ВСТУП
Озеро – це природне заглиблення в земній поверхні, яке заповнене водою.Усі озера Землі займають площу 1,8% площі суходолу. Озера серед поверхневих вод суші займають особливе місце. Вони відрізняються сповільненим водообміном, своєрідним термічним режимом, хімічним складом, цілісними змінами рівня. Озера – це своєрідні водні природні комплекси. Вивченням озер займається наука лімнологія (озерознавство). Озера є місцем існування певних видів рослин і тварин. Світ озер надзвичайно різноманітний.
Актуальність роботи полягає у необхідності систематизації відомостей про озера світу, існуючі знання про ці водні об’єкти потребують більш інтегрального підходу.
Метою роботи є ґрунтовне вивчення фізико-географічних характеристик найбільших озер світу.
Об’єктом дослідження у роботі є найбільші озера світу (Байкал, Вікторія, Ейр, Верхнє, Маракайбо).
Предметом вивчення є фізико-географічні характеристики озер.
Для досягнення поставленої у роботі мети нам потрібно було виконати ряд завдань:
- ознайомитися з теоретичними основами досліджень озер;
- охарактеризувати озеро як водний об’єкт;
- визначити класифікацію озерних улоговин за генезисом;
- дати детальну фізико-географічну характеристику найбільших озер світу: Байкал, Вікторія, Ейр, Верхнє, Маракайбо.
- зробити висновок про відмінності у фізико-географічних характеристиках досліджених озер.
Практичне значення роботи: результати досліджень можуть використовуватися як навчальний матеріал при викладанні загального землезнавства, фізичної географії материків у школі, при вивченні спецкурсів ландшафтознавства, лімнології та ін.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження озер
1.1 Характеристика озера як водного об’єкта
Природне заглиблення в земній поверхні, яке заповнене водою, називається озером. Усі озера Землі займають площу 1,8% площі суходолу.
За розмірами їх поділяють на дуже великі (площею понад 1000 км2 ), великі (площею понад 100 км2 ), середні (10-100 км2 ) і малі (менше ніж 10 км2 ). Найбільшими на земній кулі є 20 озер, які мають площу понад 10000 км2 .
Озера поділяють не тільки за розміром, але й за характером водообміну, солоністю вод тощо. Залежно від характеру водообміну вони бувають безстічні і стічні. До перших належать ті, що втрачають воду лише через випаровування. Озера, з яких беруть початок річки або струмки, називають стічними. Якщо через озера протікають річки, то їх називають протічними.
З річковими і підземними водами в озера надходять солі. Якщо озеро безстічне, солі в ньому нагромаджуються, вода стає солоною. Солоність озер може бути у багато разів вищою, ніж солоність океанічних вод. За солоністю розрізняють озера прісні (солоність до 1‰), солонуваті (до 25‰). Солоні озера мають ще більшу солоність і найхарактерніші для пустель, напівпустель і степів.
Величезна кількість озер на Землі – прісноводі і більшість лежить в Північній півкулі у вищих широтах. У екології навколишнє озерне середовище згадується, як озерні відкладення. Великі озера іноді згадуються як «внутрішні моря», а маленькі моря іноді згадуються як озера.
Більшість озер має природний відтік у формі річки або потоку, але деякі не мають, і втрачають воду виключно випаровуванням або підземним витоком. Їх називають внутрішніми озерами.
1.2 Генезис озерних улоговин
Утворення озер починається з заповнення водою озерної улоговини, походження якої часто визначає форму та величину озера. За походженням озерні улоговини бувають тектонічні, річкові, морські, льодовикові, карстові, вулканічні, завальні. Тектонічні – утворюються в місцях розломів та опускань земної кори. Їх улоговини, як правило, вузькі, довгі, глибокі. Найбільші озера світу тектонічного похоження – Каспійське, Верхнє, Вікторія, Байкал, Танганьїка.
