Реферат з країнознавства
Краєзнавча характеристика Греції
Зміст
1.Фізико-географічна характеристика...........................................1
1.1.Рельєф..............................................................................................................2
1.2.Ріки...................................................................................................................3
1.3.Клімат...............................................................................................................4
1.4.Ґрунти і рослинність.......................................................................................4
1.5.Фауна................................................................................................................5
2. Демографічні та етнічні характеристики..................................5
2.1. Етнічний склад...............................................................................................5
2.2 Релігія...............................................................................................................5
2.3. Демографічні дані..........................................................................................6
2.4. Урбанізація.....................................................................................................6
3. Головні історичні віхи...................................................................6
4. Державний лад і політичне життя..............................................8
4.1. Державний устрій..........................................................................................8
4.2. Політичні партії..............................................................................................8
4. 3. Збройні сили..................................................................................................9
5. Зовнішня політика.........................................................................9
5.1. Основні пріоритети зовнішньої політики Греції........................................9
5.2. Україно-грецькі відносини..........................................................................11
6. Економіка країни.........................................................................13
6.1. Промисловість..............................................................................................13
6.2. Сільське господарство.................................................................................14
6.3. Транспорт......................................................................................................14
6.4. Зовнішньоекономічні зв'язки......................................................................15
7. Культура і спорт...........................................................................15
7.1. Загальна характеристика.............................................................................15
7.2. Освіта............................................................................................................15
7.3. Олімпійські Ігри в Афінах у 2004 році......................................................16
8. Аналіз інформаційного середовища Греції..............................17
8.1. Інформаційне суспільство...........................................................................17
8.2. Телекомунікації............................................................................................18
8.3. Засоби МАС-МЕДІА...................................................................................18
Список використаних джерел..............................................................................................19
Греція. Державний герб: блакитний щит з білим хрестом в обрамлені двох оливкових гілок. Гімн Греції з 1860 р. - славетний "Гімн Свободи", написаний початківцем новогрецької поезії Д.Соломосом у 1825 р. Державна мова - новогрецька. Чисельність населення - понад 10.5 млн. чоловік. Національне свято - День незалежності Еллади - 25 березня.
1. Фізико-географічна характеристика
Грецька Республіка, незалежна держава в південно-східній Європі, що займає південь Балканського півострова. Греції належать також численні острови в Іонічному й Егейському морях, у тому числі Крит.
Материкова частина Греції з трьох сторін омивається морями, берегова лінія сильно порізана і має довжину 4100 км (з урахуванням островів – 15 000 км). Площа Греції 132 тис. кв. км, у тому числі островів – 25 тис. кв. км. На півночі країна граничить з Албанією, Македонією і Болгарією, на сході – з Туреччиною. Південні береги омивається Середземним морем, західні – Іонічним і східні – Егейським.
1.1. Рельєф
Центральна частина материкової Греції до півночі від Коринфскої затоки зайнята масивною гірською системою Пінд. Цей гористий і порізаний район відрізняється великою розмаїтістю ландшафтних форм. Західна частина півострівної Греції складена вапняками, що завдяки високій пористості усмоктують атмосферну вологу і підкреслюють своєрідний характер місцевості. Тут широко поширені карстові форми рельєфу. До півночі більш стійкі породи – граніти і гнейси – перемежовуються з вапняками й утворять сильно розчленований ландшафт північного Пінду. До півночі розташовується скелястий гірський район, увінчаний вершиною Олімп (2917 м), де, по переказу, жили грецькі боги. З боку Егейського моря відкривається чудовий вид на цю увінчану снігами гору, що парить у хмарах над заcеленими нижніми схилами. Сама система Пінд завершується на півдні піднімається над Коринфскою затокою горою Парнас (2457 м). Від цієї гори до сходу відходить невеликий гірський відріг, що відокремлює рівнини Аттики, де знаходяться Афіни, від рівнин Беотії. Гори переважно арідні, з тонким ґрунтовим покривом, використовуються лише під літні пасовища для овець (зиму ті проводять на рівнинах).
