Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права

Міністерство освіти і науки України

МАУП

Реферат з Міжнародного приватного права

на тему

Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права

Київ 2005


Зміст

Вступ. 3

1 Теоретичне вивчення взаємодії націаональних правових систем у міжнародному приватному праві у світової та вітчизняної науці 5

2 Зміст, значення та деякі проблемні питання взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права. 6

3 Прояві характеру взаємодії національних правових систем як основи правового регулювання в міжнародного приватного права. 11

Загальні висновки. 14

Використана література. 15

Вступ

Існування та розвиток в якості реального суб’єкта міжнародних відносин і міжнародного права стали для України періодом суттєвих політичних і соціально-економічних перетворень. Одним із вирішальних напрямів державної політики в Україні є реформування внутрішнього законодавства з метою наближення його до світових стандартів демократичної країни. Особливого значення в цьому зв’язку набуває питання оновлення законодавства у сфері приватного права, до якої традиційно відносять питання цивільного, сімейного, трудового права, а також таку специфічну галузь, як міжнародне приватне право.

Міжнародне приватне право — галузь права, у межах якої регламентуються суспільні відносини з приватно-міжнародними якостями, напевне, найбільше з-поміж інших галузей національної правової системи взаємодіє з системами права інших держав. І хоча взаємодія характерна для всіх явищ і процесів як одна із загальних форм взаємовпливу (коли елементи взаємодії впливають один на одного, зумовлюють, спричинюють і результують один одного, виступаючи як загальна властивість матерії, наслідок і вираз її активності, основа багатьох форм відображення), в міжнародному приватному праві взаємодія набуває ознак специфічності, обумовленості взаємодіючими системами, зовнішнім середовищем, суб’єктивними факторами тощо та викликає необхідність її дослідження.

Особливу значущість категорія взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права набуває з огляду на інтенсифікацію приватних міжнародних контактів, інтеграцію вітчизняної країни з її економікою, культурою у світове співтовариство, поширенням суб’єктних зв’язків, набуттям прав і обов’язків згідно з іноземними правовими системами.

Актуальність дослідження взаємодії національних правових систем пояснюється, перед усім, необхідністю грамотного використання правових конструкцій, що розроблюються у ході уніфікації міжнародного приватного права, та порівняння їх із потребами та інтересами вітчизняного правопорядку.

1 Теоретичне вивчення взаємодії націаональних правових систем у міжнародному приватному праві у світової та вітчизняної науці

Взаємодія національних правових систем у сфері міжнародного приватного права всіх країн існувала постійно, з часу виникнення приватних контактів між суб’єктами права різних країн. Винятками з цього можуть бути лише штучно створені ізоляції, коли взаємовідносини з іноземними суб’єктами заборонялися і суворо каралися, як було близько 200 років у Японії до середини XIX ст.[1] , або коли вітчизняна правова система містить правила регулювання приватних міжнародних відносин виключно відповідно до національних норм, прикладом чого можуть бути нерозвинені правові системи.

У інших випадках взаємодія національних систем у сфері міжнародного приватного права — явище об’єктивної дійсності, викликане взаємозв’язком, властивим усім явищам світу. І навіть при існуванні обмежень, викликаних історико-політичними причинами щодо міжнародних контактів на рівні приватних суб’єктів, взаємодію між національними правовими системами всеодно можна спостерігати, піддавати вивченню і аналізу, про що свідчить поява за радянських часів основоположної для вітчизняної науки міжнародного приватного права з розглядуваного питання праці А.Рубанова „Теоретические основи международного взаимодействия национальных правовых систем”.

Разом з цим, з того моменту і дотепер, незважаючи на істотні зміни у соціальному, історичному, політичному, економічному житті суспільства, подальшого розроблення питань взаємодії національних правових систем майже не знаходимо, окрім, напевне, фрагментарних звернень до цієї проблеми російського науковця Л.Ануфрієвої, яка обгрунтувала у одній із своїх праць доцільність звернення до категорії взаємності з метою доведення міжнародного характеру міжнародного приватного права, а також щодо гіпотези про врегульованість міжправових суспільних відносин перед виникненням колізій у сфері міжнародного приватного права[2] .

Іншим прикладом звернення до теорії взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права є праця В.Кудашкіна, який, критикуючи обрану А.Рубановим методологію, не отримує об’єктивного уявлення про закономірності взаємодії національних правових систем, не вважає результати цього дослідження підкріпленими теоретичними розробками системних якостей суспільних відносин з міжнародними характеристиками, а розглядає їх як апріорні, не доведені аргументи, що не є теоретично завершеними і об’єктивними, а такими, що не зачіпають внутрішні правові процеси національної правової системи, хоча на інших сторінках своєї книги він базує висновки про правове регулювання у сфері міжнародного приватного права як про явище, що опосередковує саме взаємодію національних правових систем[3] .