Найрозповсюдженішими на Землі є невеликі озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод. До них належать невеличкі озера вздовж русла річки, які виникають внаслідок відділення його частини наносами. У залишених річками старих руслах подекуди існують озера, які називають старицями.
Морського походження озера поширені на узбережжях біля морських берегів. Виникати вони можуть при відокремленні частини морського простору піщаними косами чи пересипами. Хвилі наносять пісок, мул і через певний час повністю можуть відокремити частину моря. Рівень в ньому перестає бути залежним від рівня моря, виникає самостійна водойма. Ці озера здебільшого мілководні і мають підвищену солоність, яка зумовлена інтенсивним випаровуванням.
Льодовикові озерні улоговини утворилися в тих районах земної кулі, де відбувалося переміщення льодовиків у порівняно недалекому минулому. Вони, виорюючи пухкі породи, сформували велику кількість знижень земної поверхні у північних районах Євразії та Північної Америки. Чимала частина з них після відступу льодовика перетворилася в озера. Є такі озера й у гірських масивах, де існувало гірське зледеніння. До них, зокрема, належать озера Несамовите та Бребенескул в Українських Карпатах.
Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід. До них належить на території України озеро Світязь.
Завальні (греблеві) озера характерні для гірських країн. Виникають вони внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. До них належить озеро Синевир у Карпатах.
Вулканічного походження озерні улоговини є кратерами згаслих вулканів. Одне з найбільших серед них Кроноцьке, на півострові Камчатка.
Озера використовуються людиною для водопостачання населених пунктів, підприємств, зрошення полів, видобутку солей, лікувальних грязей, а також для розведення риби, як зона відпочинку. У багатьох місцях люди, перегородивши штучною греблею струмок чи невеличку річку, роблять стави.
Озера, як і річки, потребують охорони. Скидання промислових вод, отрутохімікатів, нафтопродуктів, забруднення вод побутовими відходами людської діяльності поставили багато великих та малих озер світу на межу загибелі.
РОЗДІЛ 2. Фізико-географічна характеристика найбільших озер світу
2.1 Байкал
Байка́л – озеро в Росії, в горах Південно-Східного Сибіру, найглибше прісноводне озеро на Землі, на висоті 456м над рівнем моря; 31,5 тис. км2 ; найглибша ділянка озера розташована поблизу о. Ольхон i становить 1637м; вода дуже прозора (до 40 м).
Сучасні контури Байкала визначились на початку антропогену. Вздовж берегів Байкалу розташовані гірські хребти: Байкальський, Приморський – з Заходу, Баргузінський, Улан-Бургаси – зі Сходу і Хамар-Дабан – з Півдня. В Байкал впадає понад 336 річок, найбільші – Селенга, Баргузін, Верхня Ангара. Витікає лише Ангара, права притока Єнісею. На Байкалі багато островів, найбільші – Ольхон та Ушканьї.Байкал має унікальні особливості. Йому немає рівних у світі за віком, глибині, запасам і властивостям прісної води, різноманіттю органічного життя.
У далекому минулому народи, що населяють береги Байкалу, кожний по-своєму іменували озеро. Китайці в древніх хроніках іменували його «Бэйхай» -«північне море», евенки називали його Ламу – «море», бурят-монголи – «Байгаал-далай» – «велика водойма». Походження назви "Байкал" точно не встановлене. Найбільш поширена версія, що "Байкал" – слово тюрко-мовне, походить від «бай» -багатий, «лантух» – озеро, що значить «багате озеро». Перші росіяни, які прийшли до Сибіру вживали евенкійську назву «Ламу». Після виходу загону Курбата Іванова на берег озера росіяни перейшли на бурятську назву «Байгаал». При цьому вони лінгвістичне пристосували його до своєї мови – Байкал, замінивши характерне для бурятів «г» на більш звичне для російської мови «к».
