Етноботанічні характеристики рідкісних видів рослин флори Чернігівщини

одержати про неї вісточку, піди до ворожбита, котрий мешкає на цьому ж болоті. Він знає все й розповість тобі.

Графиня послухала, розпитала гарненько, де той ворожбит живе, і, прихопивши із собою чимало золота, прийшла до нього й попросила допомогти.

Чарівник, узявши золото, подумав і сказав: гаразд, викликай свою дочку дев'ять зір ранкових і дев'ять зір вечірніх — по дев'ять разів на тому місці, де вона втопилась. Якщо дівчина іще не стала дружиною болотного царя, він мусить її відпустити.

І ось графиня кличе дочку дев'ять ранкових і дев'ять вечірніх зір, а коли завершила, почула раптом голос із болота:

«Пізно кличеш мене, мамо. Я вже дружина царя болотного й приречена бути його рабинею. Розмовляю з тобою востаннє. Незабаром зима, і ми з чоловіком задрімаємо на багнистому ложі до наступної весни. Улітку ж я дам про себе знати, що я жива і пам'ятаю про тебе».

Минула зима, весна, настало літо.

З болем у серці вирушила графиня на прокляте болото: чи не побачить, чи не почує обіцяну дочкою звістку.

Стояла-стояла, дивилась-дивилась і раптом помітила на поверхні води, серед чистого болотця, чудесну білу лілею, що піднялась на довгому стеблі. Розглядаючи її блискучі, мов атлас, чисті пелюстки, ледь підрум'янені, немов проміння ранкової зорі, нещасна графиня впізнала колір обличчя своєї дочки, а численні золотисті тичинки, що заповнили серединку квітки, нагадували волосся Мелінди.

І зрозуміла графиня: перед нею її внучка — дитя союзу Мелінди з болотним царем.

З того часу, протягом багатьох років, устеляла Мелінда трясовину цілим килимом білих лілей, сповіщаючи усім: вона жива і, вічно юна й прекрасна, царює над болотом.

І щороку, щодня, як тільки могла, стара графиня до самої смерті ходила на болото, милувалась квітами — своїми внучками, втішала себе думкою: якщо й немає більше її коханої дочки на білому світі, то у глибині вод свого болотного царства вона, усе ж таки, жива й здорова...

Чарівність лілеї визнають не лише європейці, про неї виникло чимало легенд і в інших народів.

Серед них — особливо поетична легенда північноамериканських індіанців, котрі стверджують, що водяна лілея утворилася з іскор, що впали з Полярної й вечірньої зір у той час, коли вони зіштовхнулись у суперечці за право володіння стрілою, котру в хвилину смерті пустив у небо великий індіанський вождь.

Лілея, або квітка русалки, як її часто раніше називали, з давніх-давен була предметом схиляння та обожнювання серед північно-західних німців, а особливо — фризів та зеландців. Вони називали лілею лебединою квіткою й так високо шанували, що, помістивши сім квіток у своєму гербі, вважали себе під таким символом непереможними. У пісні гудрунів згадується, що на синьому прапорі короля Гервіга фон-Зеєвена майорять лебедині квіти. Ці квіти збереглися й досі на фризькому прапорі і в гербі провінції Гронінген. Усю рослину фризи ще називають «Ротре», а її листя з квіткою — морським листям.

За середньовіччя білу квітку лілеї вважали символом чистоти й цнотливості, і тому насіння квітки застосовувалось як засіб, що стримує плотську жагу. Саме для цього його тримали майже у всіх монастирях для молодих монахинь та монахів. Особливо ж не обходились без нього відлюдники-анахорети, які хотіли умертвити свою плоть. Одначе, за найновішими дослідженнями, приписувані цьому насінню властивості не підтвердились.