Береги півострівної Греції здебільшого обриваються крутими скелями до моря, але в деяких місцях гори відступають усередину суші, і там утворяться невеликі рівнинні ділянки. Такі, наприклад, рівнини, на яких розташоване місто Арта в затоці Амвракікос, рівнини навколо Месолонгіона на західному узбережжі і біля міст Волосся і Ламія – на східному. До недавніх пір багато з цих рівнин були заболочені і відомі як осередок малярії, але завдяки сучасним методам меліорації були осушені і стали самими родючими в країні.
Пелопоннес являє собою великий півострів, з'єднаний з основною частиною країни вузьким Коринфским перешийком, через який проритий судноплавний канал. Гори Пелопоннесу – це продовження гір Пінд до півдня від Коринфскої затоки.
Грецька Македонія і Фракія обрамлюють північний берег Егейського моря. Ділянки рік Альякмон, Вардар, Стримон і Нестос, що беруть початок у глибині Балканського півострова і поточних через ці області до моря на південь, є найбільшими рівнинами Греції, відділеними один від одного горбкуватими грядами, що заходять на територію Греції з Республіки Македонія і Болгарії. На північному узбережжі Егейського моря виділяється великий півострів Халкідікі, що розділяється на півдні на три вузьких півострови – Касандра, Ситонія й Айон-Орос. Останній славиться знаменитою горою Афон, що круто здіймається від узбережжя до висоти 2033 м. На схилах гори знаходяться монастирі, що зіграли велику роль в історії православної церкви.
Острівна Греція включає Іонічні острови, розташовані в Іонічному морі уздовж західного узбережжя, і шість окремих груп в Егейському морі. Іонічний архіпелаг складається із семи великих островів, найбільший з яких – Кефалінія (717 кв. км). Острів Керкіра (Корфу) знаходиться на кордоні з Албанією, а південний острів Закінф – у берегів Пелопоннесу. Рельєф Іонічних островів гористий, ґрунту малородючі, а населення нечисленне (виключення складають благодатний острів Керкіра).
У північній частині Егейського моря розташовані три великих острови – Тасос, Самотракі і Лемнос. Рельєф більшості островів гористий, а прибережні низовини займають невеликі площі.
Найбільший і найважливіший із грецьких островів – Крит (площа 8,3 тис. кв. км), що простирається на 250 км у довжину і до 58 км у ширину. Його гори, що досягають висоти 2456 м (гора Іда), складені переважно масивними вапняками і схожі на гори материкової Греції.
1.2. Ріки
Греції нечисленні. Вони характеризуються невеликою довжиною і швидким плином. Багато хто з них випливають з вапнякових печер як повноводні потоки. У материковій частині Греції ріки Арахтос, Ахелоос, Альякмон, Піньос і Сперхіос, відомі по грецьких міфах і легендах, беруть початок у горах Пінд і стікають з них або в Іонічне, або в Егейське море. Велика частина Пелопоннесу зрошується ріками Алфіос і Евротас. Усі ці ріки круто спускаються з гір у вузькі долини, а потім впадають у море. У сухі літні місяці стік різко скорочується, ріки сильно міліють, місцями пересихають. Ріки Македонії і Фракії – Аксьос (Вардар), Стримон (Струму) і Нестос (Місця) починаються за межами області середземноморського клімату із сухим літнім сезоном, і хоча в них теж виражений зимовий максимум стоку, улітку вони не пересихають.
1.3. Клімат
Греції характеризується тривалим жарким і сухим літом і м'якою, вологою зимою. У такій гірській країні, як Греція, виражені місцеві кліматичні розходження.
