Зовнішня і міжнародна торговельна політика

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни “Міжнародна економіка”

Тема:

“Зовнішня і міжнародна торговельна політика”

Зміст

Вступ

1. Міжнародна торгова політика

2. Протекціоністська торгова політика

3.Політика свободи торгівлі

4. Роль ГАТТ/ВТО в регулюванні міжнародної торгівлі

5. Україна на шляху приєднання до ВТО

Висновки

Практичне завдання

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

Виникнення міжнародної торгівлі обумовлено двома обставинами. Перша: економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари) розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються за своєю забезпеченістю економічними ресурсами. Друге: ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Наприклад, Україна має родючі ґрунти ( 77,8% земельних площ знаходяться в користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств), помірковано континентальний клімат, випадає достатня кількість опадів, у достатку мається некваліфікована людська праця, тобто все необхідне для виробництва дешевої сільгосппродукції. Промислове розвинені країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва різноманітних капіталомістких товарів, наприклад, автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин і хімікатів. Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технологій можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів у різних країнах.

Японія володіє великою і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. В зв'язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібно велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони і це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпроти, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами й капіталом, і тому можна дешево виробляти такі "землемісткі" товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Якщо ж говорити про Україну, то за останні 40 років істотно підвищилася якість робочої сили і значно збільшився сукупний обсяг основних фондів. Тому Україна, що експортувала піввіку назад переважно сільськогосподарські товари й сировину тепер вивозить у великій кількості вироби обробної промисловості. Точно так само нові технології, що сприяли розвитку виробництва синтетичних волокон і штучного каучуку радикально змінили структуру ресурсів, необхідну для виготовлення цих товарів і, таким чином, змінили відносну ефективність їхнього виробництва. Коротше кажучи, у міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. По тому, як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з якою країни роблять різні товари, буде також змінюватися.

1. Міжнародна торгова політика

Обравши ліберальну чи протекціоністську зовнішньоторговельну політику, держава змінює мито, квоти, одержуючи від торгових партнерів або зустрічні поступки, або жорсткість умов національного експорту.

Торгові бар'єри, використовувані в зовнішньоторговельній політиці держав:

Мито. Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон. [2]

Мито може вводитися з метою одержання доходів або для захисту. Фіскальне мито (преференційне мито), як правило, застосовуються у відношенні виробів, що не виробляються усередині країни. Ставки фіскального мита в основному невеликі, і їхньою метою є забезпечення бюджету податковими надходженнями чи стимулювання розвитку міжнародної торгівлі. Протекціоністське мито призначене для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Мито протекціоністське - мито, що вводитися з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку імпортних товарів. Мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії видачі документів, що мають юридичне значення. [4]

Хоча протекціоністське мито, як правило, недостатньо високе для припинення імпорту іноземних товарів, вони все-таки ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне положення при торгівлі на внутрішньому ринку.

Імпортні квоти. Квота імпортна-граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території держави протягом встановленого строку та який визначається в натуральних чи вартісних одиницях. [1]

Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мито. Незважаючи на високе мито, обумовлений виріб може імпортуватися у відносно невеликих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість.

Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і її безпеки чи просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так, європейські країни часто жадають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт.

Добровільні експортні обмеження. Добровільні експортні обмеження є новою формою торгових бар'єрів. У цьому випадку іноземні фірми "добровільно" обмежують свій експорт у визначені країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які аналогічні імпортним квотам) в надії уникнути більш твердих торгових бар'єрів. Так, японські автомобілебудівники під погрозою введення США більш високих тарифів чи низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.

2. Протекціоністська торгова політика

Протекціоністська торгова політика встановлюється державою по наступним причинах і для досягнення наступних цілей.

Необхідність забезпечення оборони. Аргумент має скоріше військово-політичний, а не економічний характер: захисне мито потрібне для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, що необхідні для оборони й ведення війни. Стверджується, що в нестабільному світі військово-політичні цілі (самозабезпеченість) повинні брати верх над економічними (ефективність розміщення світових ресурсів). Посилення національної безпеки, з одного боку, і ослаблення виробничої ефективності, з іншого, супроводжуються перерозподілом ресурсів на користь стратегічних галузей. На жаль, об'єктивного критерію для оцінки відносних витрат і вигод цього процесу не існує. Економіст може тільки привернути увагу до того факту, що введення мита для посилення обороноздатності країни зв'язано з деякими економічними витратами.