Насінням лілеї користувались співаки для зміцнення голосу. Його вважали засобом від корчів та запамдрочення, а кореневище — для збудження апетиту. Причому лікувалися не стільки вживаючи всередину, як підвішуючи над ліжком хворого. Виготовляли ліки дуже обережно: зривали рослину пізнього вечора, сушили в тіні з північного боку приміщення й неодмінно підвішували, але не розкладали, інакше ліки не сприймуться страждальником і не виженуть з нього хвороби.

І взагалі, збирати квіти лілеї для лікування потрібно було зовсім інакше, аніж будь-які інші: зривати лише у певний час, затулити вуха й попередньо звернутися до них з привітними словами. Вчинивши так, слід було зненацька простягнути руку й зірвати квітку. Відрізати заборонялося, оскільки стебло почне стікати кров'ю, а того, хто відрізав, переслідуватимуть важкі сновидіння або ж, обурені його вчинком, водяні духи втягнуть порушника у свої володіння.

Квіти білих лілей не можна було приносити додому — це загрожувало загибеллю всієї домашньої худоби.

Містичну й лікувальну славу мала лілея й серед слов'ян, а в закаспійських краях їй і досі приписують такі властивості.

Таємниче значення квітки вміщено в її російській назві — «одо-лень». За твердженням Афанасьева («Погляди слов'ян на природу»), вона походить від слова «одолевать»— а саме: перемагати нечисту силу й недугу. «Кто найдет одолень-траву,— зазначається в одному народному травникові,— тот вельми талант себе обрящет».

Відваром такої здолай-трави лікували зубний біль й отруєння, крім того, він вважався любовним напоєм, здатним пробуджувати ніжні почуття в серцях жорстоких красунь. Із кореневищем квітки пастухи обходили поле, щоб худоба не пропала.

Давні слов'яни вважали її важливим оберегом під час подорожей. Кожен, хто вирушав на чужину (особливо торгова людина), повинен був, за твердженням того ж таки Афанасьева, запастися цією травою, оскільки з нею — «хоч куди піде — багато добра надбає». І ось, вирушаючи в далеку дорогу, обережні люди убезпечували себе закляттям: «їду я у чистому полі, а в чистому полі росте здолай-трава. Здо-лай-траво! Не я тебе поливав, не я тебе породив; породила тебе мати — сира земля, поливали тебе діви простоволосі, баби закушкані. Здолай-траво! Переможи ти злих людей: лихого б на нас не думали, поганого не замишляли, віджени чародія і ябеду. Здолай-траво! Подолай мені гори високі, доли низькі, озера сині, береги круті, ліси темні, пні та колоди!.. Збережу тебе я, здолай-траво, біля серця палкого на усьому шляху і по всій доріженьці».

Таку ж пошану мали до цієї рослини і давні серби. Про що свідчить їхня пісня:

«Якби знала баба,

Що такі здолай-траву,

Зашила б у пояс

Та й носила б на собі».

2.3 Сніг і підсніжник

Все має свій колір, усьому Бог дав якусь барву. А снігові сказав:

— Колір добери собі сам.

І пішов сніг шукати собі кольору. Просив у трави:

— Травичко-зеленичко! Дай мені свій зелений колір!

Засміялася трава:

— І я зелена, і листя дерев зелене, — ніхто тебе не впізнає. Краще попроси у фіалки.

Фіалка сказала, що її вбрання дуже скромне, і в такому одязі на сніг ніхто й не гляне. Може б червона рожа дала свій колір. Але й горда рожа відмовила.

Ходив сніг і ходив, просив і просив... Нарешті звернувся зі слізьми до підсніжника:

— Маленька моя квіточко! Білий мій дзвіночку! Дай мені свій колір. Дуже прошу. Бо буде зі мною, як з вітром, що такий недобрий, бо ніхто його не бачить.

— Та моя одежа простенька дуже. Але як тобі подобається, бери собі — зглянувся ласкавий підсніжник.

Забрав сніг колір у підсніжника, і з того часу став білим. Але відтоді не любить він жодної квітки. А підсніжники пестить і голубить, як рідну дитину.