У південній Греції опади майже завжди випадають у зимові місяці. Найбільша кількість літніх опадів випадає на півночі. Середня річна сума опадів 1220 мм, майже 3/4 з них приходиться на жовтень – лютий, однак дощі йдуть і влітку. Більша кількість опадів, у тому числі і влітку, випадає в горах Пінд. У грецькій Македонії і Фракії велика частина опадів випадає узимку, але і літо далеко не посушливе. В Афінах більш типовий середземноморський клімат. Середня річна сума опадів тут 394 мм, з них 3/4 приходиться на жовтень – березень, а в літні місяці дощів майже не буває.
Для низьких місцевостей по всій Греції характерна літня жара, середні температури липня 26–27 С. Зимові температури більш різноманітні. У Салоніках у Македонії зими прохолодні, але епізодично, коли дують вітри з гір Стара-Планіна (Балканських), бувають періоди дуже холодної погоди. Далі до півдня узимку на рівнинах звичайно коштує тепла погода, але вже на невеликому віддаленні від Афін або Керкіри схили Пінд протягом декількох місяців покриті снігом, а на вершині Олімпу сніг лежить цілий рік.
1.4. Ґрунти і рослинність
Ґрунти Греції залежать від материнських порід і клімату. Через широке поширення вапняків переважають малопотужні ґрунти, у багатьох місцях на поверхню виходять вапняки. Ґрунти рівнин сформувалися переважно на алювіальних відкладеннях і досить родючі, але сильно пересихають улітку.
1.5. Фауна
Велика частина диких тварин зникла в Греції разом з лісами. Шляхетний олень майже винищений, однак залишились такі дрібні тварини, як кролики і зайці. Більш великі тварини усе ще зустрічаються в горах: у горах уздовж границі з Болгарією водяться гірський козел і бурий ведмідь, у більш віддалених лісових масивах зустрічається вовк.
2. Демографічні та етнічні характеристики
2.1. Етнічний склад.
У період класичної Греції, приблизно з 1000 до н.е. до 4 в. до н.е., змішань між греками і їхніми племенами, що оточували, майже не відбувалося. Після поразки від Пилипа Македонського в 338 до н.е. вони ввійшли до складу великої імперії, що поєднувала багато різних народів.
У 6–7 ст. н.е. слов'янські народи проникнули майже в усі куточки Греції. Ті з них, що оселилися до півдня від Македонії, були поступово поглинені грецьким населенням. До кінця Середніх століть у родючих долинах Фессалії обґрунтувалися албанці. Хоча Греція знаходилася під владою османської Туреччини майже чотири сторіччя, з 1453 по 1829, турецький вплив на состав населення було невелике.
Значні міграції населення після Першої світової війни, особливо в 1920-х роках підвищили однорідність складу населення Греції. Понад 1,2 млн. греків, що жили в різних частинах Османської імперії, були повернуті в Грецію, велике число турків переселилося з Греції в Туреччину. Подібний обмін відбувся між Грецією і Болгарією. У середині 20 ст. населення країни майже цілком складалося з греків, а національні меншини складали незначну частину населення. Найбільш численними з національних меншостей були турки (приблизно 100 тис. чоловік), що проживають у Західній Фракії і на Родосі. У країні проживають також македонці, болгари, цигани, вірмени й ін. За останні роки в Грецію нелегально прибули майже 300 тис. албанців.
Безліч греків живе за кордоном. Стародавні грецькі громади існують у таких містах, як Стамбул і Олександрія. Населення середземноморського острівної держави Кіпр більш ніж на 80% складається з греків. Іммігрантів приймають грецькі громади в Північній Америці.
2.2 Релігія
Майже все населення країни належить до грецької православної церкви. Відповідно до конституції, православне християнство є державною релігією. Воля вибору віросповідання гарантується, але місіонерська діяльність інших релігійних груп серед православних християн заборонена. Серед послідовників інших релігій мусульман – 230 тис. (1990), католиків 58 тис., протестантів 17 тис. і іудеїв 5 тис. (переважно в Салоніках). У 1943, до початку масового знищення євреїв, них нараховувалося в Греції 75 тис.
