Реферат
Тема: Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір
ЗМІСТ
ВСТУП
1 НАПРЯМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР
2 ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ
3 ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
В період ринкової трансформації економіки України першочергове значення має розробка на науковому фундаменті зовнішньоекономічної політики та механізму її реалiзацiї з урахуванням світового досвіду. Водночас в Україні бракує фундаментальних систематичних наукових досліджень щодо особливостей зовнішньоекономічної політики країн з перехідною економікою в умовах глобалізації світового господарства.
Ця обставина є однією з причин того, що в Україні після проголошення державного суверенітету у зовнішньоекономічній політиці були допущені стратегічні помилки, а пізніше, в ході розгортання економічних реформ, також спостерігалися певна хаотичність i непослідовність у здійсненні цієї політики.
Важливість вибору правильних орієнтирів зовнішньоекономічної політики набуває особливої ваги в умовах посилення процесу глобалізації світового господарства та загострення конкуренції на світових ринках.
Сучасний етап соціально-економічного розвитку країни показує, що без правильної, науково обґрунтованої всебічно зваженої та послідовно здійснюваної зовнішньоекономічної політики не може бути успішно реалізована стратегія економічного та соціального розвитку, здійснена iнтеграцiя України у світовий економічний простір.
В Україні ухвалено закони, які створюють номiнальнi можливості для включення її економіки у світове господарство та міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони України «Про зовнiшньоекономiчну діяльність» , «Про режим іноземного інвестування» тощо.
Проте, зовнішньоекономічна політика може бути успішною лише за умов системного та комплексного вирішення низки проблем, пов’язаних із її формуванням і реалізацією. Йдеться, зокрема, про такі системні перетворення, як формування економічних основ розвитку свiтогосподарських зв’язків крани, створення політичних передумов i правових засад формування зовнiшньоекономiчної політики. Системні перетворення та їхній вплив на характер зовнiшньоекономiчної дiяльностi також повинні ретельно враховуватися.
Реалізація економічної та соціальної політики в Україні в майбутньому буде значною мірою залежати від того, наскільки успішно в країні буде реалізовуватися на практиці модель відкритої конкурентної економіки, що дозволить залучити до економіки України необхiднi матерiальнi, трудові, технологiчнi ресурси, з одного боку, та використати зовнiшнi ринки для збуту вітчизняної продукції — з іншого.
За таких умов перед Україною постає проблема вибору стратегічних партнерів та напрямків інтеграції в світовий економічний простір для досягнення даної мети.
Основними передумовами iнтеграцiї України в міжнародну економіку є:
- системна ринкова трансформація;
- реструктуризація економіки;
- формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.
1 НАПРЯМКИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР
Нині Україна здійснює торгівельно-економічні зв’язки з більш як із 150 країнами в різних регіонах Земної кулі, з неоднаковими масштабами й ефективністю.
Основними напрямками зовнішньої економічної та інтеграційної діяльності України є:
1. Азіатський вектор.
Україна повинна враховувати інтеграційні процеси а країнах АРЕС (Asia and Pasifics Economics Corporation) У це угруповання входять країни АСЕАН, НIК і такі розвинуті країни, як Японія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Китай. Цей регіональний ринок найбільший, з величезними природними багатствами, де проживає близько 40 % населення Земної кулі, виробляється більше 50 % ВНП світу. Велике значення має Iндiя як ринок збуту продукції хімічної промисловості та сільськогосподарського машинобудування. Нині на Індію припадає близько 10 % українського експорту мінеральних добрив, i ця частка може бути істотно збільшена.
Щоб утвердитися на цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю з АРЕС та Iндiєю. Перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка.
2. Східноєвропейський вектор.
У перспективі на найближчі 3-5 років ключове значення для України матимуть економiчнi відносини з країнами СНД. Iнтеграцiйна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.
Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорноморське економічне спiвробiтництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини та України.
Серед цілей ЧЕС — багатостороннє спiвробiтництво чорноморських держав у різних галузях економіки, у першу чергу в промисловості, сільському господарстві, у транспорті, в торгiвлi, в розвитку туризму, телекомунікацій.
Нині український товарообіг із країнами СНД та ЧЕС складає близько 80%. Але поступово частка зменшується, тому можна зробити висновок, що Україна зацікавлена в ослабленні iнтеграцiйних процесів i зменшенні залежності від країн СНД, зокрема Росії.
3. Західноєвропейський вектор.