Одна із старовинних легенд говорить, що в той час, коли перші міфічні люди були вигнані з раю, ішов сніг, і Єва дуже замерзла. Щоб її зігріти і подати надію на кращі часи, декілька ажурних сніжинок перетворились у ніжні квіти підсніжника — провісника тепла, символ сподівань на краще майбуття. Так вони і лишились у народі символом надії.

Масове цвітіння підсніжника — воістину захоплююче видовище. Здається, грунт у весняному лісі прикритий якоюсь тонкою мережаною білою скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіточок. Ці чарівні прекрасні квіточки — справжні посланці зеленокосої весни. Вони всім своїм єством повідомляють, що надходить радісна пора пробудження природи із зимового сну.

У багатьох місцевостях України, де колись підсніжників було багато, вони зникають або вже зовсім зникли. Тому підсніжники потребують охорони. Треба берегти їх повсюдно, щоб навесні в наших лісах завжди розкривалися квітки надії.

2.4 Ряст

Масове цвітіння рясту — картина неймовірної краси. Над морем трійчастих зелено-сизуватих листочків здіймається справжнісінька повінь суцвіть — китиць з білими, рожевими, бузковими, кремовими, пурпурно-фіолетовими квітками, які мають приємний, витончений запах меду з ваніллю. Якою б байдужою до природи не була людина, але таку красу не помітити не змогла б. У народі ряст називають кокірчиками, кукурічками, півниками. Мабуть, це пов'язано з легендою, в якій оповідається, що в одному пралісі жила відьма. За ніч вона намотається на мітлі, а вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатись від людських очей і відпочити. Лишень задрімає, а вже півень починає кукурікати і спати відьмі не дає. Розсердилась вона на півня й перетворила його на квітку ряст, яка дещо скидається своєю формою на голову півня.

Інша легенда розповідає, що напровесні летіли над лісом жайворонки, посварились між собою та й почали битися. Билися так, що аж шпорці та чуби свої погубили. Попадали вони на родючий лісовий ґрунт і попроростали гарними весняними квітами.

2.5 Сон-трава

У весняному хороводі квітів є своя загальновизнана королева весняної флори. Зустрічі з нею кожної весни приносять багато радості й естетичної насолоди. Ось вони великі, дзвонико- або келихоподібні темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі чи ніжно-жовті, закутані від весняних холодів у теплий кожушок густого опушення білястих волосків. Здається, ніби сріблясте сяйво оточує ці квіти. Це цвіте одна з найкращих весняних рослин — сон.

У погану погоду та на ніч квіти еону закриваються і схиляють свої квітчані голівки.

Враження таке, ніби вони справді засинають. Може, тому в народі і назвали цю рослину так поетично: сон-трава, сон-зілля, сончик. А може, назва пов'язана із стародавнім слов'янським повір'ям, яке говорить, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє. Або, може, з тим, що цю рослину використовують як заспокійливий та снодійний засіб. Існує легенда про мисливця, який побачив, як ведмідь лизав корінь сон-трави, після чого солодко заснув. Мисливець і собі спробував полизати і також заснув.

В Україні була поширена ще й така легенда. Кожна квітка, як і все живе на світі, має свою матір. Лише у сон-трави не рідна мама, а зла мачуха. Ще тільки-тільки сніг зійшов, а вона вже розбудила її розштовхала: «Вставай, сонлива та дрімлива, вже всі квітки цвітуть, а ти все спиш!». Сон-трава схопилася й одцвіла раніше за всіх, і ніхто її краси не бачив.

При зустрічі з прекрасними квітками «королеви весняної флори» майте шану до цих справді чарівних і до того ж цілющих рослин. Не наривайте даремно оберемки квітів, які згодом бездумно викинете. Краще помилуйтесь ними в природі, а на згадку візьміть одну-дві квіточки. Тим дорожчі вони будуть для вас. Бережіть красу природи, весняні усмішки рідної землі — сапфірові квіти сон-трави. Вони справді варті цього!