Байкал – одне з найдавніших озер планети, його вік учені визначають у 25 млн. років. Більшість озер, особливо льодовикового і стародавнього походження, живуть 10-15 тис. років, а потім заповнюються різними породами та мулом і зникають з обличчя Землі. На Байкалу немає ніяких ознак старіння, як у багатьох озер світу. Навпаки, дослідження останніх років дозволили геофізикам висловити гіпотезу про те, що Байкал є океаном, що зароджується. Це підтверджується тим, що його береги розходяться зі швидкістю до 2 см у рік, подібно тому, як розходяться континенти Африки і Південної Америки.
Байкал замерзає в кінці грудня – на початку січня, скресає в травні. Температура води на поверхні Байкала в серпні біля берегів до +20°С, на середині Байкала від +9 до +12°С, в глибоких шарах – протягом року від +3,2 до +3,6°С. На Б. спостерігаються часті вітри: з Півночі – «ангар-ка», з Південного Заходу – «култук», зі Сходу – «баргузін», з Північного заходу – ураганний вітер «сарма».Лід товщиною 50 см витримує вагу до 15 тонн, тому узимку по льоду Байкалу можна вільно пересуватися на автомобілях. Уздовж північно-західного узбережжя й у Малому морі утворюється вільний від снігу прозорий лід, крізь який на мілководді можна бачити дно. Злом льоду починається від мису В. Кадильний 25-30 квітня, що викликається таненням льоду під впливом висхідних потоків теплих вод підвідних джерел. В останню чергу 9-14 червня звільняється від льоду північна частина озера.
Озеро повністю оточене горами. Байкальський хребет на північному березі і тайга технічно захищений як національний парк. У Байкал впадає 336 рік, витікає ріка Ангара; різноманітна флора і фауна (3/4 видів ендемічних); вилов омуля; частина акваторії під охороною (північно-східна частина озера – у складі Баргузинського і Байкальського заповідників), в селі Листвянка – Лімнологічний інститут, Прибайкальський національний парк.
Байкал – саме чисте на Землі природне сховище прісної питної води. Виключна чистота і виняткові властивості байкальської води обумовлені життєдіяльністю тваринного і рослинного світу озера. За рік армада рачків (зпішура) здатна тричі очистити верхній п’ятдесятиметровий шар води. У байкальській воді дуже мало розчинених і зважених мінеральних речовин, мізерно мало органічних домішок, багато кисню. Мінералізація води озера – 96,4 міліграми на літр, у той час, як у багатьох інших озерах вона доходить до 400 і більш міліграмів на літр. Слабко мінералізована байкальська вода ідеально підходить для організму людини. Аналізи, зроблені в лабораторних центрах зі світовою репутацією, підтвердили відповідність байкальської води усім жорстким нормам, пропонованим до питної води.
У світі не збереглося відкритих водойм із прісною водою, придатних для розливу питної води. Виключення складає лише Байкал. З 1992 р. початий промисловий розлив байкальської води в пластикові пляшки. Вода береться з глибини 400 метрів, де зберігається постійна температура 4,2°С, і де вона захищена водяною товщею від поверхневих забруднень. Ученими встановлено, що крапля води, потрапляючи в Байкал з його припливів, відстоюється тут роками. Водообмін (заміна глибинних вод поверхневими) відбувається в північній улоговині за 225 років, у середній – за 132 року й у південній – за 66 років.
Навесні, після звільнення від льоду, прозорість води досягає 40 метрів, це в десятки разів більше, ніж в інших озерах.
У фауні Байкалу представлені майже всі типи тварин, що живуть у прісних водоймах. У світі немає іншого озера, біологічна розмаїтість якого була б настільки велика й унікальна. З 2635 відомих видів і різновидів тварин і рослин, знайдених до дійсного часу в озері, майже 2/3 ніде у світі більше не зустрічаються. Тому Байкал можна вважати одним з географічних центрів походження біологічних видів.