До питання взаємодії національних правових систем звертались і у межах української науки міжнародного приватного права для пояснення передумов існування колізій на основі праць А.Рубанова[4] .

2 Зміст, значення та деякі проблемні питання взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права

Взаємодія національних правових систем у сфері міжнародного приватного права як конкретно сформульована юридична норма у законодавчих актах не фіксується. Тому, її принциповість, на перший погляд, не є помітною. Існування взаємодії національних правових систем при регулюванні приватних міжнародних суспільних відносин можна виявити лише опосередковано: шляхом дослідження методів, норм, інших принципів, механізмів розв’язання колізій в міжнародного приватного права, аналізу позитивного ставлення національної правової системи до набутих на територіях іноземних держав суб’єктивних прав тощо. Через це, цілком правильним є положення, що галузеві принципи повинні знаходитися у самих нормах, що утворюють у сукупності цю галузь. Якщо ж там принципи права прямо не сформульовані, вони мають бути віднайдені із загального змісту норм[5] . Принципи права не завжди лежать на поверхні. Вони можуть бути об’єктивовані й сформульовані різним чином, а їх справжній зміст може бути завуальованим[6] .

Взаємодію національних правових систем у сфері міжнародного приватного права слід вважати винятком із загального теоретичного постулату про те, що принципи права є різновидом юридичних норм, адже даний феномен не закріплюється у конкретно нормативному вигляді.

Взаємодію національних правових систем на сьогоднішній день необхідно вважати скоріше правовою, ніж юридичною категорією, що може бути пізнана через аналіз змісту різних конкретних норм в результаті встановлення їх найбільш суттєвих загальних рис. Проте цей принцип виступає началом, фундаментом, відправним пунктом, основою для встановлення правового регулювання з метою регламентації приватних міжнародних суспільних відносин, що опосередковує взаємопроникнення національних правових систем. Тому, є всі підстави стверджувати, що при встановленні тих чи інших колізійних приписів з двома або більше колізійними критеріями, фіксуванні лапідарних формулювань чи довгих ланцюгів прив’язок, фіксацією найбільш тісного зв’язку і автономії волі законодавець виходить саме з основного принципу міжнародного приватного права — начала взаємодії національних правових систем.

Взаємодія останніх у сфері міжнародного приватного права — керівне, основоположне явище, яке відображає як специфіку приватно-міжнародних відносин, їх пов’язаність з двома або декількома правопорядками, так і ставлення держави до допуску іноземного права на власну територію, вираз міжнародної ввічливості як прояв принципу взаємодії, політичну позицію у аспекті толерантно-ліберального ставлення до відображальних властивостей національних правових систем, згоди на сприйняття сумісного національне іноземного правового регулювання на власній території. Іншими словами, ставлення держави до взаємодії національних правових систем шляхом фіксації правового інструментарію розв’язання колізій у сфері міжнародного приватного права відображає сутнісну спрямованість законодавчих настанов щодо можливого допуску матеріальних норм іноземних правових систем до упорядкування приватних міжнародних суспільних відносин, визначає позицію національного права щодо взаємної дії з аналогічними іноземними утвореннями, демонструє векторність правового регулювання, основні якості регулюючого механізму, особливості процесу упорядкування зазначених відносин тощо.

Це дає підстави для переконання, що взаємодія національних правових систем є першорядним, вихідним, основоположним принципом міжнародного приватного права, адже вона постає тією основоположною базою, що у концентрованому, узагальненому вигляді відображає всю систему правового регулювання міжнародного приватного права і субординує елементи останнього. Принцип взаємодії у контексті міжнародного приватного права є виразом його визначальної, сутнісної сторони, що містить у собі відбиття реальної, об’єктивної закономірності його призначеності на упорядкування приватних відносин, пов’язаних з іншими правовими системами. Взаємодія національних правових систем у сфері міжнародного приватного права — принцип визначальний, домінуючий, основний, превалюючий. Це проявляється у підпорядкуванні, ієрархізації інших принципів міжнародного приватного права (наприклад, допуску іноземного права на власну територію, ввічливості, імунітету держави), наданні усій системі правового регулювання у даній царині взаємоузгодженості, внутрішньої упорядкованості, структурної єдності.

