Чому Європейський Союз?
Спокій
Колись ідея об’єднаної Європи була мрією філософів та ясновидців. Віктор Гюго, наприклад, уявляв мирні “Об’єднані Країни Європи” пронизані ідеалами гуманізму. Мрія була зруйнована двома жахливими війнами, що спустошили материк впродовж першої половини ХХ ст.
Але з уламків Другої світової війни вийшла нова надія. Люди, що чинили опір тоталітаризму протягом війни, вирішили покласти край міжнародній ненависті та ворожнечі в Європі та побудувати тривалий мир між колишніми ворогами. Між 1945 та 1950рр., група сміливих державних діячів, включаючи Конрада Аденауера, Вінстона Черчіля, Алцида де Гаспері та Роберта Шумена, почали переконувати свої народи вступити до нової ери. У Західній Європі був би новий порядок, що базувався на інтересах народів та об’єднаних націй, та засновувався на договорах, що гарантували верховенство закону та рівність між усіма державами.
Роберт Шумен (Міністр закордонних справ Франції) 9 травня 1950 року висунув ідею, первісно започатковану Жаном Моне, про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі. В країнах, які ворогували одна з одною, виробництво вугілля та сталі було б об’єднане в єдиний фонд спільної влади – “Вищої Інстанції”. Практично, але досить символічним чином, заготовчі матеріали війни перетворилися в знаряддя відновлення дружніх відносин та миру.
Цей сміливий та благородний крок був великим успіхом. Це був початок мирного співробітництва між країнами-учасниками Європейського співтовариства довжиною в більш як півстоліття. Згідно з Маастрихтською конвенцією в 1992 році, установи співтовариства зміцнилися та отримали ширші зобов’язання і виник Європейський Союз, як такий.
Європейський Союз важко працював над тим, щоб допомогти об’єднати Німеччину після падіння Берлінської стіни в 1989 році. Коли розколовся Радянський Союз 1991 році, країни Центральної та Східної Європи, що жили десятиліттями під авторитарним ярмом Варшавського договору, легко вирішили, що їх майбутнє лежить в межах родини демократичних європейських націй.
Безпека та надійність
Все ж Європа в ХХІ ст. повинна торкатися проблем безпеки та захисту. Такі речі ніколи не беруться до уваги як належне. Кожен новий крок у світовому розвитку несе за собою не лише можливості, але й ризик. ЄС повинен прийняти міри для гарантії безпеки та захисту своїх 15-ти (а скоро 25-ти) країн-учасників. Він повинен конструктивно працювати з регіонами поза їх межами – Північна Африка, Балкани, Кавказ, Середній Схід. Трагічні події 11-го вересня 2001 року в Нью-Йорку та Вашингтоні змусили нас усвідомити, якими ми є вразливими, коли фанатизм та дух помсти випущені на волю.
Організація ЄС досягають успіху у винайденні та втіленні в життя системи, що принесла справжній та тривалий спокій на велику частину землі, але ЄС повинен також захищати воєнні та стратегічні інтереси при роботі зі своїми союзниками – особливо з НАТО – шляхом створення справжньої безпеки та політики захисту.
Внутрішня та зовнішня безпека – це дві сторони однієї монети. Іншими словами, ЄС також повинен вести боротьбу з тероризмом та організованою злочинністю – а це означає, що сили поліцейських підрозділів усіх країн ЄС повинні працювати разом. Одне з нових завдань Європи – зробити ЄС територією свободи, безпеки та справедливості, де кожен має рівний доступ до правосуддя та однаково захищений законом. Щоб досягти це, уряди ЄС повинні співпрацювати щільніше, а органи такі, як Європол (служба європейської поліції) повинна відігравати активнішу та ефективнішу роль.
Економічна та соціальна єдність
ЄС було збудовано, щоб досягти політичних цілей, але його рушійні сили та успіх несподівано з’явилися з його економічної основи – “єдиного ринку”, що був сформований усіма країнами-учасниками ЄС, 12 з них використовують єдину валюту ( євро).
Країни ЄС нараховують найменший відсоток населення світу. Тому, вони мають продовжувати дружньо співпрацювати, якщо вони повинні забезпечувати економічне зростання та інші основні міри економії. Жодна окрема країна ЄС не є досить сильною, щоб вступати в світову торгівлю. Щоб досягти потрібного ефекту масштабу економії та знайти нових клієнтів, європейський бізнес повинен функціонувати на більшому ринку, ніж ринок своїх країн. Саме тому ЄС доклав багато зусиль, щоб зробити єдиний європейський ринок доступним – долаючи старі перешкоди на шляху до торгівлі та знищуючи бюрократизм, що включав в себе монополістів.