2.3. Демографічні дані
За переписом 2003, населення Греції складало 10 665,989 тис. чоловік (за оцінкою 1996 – 10 475 тис.). Природний приріст населення в 1961–1971 досягав 0,5% у рік, у 1971–1981 – 1%, у 1981–1991 – 0,6%, у 1990–1996 – 0,5%, у 2003 – 0,19%. У 1960-х і початку 1970-х років відбувалася масштабна еміграція. Багато хто залишили Грецію в пошуках роботи в більш процвітаючих країнах Європи, особливо у ФРН і Бельгії. У 2003 коефіцієнт народжуваності в розрахунку на 1000 чоловік складав 9,79, смертності – 9,86. Дитяча смертність за останні 50 років різко скоротилася: від майже 49 у 1951 до 6,12 у 2003.Середня тривалість життя в Греції – 76,32 у чоловіків і 81,65 у жінок.
2.4. Урбанізація.
Після Першої світової війни відбувався сильний відтік населення із сільських місцевостей у міста. У 1940 на урбанізованих територіях проживало менше 1/3 населення, у 1982 частка міського населення підвищилася до 54%, у 1996 – до 71%. Місто Афіни з пригородами, включаючи порт Пірей, у 1991 нараховував 3,1 млн. жителів, або приблизно 1/3 населення країни, а другий по величині місто Греції Салоніки з пригородами – 740 тис. Великі Афіни і (у меншому ступені) Салоніки є центрами культурного, економічного і політичного життя країни. Третє по величині місто Греції Патри (153 тис. жителів у 1991) – головний порт Пелопоннесу і важливий центр судноплавства.
Серед інших великих міст виділяються Іракліон (116 тис. жителів), головне місто Криту з чудовими музеями; Волос (106,1 тис., з них у самому місті 77 тис.), головний порт Фессалії, і Лариса (113 тис.), важливий залізничний вузол у Фессалії.
3. Головні історичні віхи
Греція (Древня Еллада), загальна назва територій давньогрецьких держав на півдні Балканського півострова, островах Егейського моря, узбережжя Фракії, по західній береговій смузі Малої Азії. Перші ранньокласові держави ахійців (Кнос, Фест, Мікени, Теринф, Пилос і ін.) утворилися на початку 2-го тисячоріччя в епоху бронзи. Вторгнення дорійцев (1200 до н.е) спричинило розпад держав і пожвавлення родових відносин. До 9 ст. до н.н. Грецію заселяли: еолійці – Північна Греція, дорійці – Середня Греція і Пелопонес, іонійці – Аттика й острови. У результаті боротьби демосові з родовою аристократією в 8-6 ст. до н.е. у Греції сформувалися поліси (міста-держави). У залежності від результатів боротьби землевласників і ремісників з родовою знаттю державна влада в полісах була або демократичною (Афіни), або олігархічна (Спарта, о. Крит). В економічно розвитих полісах (Афіни, Коринф і ін.) широко було поширене рабство; у Спарті, Аргосі й інших довго зберігалися пережитки родового ладу. 5-4 ст. до н.е. – період вищого розквіту полісів. Він зв'язаний з піднесенням Афін у результаті перемогти греків у греко-перській війні (500-499 р. до н.е.) і створенням Делоського союзу (на чолі з Афінами). Час найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації політичного ладу і розквіту культури – роки правління Перикла (443-429 р. до н.е.). Боротьба між Афінами і Спартою за гегемонію в Греції і протиріччя між Афінами і Коринфом за торговельні шляхи привели до Пелопонеської війни (431-404 до н.е.), що завершилася поразкою Афін. У середині 4 століття на півночі Греції піднялася Македонія. Після розпаду держави Олександра Македонського в так називаний період еллінізму (3-2 вв. до н.е.) у Греції переважали держави і союзи воєнізованого типу (Македонія, Ахейский союз, Этолийский союз), що заперечували панування в Греції. З 146 р. до н.е. (після розгрому римлянами Ахейского союзу) Греція підкорялася Риму (з 27 р. до н.е. на її території була заснована римська провінція Ахайя). З 4 в. н.е. Греція стала частиною Східної Римської імперії – Візантії.