Разом з цим, за своєю сутністю, взаємодія у сфері міжнародного приватного права є виразом об’єктивних закономірностей реальної дійсності впливу однієї національної правової системи на іншу в разі спричиненості такого впливу відповідними суспільними відносинами. Детермінованість взаємодії у сфері міжнародного приватного права законами існування національних правових систем обумовлюється системними характеристиками цього явища, які пояснюються впливом на нього систем більш високого рівня, а саме, політичними, економічними, ідеологічними чинниками взаємодіючих елементів, а також його визначальністю для інших елементів системи правового регулювання у міжнародному приватному праві: мети, предмета, методів, інших принципів, інститутів, норм.

Для міжнародного приватного права взаємодія національних правових систем — загальна ідея, керівне начало, що пронизує всю систему правового регулювання, скеровує її спрямованість щодо регулювання приватно-міжнародних суспільних відносин. У цьому принципі концентрується зміст міжнародного приватного права у вигляді єднальної першооснови всіх елементів системи, її основних рис і якостей. Тому взаємодія національних правових систем у середовищі міжнародного приватного права виявляється у нормах більш конкретного змісту, знаходить себе в окремих колізійних регуляторах, визначальних прив’язках, що слід вважати відбиттям основного принципу в одиничних правових настановах. Основоположний для міжнародного приватного права принцип виражає основні, суттєві властивості взаємної обумовленості, причинності і дієвості національних правових систем, є передумовою втілення інших правових механізмів, більш конкретних принципів, методів, норм тощо, які розкривають і відображають його, утворюючи індивідуальний, унікальний і особливий для національного права набір юридичних інструментів, пов’язаних єдиною метою упорядкування приватних міжнародних суспільних відносин.

Таким чином, є підстави розглядати взаємодію національних правових систем у міжнародному приватному праві як загальний правовий принцип, що існує через одиничні елементи системи правового регулювання. Цей правовий феномен організує, підпорядковує, взаємопов’язує одиничні інструменти правової регламентації суспільних відносин з міжнародними характеристиками, зводить їх до єдності, у якій відбивається його вираз і існування. Отже, наведений принцип як загальний компонент системи принципів й інших регуляторів у сфері міжнародного приватного права знаходить себе в окремих проявах, існує через одиничні елементи правового регулювання. Через це, конкретні принципи, колізійні норми і їх прив’язки є відображенням загального принципу взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права.

Взаємодія національних правових систем — об’єктивно обумовлене характером суспільних відносин і закономірностями розвитку права явище, вияв єдності правового регулювання зазначених відносин, що залучають до дво- або багатобічного процесу своєї регламентації дві або більше національні правові системи за умови існування юридичних можливостей їх взаємної дії.

Взаємодія у міжнародному приватному праві обумовлює спільне функціонування колізійних норм і колізійних регуляторів національної системи з матеріальними нормами інших систем права з метою правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з декількома правопорядками. Тому особливого значення в цьому єдиному процесі взаємного регламентування отримує ставлення держави до допуску іноземного права на власну територію для регулювання приватних міжнародних відносин. Саме власні колізійні регулятори необхідно вважати передумовою сумісної дії національної і іноземних правових систем, що зумовлюють двоєдиний вплив на приватні відносини, пов’язані з двома або більше правопорядками нормативних настанов різних країн. Тому, законодавче виражена в колізійних нормах й інших регуляторах приватних міжнародних суспільних відносин позиція держави зумовлює вступ до процесу правової регламентації норм іноземного походження, фігуруючи як причина і наслідок взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права.

Подібний вираз принципу взаємодії демонструє роль і значення філософсько-правової ідеї взаємодії явищ і процесів для побудови системи правового регулювання, виражає її основні начала, політичне, моральне, культурне підґрунтя комплексу правових настанов національного міжнародного приватного права, його готовності, дієвості і ефективності з досягнення мети — регламентації приватних міжнародних суспільних відносин. Втілення принципу взаємодії національних правових систем в конкретні норми міжнародного приватного права відображає його основні риси, якості, слугує орієнтиром для правотворчості і правозастосування, виражає загальнолюдські, правові, ідеологічні установки, ставлення до інших суверенних утворень і іноземного права, потреб сучасної дійсності щодо необхідності адекватної правової регламентації приватних відносин, пов’язаних з двома або більше правопорядками.

3 Прояві характеру взаємодії національних правових систем як основи правового регулювання в міжнародного приватного права

Принциповий характер взаємодії національних правових систем як основи правового регулювання в міжнародного приватного права і його сутнісна риса має декілька проявів. Він відображає ставлення національної правової системи до іноземних, показує можливості їх допуску до правової регламентації приватних відносин з міжнародною природою, слугує першоосновою для правотворчої діяльності зі створення і вдосконалення правового матеріалу, ратифікації міжнародних документів, санкціонування звичаїв, виражає загальну спрямованість норм міжнародного приватного права при правозастосуванні.