Але вільні змагання по всій Європі повинні бути урівноважені європейським єдинством, вираженим справжньою допомогою для звичайних людей. Коли жителі Європи стають жертвами повеней та інших природних лих, вони отримують підтримку з бюджету ЄС. Більше того, світовий ринок, що включає 380 мільйонів покупців, повинен надати допомогу стільком людям, скільком можливо. Структурний резерв зумів за допомогою Європейської Комісії, заохотити та підтримати спроби керівників національної та регіональної влади ЄС, закрити щілину між різними рівнями розвитку в різних частинах Європи.
Бюджет ЄС і гроші, отримані від Європейського Інвестиційного Банку, використані, щоб удосконалити транспортну інфраструктуру Європи (наприклад, щоб розширити мережу автомагістралей та швидкісної залізниці), таким чином забезпечити кращий доступ до сусідніх районів та підтримати транс-європейську торгівлю.
Працювати разом, щоб просунути європейську модель суспільства
Європейські постіндустріальні суспільства отримують все більш складну структуру. Рівень життя поступово піднявся, але все ще залишається прогалини між багатими та бідними і вони можуть збільшуватись як колишні комуністичні країни, що приєднуються до ЄС. Саме тому для країн- учасників ЄС співпраця є дуже важливою в розв’язанні соціальних проблем.
В решті решт, кожна країна ЄС отримує допомогу від цього об’єднання. Півстоліття європейської інтеграції довело, що ціле – краще ніж сума з частин. ЄС, як союз, має більше економічних, соціальних, технологічних, комерційних та політичних частин, ніж окремих спроб країн учасників, навіть взятих разом. Чому? Тому, що ЄС є провідною силою торгівлі у світі і, таким чином, відіграє ключову роль. Він активізує всю свою торгівельну і сільськогосподарську силу, щоб підтримувати Світову Організацію Торгівлі, та втілювати в життя Протокол Кіото, щоб зменшити забруднення повітря та запобігти змінам клімату. Це впровадило важливий початок в серпні 2002 року Йоганнесбурзьким саммітом про безперервний розвиток. Він зайняв чітку позицію щодо прецизійних проблем, які стосуються звичайних людей, таких як навколишнє середовище, поновлення енергетичних ресурсів, міри застереження в безпеці їжі, етичні аспекти біотехнології та потреби захищати види, що знаходяться під загрозою зникнення.
Стара приказка “сила в єдності” стосуються сучасних європейців, як ніколи. Міць Європи зароджується з її можливості приймати об’єднані дії на базі рішень, зроблених демократичними організаціями – Радою Європи, Урядом Європи, Радою Міністрів, Європейською Комісією, Судом Справедливості та Судом Присяжних. ЄС хоче підвищити цінності людей та соціальний прогрес. Європейці бачать глобалізацію та технологічну зміну в перетворенні світу і вони хочуть, щоб люди повсюди були хазяїнами – а не жертвами цього процесу зміни. Потреби людей не можуть бути легко задоволені силами ринку або односторонніми діями країни.
Тож ЄС стоїть за думку людяності та модель суспільства, що підтримується значною більшістю його жителів. Європейці плекають свій спадок цінностей, що включає віру в людські права, соціальну солідарність, вільне підприємництво, чесний розподіл плодів економічного росту, право захищати навколишнє середовище, повагу до культурних, мовних, релігійних розбіжностей та гармонійного поєднання традиції та процвітання.
Хартія основних прав ЄС, проголошена в мирі 7 грудня 2002 року, затверджує всі права, визнані на сьогодні 15-ма країнами-учасниками ЄС та їх жителями. Європейці мають розмаїття національних та місцевих культур, що відрізняють їх одна від одної, але їх поєднує спільний спадок цінностей, що вирізняє Європейців від решти світу. Маастрихтська угода, на перший погляд, вміщає принцип делегування ініціативи нижчим підрозділом виконавчої влади, що є притаманним роботі ЄС. Це означає, що ЄС та його заклади діють тоді коли дії є більш ефективними на рівні ЄС, ніж на національному чи місцевому рівні. Цей принцип підтверджує, що ЄС не втручається в життя жителів, коли це є не потрібним. Європейська схожість – це цінна якість, яку потрібно берегти: вона не повинна бути присоромленою одноманітністю – те, що європейці точно відхиляють.
