Димар у давнину був хворостяним, обмазаний глиною. З часом його почали робити з цегли.
Отже, слобідська хата мала в основному чотирисхильний дах. Від нього звисали великі навіси – виноси. Розмір виносів збільшувався по причілковій стіні хати і давав можливість прибудувати на ставицях галерею. Для покриття даху на Слобожанщині використовували солому, очерет, починаючи з ХХ ст. – залізо, черепицю, ґонт. У будинках середини ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном. Серед нових видів покриття – оцинковане залізо і шифер.
У Харківській та Сумській областях сільські хати роблять старим способом: це каркас, обмазаний глиною (Рис. 3.11). Однак конструкція традиційного для нашого регіону каркасного, як і суцільної дощаної стелі, у сучасному житловому будівництві дещо вдосконалилася. Якщо у минулому на стелі (зазвичай) виступали сволоки ("матиці"), то у нових конструкціях поверхня стелі рівна. Стелю, як і стіни, нерідко мажуть глиною, білять, фарбують, використовують вапно, фанеру, пресований папір. У нових будинках ХХ ст. іноді роблять подвійну стелю. Перевага надається чотирисхильним дахам (зустрічається і в лемків, і на Полтавщині), хоча останнім часом поширюється чотирисхильний дах із усіченим фронтоном (Рис. 3.13). Серед покриттів використовують (десь із середини ХХ ст. ) шифер та оцинковане залізо (Рис.3.13).
Зробимо висновки. Отже, у давнину українська хата була двох типів – глиняна та зрубна. Поряд із каркасною технікою була поширена і безкаркасна (із цеглин саману). Дерев’яні стіни зовні "клинцювали" (забивали клинці), а потім накидали глину (змішану з половою або соломою), зверху білили крейдою або фарбували жовтою глиною чи синькою. Охрою підмазували призьбу.
Важливими етапами будівництва хати були:
1. вибір часу будівництва та матеріалів;
2. вибір місця під будівництво;
3. закладщини (закладчини);
4. сволоковщини;
5. укривання даху;
6. вставляння вікон та дверей;
7. ліплення хати, поновлення та мазання;
8. закінчення будівельних робіт, яке на Слобожанщині має назву "одрубщини";
9. входини.
Цікавим є побутування в нашому краї ще одного етапу, зафіксованого комплексною фольклорно-етнографічною експедицією "Муравський шлях", - "кроватщина", який відзначається перед сволоковщиною, "коли "зводили той вугол, де будуть стояти кроваті" [21, с. 190].
Таким чином, серед основних етапів будівництва хати, які характерні для усіх регіонів Украйни, на Слобожанщині є "кроватщина", який відзначається перед сволоковщиною.
А от відомий в інших регіонах України обряд "квітки" - завершення будівництва – в нашому краї не має такої назви в будівництві та обрядовій культурі [33, с. 140].
Зупинимось на декоруванні слобожанської хати. Декоративно-художнє оздоблення хати у регіонах України було різним (Рис. 4.7; 4.4). Якщо ми порівняємо декор зрубного слобожанського житла із декором карпатського, то помітимо, що оздоблення каркасного і без каркасного житла у нашому регіоні було різноманітним. Т. Косьміна, характеризуючи Слобожанщину, її житлове будівництво, зазначає, що "декоративно-художні прийоми оформлення архітектурних елементів (виносних балок, стовпців), які підтримували стріху, визначалися різноманітністю різьблення орнаментальних мотивів" [16, 37]. Суттєвим архітектурним прийомом зовнішнього оформлення житла слобожан була галерея (Рис. 7). Народні майстри прикрашали її різьбленням (контурне, продольне), орнаментом, а нижню подовжену балку під виносом стріхи – "лиштвою", (техніка, яку бачимо й у вишивці).
Слобожанська хата в основному білилася крейдою як зовні, так і всередині. Побіленими були стіни, стеля. Сірими залишали сволоки. У західних же регіонах хата була білена повністю (Полісся, Карпатські горяни). Широко використовувалася підводка кольоровою глиною, найчастіше жовтого кольору. Як і в інших регіонах, долівка теж змазувалася, у свята посипалася пахучими травами. У кожній місцевості Слобожанщини (в залежності від типу хати – мазана чи зрубна) були певні особливості, які виявлялися в оздобленні печі, окремих її деталей. "Піч була простою – мазаною або (в залежності від господарів) кахляною" [7, с. 34]. До XVIII ст. кахлі були рельєфними, а пізніше – розписні з різноманітним декором (козацькі мотиви, розетки, рослинний орнамент). У нас на Слободі піч називали "вариста". Д. Багалій, описуючи інтер’єр слобожанської хати, зазначає, "що у заможних селян кахлі були зелені, а в інших – побілені крейдою" [2, с. 167]. Такі печі відзначає на Слобідський Україні (особливо на Харківщині) архітектор С. Таранушенко [31, с. 38].
