Медична допомога: поверхню суглоба треба обробити хлоретинолом або покласти холодний компрес, туго забинтувати суглоб чи накласти тейп з метою його іммобілізації; надати травмованій кінцівці спокій.
Лікування: може бути як консервативним (у разі часткового пошкодження м'яких тканин суглоба), так і оперативним (у разі повторного та повного пошкодження тканин).
1.4 Орієнтовні терміни відновлення тренувальних занять після травм
З метою уникнення спортсменом та тренером небажаних наслідків, які трапляються за умови оперативного відновлення тренувань після перенесених травм чи захворювань опорно-рухового апарату, а також проведення більш ефективної фізичної реабілітації травмованих, важливим є дотримання таких (для відновлення тренувальних занять після травм) орієнтованих термінів:
Переломи кісток
Ключиця – через 6-8 тижнів.
Плечова кістка – 3-4 тижні.
Кістки п’ясті – 4-6 тижнів.
Ребра – 4-6 тижнів.
Тіла хребців – 6-12 міс.
Поперечні остюкові відростки – 2-2,5 міс.
Кістки тазу – 4-6 міс.
Надколінок – 4-5 міс.
Кістки гомілки – 4-6 міс.
Кістки стопи – 3-4 тижні.
Вивихи суглобів
Плечовий суглоб – 6-8 тижнів.
Звичайний вивих у плечовому суглобі – 4-6 міс.
Звичайний вивих у ліктьовому суглобі – 4-6 міс.
Пальці п’ясті – 3-4 тижні.
Надколінок – 1,5-2 міс.
Пошкодження капсульно-зв'язкового апарату
Плечовий суглоб – 4-5 тижнів.
Ліктьовий суглоб – 4-6 тижнів.
Променезап'ястковий суглоб – 4-5 тижнів.
Міжфаланогові суглоби пальців – 3-4 тижні.
Колінний суглоб – 6-8 тижнів.
Скоковий суглоб – 3-4 тижні.
Розриви м'язів і сухожилків
Привідний м'яз стегна – 3-5 тижнів.
Чотириголовий м'яз стегна – 4-6 тижнів.
Прямий м'яз стегна – 4-10 міс.
Двоголовий м'яз стегна – 3-6 тижнів.
Литковий м'яз – 4-6 тижнів.
Ахіллів сухожилок – 4-6 тижнів (за умови консервативного лікування).
Повний розрив Ахіллового сухожилка – 4-6 міс. (оперативне лікування).
Сухожилок великого грудного м’яза – 4-6 міс.
Сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча – 6-8 міс.
Забиття суглобів
Забиття суглобів – 3-6 тижнів.
Пошкодження менісків
У разі консервативного лікування – 2- 2,5 міс.
У разі оперативного лікування – 4-6 міс.
Пошкодження зв'язок колінного суглоба
За умови оперативного лікування – 4-6 міс.
Травми обличчя
Забиття носа – 1-2 тижні.
Переломи кісток носа – 4-5 тижнів.
Переломи вушної раковини – 4-5 тижнів.
Переломи нижньої щелепи – 3,5-4 міс.
2. Травми нервової системи
Травми голови і мозку складають 1/5 частину всіх травм. Основною причиною черепно-мозкових пошкоджень є дорожньо-транспортний травматизм, а також вуличний, побутовий, спортивний і, нарешті, промисловий.
Більшість спортивних травм нервової системи супроводжені пошкодженнями головного мозку, які поділяють на: струс головного мозку, забиття, стиснення його та пошкодження нервів. Причини їх виникнення різні: падіння на голову, удар по голові, на приклад у боксі, тощо.
Струс головного мозку, порівняно із забиттям головного мозку, є більш легкою формою пошкодження. Порушення у тому разі мають чисто функціональний характер.
Ознаки: раптова непритомність, яка може тривати від кількох секунд до однієї години й більше. Спостерігають ретроградну амнезію, головний біль, нудоту, блювання, дзвін і шум у вусі, блідість обличчя, холодний піт, повільна мова, загальмованість, загальна слабкість тощо.
Допомога: потерпілого потрібно покласти на спину чи бік, голову повернути убік, щоб не виникла задуха від западання язика; на голову покласти холод (пузир з льодом), у разі відсутності дихання слід застосовувати штучне дихання. Потерпілому в жодному разі не можна давати пити!
Спортсмени зі струсом головного мозку потребують негайної госпіталізації. Їх транспортують на ношах у горизонтальному положенні.
Забиття головного мозку є найбільш тяжким пошкодженням (руйнується мозкова речовина, виникають крововиливи в оболонку мозку тощо), яке має необоротний процес. У патогенезі розвитку такої травми лежить механізм «проти удару», за яким розвивається пошкодження у зворотному від удару напрямку.
