Вивихи.

Це стійкий зсув кісток у суглобі, коли суглобні поверхні перестають стикатися частково або цілком. Найбільше часто вивихи виникають у плечовому суглобі, потім у тазостегновому, але можливі і у всіх інших суглобах. При одночасному розірванні або пораненні м'яких тканин, зокрема шкіри, можливий відкритий вивих.

Ознаки. Найбільше характерна для вивиху повна неможливість рухів у суглобі, змушене неправильне положення кінцівки і нездатність змінити його внаслідок сильного болю і напруги м'язів. Форма суглоба різко змінена.

Перша допомога. Не потрібно самостійно вправляти вивих. Треба накласти шину на пошкоджений суглоб, при відкритому вивиху на рану треба накласти пов'язку.

Опіки.

При дії на тіло полум’я, розжарених твердих тіл, пари або гарячої рідини, а також дії електричного струму, іонізуючого випромінювання утворюються опіки (термічні). Можливі опіки міцними кислотами і лугами, йодом, фосфором, парою бензину і гасу та ін. хімічними речовинами (хімічні).

Ступінь важкості опіку залежить від глибини і площі пошкодження. Опіки до 10% поверхні тіла викликають лише місцеві зміни, більш великі супроводжуються важким ускладненням – опіковим шоком. Опіки більш 1/3 поверхні тіла небезпечні для життя.

Опіковий шок. Хворий скаржиться на сильний біль у місці ураження, спрагу. Він збуджений, пульс прискорений. Потім він стає апатичним. У нього з’являються задишка, синюшність, нудота, блювота, пульс ще більше прискорюється, потім сповільнюється; зменшується, а іноді й зовсім припиняється виділення сечі, настає згущення крові. З пошкодженої поверхні відбувається всмоктування у кров продуктів розпаду і мікробних токсинів. У наступні дні починається нагноєння поверхні опіку.

Ознаки опіку. В залежності від місцевих змін розрізняють чотири ступеня опіків: I ступінь – на місці опіку з’являється почервоніння, набряк, що болить 2-3 доби; II ступінь – утворюються пухирі. Загоєння відбувається через 5-6 діб і пізніше; III ступінь – більш глибокі ураження шкіри з утворенням струпу і довгим загоєнням; IV ступінь – змертвіння не лише шкіри, але й глибше залягаючих тканин, іноді їх обвуглення. Опіки обличчя можуть супроводжуватися опіками очей, можливі опіки верхніх дихальних шляхів.

Перша допомога. Необхідно швидко припинити дію високої температури на тіло потерпілого. При горінні одягу потрібно загасити полум’я, накинув ковдру, щільно притулити її до тіла. Якщо на потерпілому тліє одяг, то необхідно облити її водою. Якщо відбувся опік гарячою рідиною, потрібно швидко зняти одяг. При опіках великої площі одяг краще не знімати, а розрізати. Допомога повинна бути дуже обережною, щоб не посилити страждання хворого. Не можна відривати прилиплі в області опіку частини одягу, потрібно обрізати їх навколо місця приклеювання і накласти асептичну пов’язку на обпечену поверхню зверху цих ділянок. Не потрібно змащувати поверхню опіку будь – якими домашніми засобами, мазями чи оліями, тому що це утруднює наступну хірургічну допомогу (обробку опіку і шкіри навколо нього).

При хімічних опіках обпечене місце ретельно промивають водою, потім опіки шкіри нейтралізують слабкими розчинами лугів (соди) при ураженні кислотою, при ураженні лугами – слабкими розчинами кислот (оцет).

При опіках вапном чи фосфором видаляють залишки речовини і ретельно промивають водою.

Необхідно дати хворому гаряче пиття, знеболити (анальгін, промедол) і негайно направити до лікаря. При невеликих опіках I ступеню уражену поверхню потрібно промити спиртом, одеколоном або протерти концентрованим розчином перманганату калію (розчин повинен бути темно – вишневого кольору).

Відмороження.

Відмороження може статися при низьких температурах навколишнього повітря. Ушкодження тканин під дією охолодження може відбутися і при температурі, вищої нуля, особливо у сиру, вітряну погоду, вологому одязі і порушенні нормального кровообігу (тісне взуття). Відмороження зазнають частіше пальці ніг і рук, ніс і вуха. Відмороженню сприяє втрата крові, послаблення здоров’я хворого, алкогольне сп’яніння.