Як ми вже зазначали, стіни хати білили (Рис. 4.11), але на Харківщині зустрічалися стіни "розмальовані олійними фарбами, навколо вікон і дверей – червоні тюльпани на зелених вітах. На стелі білий птах, схожий на голуба, а навкруги – жовті зірки" [31, с. 15]. Як бачимо, наші земляки прикрашали хату і зовні (вікна обводили кольоровою фарбою, різьба на галереях, "дашках"), і всередині (Рис. 6.5; 5.2).
Важливу роль відігравав й інтер’єр житла. Один із описів інтер’єрів слобідської хати дають М. Сумцов та Д. Багалій. Це опис хат полковників Хв. Шидловського, І. Шидловського та Ів. Перекрестова, що жив у Охтирці, але був доволі багатим: "Стіни світлиць вкриті були тріпом усяких кольорів, шкурами, килимами – українськими, польськими, турецькими, перським; столи покривали зеленим сукном або скатертями; лавки оббивалися зеленим сукном або вкривалися квітчастими наволошниками і срібними або золотими шнурками. Коштовних красивих меблів було мало, тільки обшиті кожею й позолочені стульці з точеними золоченими ніжкам; подушки, перини з кружевом, матрацами; у світлицях багато образів" [2, с. 164].
Таким було житло заможної людини. У селянина хата мала інший інтер’єр: біля стін стояли лави ("скамейки"), де у запічку сушили зерно. Біля образів стояв довгий та вузький стіл. На ньому – хліб і сіль. У багатьох хатах замість дерев’яного столу стояла скриня або стіл, кований залізом [2, с. 24]. В інтер’єрі слобожанської хати було багато рушників, які вбирали покуть, особливо ікони. Їх називали "божничковими". Рушники розвішували між вікнами і звали "кілковими" [19, с. 10]. Стіл був чисто вимитий або ж застелений скатертиною. "На жердці, що над сімейним ліжком, барвистий одяг. Біля ліжка – мальована скриня", - так описує слобідську хату дослідник А. Данилюк [7, с. 35 – 36]. У хаті був мисник – полиця, де зберігався посуд (або декілька поличок).
Отже, зробимо висновки відносно особливостей декорування слобожанського житла.
Слобожани оздоблювали своє житло як зовні, так дбали про його внутрішнє оздоблення. Серед декоративних деталей відзначалися такі: різноманітне оздоблення каркасного і безкаркасного житла (виносних балок, стовпців), оформлення різьбою галерей та піддашка. Вікна прикрашали віконниці, обводилися фарбою. У декорі стін використовувався найчастіше білий колір (побілені стіни та стелі), підводка кольоровою глиною (найчастіше жовтого кольору). Зустрічалися хати зі стінами, розмальованими олійними фарбами. Особливе місце в інтер’єрі хати відводилося печі, яку на Слобожанщині називали "вариста". Її мазали глиною, потім білили. Були печі з рельєфних кахлів, різних кольорів а також розписних із різноманітним декором (розетки, круги, рослинний орнамент, козацькі мотиви). У хаті була велика кількість рушників, що прикрашали оселю.
Серед основних технічних і технологічних прийомів, характерних для будівництва слобожанської хати, визначимо такі:
— на Слобожанщині побутувало два типи житла – двохкамерне і трикамерне: хата + сіни (XVI – XVII ст.) та хата + хата + сіни (XVIІІ – ХІХ ст.);
— Дерев’яна хата має такі різновиди: зрубна і каркасна, яка у свою чергу поділяється на "сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – "топтана" і саманна;
— побутували каркасна та безкаркасна технології;
— особливе значення в будівництві хати мав сволок, який підтримував усю стелю. Він розташовувався по довгій і по поперечній осі зруба. На слобожанських сволоках вирізали написи, під якими був хрест, що освячував і захищав оселю;
— стеля була суцільною з дощок або горбилів, які "приганяли" до сволока. Стелю з дощок обмазували глиною, з якісного дерева – залишали так;
— дах зводився на кроквах, був чотирисхильним. Від даху звисали великі навіси – виноси, що давало можливість прибудувати "галереї" та "піддашок";
— серед матеріалів, які використовували для покриття, були солома, очерет, а починаючи з ХХ ст. – залізо, черепиця, ґонт. У будинках кінця ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний із усіченим фронтоном. Серед нових видів покриття – оцинковане залізо та шифер;
— стіни білилися крейдою, жовтою глиною, вапном, рідше – фарбувалися. Сволок залишався сірим. У ХХ ст. почали робити подвійну стелю;
— вікна спочатку були маленькі, в одну шибку, потім 3 – 4 шибки, прикрашені віконницями, кольоровою обводкою чи різьбою;
— підлога в давні часи була земляна – "долівка", яку змазували сумішшю глини з соломою, або "кізяком". Дерев’яна підлога зафіксована лише у північних повітах Харківської губернії;
— серед будівельних матеріалів найбільш поширеними були: дуб, сосна, липа, глина, камінь, цегла, солома, очерет, ґонт, залізо, черепиця;
— одним із цікавих етапів будівництва на Слобожанщині була "кроватщина", яку відзначали перед сволоковщиною.