Одним із найважливіших етапів у зовнішньоекономiчнiй дiяльностi України є інтеграційна політика щодо ЄС.
Україна зацікавлена в реалiзацiї ідеї часткового членства в ЄС держав Центральної та Східної Європи, яке охоплювало б насамперед сферу зовнішньої політики та безпеки. Європейський вибір України природний та цілком закономірний. Такий вибір можна пояснити декількома факторами, такими як:
- географічна та цивiлізацiйна близькість між Україною та Європою;
- ймовірна «загроза зі Сходу» й одночасно «ідея повернення в Європу», що охопила посткомуністичні держави Центральної та Східної Європи, виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя.
Цей фактор змусив сформувати русло зовнішньої політики України з «дружніх обійм Москви» вбік більш стриманих центрів європейської iнтеграцiї: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга. У свою чергу, Україна як одна із засновниць СНД виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рiвноправностi i взаємовигоди.
Ринок ЄС — другий за значенням після ринку країн СНД (фактично Росії), але після розширення ЄС стане головним експортним ринком України. На ЄС припадало 35,8 % українського експорту.
Обсяг торгівлі між Україною та ЄС у 7 разів перевищує обсяг торгiвлi України зі США.
ЄС - головний інтеграційний вектор України.
4. Африканський вектор.
Важливість Африканського континенту для України зумовлюється його великими природним, багатствами та значними потенційними можливостями для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва. Завдяки представництву в міжнародних i регіональних організаціях ці держави здобули вагомий вплив на свiтовiй арені, тож співпраця з ними може принести Україні відчутні політичні дивіденди.
Основними споживачами українських товарів залишаються Єгипет (питома вага якого становить 33,66 % усього українського експорту в країни Африки), Єгипет (23,41 %), Алжир (19,47 %), Марокко (8,44 %),Туніс (5.08 %).
Серйозною проблемою є все ще недостатня поінформованість африканських політичних керівників, громадськості i передусім представників ділових кіл про високий науково-технічний та виробничий потенціал України.
Важливим кроком до інтеграції на африканський континент є зацікавлення обох сторін у співпраці України з «Великою п’ятіркою» (Алжир, Єгипет, Марокко, Нігерія та ПАР). На які припадає 59 % сукупного ВВП та 37 % загальної кiлькостi населення континенту.
5. Американський вектор.
В Україні i в країнах Америки сформувалися об’єктивні інтереси, потреби та можливості, які спонукають Україну та Америку до тісного спiвробiтництва. Об’єктивна зацікавленість сторін у взаємодії, здатність їхніх товарів задовольняти потреби покупців на українських i американських ринках за широкою номенклатурою створюють резерв подальшого зростання торгiвлi.
Варто зазначити, що США займає чільне місце на iнвестицiйному ринку України. Але через недосконалу правову базу України частка американських інвестицій в Україну не збільшується. [2]
2 ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ
Умовою розв`язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України постає питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-економічних об`єднань та інтеграційних процесів. Виходячи з цього, особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.
Європейська інтеграція не тільки виступає фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, але зумовлює зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, перетворює їх на центр тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.
Тому пріоритетним для України у розвитку її економіки в контексті інтеграції в світовий економічний простір є західноєвропейський зовнішньоекономічний вектор.
Базовим документом, що визначає засади економічної інтеграції України до ЄС та засади розвитку торгівлі, є Угода про партнерство та співробітництво, яка набула чинності з 1998 року.
Розвиток процесу економічної інтеграції полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників. Економічна інтеграція базується на координації, синхронізації та відповідності прийняття рішень у сфері економіки України та ЄС і передбачає ліквідацію обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму, сформування основних економічних передумов для набуття Україною повноправного членства у ЄС.
У 2005 році було прийнято План дій «Україна-Європейський Союз», виконання якого покликане забезпечити реалізацію положень Угоди про партнерство та співробітництво як діючої основи співробітництва України та ЄС та сприяти і підтримувати мету України щодо подальшої інтеграції до європейських економічних та соціальних структур. [7]
Після прийняття Плану економічні відносини між Україною та ЄС перейшли на якісно новий рівень. Так можна констатувати, що сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. У 2007 році загальний обсяг двосторонньої торгівлі між Україною та ЄС досяг 34,7 млрд. євро, причому цей показник постійно зростає з часу економічної кризи 1998 року. У період між 2000 та 2007 роками обсяг торгівлі товарами між країнами зріс більш, ніж утричі: імпорт збільшився з 5,5 млрд. євро до 22,3 млрд. євро, а експорт – з 4,8 млрд. євро до 12,4 млрд. євро.