Штормові вітри на Байкалі звичайні наприкінці літа і восени. Максимальна швидкість вітру на озері відзначається в квітні, травні і листопаду, мінімальна – у лютому і липні. 80% літніх штормів спостерігається у другій половині серпня й у вересні, при цьому висота хвиль у середній улоговині Байкалу досягає 4-4,5 метрів при крутості 22°.
Різноманіття байкальських вітрів відбито в їхніх місцевих назвах (більш 30). Вікові спостереження місцевих жителів дозволили виділити ряд закономірностей для кожного вітру. Верховик (Ангара) – так називають північний вітер, що дує уздовж усього Байкалу з півночі на південь. Верховик – сухий вітер, у ясну, сонячну погоду він дує спокійно, без різких поривів. Нерідко такий вітер утримується безупинно більше 10 днів. Перші тривалі верховики спостерігаються на Байкалі із середини серпня. Наприкінці листопада – початку грудня верховик розгойдує Байкал важкими крутими хвилями до 4-6 метрів. Баргузин – могутній вітер, оспіваний у пісні «Славне море – священний Байкал», дує з Баргузинської долини поперек і уздовж Байкалу. Цей вітер дує рівно, з поступово наростаючою міццю, але його тривалість помітно уступає верховику. Цей вітер приносить із собою сонячну стійку погоду. Култук – вітер, що дує від південного краю Байкалу уздовж всього озера. Култук несе із собою жорстокі шторми і погану дощову погоду. Цей вітер не буває таким тривалим, як верховик. Горная – північно-західний бічний байкальський вітер, що раптово зривається з гір. Це самий підступний і рвучкий вітер. Він починається зненацька і швидко набирає силу. Сарма – різновид гірської, найдужчий і страшний з вітрів на Байкалу. Вітер виривається з долини ріки Сарма, що впадає в Мале море. Швидкість його перевищує 40 м/с. Улітку вітер може раптово початися і також раптово скінчитися, восени сарма іноді дує цілу доба. Провісником сарми є хмари над Триглавим гольцем Прибайкальського хребта.
Озеро впливає на клімат. Величезні водяні маси озера в літній період прогріваються до глибини 200-250 метрів і, як акумулятор, накопичують велику кількість тепла. Тому зима на Байкалу більш м'яка, а літо прохолодніше, ніж на іншій території Сибіру. Різниця температури повітря між Іркутськом і узбережжям Байкалу в денні години може досягати 8-10°С.
13,2% прихідної частини водного балансу припадає на опади.Становить 294 мм на рік.Ще 82,3 % річного притоку річок.Становить 785 мм на рік.
13,2% витратної частини водного балансу припадає на випаровування і становить 294 мм.Ще 86,8% річного притоку річок.Становить 1934 мм.
Байкал–озеро ультрапрісне.Солоність його становить 94,2 мг⁄л.В іонному складі переважають елементи HCO3 –89,8%.Менша частка припадає на Ca–74,6%.На Na+K припадає 14,4%.Mg–11%.SO4 –8,5%.Найменшу відсоткову частку складає Cl–1,7%.
2.2 Вікторія
У центрі Екваторіальної Африки, на дні велетенського прогину, вдавленого могутніми тектонічними силами в поверхню вулканічного плоскогір'я, лежить африканське озеро Вікторія. Воно розташоване на межі трьох африканських країн: Танзанії, Уганди і Кенії. Танзанії належить південна половина водойми, Уганді – північна, у Кенії невелика ділянка північно-східного узбережжя.
Озеро Вікторія має форму неправильного овалу; велика його вісь витягнута з південного заходу на північний схід майже на 350 кілометрів, довжина малої осі – 200 кілометрів. Найбільша глибина озера – 80 метрів, середня – 40 метрів.
Площа 68 тис. км2 , довжина 337 км, найбільша ширина 275 км. Є частиною водосховища Вікторія. Безліч островів. Впадає багатоводна річка Каґера, витікає річка Білий Ніл. Озеро судноплавне, місцеві жителі займаються рибальством.