Ознаки: у разі легкої форми забиття симптоматика дуже подібна до клінічної картини струсу головного мозку. Якщо травма має тяжку форму, тоді потерпілий знаходиться у коматозному стані від кількох днів до двох тижнів і більше (виникають судоми, атонія сфінктерів, ригідність м'язів потилиці, блювання, адинамія, анізокірія, а також можуть мати місце виражені вегетативні порушення і розпади гемо- та ліквородинаміки: набряк головного мозку, спазми судин тощо).
Допомога ( дивитись струс головного мозку ): потерпілого із забиттям головного мозку транспортують у напівлежачому положенні.
Стиснення головного мозку, як і забиття, належить до тяжких черепно-мозкових травм.
Клінічні ознаки стиснення й забиття головного мозку дуже схожі.
Транспортують потерпілих у напівлежачому положенні.
Крім закритих черепно-мозкових травм у практиці спорту може бути (дуже рідко) і відкрита травма черепа. Головним симптомом травми є кровотеча з вух та крововилив в очі (симптом «окулярів»).
До черепно-мозкових травм у боксі належать такі стани: нокаут, нокдаун і стан «гроггі».
Нокаут – стан повної або часткової непритомності, який триває більше 10 секунд;
нокдаун – до 10 секунд;
стан «гроггі» - це короткочасне ( до 1-2 секунд ) порушення координаційної функції.
Медична допомога: аналогічна до тієї, яку надають потерпілим у разі струсу мозку.
Терміни відновлення тренувальних занять після струсу головного мозку:
- легкого ступеня – за 1 міс.;
- середнього ступеня – за 2 міс.;
- тяжкого ступеня – за 3 міс.
Боксерів (майстрів спорту) після нокауту допускають до тренувань через 1 місяць, старших юнаків – через 4 і молодших – через 6 місяців. Дорослих спортсменів, які перенесли два нокаути, допускають до тренувань через 3 місяці, а ті, хто перенесли три нокаути – за 1 рік після останнього нокаута.
Згідно з Наказом МОЗ №295 від 1994 року усі хворі з черепно-мозковими травмами підлягають терміновій госпіталізації. До обсягу медичної допомоги у разі черепно-мозкових травм належать такі невідкладні заходи:
1. Профілактика больового шоку ( застосування наркотичних знеболюючих засобів: тромал, промедол, омнопон тощо ).
2. Застосування проти блювотних засобів ( дроперідол, церукал тощо ).
3. Заходи для зниження споживання кисню клітинами головного мозку ( оксибутират натрію, седуксен тощо ).
4. Проти судомна терапія ( оксибутерат натрію, седуксен тощо ).
5. Для зниження внутрішньочерепної гіпертензії (манітол, лазікс, кортико-стероїди).
6. Для покращення мозкового кровообігу (сервіон, актове гін тощо).
7. Для відновлення функції ЦНС ( вітаміни групи В, глютамінова кислота, мумійо тощо ).
Пошкодження нервів у спортсменів зустрічаємо рідко. Найчастіше пошкоджують периферичні нерви (забиття та розтягнення). Основною причиною забиття нервів є прямий удар (у боксі, футболі тощо).
Ознаки: протягом перших секунд після травми відмічають біль, «бігання мурашок», оніміння та зниження чутливості у місці пошкодження. За декілька секунд чи хвилин усе проходить. У разі більш серйозного пошкодження спостерігають біль упродовж усього нерва, втрату чутливості та порушення функції м'язів.
Лікування: консервативна терапія (вітаміни групи В, прозерин, дібазол тощо), фізіотерапія, рефлексотерапія, масаж тощо.
Розтягнення нервів зустрічаємо дуже рідко. Найчастіше спортсмени пошкоджують сідничний (під час виконання вправ на розтягнення) і серединний (під час вивиху ліктьового суглоба) нерви та плечове сплетіння (у випадку викрутів на гімнастичних приладах).
Ознаки: виникає сильний біль, який досить довго триває, порушується чутливість м'язів та зменшується їхня сила.
Лікування: проводять в умовах стаціонару. Залежно від ступеня пошкодження нервів лікування може бути як консервативним (за умови легкої форми ушкодження), так і оперативним (у разі повного розриву нервів).
3. Гострі патологічні стани
Кожний тренер, фахівець із фізичного виховання та фізичної реабілітації повинні опанувати потрібними знаннями і практичними навичками у наданні першої долікарняної допомоги під час різних гостро виниклих патологічних станів. Своєчасно і кваліфіковано надана медична допомога може повернути потерпілому життя. Отже, розглянемо гострі патологічні стани, які найчастіше зустрічаємо у спортивній практиці.