У поточному році товарооборот між Україною та ЄС продовжує зростати:
загальний обсяг експорту товарів та послуг до країн ЄС становив 17181,4 млн. євро. І в порівнянні з січнем-вереснем 2007 р. збільшився на 39,9%. Обсяг імпорту товарів та послуг з країн ЄС становив відповідно 25440,7 млн. євро. І збільшився на 48,2% в порівнянні з січнем-вереснем 2007 р (додаток А). Це свідчить про подальше поглиблення зовнішньоторговельних і економічних відносин між Україною та ЄС. [8]
Варто відзначити, що таке пожвавлення відносин між Україною та ЄС відбулося значною мірою завдяки вступу 16 травня 2008 року України до Світової організації торгівлі (СОТ), що з 1995 року було нашою головною метою. Членство України в СОТ створює багато економічних переваг, зокрема і щодо відносин з ЄС.
Серед основних переваг вступу України до СОТ можна виділити:
- підвищення можливостей у міжнародній торгівлі;
- спрощення ринкового доступу до головних експортних ринків та посилення його безпеки;
- зниження торговельних бар’єрів;
- збільшення вибору продукції з більшим спектром якості;
- економічне зростання, що у свою чергу приводить до створення нових робочих місць;
- створення умов для зростання іноземних інвестицій в економіку України;
- створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, що за оцінками забезпечить зростання експорту до країн ЄС на 10 % щорічно. [7]
Наступним важливим напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є Східноєвропейський вектор, представлений країнами СНД і, зокрема, Російською федерацією.
Оскільки СНД було створено на базі колишнього Радянського Союзу, то в перші роки економічна взаємодія між країнами-учасниками, яка склалася історично, ще була досить відчутною. Але поступово ці тенденції почали послаблюватись. Лише завдяки відсутності альтернативних джерел нафти і газу Україна змушена підтримувати тісні зв’язки з такими країнами як Російська Федерація, Туркменістан.
Двосторонні експортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. Вони ж найкращим чином ілюструють специфіку та суперечності торгових, взагалі економіко-політичних стосунків між новими незалежними державами колишнього СРСР.
Відповідно до Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною, Договору про економічне співробітництво на 1997-2007 рр., а також ряду інших документів було підготовлено Програму економічного співробітництва України і Російської Федерації на 1998-2007 рр., яка встановлює рамкові умови двостороннього співробітництва. Зокрема Програма передбачає зближення основних напрямів у проведенні економічних реформ і розвиток економічного співробітництва, координацію пріоритетних напрямів структурних змін в економіках, координація заходів з вирішення соціальних проблем, всебічний розвиток торговельних відносин.
Серйозною спробою визначити місце України в системі координат СНД був міжнародний геоекономічний проект – Угода про формування Єдиного Економічного простору (ЄЕП) між Росією, Білорусією, Україною та Казахстаном. Його підписання 19 вересня 2003 року у Ялті президентами цих країн і ратифікація у Верховній Раді 20 квітня 2004 року спричинила в Україні політичний розкол.
В Угоді про формування ЄЕП передбачена триступінчаста інтеграція країн-учасниць:
1) створення зони вільної торгівлі (ЗВТ);
2) створення Митного союзу;
3) створення регулюючого наднаціонального органа керування ЄЕП.
Проте Російська Федерація, Білорусь і Казахстан вкладають у поняття ЄЕП практично формування союзної країни з наднаціональними органами керування і загальною валютою. Саме тому ця Угода на практиці не була повністю реалізована, хоча при деякому доопрацюванні у відповідності до Конституції України і норм міжнародного права вона може бути перспективною для України.
Реальні перспективи, які відкриває ЄЕП у рамках зони вільної торгівлі (а саме про неї можна говорити з погляду подальших iнтересiв України), можуть укладатися в наступному:
1) збереження традиційних ринків збуту продукції українського виробництва;
2) лібералізація торгівлі України з пострадянськими державами й збільшення її обсягів;
3) прискорення динаміки економічного зростання й збільшення взаємного обороту товарами й послугами, що може дати кілька додаткових відсотків росту ВВП;
4) гармонізація тарифної політики й скасування бюрократичних бар’єрів, що дасть можливість підвищити рівень кооперації а таких галузях, як ВПК, авіабудування, машинобудування, транспорт i транзит енергетичних ресурсів;
Сьогодні між Україною та країнами СНД існують досить тісні торгівельні зв’язки, що показує рівень економічної співпраці між ними. Але поступово, в міру посилення європейської інтеграції України ці зв’язки послаблюються , хоча і мають ще досить важливе значення в економіці України (додаток Б). [4]
Аналізуючи статистичні дані, видно, що обсяги експорту й імпорту як до країн СНД, так і до країн ЄС зростають. Але більш аналітичну інформацію показує частка зовнішньоторговельного обороту, яка припадає на ці країни (для спрощення розглянемо з країн СНД найбільшого торгівельного партнера – Російську Федерацію) (додаток В).