Історичні кроки
Сучасний ЄС – це результат важкої праці, вкладеної чоловіками та жінками, що працювали для об’єднання Європи. ЄС побудований на їхніх міцних досягненнях. ЄС створив єдину валюту та єдиний діючий ринок, де люди, послуги, товари та капітал вільно обертаються. Він прагне забезпечити це за допомогою соціального прогресу та чесної конкуренції, щоб так багато людей, як тільки можна, насолоджувалися перевагами цього єдиного ринку.
Основні правила ЄС викладені в рядах угод:
· Паризький договір, що представлений Європейським об’єднанням вугілля та сталі в 1951 році;
· Римські договори, що представлені Європейським економічним співтовариством та Європейським співтовариством атомної енергетика в 1957 році;
В ці головні договори були внесені поточні зміни:
· Законом про єдину Європу (1986 рік),
· Угодою про ЄС (Маастрихт, 1992 рік),
· Амстердамським договором (1997 рік) та
· Договором в місті Ніцца (2001 рік).
Ці угоди скували дуже міцні законні зв’язки між усіма країнами учасниками ЄС. Закон ЄС прямо впливає на його жителів та дає їм дуже особливі права. Перший крок в Європейську інтеграцію був зроблений, коли шість країн (Бельгія, Федеративна Республіка Німеччини, Франція, Італія, Люксембург та Нідерланди) впровадили спільний ринок вугілля та сталі. Після другої світової війни, постала ціль забезпечити мир та спокій між переможцями та переможеними націями ЄС. Це об’єднало їх на рівних правах, співпрацюючи в спільних установах.
Потім шість країн учасників вирішили побудувати Європейське Економічне Співтовариство, що базувалося на спільному ринку великого розмаїття товарів та послуг. Обов’язки митниць між 6-ма країнами були повністю змінені 1 липня 1968 року, а спільна політика – особливо щодо торгівлі та сільського господарства – також була впроваджена протягом 1960-х років.
Такою ж успішною була ця ризикована справа, коли Данія, Ірландія та Об’єднане Королівство вирішили об’єднати свої суспільства. Перше збільшення, з шести до дев’яти членів сталася в 1973 році. В той же час об’єднання прийняли нові завдання та впровадили нову соціальну, регіональну політику та політику щодо навколишнього середовища. Щоб втілити в життя регіональну політику, в 1975 році було створено Фонд Європейського Регіонального Розвитку.
На початку 1970-х років лідери країн усвідомили, що вони повинні ввести економіки своїх держав в єдине русло одне з одним, і зрештою те, що було потрібним – це об’єднання капіталу. Майже одночасно, як би там не було, Сполучені Штати вирішили призупинити конвертацію долара в золото. Це переросло в час великої нестабільності на світових ринках грошей, гірше стало після нафтової кризи 1973-1979 рр. Впровадження Європейської Монетарної Системи в 1979 році допомогло стабілізувати рівні обміну та заохотити країн-учасників співдружності втілити в життя сувору політику, що дозволяє їм керувати взаємною єдністю та приводити до ладу економіки своїх країн.
В 1981 році Греція приєдналася до Співдружності, наступними були Іспанія та Португалія в 1986 році. Це все стало вкрай необхідним для впровадження структурних програм таких, як перша Програма Інтегрованого Середземномор’я, направлена на зменшення розвитку економічної програми між 12-ма країнами учасниками ЄС.
В той же час, Європейське Економічне Співтовариство починало відігравати суттєву міжнародну роль. З країнами Африки, Карибськими та Тихоокеанськими країнами підписано ряд конвенцій про допомогу та торгівлю (Ломе І, ІІ, ІІІ та IV, 1975 – 1989), що призвело до угоди в місті Котону в червні 2000 року. Мета ЄС, врешті решт, втілити в життя спільну іноземну політику та політику безпеки.
Світовий економічний спад в 1980 році приніс з собою хвилю європейського песимізму. Але в 1985 році знову розцвіла надія, коли Європейська Комісія, на чолі з президентом Жаком Делором, випустила в світ “Білу книгу”, подавши графік упорядкування єдиного європейського ринку до 1 січня 1993 року. Об’єднання прийняли честолюбну ціль та помістили її в Закон про єдину Європу, що був підписаний в лютому 1986 року та набув чинності 1 липня 1987 року.
Політична модель Європи була значно змінена падінням Берлінської стіни в 1989 році. Це призвело до возз’єднання Німеччини 3 жовтня 1990 року та приходу демократії в країни Центральної та Східної Європи, як тільки вони звільнилися з під контролю радянської влади. Радянський Союз, як такий, припинив існування в грудні 1991 року.