3 Використання етноботанічного матеріалу у виховній роботі з біології в школі

Вечір на тему: "РОСЛИНИ, ОВІЯНІ ЛЕГЕНДАМИ"

Мета: узагальнити і поглибити знання учнів про лікарські рослини, які ростуть на Україні і використовуються в народній медицині; ознайомити з правилами заготівлі лікарських рослин; виховувати любов до природи.

Ведучий 1. Українці завжди добре зналися на травах. Майже в кожному селі хтось займався лікуванням травами, зіллям. Люди знали час їх цвітіння і дозрівання, пору збирання. Понад 350 видів рослин з лікувальними властивостями, використовували з давніх-давен. Добре знали лікувальну дію культурних рослин (часнику, цибулі, моркви, картоплі, гарбуза та ін.).

Ведучий 2. Травознавці говорили, що на Івана пахощі квітів і трав найп'янкіші, зілля — найкорисніше. Тому і народ оспівував ці рослини в піснях, легендах, віршах і коломийках.

Ведучий 1. Є рослини, які народ особливо шанує і вони обов'язково ростуть біля хати дбайливої господині. Це — м'ята, рум'янок, любисток, мальви, нагідки, чорнобривці.

Звучить пісня "Чорнобривців насіяла мати ".

Ведучий 2. Швидко минає дитинство. І нехай колись у спогадах про рідний дім у вашій пам'яті спливуть пахощі м'яти, цвіт любистку, яскравіші за вогонь нагідки під вікном батьківської оселі.

Ведучий 1. Існують легенди про рослини, що ростуть поблизу наших домівок.

Учень 1. По берегах річок росте рослина із видовженими листками на коротких черешках та блідо-фіолетовими квітками. У рослини чудовий запах. Вважають, що рослині дали ім'я на честь німфи Менти (у давньогрецькій міфології — покровителька річок і лісів). М'ята користується в н? юді повагою, юна покращує настрій, від її аромату людина весь день залишається веселою, бадьорою. У Римі стіни і підлогу обприскували м'ятною водою, столи натирали листям м'яти. М'яту використовують у медицині для лікування шлунка, кишечника, печінки, жовчного міхура.

Учень 2. Нагідки. Існує така легенда. Якось летів голуб і випала у нього із дзьоба зернина. Вона вмить проросла, перетворившись на рослину із блідо-зеленим стеблом і квітами оранжевого кольору. Впав поранений голуб, але ось клюнув він квіточку і став на лапки, ще і ще раз клюнув — і злетів. Бачив це пастух, який пас овець. Відтоді люди почали лікуватись нагідками. Нагідки цвітуть з квітня до осені. їх квітки з лікувальною метою застосовують ари ранах, опіках, хворобах очей, загальних захворюваннях горла.

Учень 3.

Серце в тривозі:

Як при дорозі

Мальви високі цвітуть?

Вітер схиляє,

Люди ламають,

Зливи із градом січуть,

В ніжні пелюстки

Досвітки сині

Трусять холодну росу, Кидають тіні

Крила пташині

На придорожню красу.

Сіра пилюка

Густо кружляє,

А вони — рясно цвітуть:

Жовті, червоні,

Блідо рожеві,

Як їй розмістились тут?

Учені. 4. З давніх-давен чебрецем обкурювали людей, які хворіли на сухоти. Дим чебрецю мін: бактерицидну дію. Відвар із чебрецю в народній медицині використовується при кашлю. Заготовляють рослини у пору цвітіння.

Пропливе в чебрецях надвечір’я

Самоцвітом далеких надій...

Заспівай, заспівай, наша мамо,

Щоб від серця журба відійшла,

Щоб і діти, й онуки співали

І земля чебрецями цвіла...

Ведучий 2. Конвалія — символ ніжності, радості і краси, вірності й чистоти кохання. Є така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу.

Може, хтось із присутніх хоче розповісти іншу легенду про конвалію?