3.1 Запаморочення у спортсменів
Запаморочення – це стан, супроводжений непритомністю внаслідок порушення кровозабезпечення головного мозку. Виділяють два механізми непритомності. Перший механізм пов'язаний зі зменшенням надходження крові до правих відділів серця, другий – короткочасною зупинкою серця. Останній механізм є дуже небезпечним для життя людини.
Гравітаційний шок, як одна з форм запаморочення, розвивається у спортсменів внаслідок зменшення венозного повернення крові з периферії до серця (наприклад, під час різкої зупинки після бігу). Спортсмен у тому разі різко блідніє, не може виконувати вправи і, якщо його не покласти на горизонтальну поверхню, може знепритомніти.
Медична допомога: покласти спортсмена на спину, підняти догори ноги (голова повинна знаходитись нижче рівня ніг), розстебнути верхній одяг, розтерти холодною водою, піднести до носа розчин аміаку та змастити ним скроні. У більш тяжких випадках треба зробити ін’єкцію кордіаміну чи кофеїну.
Ортостатичний колапс розвивається під час тривалого знаходження у нерухомому вертикальному положенні (інколи розвивається під час проведення ортостатичної проби).
Медична допомога: аналогічна до тієї, яку надають у разі гравітаційного шоку.
Запаморочення у разі напруження найчастіше спостерігають у штангістів під час підняття штанги. Механізм розвитку запаморочення пов'язаний зі зменшенням надходження крові до серця унаслідок підвищення внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску.
Медична допомога: майже така, як і в перших двох випадках.
Запаморочення у разі короткочасної зупинки серця, як правило, з'являється унаслідок прямого удару по різних ділянках тіла (наприклад, удар у боксі, футболі тощо). У такому стані погіршується кровозабезпечення головного мозку, виникає кисневе голодування, що призводить до непритомності.
Медична допомога: здійснюють завдяки непрямому масажу серця та прийому лікарських засобів (адреналіну, атропіну тощо). Потрібне швидке транспортування хворого (потерпілого) до лікувального закладу.
3.2 Тепловий та сонячний удари
Тепловий удар виникає під час порушення процесу тепловіддачі (проведення тренувань чи змагань із марафонського бігу, спортивної ходьби тощо в умовах спеки та підвищеної вологості повітря).
Сонячний удар виникає від безпосереднього впливу сонячних променів на голову.
Симптоми цих патологічних станів дуже схожі між собою: потерпілий відчуває сильну спрагу, головний біль, біль у ногах, спині, слабкість. Пізніше виникає шум у вухах, нудота, блювання, різка задишка, блідість і загостреність рис обличчя, запаморочення, галюцинації тощо.
Медична допомога: потерпілого слід негайно перенести у затінок, зняти одяг і покласти його, щоб голова знаходилась вище рівня ніг. Покласти компреси з холодною водою (чи пузир із льодом) на голову та ділянку серця, дати холодного пиття, зробити ректальну клізму з 1 л холодної води, дати понюхати розчин аміаку і змастити ним скроні. У тяжких випадках – у разі падіння артеріального тиску – дати пантокрин, кордіамін, а також провести комплекс протисудомних (оксібутират натрію, церукал тощо) заходів. У разі порушення респіраторної функції зробити штучне дихання.
3.3 Замерзання
Під дією холодного атмосферного повітря та несприятливих факторів (тривала непорушність, утома, голод, алкогольне сп’яніння тощо) може виникнути пошкодження живих тканин.
За тяжкістю пошкодження розрізняють чотири ступені замерзання: І ступінь – шкіра синюшна з багровим відтінком; ІІ ступінь – пухирі на поверхні шкіри заповнені прозорою сіризною рідиною; ІІІ ступінь – шкіра синьо-багрового кольору, пухирі з геморагічною рідиною, розвивається некроз шкіри; ІV ступінь – настає омертвіння шкіри та м'яких тканин аж до самих кісток, тобто розвиток гангрени. За умови зниження температури тіла до 24`С може настати смерть.
Медична допомога: полягає у негайному зігріванні потерпілого ( у теплій ванні, за умови поступового підвищення температури від 36 до 40`С протягом 15-20 хвилин з одночасним використанням ручного масажу всього тіла ). НЕ рекомендується місця обмороження розтирати снігом ( можна занести інфекцію через пошкоджену шкіру ) та змащувати жиром або мазями, бо це посилить охолодження ділянок тіла.
3.4 Гіпоглікемічний стан
Цей стан пов'язаний зі зменшенням вмісту глюкози в крові, тобто з розвитком гіпоглікемії. Розвивається він у спортсменів під час змагань з бігу на довгі дистанції (марафонський біг), багаточасових шосейних велогонок тощо.