Ознаки. При I ступені відмороження відбувається збліднення шкіри із втратою чутливості. Після зігрівання з’являються почервоніння і синюшність шкіри з невеликим набряком, що супроводжується печією. Всі явища проходять за декілька діб. При відмороженні II ступеню після зігрівання на шкірі з’являються пухирі з кров’янистим вмістом; при III ступені відмороження розвивається змертвіння (некроз) усіх шарів шкіри, а при IV ступені – некроз м’яких тканин і кісток, тобто частин кінцівок. В розвитку всіх відморожень розрізняють два періоди. Під час першого (дореактивного) періоду, тобто до зігрівання, потерпіла частина бліда, нечутлива, іноді щільна на дотик; відбувається спазм судин, порушення кровообігу і розлад живлення тканин. З початком зігрівання (у другий, реактивний період) кровообіг уповільнюється, виникає картина запалення, з’являється набряк тканин, пухирі на шкірі й закупорка кровоносних судин, яка і призводить до змертвіння тканин. Відмороження згодом більш розповсюдженим і глибоким, ніж це визначалося з початку.

Перша допомога. Необхідно швидко зігріти відморожену частину, але не можна зігрівати біля вогнища чи гарячої печі. Не рекомендують розтирати відморожені ділянки снігом. Зігріти краще у ванні, поступово доводячи температуру води до 37-38^о , обмити милом і проводячи обережний масаж в напрямку до серця, що повинне поліпшити кровообіг і попередити закупорку судин і некроз тканин. При появі пухирів масаж робити не можна. Одночасно потерпілому дають гарячий чай або кофе, вино.

При потеплінні відмороженої ділянки її обтирають спиртом, накладають асептичну пов’язку, поверх неї декілька шарів вати. Мазі шкідливі, вони ускладнюють наступну хірургічну обробку. Необхідно також зігріти потерпілого.

Для надання інших засобів допомоги хворий повинен бути швидко доставлений у лікувальний заклад.

Для попередження відмороження необхідне поступове звикання до холоду. В холодну погоду необхідно слідкувати за тим, щоб взуття не здавлювало ноги і не пропускало воду. При роботі на холоді необхідне посилене харчування, гаряче пиття.

Замерзання.

Тривала дія холоду на тіло людини призводить до зниження температури тіла, пригніченню всіх життєвих процесів і навіть до смерті (замерзання).

Ознаки. Людина з початку відчуває озноб, потім наступають сонливість, дрімота і глибокий сон, під час якого послаблюються дихання і серцева діяльність, виникають заклякнення і смерть.

Перша допомога. Необхідно помістити потерпілого у тепле приміщення і зігріти його; розтерти закляклі руки і ноги краще спиртом чи горілкою. Якщо потерпілий може ковтати, йому дають гарячий чай або кофе. При відсутності ознак життя проводять реанімацію.

Ураження електричним струмом.

Ураження електричним струмом частіше за все буває при необережному поводженні з електроприладами чи при контакті із електричним дротом у якого пошкоджене ізоляційне покриття, а також при ураженні блискавкою.

Необхідно виконувати правила безпеки при користуванні не тільки промисловим, але і побутовим струмом напругою 220 і 127 вольт.

Ураження електричним струмом виникають у тих випадках, коли з електричним дротом, позбавленим ізоляції, або несправним електроприладом торкається оголена частина тіла або вологий одяг. Лише при струмах високої напруги можливе ураження вже при наближенні до дроту.

У результаті дії струму виникають порушення серцевої діяльності та дихання, ураження нервової системи, опіки і механічні пошкодження тканин.

При ураженні струмом надання першої допомоги може бути вирішальним моментом для врятування життя.

Перш за все необхідно припинити подальшу дію струму на потерпілого. Найшвидша міра припинення дії струму – висмикнути вилку із розетки, повернути вимикач, вивернути запобіжну пробку чи вимкнути рубильник, якщо це можливо зробити швидко. При наявності голого дроту потрібно відтягнути від нього потерпілого чи відтягнути дріт, прийняв міри, які забезпечують власну безпеку. Торкатися незахищеними руками як за дріт, так і за людину, що перебуває під дією струму, ні в якому випадку неможна. Попередньо потрібно ізолювати себе: встати на гумовий килим, суху дошку, вдіти на руки шкіряні або гумові рукавиці чи обмотати руки вовняною, шовковою тканиною або ін. поганим провідником електричного струму. Дріт може бути відсунутим палицею, сухою мотузкою, книгою і т. п.

Якщо доводиться пересікати електродріт, то краще пересікти окремо кожен дріт у шнурі або зробити це спеціальними кусачками із ізольованими ручками, можна пересікти дріт і сокирою, що має суху дерев’яну ручку. Іноді тому хто знаходиться під дією струму і не може випустити дріт із рук, допомагає порада – підстрибнути.