3. Світоглядні уявлення слобожан, пов’язані із забудовою житла
Аналізуючи особливості будівництва слобожанської оселі, необхідно звернути увагу на житлову обрядовість. М. Красиков зазначає: "Побудова хати була не тільки "виробничим процесом", а з самого початку й до кінця – сакральним дійством. Тому тут "дрібничок" не могло бути" [17, с. 73].
Наші предки при будівництві житла враховували все: місце забудови, час будівництва, завершення будівництва. Із кожним із них пов’язувалися ті чи інші погляди людей на будівництво хати, прикмети та повір’я, стосовно народної архітектури. Це був цілий "регламентований комплекс обрядовості", який зберіг і сьогодні деякі свої елементи [33, с. 27]. "До середини ХХ ст., зазначає етнограф В. Сушко, побутував цілий комплекс "примх": який вдалий день для початку будівництва; місце розташування майбутньої будівлі; вибір необхідних умов, виконання яких забезпечувало вдале будівництво та щасливе життя в новому приміщенні" [20, с. 136].
Народні будівничі завжди "вписували дім в природне оточення, тому і він, і все господарство, навіть ціле поселення створювали єдиний ансамбль" [33, с. 210]. Вибір місця розташування оселі здійснювався за принципом подібності й контрасту. Білі стіни виділяли хату, давали досить велику нейтральну пляму на фоні рослинності, "солом’яний дах із стеблистою будовою, сірим кольором і тим, що нагадував горбика, зв’язував хату з усім комплексом, навколишністю" [9, с. 10]. Спадкоємність традицій, накопичення досвіду не лише технічних прийомів, але й естетичних засад дозволяли народним зодчим створювати "виразне обличчя" сіл. Села розташовувались там, де проглядались долини рік із лугами, ліси, сусідні будівлі. "Такий зоровий зв’язок поселень з оточенням віддавна згуртовував людей", - зазначає дослідник Г. Булашев [3, с. 18].
Люди дбали і про захист житла від звірів, снігових заметів, тому забудовам надавали фортечних форм. Зруб хати у лісових і гірських районах відкритий (Рис. 4.6; 4.7; 4.10). У лісостеповій та степовій зоні хати завжди довгі і всередині побілені. Червоні та жовтогарячі плями (обводки вікон, призьб) надавали їй веселого вигляду, віконця визирали привітно до людей. Червоний колір – колір-оберіг від усього лихого, від вогню.
Важлива роль відводилась й оздобленню хати: люди вірили, що всі напасті – це наслідок дій сил демона. "Саме вони посилають бурі, град, повені, хвороби, набирали подоби упирів, вовкулаків, русалок" [9, с. 11]. Магічну силу мали розписи на стінах з використанням барвінку, гілок із квітами, букетів, сови. Сова – охоронець оселі, гілка з квітів – у хаті є дівчина [3, с. 17].
Один із важливих обрядів, який побутував на Слобожанщині та інших регіонах (крім Півдня), - це вибір місця забудови. Не можна було будувати хату меншу за розміром, ніж була (щоб не зменшувалася сім ’я); слід будувати подалі від садиб п’яниць, злодіїв тощо; там, де люди померли від якоїсь "страшної" хвороби, де когось убили, де раніше була церква; на пустирях, де росла колись бузина, терен, груша, калина; де був хлів і стайня. Не можна було будувати хату на колишній дорозі чи стежці, бо родина не матиме спокою [9, с. 42].
Для нового житла намагалися знайти таке місце, яке б задовольнило цілий ряд вимог, зокрема: щоб город виходив до річки чи ставка, щоб це місце було по можливості "на цілині"; там, де ранком не буває роси; де можна вдало розмістити господарчі споруди [33, с. 74].