У 1204 році під час Четвертого Хрестового походу Візантійська імперія розпалася, а Греція була поділена на кілька графств, самим могутнім з яких було Афінське. У 1460 році практично вся Греція потрапила під владу Оттоманської імперії, а ще через двісті років турки вигнали венеціанців з нечисленних торговельних центрів, що залишилися. У 1669 році до Оттоманської імперії був приєднаний острів Крит і до XIX століття Греція знаходилося в складі Оттоманської імперії. У 1821 році почалася перша фаза війни за незалежність Греції, коли греки боролися практично без допомоги. Війна закінчилася в 1829 році і було проголошено Грецьке королівство. Наприкінці XIX століття Греція вела кілька воєн за території, у результаті чого Туреччина втратила все що ще знаходилося під її владою - Македонію і Крит. На початку XX століття країни Балканського півострова вели так звані Балканські війни, смороду закінчилися практично напередодні Першої світової війни й у результаті Греція так само збільшила свою територію. Після війни в Греції виник сильний антимонархічний рух, і в 1924 році Греція була проголошена республікою, однак вже в 1935 році монархія була реставрована. У 1967 році в результаті військового перевороту до влади в Греції прийшли так називані "чорні полковники". У грудні того ж року був організований референдум з метою повторної реставрації монархії, однак результати були негативні. Нова республіканська конституція була прийнята в 1975 році. Греція є членом ООН, ГАТТ, МВФ, ВІЗ, МАРНОТРАТ, Ради Європи, НАТО, ВІВСІ, Організації економічного співробітництва і розвитку, ЄС.
4. Державний лад і політичне життя
4.1. Державний устрій
За конституцією 1975 Греція має парламентську форму правління. Головою уряду є прем'єр-міністр – керівник партії, що має більшість місць у парламенті. Уряд на чолі з прем'єр-міністром відповідально перед парламентом. Парламент складається з однієї палати, що нараховує до 300 депутатів, обраних терміном на чотири роки.
Голова держави – президент, що обирається парламентом терміном на п'ять років і може бути переобраний ще на один термін. Президент наділений повноваженнями попереджувати війну й укладати договори з іншими країнами. Він призначає прем'єр-міністра і за рекомендацією останнього – інших членів уряду. Президент може скликати спеціальні засідання парламенту і розпускати його по представленню уряду або по згоді Ради республіки. До складу Ради входять прем'єр-міністр, глава парламентської опозиції, спікер парламенту і колишніх прем'єр-міністрів і президенти демократично обраних урядів. Президент має право накладати вето на законопроекти, але вето може бути переборено абсолютною більшістю голосів членів парламенту. Посаду президента Греції послідовно займали: Константинос Цацос (1975–1980), Константинос Караманлис (1980–1985), Христос Сардзетакис (1985–1990), Константинос Караманлис (1990–1995), Константинос Стефанопулос (з 1995).
Самоврядування. Греція розділена на 13 областей, а ті у свою чергу – на 51 ном. Номи складаються з єпархій, а єпархії розділені на муніципалітети, кінотіти (комуни). Міністр внутрішніх справ призначає префектів номів, яким підлеглі місцеві чиновники (обрані жителями). Монастирі на горі Афон мають особливий автономний статус.
Судоустрій. Система правосуддя включає суди по цивільних і кримінальних справах. Верховний суд розбирає апеляції по вироках судів нижчих інстанцій. У випадку винесення будь-якими судами або адміністративними інстанціями суперечних один одному рішень особливий верховний трибунал розбирає справи з погляду відповідності цих рішень конституції країни.
4.2. Політичні партії
У
29-04-2015, 02:06