Хоча можна погодитися з тим, що імпортувати системи наведення ракет з СНД буде не кращою ідеєю, однак, доводи на користь самозабеспеченості заслуговують самої серйозної критики. Імовірно, практично будь-яка галузь прямо чи побічно вносить свій внесок у національну безпеку. Але досягнення самозабезпсченості за допомогою мита породжує витрати у формі більш високих внутрішніх цін на продукцію захищених галузей. Витрати зрослої обороноздатності розподіляються в обов'язковому порядку між тими споживачами, що купують продукцію цих галузей. Практично всі економісти погоджуються з тим, що прямі субсидії стратегічним галузям, фінансуєм з загальних податкових надходжень, спричинили б більш рівномірний розподіл цих витрат.

Збільшення внутрішньої зайнятості. Теорія порятунку національних робочих місць використовувана в захист мита, стає усе більш модною, в міру того як економіка наближається до спаду.

Сукупні витрати у відкритій економіці складаються із споживчих витрат, капіталовкладень, державних витрат і чистого експорту. Чистий експорт дорівнює різниці між експортом і імпортом. Збільшення сукупних витрат у результаті скорочення Імпорту зробить стимулюючий вплив на внутрішньоекономічній розвиток, оскільки спричинить за собою різке зростання доходів і зайнятості. Але така політика має серйозні дефекти.

• Збільшення імпорту приводить до скорочення деякої кількості робочих місць у країні, але в той же час створить інші робочі місця. Імпорт сприяв ліквідації в останні роки частини робочих місць у деяких галузях промисловості. Але, з іншої сторони виникли, проблеми з перенасиченням ринку імпортним радіотехнічним й електронним устаткуванням, що підвищили конкуренцію і вдарили по зайнятості у відповідних галузях. Таким чином, хоча імпортні обмеження змінюють структуру зайнятості, вони в дійсності можуть лише незначно, або взагалі не можуть, впливати на рівень зайнятості.

• Очевидно, що всі країни не можуть одночасно домогтися успіху при введенні імпортних обмежень. Експорт однієї країни є імпортом для іншої. У тому ж ступені, в який перевищення експорту над імпортом, досягнуте однією країною, може стимулювати її економіку, надлишок імпорту над експортом в іншій економіці загострює проблему безробіття. Немає нічого дивного, що введення імпортного мита й квот з метою досягнення повної зайнятості в країні називається політикою руйнування сусіда. З її допомогою внутрішні проблеми країни врегульовуються за рахунок руйнування торгових партнерів.

• Країни, що постраждали від мита і квот, імовірно, почнуть відповідні дії, викликаючи нове підвищення торгових бар'єрів, що зрештою, задушить торгівлю до такого рівня, що всім країнам стане гірше.

• У довгостроковому плані перевищення експорту над імпортом як засіб стимулювання внутрішньої зайнятості приречено на невдачу. Варто пам'ятати: саме через американський імпорт іноземні держави заробляють долари, на які вони купують товари американського експорту. У довгостроковому плані, для того щоб експортувати, країна повинна імпортувати. Отже, довгострокова мета полягає зовсім не в тому, щоб збільшити внутрішню зайнятість, а в тому, щоб, у кращому випадку передислокувати робітників з експортних галузей у захищені галузі, що орієнтуються на внутрішній ринок. Це переміщення приводить до менш ефективного розміщення ресурсів. Мито перекриває шлях ресурсам у ті галузі, в яких виробництво настільки ефективне, що забезпечує порівняльні переваги. Немає ніяких сумнівів, що при виборі антіциклічних мір розумна сучасна грошова й податкова політика переважніше маніпулювання митом і квотами.