Судячи з додатку бачимо, що спостерігається тенденція до поглиблення двосторонніх торговельних відносин між Україною та Європейським Союзом і водночас послаблення їх з Росією, що підтверджує факт все більшої інтеграції України до ЄС. Проте інтеграція до ЄС не означає розірвання економічних відносин з країнами СНД, які склалися історично. В даній ситуації варто віднайти компроміс.
У рамках вироблення єдиної стратегічної лінії участі України в процесах міжнародної економічної інтеграції перспективним є поєднання двох геоекономічних векторів: західноєвропейського та східноєвропейського.
Доцільно прийняти модель стратегічного партнерства, у якій пріоритетним є створення Загальноєвропейського економічного простору, що буде базуватися на відповідних пропозиціях єврокомісії в рамках її ініціативи «Розширена Європа — сусідство». При реалізації цієї моделі, зона вільної торгівлі в рамках ЄЕП може розглядатися як додатковий інструмент, що забезпечує погоджене включення в процес формування Загального європейського економічного простору. Така модель була б активно підтримана Європейським союзом не тільки політично, але й організаційно, i фінансово, тому що повністю відповідає інтересам ЄС. При цьому Україна не обмежує свою участь у розвитку економічних відносин у рамках ЄЕП винятково формою зони вільної торгівлі, дозволяючи собі активно включатися у великі секторальні процеси інтеграції, які, однак, будуть загальноєвропейськими. [4]
3 ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
На шляху інтеграції України у світовий економічний простір стоїть значна кількість перешкод і проблем, головними з яких можна назвати низьку конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках, недосконалу структуру експорту, від’ємне торгівельне сальдо, невисоку інвестиційну привабливість України, деякі недопрацювання з боку законодавства.
Аналіз товарної структури експорту поточного року показує, що найбільшу частку у експорті України, як і в попередні роки, складають недорогоцінні метали та вироби з них і мінеральні продукти (43,9 і 10,5 % відповідно).[8] Це означає, що структура українського експорту є недиверсифікована і зосереджена в основному на сировинних ресурсах, напівфабрикатах і невисокотехнологічних товарах.
В сучасних умовах розвитку світового господарства подібна спеціалізація експорту є неоптимальною з трьох причин:
- сировина, на відміну від технологій чи знань, вичерпується і не відновлюється;
- низький рівень переробки зазвичай означає низькі прибутки;
- у конкурентному світі сировину завжди можна замінити аналогічною сировиною з іншої країни, що робить попит на неї високо еластичним і зумовлює значні коливання ціни. [5]
За дослідженнями Міжнародного інституту менеджменту (ІМD, Швейцарія, м. Лозанна), який вважається найбільш професійним та об’єктивним, по рейтингу конкурентоспроможності Україна посідає 46 місце з 55 досліджуваних країн з індексом конкурентоспроможності 45,479. За складовими критеріями макроекономічних показників Україна посідає 43-тє місце, а за ефективністю бізнесу – 32-ге місце. Виходячи з цього можна зробити висновок про досить низький рівень конкурентоспроможності України. [6]
Основними причинами невисокої конкурентоспроможності української продукції на світових ринках є:
- низька якість, невідповідність сучасним потребам споживачів;
- мала частка готової продукції, орієнтація на товари з низькою доданою вартістю;
- висока енергомісткість виробництва, що ставить вартість продукції у пряму залежність від ціни імпортованих енергоносіїв, в першу чергу це стосується продукції хімічної та металургійної галузей;
- технологічна відсталість і високий рівень зношеності обладнання;
- відсутність у малого та середнього бізнесу досвіду продажу на зовнішніх ринках в умовах підвищеної конкуренції та інші. [5]
Забезпечити зростання конкурентоспроможності вітчизняних товарів і відповідно вдосконалення структури експорту можна за рахунок наступних заходів:
1)
9-09-2015, 02:15