М. Красиков підкреслює, що наші земляки, перш ніж будувати хату, "обачно вибирали ділянку для цього, у таких випадках часто звертались до знахарів або розпитували старих, що було раніше на тім місці, де збиралися будувати хату" [17, с. 73]. Перевірка правильності обраного місця полягала у подальшому уточненні розміщення хати на одній із придатних ділянок. Для цього забивали кілки або клали камінці під кожним рогом майбутнього житла, таємно від людей після заходу сонця насипали зерно. Посередині житла клали хліб і сіль. На наступний день перевіряли, в якому стані були зерно, хліб, сіль. Якщо все залишалося незачепленим, то це добра ознака, і можна будувати хату.
Одним із цікавих елементів обрядового комплексу будівництва було закладання під один із кутів каркасних чи глинобитних хат (або ж під стовпи) грошей (щоб вони водилися), під інший кут – вовни (для тепла), під третій – жита (для довголіття). Цей обряд своїм корінням, безумовно, сягає давнього світогляду наших предків, які вірили в злих духів, намагалися їх задобрити.
"Будівельна жертва у вигляді грошей (в одних регіонах Харківщини мідних, в інших вважається, що мідні гроші – "на сльози", а в кут слід класти лише срібло [21, с. 189]) – найархаїчніший елемент обряду закладин та усіх інших будівельних обрядовостей, своєрідний відкуп на початку будівництва нового житла. У давнину на будівництві нового житла приносили людські та тваринні жертви, згодом – їхні черепи, пізніше – рослини і нарешті – дрібні гроші. У ХІХ столітті зафіксоване принесення в жертву збіжжя (передусім – житнє зерно), вовняних кольорових ниток ("гарус") та дрібних грошей" [13, с. 11].
Наприкінці ХХ ст. експедиція на Харківщині виявила майже повну тотожність жертовних речей, але до них додалися записки з іменами майбутніх мешканців нового житла.
Широко побутував у нашому регіоні обряд із використанням сковорідки чи глиняного посуду, під який увечері клали жмут вовни, а вранці перевіряли, чи "не зложилась вовна, якщо так, то житло буде вогким і будувати там небажано" [33, с. 78]. І, що цікаво, ці магічні обряди у давнину виконували чоловіки, і тільки з кінця ХІХ ст. цієї традиції уже не дотримувалися.
Етнограф М. Красиков підкреслює, що на Слобожанщині "здавна існували такі засоби ворожіння: біоенергетичний і магічний" [17, с. 74]. "Перший, пише дослідник, – випускали худобу вільно пастися, і, де вона залягла, там і будували" [17, с. 74]. У багатьох регіонах господар на ділянці під забудову "робив кошару і запускав на нічліг тварин, де постійно лягала корова, там і зводили житло, бо вважалося, що оселя завше буде сухою, а деревину не псуватиме грибок" [17, с. 74]. Достовірність таких передбачень зумовлена тим, що тварини вміють відчувати місце, де немає поверхневих джерел. "Там, де прив’язана корова, буде неспокійна, не ляже, маючи при собі поживний корм, можеш бути впевненим – внизу злі духи гніздо собі звили" [17, с. 74].
"Вибір часу для закладин хати вважався однією із важливих умов успішного будівництва", – підкреслює А. Данилюк [9, с. 10]. Закладати хату було прийнято навесні та влітку. Найбільш сприятливі дні – вівторок, четвер, п’ятниця, субота. Небажано було починати будівництво у високосний рік, понеділок, середу, у свята. Перш ніж закладати житло, довідувалися, чи не припадає це на день якогось святого мученика, бо не доведеш справу до кінця. Після закладин можна було вже працювати кожного дня, крім неділі, свят і постів [33, с. 86].
Велике значення для слобожан мав у хаті сволок. "Це вся оселя взагалі" [28, с. 12]. Тому закладини сволока теж мали певне значення у будівництві. М. Красиков, наприклад, підкреслює: мало значення, наприклад, те, яким кінцем до порога був покладений сволок. Він кладеться з глухої стіни вершком на поріг, щоб як ти уходив в хату, гоп! – відкрилася хата" [17, с. 73]. Сволок "клався до глухої стіни, вершком на поріг. Якщо навпаки; в хату тоді не впуска, болезні тоді наносяться" [17, с. 72]. "Коли присниться, пише М. Сумцов, що в хаті нема сволока – на вмируще" [28, с. 125].
У народних повір’ях і звичаях чимале значення має ще піч та поріг у хаті. Ще М. Сумцов писав: "Піч у старовину мала велике значіння через багаття , або вогонь. Хліб і усяка страва злучені з печчю. Домовий любить пічі, як колись думали, має в ній своє житло" [28, с. 124]. Тому у хаті не можна сказати лихого слова. Про це говорить прислів’я: "Сказав би та піч у хаті" [28, с. 124]. Дівчина, коли виходила заміж, колупала піч, бо це була її "головна охорона". Після похорону люди бралися за
29-04-2015, 02:36