Диверсифікованість заради стабільності. Відомий і інший аргумент для виправдання мита: необхідність диверсифікованості заради стабільності. Відправним моментом тут є те, що доходи високо спеціалізованих економік, наприклад, орієнтованого на виробництва цукру народного господарства Куби чи нафтової економіки Кувейту сильно залежать від міжнародних ринків. Війни, циклічні коливання, негативні зміни в структурі промисловості викликають великомасштабні і найчастіше хворобливі процеси перебудови таких економічних систем. Звідси нібито випливає, що захист митом і квотами необхідно в цих країнах для стимулювання промислової диверсифікованості і, як наслідок, зменшення залежності від кон'юнктури на світових ринках одного чи двох видів продукції. Це допоможе відгородити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту на один чи два конкретних товари і їх пропозицію, у такий спосіб забезпечивши більшу внутрішню стабільність.

Серйозні обмеження й недоліки також є і цього аргументу. По-перше, він має слабке чи взагалі не має відношення до розвинених країн. По-друге, економічні витрати диверсифікованості можуть бути значними; наприклад, у монокультурних економіках обробна промисловість може виявитися вкрай неефективною.

Крім мита для диверсифікованості заради стабільності, наприклад, в Європейському Союзі розроблений ефективний механізм ціноутворення, розроблений по кожнім виді сільгосппродукції і для кожного регіону. Установлюються кілька категорій цін - індикативні ціни, обумовлені Співтовариствами як бажані, мінімальні ціни імпорту чи граничні, мінімальні продажні ціни, гарантовані виробнику інтервенціями, офіційними організаціями. Існування граничної ціни захищає ринок від імпорту, ціна інтервенції гарантує мінімальний доход виробникам. У такий спосіб протекціонізм на границях ЄС захищає виробників від різких поштовхів світового ринку. Продумана агрополітика ЄС дозволила протягом 10-15 років пройти шлях від імпортера сільгосппродукції до положення близького до самозабезпечення і другого світового експортера.

Що стосується машинобудівних і сировинних галузей, то вплив держави на рівень цін, як правило, здійснюється непрямим образом. Наприклад, держава проводить переважно сховане фінансування експорту, веде протекціоністську митну політику. Так, надаючи експортні субсидії компаніям, держава дозволяє їм тримати експортні ціни на рівні світових і не залишати ринок. Встановлюючи низький рівень імпортного мита, наприклад, на сировину, держава має своєю метою підвищення конкурентноздатності на зовнішньому ринку тих товарів, на виготовлення яких воно йде.

Захист молодих галузей. Захисне мито необхідне для того, щоб дати можливість затвердиться новим галузям вітчизняної промисловості. Тимчасовий захист молодих національних фірм від твердої конкуренції більш зрілих і тому на сучасний момент більш ефективних іноземних фірм дозволяє галузям, що народжуються, зміцніти й стати ефективними виробниками. Цей аргумент на користь протекціонізму ґрунтується на сумнівному запереченні проти вільної торгівлі. Заперечення полягає в тім, що при наявності зрілої іноземної конкуренції ні в однієї галузі не було і не буде можливості для здійснення довгострокових мір, спрямованих на розширення виробництва й підвищення ефективності. Захист молодих галузей за допомогою мита скорегує існуюче неправильне розміщення світових ресурсів, що історично сформувався через розходження в рівнях економічного розвитку вітчизняної й іноземної промисловості.

Хоча така позиція логічно вірна, необхідні наступні застереження. По-перше, подібні аргументи не мають відношення до індустріально розвинених країн. По-друге, у слаборозвинених країнах дуже складно визначити, яка з галузей є тим немовлям, що здатний досягти економічної зрілості і тому заслуговує захисту. По-третє, захисне мито може не зникнути, а скоріше схильне зберігатися, навіть, коли промислова зрілість буде досягнута. Нарешті, більшість економістів вважають, що, якщо галузям, що народжуються, потрібна допомога, то для цього існують більш прийнятні способи, чим мито. Прямі субсидії, наприклад, володіють тією перевагою, що вони більш відкрито показують, якій галузі надається допомога і, в якому обсязі.

Захист від демпінгу. Ціль демпінгу - завоювання товаром чи групою товарів зовнішнього ринку шляхом продажу товарів на світовому ринку за цінами нижче внутрішніх. Надалі збитки покриваються шляхом підвищення цін на зовнішньому ринку, а потім і за рахунок проникнення в економіку країн-імпортерів.

