвим та визначальним атрибутом будь-якої соціальної системи є її цілісність. А це означає наявність інтегративного ефекту (його ще позначають як синергетичний, або емерджентний) взаємодії елементів системи, який не дорівнює результат простого підсумування дій цих елементів окремо один від одного. Отже, у державно-управлінських дослідженнях доцільно оперувати визначенням поняття системи як цілісного утворення з новими інтегративними якостями, що не властиві його компонентам окремо, а виникають завдяки їх взаємодії в системі [26].
Ще одна особливість застосування пізнавальних засобів системного підходу в дослідженнях державного управління випливає з того, що використання системного підходу в усій повноті складаючих його аспектів це, так би мовити, програма-максимум системного пізнання. Залежно від поставлених дослідницьких завдань, у кожній конкретній пізнавальній ситуації необхідно визначитися стосовно вибору окремих аспектів системного підходу та відповідного обмеження рамок використання його понятійного апарату.
Питання застосування системного підходу далеко не вичерпує зміст методологічних знань стосовно вивчення державного управління. Наприклад, надзвичайно актуальною і практично важливою є потреба вивчення діалектичних суперечностей у державному управлінні. Адже, вчення про суперечності, як відомо, складає основу діалектичного методу наукового пізнання.
Категорія суперечностей має вирішальне значення для адекватного тлумачення сутності управлінських явищ та процесів. «Бачення» суперечностей у державному управлінні поглиблює розуміння об'єктивних закономірностей його функціонування, розвитку та удосконалення. Тому аналіз суперечностей необхідний у кожному дослідженні, яке спрямоване на виявлення суттєвих ознак пізнавального об'єкта, зовнішньої та внутрішньої обумовленості його розвитку, методів та засобів вирішення актуальних проблем. На жаль, у вітчизняній управлінській літературі ще не достатньо приділяється уваги згаданому напрямку досліджень, хоча певні зусилля свого часу здійснювались [27]. Однією з причин цього виступає слабка розробленість проблеми соціальних суперечностей у суспільствознавстві. Найчастіше такий аналіз зводився до наведення життєвих прикладів, а власне теоретичні питання про виникнення та розв'язання суперечностей не розглядалися.
Висновки
Таким чином на основі вищезазначеного можемо зробити висновки, що системний підхід та системний аналіз є досить важливими методами сучасних наукових і у тому числі юридичних досліджень. Вони припускають, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до ширших систем. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системного підходу та аналізу в пізнанні цих складних явищ. Так, первинна клітина права — його норма — є частиною цілісної системи права; система права — частиною правової системи держави. Норму права можна пізнати лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами; систему права — у зв'язку з елементами правової системи: законодавством, правосвідомістю, правовою культурою та ін. Найчастіше системний підхід дозволяє осягнути взаємодію держави і права як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових явищах. На жаль, можемо констатувати, що системний підхід та системний аналіз все ще досить мало застосовується саме при здійсненні юридичних досліджень, що обумовлено різними суб’єктивними та об’єктивними причинами, в тому числі значною складністю подальших наукових розвідок в сучасній юриспруденції. Незважаючи на це, хочемо підкреслити, що системний підхід все ж таки відкриває великі можливості для вивчення системоутворюючих структурних елементів держави і права, що виступають предметом дослідження юридичної науки, прямого і зворотного впливу на державу і право внутрішнього і зовнішнього середовища, для попередження суперечностей і «збурень» в правовій і державній системах.
Список використаної літератури
1. Сагатовский В.Н. Системная деятельность и ее философское осмысление Системные исследования. – М., 1980-1981.
2. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. М.: Мысль, 1986. – 332 с.
3. Соколов В.Г., Смирнов Б.А. Исследование гибкости и надежности экономических систем / Отв. ред. Розин Б.Б. – Новосибирск: Наука, Сиб. отд-ние, 1990. – 249 с.
4. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М.: Наука, 1973. – 270 с.
5. Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. – М.: Мысль, 1978. 272 с.
6. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
7. Теория систем и вычислительные методы / Сб. науч. тр. АН УССР. – Киев: ИК, 1987. – 80 с.
8. Кузьмин В.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса. – М.: Политиздат, 1980. – 312 с.
9. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: Методология и теория. – СПб, 1991. – 133 с.
10. Черняк Ю.И. Системный анализ в управлении экономикой. – М.: Экономика, 1975. – 191 с.
11. Системный анализ структуры управления. – М.: Знание, 1975. – 303 с.
12. Системный анализ процессов глобального развития / Отв. ред. Д.М. Гвишиани, С.В. Дубровский. – М.: ВНИИСИ, 1985. – 102 с.
13. Погостинская Н.Н., Погостинский Ю.А. Системный подход в экономико-математическом моделировании: Учебное пособие. – СПб.: Изд-во СПб ГУЭФ, 1999. – 74 с.
14. Оболонский А.П. Системный анализ отрасли государственного управления // Советское государство и право. – 1974. – № 5. – С. 75-80.
15.Спицнадель В.Н. Основы системного анализа: Учебное пособие. – С.-Пб.: Изд-ий дом "Бизнес-пресса", 2000. – 326 с.
16. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. – М.: Политиздат, 1981. – 432 с.
17. Філософський словник / Під ред. чл.-кор. АН УРСР В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакц. УРЕ, 1973. – 600 с.
18. Философский словарь / Под ред. Фролова И.Т. – М.: Изд-во полит. лит., 1991. – 600 с.
19. Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном сознании // Вопросы философии. – 1973. – № 6. – С. 98-111.
20. Черняк Ю.И. Теоретические основы экономической кибернетики. – М., 1966.
21. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. – М.: Новый Юрист, 1999. – 240 с.
22. Протасов В.Н. Что и как регулирует право. – М., 1995. – 96 с.
23. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. / Укладачі В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 1998. – Т.4. – 941 с.
24. Блауберг И.В., Садовский В.Н., Юдин Э.Г. Системный подход в современной науке // Проблемы методологии системного исследования. – М.: Мысль, 1970. – С. 7-48.
25. Петрушенко Л.А. Принцип обратной связи (Некоторые философские и методологические проблемы управления). – М.: Мысль, 1967. – 276 с.
26. Аверьянов В. Б. Организация государственного управлення, структурно функциональньїй аспект. — К., 1985. — 146 с.
27. Аверьянов В. Б. Аппарат государственного управлення: содержание деятельности й организационные структурм. — К., 1990. — 145 с.
10-09-2015, 23:32