У нормі вміст глюкози в крові становить 3,33-5,55 ммоль/л. У разі зменшення його до 2,80 ммоль/л і нижче розвивається гіпоглікемічний стан, а нижче за 1,0 ммоль/л – гіпоглікемічна кома.
Ознаки: одним із ранніх симптомів настання гіпоглікемічного стану є гостре відчуття голоду. Потім з'являється втома, слабкість, холодний піт, запаморочення, дезорієнтація у просторі і часі ( спортсмен інколи робить необдуманий вчинок, наприклад, змінює напрямок руху під час бігу, їзди тощо ). Артеріальний тиск різко падає, виникає тахікардія, трохи пізніше спостерігаємо втрату свідомості (у тому разі зіниці розширені і не реагують на світло), виникають судоми та гіпотонія усіх м'язів.
Медична допомога: для виведення спортсмена з гіпоглікемічного стану необхідно дати склянку солодкого чаю (чи цукрового сиропу) та шматок білого хліба. Як правило, цього буває достатньо для того, аби позбутися гіпоглікемічного стану. У більш тяжких випадках внутрішньовенно вводять 20 мл 40% розчину глюкози, а потерпілого транспортують до лікарні.
3.5 Утоплення
Залежно від причини утоплення розрізняють такі його види: істинне (або первинне) утоплення, рефлекторне утоплення та смерть у воді.
Під час істинного (мокрого) утоплення рідина обов’язково проникає в легені, а тому шматочок легенів померлого під час занурення у воду тоне. У разі рефлекторного звуження голосової щілини (сухе утоплення) вода не надходить до легенів і людина гине від механічної асфіксії. Буває утоплення (смерть у воді) від первинної зупинки серця і дихання внаслідок гострої серцево-судинної недостатності, температурного шоку, травми тощо.
Незалежно від причин утоплення перехід організму від життя до смерті характеризують повторенням стадій проходження етапів (термінальних станів). До них належать: передагонія, агонія і клінічна смерть.
Передагоальний стан характеризують значними порушеннями діяльності систем кровообігу й дихання. Свідомість сплутана (інколи відсутня). Очні рефлекси збережені.
Агонія – більш глибока стадія вмирання (свідомість відсутня, пульс не прощупують на периферії, дихання патологічне, очні рефлекси відсутні).
Клінічна смерть розпочинається з повної відсутності дихання, серцевої діяльності та свідомості. Зіниці різко розширені. Очні рефлекси відсутні. Клінічна смерть є оборотним етапом умирання, який триває 5-7 (6) хв, а потім переходить у необоротній стан – у біологічну смерть. Ознакою настання біологічної смерті є симптом «котячого ока» ( під час стиснення очного яблука зіниця його набуває форми еліпса, який схожий на котяче око).
Медична допомога: полягає у проведенні реанімаційних (від лат. re– знову, animare– оживляти) заходів. Послідовність виконання заходів щодо оживлення потерпілого відповідає азбуці оживлення А-В-С (початкові літери англійських термінів):
А – AirWay (дихальні шляхи) –звільнення дихальних шляхів від слизу та сторонніх предметів.
В – Breath(дихання) – проведення штучного дихання.
С – Circulation(кровообіг) – відновлення кровообігу шляхом проведення непрямого масажу.
Під час проведення штучного дихання застосовують простий метод: дихання на кшталт «рот у рот». Ритм штучного дихання становить 16-18 разів за 1хв.
Під час проведення непрямого масажу серця реаніматор знаходиться збоку від потерпілого і долонями обох рук натискує на грудину ( на нижню третину її, або на 2 пальці вище мечоподібного відростка ) з такою силою, щоб прогнути її у напрямку до хребта на 4-5 см. Частота натискань: 60-70/хв.
У більшості випадків масаж серця проводять одночасно зі штучним диханням. Якщо допомогу надає один реаніматор, тоді співвідношення маніпуляцій, які він проводить (вентиляція, масаж), повинне бути 2:15, тобто на кожні 2 вдихи повітря здійснюють 15 масажних рухів.
Якщо допомогу надають два реаніматора, співвідношення прийомів повинно бути 1:5.
Штучне дихання і непрямий масаж серця потрібно проводити довгий час (до двох годин і більше), доки не відновиться самостійне дихання та хороша серцева діяльність або не з'являться достовірні ознаки біологічної смерті.
Список літератури
1. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: Учебник. — М.: Медицина, 1999. — 304 с: ил.
2. Дубровский В.И. Спортивная медицина: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., доп. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 512 с.: ил.
3. Макарова Г.А. Спортивная медицина: Учебник. - М.: Советский спорт, 2003. - 480 с: ил.
8-09-2015, 22:02