Однак не слід абсолютизувати, гіперболізувати значення цієї категорії: на конкретні норми міжнародного приватного права, як явища системні, впливають інші загальні й конкретні принципи, зовнішнє середовище і аналогічні чинники.

Більше того, нерідко в конкретних законодавчих настановах принцип взаємодії не використовується. Як зазначається у філософській літературі, умовою взаємодії між об’єктами є наявність у них відносної якості сумісності. Питання про сумісність двох елементів постає тоді, коли між ними є різниця. У цьому випадку з’ясування сумісності зводиться до встановлення спільності за певними якостями, параметрами чи по суті. Сумісність є такою спільністю об’єктів у певних якостях чи по суті, яка забезпечує їх взаємодію[7] . Тому, якщо на думку держави, її законодавчих і правозастосовчих органів, при регулюванні певних суспільних відносин з іноземними характеристиками сумісність позицій конкретних правових систем відсутня або є такою, що не задовольняє, її залучення до сукупної дії з національною правовою системою унеможливлюється або зменшується. Через це, з метою обмеження взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права, засновуються дієві механізми уникнення застосування іноземного права, наприклад, застереження про публічний порядок, над-імперативні норми, колізійні норми з односторонніми прив’язками тощо.

Слід також зазначити, що хоча взаємодія національних правових систем — керівний, основоположний, єднальний принцип міжнародного приватного права, ступінь і міра його втілення й конкретизації в окремих правових настановах не є абсолютною. Його прояв не є безмежним, адже він залежить від об’єктивних передумов навколишнього середовища (особливостей суспільного життя, відкритості держави, економічних характеристик, культурної специфіки тощо), а також від суб’єктивних чинників ставлення держави і її органів, установ, національних юридичних і фізичних осіб до іноземного права, превалювання національних інтересів у діяльності держави, визнання нею потреб у забезпеченні справедливого правового регулювання, намагань гарантувати реалізацію прав і свобод людини тощо.

Загальні висновки

Як видається, з удосконаленням законодавчих настанов у сфері міжнародного приватного права обмеження принципу взаємодії національних правових систем повинні зменшуватись, адже через проникнення загальноцивілістичних ідеалів до вітчизняного права, зняття покриву відособленості, сприйняття відкритості національного суспільства і втратою ксенофобських ілюзій цей принцип має стати ідейним орієнтиром подальшої правотворчої спрямованості.

Крім того, зміна державної політики, оновлення уявлення про Євроатлантичну інтеграцію України беззаперечно повинні позначитись на розвиткові приватних міжнародних суспільних відносин, що викличе збільшення випадків необхідності залучення іноземного права до їх регламентації. Тому, розвиток і втілення принципу взаємодії національних правових систем як прояв найістотніших рис вітчизняного міжнародного приватного права — справа недалекого майбутнього.

Подальше вивчення принципу взаємодії правових систем під час регулювання приватних міжнародних суспільних відносин є перспективним напрямом майбутніх досліджень.

Використана література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

2. Закон України від 10 грудня 1991 р. ”Про дію міжнародних договорів на території України” № 1953—ХІІ // Відомості ВРУ, 1992, № 3.

3. Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. — М., 2002. .

4. Баймуратов М.А. Международное право. Харьков, Одиссей, 2000.

5. Богуславский М.М. Международное частное право. М., Юристъ, 1999.

6. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 137.

7. Дахно І.І. Міжнародне приватне право: Навч. посібник. — К., МАУП, 2001.

8. Кудашкин В.В. Правовое регулирование международных частных отношений. — СПб., 2004.

9. Лебедев С.Н. О природе международного частного права // Советский ежегодные международного права. 1979, С. 61—80.

10. Международное частное право: Учебное пособие. Харьков, Консум, 1998.

11. Мюллерсон Р.А. О соотношении международного публичного, международного частного и национального права // Советское государство и право. 1982, № 2, С. 80—90.

12. Рубанов А.А. Теоретические основи международного взаимодействия национальных правових систем. — М., 1984.

13. Степанюк А. А. Коллизии наследования в международном частном праве. — X., 2004.

14. Степанюк А. Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права // Право України, 2005, № 10, С. 111—114.

15. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. К., Юрінком Інтер, 2000.

16. Явич Л.С. Общая теория права. — Л., 1976.


[1] Рубанов А.А. Теоретические основи международного взаимодействия национальных правових систем. — М., 1984.— С. 41.

[2] Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. — М., 2002. — С. 128, 250.

[3] Кудашкин В.В. Правовое регулирование международных частных отношений. — СПб.,


9-09-2015, 01:30


Страницы: 1 2
Разделы сайта