Вважається, що тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних виробників, що збувають на ринку країни свою надлишкову продукцію за демпінговими цінами нижче її собівартості. Існує дві причини, чому іноземні фірми можуть бути зацікавлені в продажі своїх товарів за цінами нижче собівартості. По-перше, ці фірми можуть використовувати демпінг для придушення місцевих конкурентів, захоплення монопольного положення на ринку і наступного підвищення цін. По-друге, демпінг може бути складною формою цінової дискримінації - призначення різних цін різним клієнтам. З метою максимізації своїх прибутків іноземний продавець може прийняти рішення про реалізацію своєї продукції за високими цінами на монополізованому внутрішньому ринку й скиданні надлишкової продукції за низькими цінами на зовнішні ринки. Надлишкові обсяги виробництва можуть бути необхідні для зниження витрат на одиницю продукції при великомасштабному виробництві.

У зв'язку з тим, що демпінг викликає обґрунтовану заклопотаність, відповідно до законодавства багатьох країн, він заборонений. У тих випадках, коли демпінг має місце і завдає шкоди вітчизняним фірмам, уряд вводить "антидемпінгове мито" на відповідні товари. Однак обвинувачення у використанні демпінгу повинні ретельно перевірятися для визначення їхньої обґрунтованості, оскільки деякі іноземні фірми іноді дійсно роблять деякі товари з більш низькими витратами. Зловживання антидемпінговим законодавством може збільшити ціну імпорту, а конкуренція на місцевому ринку обмежиться, що дозволить вітчизняним фірмам підняти ціни за рахунок споживачів.

Аргументів на користь протекціонізму багато, але вони не ґрунтовні. У відповідних умовах аргумент про необхідність захисту молодих галузей промисловості виступає як справедливе виключення, що має економічне виправдання. Аргумент на користь самозабезпеченості може використовуватися для обґрунтування протекціонізму з військово-політичних позицій. Однак обидва ці аргументи заслуговують дуже серйозної критики, тому що вони ігнорують можливість використовувати альтернативні засоби для стимулювання промислового розвитку і військової самозабезпеченості. Більшість інших аргументів є багато в чому емоційними закликами, заснованими на напівправді й вимислах. Вони відзначають тільки безпосередні і прямі наслідки захисного мита, ігноруючи просту істину, що в кінцевому рахунку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.

3.Політика свободи торгівлі

Політика «свободи торгівлі» спрямована на всіляке заохочення імпорту й експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита чи звільнення від нього цілком.

Чому мито й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд, ввести тарифи чи квоти для захисту їх від шкідливого впливу вільної торгівлі. Взагалі то мова йде про високоефективні галузі, про що свідчать їхні порівняльні переваги і їхня здатність продавати товари на світових ринках. Коротше кажучи, мито прямо сприяє експансії щодо неефективних галузей, що не мають порівняльної переваги, і непрямим чином викликають згортання ефективних галузей, що мають порівняльні переваги. Це означає, що мито служить причиною передислокації ресурсів у невірному напрямку. Це не дивно. Відомо, що спеціалізація і не скована нічим світова торгівля, що базується на порівняльних перевагах, ведуть до ефективного використання світових ресурсів і розширенню реального обсягу світового виробництва. Мета й наслідок захисного мита - скорочення світової торгівлі. Звідси крім своїх специфічних наслідків для споживачів, а також іноземних і місцевих виробників мито скорочує обсяги реального світового виробництва.

Є дуже переконливі історичні докази, що підтверджують, що вільна торгівля веде до процвітання і росту, а протекціонізм приводить до протилежних результатів. От кілька прикладів.

• Створення "Загального ринку" у Європі після першої світової війни багато в чому сприяло усуненню мита між країнами-колегами. Економісти сходяться на тому, що створення такої зони вільної торгівлі з'явилося важливим фактором, що забезпечив процвітання Західної Європи в останні десятиліття.

• Конституція США забороняє окремим штатам стягувати мито, перетворюючи Америку у величезну зону вільної торгівлі. Фахівці з економічної історії визнають, що це зіграло важливу роль в економічному розвитку країни.

• Дії Великобританії в підтримку більш вільної міжнародної торгівлі в середині дев'ятнадцятого сторіччя мали важливе значення як засіб стимулювання її індустріалізації й розвитку.

• У цілому тенденція до


9-09-2015, 02:13


Страницы: 1 2 3 4
Разделы сайта