У часи глибокої геологічної давнини, багато мільйонів років тому, озеро займало значно більшу площу, порівняно з тією, яка відведена йому природою в сучасну епоху.
Стародавня водойма, виникнувши в третинний період, розширилась у вологий четвертинний період, коли її води вкривали всю територію нинішньої Уганди, а на схід розпросторювалися майже до озера Рудольфа.
Підняте горотвірними і вулканічними процесами на висоту 1134 метри над поверхнею океану та обрамлене плоскими порізаними берегами, озеро відкрите для всіх вітрів континенту. Його не захищають високі схили гір чи стіни провалів, як інші великі водойми Східної Африки, і тому над неозорим водним простором Вікторії вільно гуляють вітри, проносяться урагани, закручуються спіралі велетенських смерчів. Недарма район озера Вікторії вважається однією з ділянок земної кулі, де найчастіше бувають бурі.
Кліматичні умови цього району несприятливі для європейців. Тут панує спека, спостерігається висока вологість повітря, тропічні зливи чергуються з посухами, життя ускладнюють отруйні комахи, різні хвороби.
Середньорічна температура у цьому районі понад 25 градусів, а температура води близько 22 градусів.
Берегова лінія озера дуже звивиста й утворює численні бухти, затоки, миси й півострови. Бухти й затоки зручні для стоянки суден, захищені від вітрів. У затоках і гирлах річок водяться крокодили, бегемоти. По узбережжю щедро росте папірус, тростина, очерет.
В озері багато населених островів. Найбільші – Укереве, Сесе, Мансоме, Рувондо, Коме.
Береги в озера плоскі, часто заболочені, з буйними заростями папірусу. Трапляються ділянки тропічного лісу, подекуди, можна побачити поля бавовнику, кавові плантації, гаї бананових пальм.
Інший вигляд має південно-західне узбережжя. Тут близько до озера підходить платоподібна височина, яка обривається до води крутими схилами.
Озеро живиться водами численних річок, які течуть з навколишніх гір. Це переважно невеликі водотоки. З-поміж них виділяється лише повноводна Кагера, яку прийнято вважати за витік Нілу.
Коливання горизонту води впродовж року незначні, у межах 20-40 сантиметрів. Але розмах вікових коливань рівня озера досягає 2-3 метрів. Періодично спостерігаються значні підвищення рівня води, пов’язані з надто великими опадами.
Озеро оточене тропічною саваною, а з північно-західного боку підступають джунглі екваторіального тропічного лісу.
На озері гніздяться фламінго, вінценосний журавель та сила-силенна іних птахів. У водах Вікторії водиться багато крокодилів.
Багатий і різноманітний рибний світ озера; тут налічується понад 100 видів риби, причому багато з яких зустрічаються тільки в озері Вікторія.
Найпоширеніша риба – хроміса (із ряду окунеподібних),а найважливіша в промисловому відношенні тілапія, особливо її різновид – балта (по місцевому «нгеге»). Ловлять також усача, або барбель (по місцевому – «ксінджа»).
Відкрив озеро і назвав його в честь Королеви Вікторії британський мандрівник Джон Хеннінг Спік в 1858 році.
Північне узбережжя озера перетинає екватор. Озеро при максимальній глибині 80м відноситься до досить глибоких озер.
Озеро отримує величезна кількість води від дощів, більш ніж від всіх своїх приток.
В околицях озера проживає 30 мільйонів чоловік. На південних і західних берегах озера живе народ хайя, який умів вирощувати каву ще задовго до приходу європейців.
У його водах водиться величезна кількість крокодилів, а також тут до цих пір живе риба ланг, що жила тут 300 мільйонів років тому.
На території озера знаходяться знамениті заповідники і Національні парки. Найцікавіший Національний парк острова Рубондо (450км.2
). Унікальність Рубондо в тому, що тут не можна
29-04-2015, 00:50