Якщо уражений струмом знаходиться на висоті, потрібно прийняти міри, що попередять його падіння і пошкодження.

Ознаки. Розрізняють легкі пошкодження: судомні скорочення м’язів, без втрати свідомості, пошкодження середнього ступеню – із втратою свідомості й важкі – із порушенням серцевої діяльності і дихання (картина клінічної смерті). На місцях контакту шкіряних покривів із провідником струму залишаються опіки у вигляді деревоподібних смуг або білих чи бурих ділянок шкіри.

Перша допомога. Після визволення потерпілого від дії струму неприпустимо закопувати потерпілого у землю. При припиненні серцевої діяльності й дихання проводять реанімацію. При зберіганні свідомості потерпілому дають тепле пиття, зігрівають, накладають асептичну пов’язку, якщо є сильні електричні опіки і направляють у лікарню.

Потерпілий від струму, навіть якщо він відчуває себе добре, підлягає огляду лікарем, тому що можуть наступити пізні ускладнення.

Отруєння.

При отруєнні отрутохімікатами до лікарняну допомогу надають негайно в польових умовах до прибуття лікаря чи відправки потерпілого в найближчий лікувальний заклад. Потрібно пам’ятати, що перші симптоми іноді зникають і настає період уявного благополуччя, слідом за яким може розвинутися набряк легень.

Якщо людина отруїлася в наслідок вдихання пари або пилу отруйних речовин, потерпілого видаляють з отруйної зони, виносять на свіже повітря, звільняють від одягу, забрудненого отрутохімікатами. В холодну пору року його укривають ковдрою, до ніг кладуть грілки. Негайно викликають лікаря.

Якщо отрута потрапила на шкіру (працівник не користувався спецодягом або неохайно його носив), отруту змивають струменем води або обережно знімають ватним тампоном, не розмазуючи по поверхні шкіри, потім обмивають водою.

При попаданні отрут на слизову оболонку очей, їх промивають великою кількістю води або 2%-вим розчином питної соди.

При отруєнні через шлунково–кишковий тракт потерпілому дають випити декілька склянок теплої води. Викликають блювоту, роздражнюючи задню стінку глотки. Цю процедуру повторюють 2-3 рази для повного видалення отрути зі шлунку.

Для зв’язування отрути потерпілому дають випити активоване вугілля, розведене у воді (2-3 столові ложки на склянку води), а потім сольове проносне (20 г гіркої солі на півсклянки води).

Потерпілому, що втратив свідомість, дають понюхати нашатирний спирт на ватному тампоні. Якщо зупиняється дихання, проводять штучне дихання.

Переліковані заходи проводять незалежно від виду отрути. Якщо вид отрути відомий, проводять додаткові заходи в залежності від групи отрути.

При отруєнні отрутохімікатами, в складі яких є миш’як, у потерпілого з’являється нудота, блювота, біль в животі, загальна слабкість, судоми. У хворого штучно викликають блювоту, промивають шлунок через зонд розчином магнезії (20 г на 5 склянок води). Потім дають протиотруту – антидот металів або антидот миш’яку. При послабленні серцевої діяльності і загальної слабкості потерпілому дають міцний чай або зігрівають грілками.

При отруєнні препаратами, що утримують ртуть з’являється металічний присмак у роті, нудота, блювота, підвищене виділення слини, втома, головний біль, розлад нервової системи.

Хворого виводять із забрудненої зони, шлунок промивають розчином магнезії. Дають білок яйця для зв’язування ртуті або спеціальну протиотруту – унітіол.

При отруєнні фосфорорганічними сполуками (бутифосом, карбофосом, метилмеркаптофосом, октаметилом, препаратом М-31, тіофосом, хлорофосом) у потерпілого з’являються ознаки: кашель, задуха, звуження зіниць, головний біль, слинотеча, підвищена пітливість, сонливість, сплутаність свідомості, порушення координації руху, посмикування м’язів, тремтіння рук, голови, судоми. При попаданні в очі відмічається почервоніння, сльозотеча, звуження зіниць.

Перша до лікарняна допомога: дають випити 6-10 склянок 2%-вого розчину питної соди (1 чайна ложка на склянку води) і викликають блювоту подразненням задньої стінки глотки або надавлюють на корінь язика. Цю процедуру повторюють 2-3 рази. Потім дають випити півсклянки 2%-вого розчину питної соди з добавленням 2-3 ложок активованого вугілля, сольове проносне (1-2 столові ложки глауберової солі або сульфату магнію на півсклянки води, запивають 2-3 склянками води), 1 таблетку атропіну. Хворому дають міцний чай, тепло вкривають. При зупинці дихання роблять штучне дихання.