Учень 5. В народі кажуть, що сріблясті дзвіночки конвалії з'явилися зі щасливого сміху лісової русалки — Мавки, коли вона вперше відчула повноту справжнього кохання. Тому в Україні прийнято дарувати конвалії коханим, ідучи на побачення.

Сестра нарцисів, лілій ніжних:

І неповторна серед них —

Цвіте прекрасна білосніжка,

Конвалія в лісах моїх.

Мов наречена з тонким станом

Стоїть, всміхається мені.

А запах ніжний, незрівнянний,

П'янкий, мов чари весняні.


Ведучий 1. Лікувальні властивості конвалії відомі давно. Її трава, листя і квіточки дуже ефективні при гострій та хронічній серцевій недостатності, кардіосклерозі, вадах і неврозах серця. Відвар або настій вживають як сечогінний засіб при серцевій недостатності та хворобі сечостатевих органів. Ці ліки допомагають при базедовій хворобі, епілепсії, при різних нервових станах, стресах, безсонні.

Ведучий 2. Скромну, милу ромашку вплітають у традиційні українські віночки як символ доброти і ніжності. Чи відомі вам лікувальні властивості ромашки лікарської?

Учень 6. У народній медицині рослину використовують при хворобах шлунка, печінки, сечового міхура, нирок та різних захворювань нервової системи. Відвар з листя і квітів вживають при циститі та нетриманні сечі. Під час вагітності і пологів його застосовують як заспокійливий засіб.

Ванни з ромашки вгамовують напади мігрені, поліпшують сон, створюють лікувальний ефект при екземі, заспокоюють болі при суглобному ревматизмі, подагрі. Тепла ромашкова ванна, яка супроводжується вдиханням випарів ромашки, корисна на початковій стадії гострих респіраторних захворювань.

Обіч стежини польової,

Немов ровесниці-сестриці,

Ведуть розмову між собою

Стрункі ромашки яснолиці.

Медово пахне тут повітря,

Вітрець приносить запах кашки.

Ми линемо на крилах літа

У царство білої ромашки.

Ведучий І. У любистку купали дітей, щоб їх любили оточуючі. Любисток був одним із найпопулярніших приворотних зіль. Відваром рослини лікують водянку, нервові захворювання.

Учень 7.

Край вікна любисток

Пророста весною,

Тягнеться до сонця

голубе стебло.

Зароста стежина

Рутою-травою,

Ожива любисток,

Як й колись давно.

Ведучий 2. Рослину, про яку я вам хочу розповісти, вважають символом терпіння і страждання. Про неї складають легенди, пісні. Це — терен. Християнська релігія стверджує, що Ісусу Христу, розп'ятому нахресті, на голову одягли колючий терновий вінок. "Тернистий шлях" — так говорять про борців за щастя і волю народу, які свідомо прирекли себе на важкі випробування і навіть на смерть заради Батьківщини.

Учень 8. Терен — цінна лікарська рослина. Всі її частини мають лікувальні властивості: коріння, кора, листя, квіти, плоди.

Ведучий 2. Барвінок — символ краси, безсмертя. Здавна вважалося, що ця рослина подарує дівчині вроду, коли умивається у її відварі. Барвінковий вінок для дівчини — символ цноти, незайманості, чесного дівування.

Не минають без барвінку купальські свята і весільні урочистості. Хрещатим барвінком прикрашають і обжинковий вінок.

Учень 9. У народі живе чудова легенда про походження рослини. Було це годі, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли мороги в одне село і винищили там усіх людей. Лише парубок та дівчини схопилися у лісі. Але і їх знайшли бусурмани. Парубка люті порубали, а дівчину здушили. Ото від парубочої крові й виріс барвінок.

Учень 10. У народній медицині траву барвінку малого застосовували при дизентерії, коліті, гіпертонії та


29-04-2015, 05:09


Страницы: 1 2 3 4
Разделы сайта