Якщо препарат потрапив на шкіру, обробляють її 5-10%-вим розчином нашатирного спирту або знімають ватою (не втираючи) і змивають водою з милом, при попаданні в очі – промивають їх із піпетки чистою охолодженою кип’яченою водою, закапують по 2 краплі 30%-вого сульфацила натрію (альбуцид).

Загальні ознаки отруєння хлорорганічними сполуками (гама – ізомером, гексахлораном, каптаном, ПХП, поліхлоркамфеном): головний біль, запаморочення, слабкість, нудота, блювота, посмикування м’язів, знепретомлення, судоми. При попаданні на шкіру ці сполуки викликають почервоніння, набряк, печію, поколювання, висипання, пухирці.

Гама – ізомер ГХЦГ і гексахлоран викликають слинотечу, біль за грудиною, кашель, кровотечу із носу, почервоніння обличчя; поліхлорпінен – різь в очах, печію в роті, порушення координації рухів; полікамфен – різке збудження, задишку, посиніння шкіри.

При отруєнні ціми отрутохімікатами необхідно випити 6-10 склянок 2%-вого розчину питної соди (чайна ложка соди на склянку води) і механічно викликати блювоту. Цю процедуру повторюють 2-3 рази. Випити активоване вугілля (2-3 столові ложки на склянку води), сольове проносне. Потерпілому дають міцний чай, зігрівають.

При кровотечі з носа на перенісся кладуть холод, у ніс вводять тампон, змочений перекисом водню. Отруту, що попала на шкіру, змивають струменем води, промивають слабким розчином перманганату калію. Пошкоджені очі промивають із піпетки охолодженою кип’яченою водою і закапують по 2 краплі 30%-вого розчину сульфацила натрію (альбуциду).

При отруєнні отрутохімікатами, похідними фенолу (ДНОК, нітрофен, пентахлорфенол) спостерігається: втома, сонливість, головний біль, серцебиття, нудота, задишка, підвищена пітливість, спрага, підвищення температури.

При попаданні на шкіру похідні фенолу викликають печію, свербіння, висипи у вигляді пухирців. При отруєнні ДНОК ділянки шкіри зафарбовуються у жовтий колір.

При отруєнні отрутохімікатами цієї групи потерпілому дають випити 6-10 склянок води з активованим вугіллям і викликають блювоту. Цю процедуру повторюють 2-3 рази. Дають сольове проносне.

При отруєнні препаратами міді з’являється металічний присмак у роті, слинотеча, нудота, блювота, болі у шлунку, прискорення пульсу, озноб, холодний піт, судоми.

В цьому випадку потрібно дати 6-10 склянок розчину магнезії і викликати блювоту. Прийняти сольове проносне. При послабленні серцевої діяльності дають 20 крапель настойки валеріани, міцний чай.

При отруєнні препаратами 2,4Д виникають різкі схваткоподібні болі і животі, нудота, блювота, судоми, головний біль, підвищення температури, озноб, слабкість, прискорення пульсу. Допомога така сама, як і при отруєнні іншими препаратами.

Ознаки отруєння похідними карбамінової кислоти і надання допомоги такі самі, що і при отруєннях хлорорганічними пестицидами.

Мінеральні добрива, які застосовують в сільському господарстві, при порушенні організації технологічних процесів і недодержанні певних правил безпеки викликають отруєння, опіки, професійні захворювання.

Пил мінеральних добрив шкідливо впливає на органи дихання, слизові оболонки очей і носоглотки.

При попаданні вапна в очі з’являється різкий біль, сльозотеча, світлобоязнь. При хронічних пошкодженнях шкіра стає сухою, жорсткою, тріскається. Вапно може викликати опіки і виразки.

При попаданні пилу добрив в очі їх негайно промивають великою кількістю води (10 хвилин).

При отруєнні аміаком через верхні дихальні шляхи потерпілого виносять на свіже повітря (зимою в тепле приміщення), розстібають комір, пасок та інший одяг, що заважає, дають вдихнути теплу водяну пару (в гарячу воду добавляють оцет), поять гарячим молоком з питною содою. При порушенні або зупинці дихання – проводять штучне дихання.

Обпечену аміаком ділянку шкіри обмивають і накладають пов’язку із 5%-вого розчину оцту.

При попаданні краплин аміаку в очі їх промивають великою кількістю води.

Суворе і послідовне дотримання санітарно – гігієнічних правил і техніки безпеки при роботі з отрутохімікатами і мінеральними добривами попереджує нещасні випадки і професійні отруєння.