Тим часом, Європейське Співтовариство також змінювалося. Країни-учасники вели переговори щодо нового договору, що був прийнятий Європейським Консульством (тобто його президентом та/або прем’єр-міністрами) в місті Маастрихт в грудні 1991 року. Цей “Договір про ЄС” набув чинності 1 листопада 1993 року. Європейське Економічне Співтовариство було перейменоване на Європейське Співтовариство. Більше того, з доданням території міждержавної взаємодії до існуючої системи співдружності, договором було створено ЄС. Це також поставило країнам-учасникам нові цілі для досягнення : монетарне об’єднання до 1999 року, європейське громадянство, та нова спільна політика – включаючи спільну зовнішню політику та політику безпеки – та положення про внутрішню безпеку.
Новий європейський динамізм та зміни геополітики відбулися ще в трьох країнах – Австрія, Фінляндія та Швеція – вони приєдналися до ЄС 1 січня 1995 року. До сьогодні ЄС складався з 15-ти країн-учасників та йшов до найбільш визначних досягнень – змінюючи національну валюту єдиною європейською валютою – євро. 1 січня 2002 року євро банкноти та монети увійшли в обіг 12-ти країн ЄС(“територія євро”). Зараз євро найголовніша світова валюта, що має однаковий статус з доларом США.
Так як світ розвивається та входить в ХХІ століття Європейці повинні стикнутися з проблемами глобалізації. Революційно нові технології та бурхливе впровадження мережі Інтернет суттєво змінюють світову економіку. Але ці радикальні економічні зміни несуть з собою соціальну розруху та культурне потрясіння.
В наслідок Лісабонських зборів в березні 2000 року, європейське консульство прийняло комплексну стратегію по удосконаленню економіки ЄС та здатності завершити її на світовому ринку з іншими сильними учасниками такими, як Сполучені Штати та з новими промислово розвиненими країнами. “Лісабонська стратегія” включає відкриття всіх секторів економіки для конкуренції, стимулюючи інновації та вклади підприємництва, удосконалюючи систему освіти Європи для протистояння потребам інформаційного суспільства.
В той же час, безробіття та збільшення субсидій по безробіттю – це фактори, що притискають економіку країн-учасників і це робить реформу ще важливішою. Виборці, все більше і більше, закликають своїх правителів знайти практичні вирішення цих проблем.
Ледве ЄС став налічувати 15 країн-учасників, тоді як інші 12 почали стукати у їх двері. В середині 1990-х років ЄС отримав заявки з проханням про членство від колишнього радянського блоку країн (Болгарії, Чеської Республіки, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини), від трьох Балтійських країн, що одного разу були частиною Радянського Союзу (Естонії, Латвії та Литви), однієї з республік колишньої Югославії (Словенії) та двох Середземноморських країн (Кіпру та Мальти).
ЄС схвалив цю можливість допомогти стабілізувати Європейський простір та розширити переваги європейської консолідації для цих молодих демократичних країн. Вступ у переговори з кандидатами країн було розпочато в Люксембурзі (грудень 1997р.) та в Гельсінках (грудень 1999р.). Союз був на шляху до найбільшого росту за всі часи. Для десяти країн-кандидатів, переговори були завершені 13 грудня 2002 року в Копенгагені. В 2004 році ЄС буде налічувати 25 країн-учасників, та продовжуватиме приєднання більшої кількості країн у наступні роки.
Більш ніж півстоліття інтеграції зробило величезний внесок в історію Європи та зчинило вплив на інтелектуальний розвиток європейців. Уряди країн-учасників, незважаючи на політичні переконання, знають, що вік абсолютної національної єдності закінчився і, лише об’єднанням сили та впровадженням “спільної долі” (цитуючи угоду Європейського об’єднання вугілля та сталі), їх старі нації можуть продовжувати творити економічний та соціальний прогрес та зберігати свій вплив у світі.
Інтеграція успішно переборола вікову ворожнечу між європейськими країнами. Відношення верхівки та використання сили для вирішення міжнародних розбіжностей було змінено “методом співдружності” та співробітництва. Цей метод, що регулює національні інтереси з інтересами суспільства та поважає національні розбіжності протягом творення союзної схожості, є зараз цінним, як ніколи. Період Холодної війни стимулював демократію Європи та волелюбні країни залишатися дружніми та триматися разом. Кінець західно-східної ворожнечі та політично-економічне возз’єднання є перемогою європейських народів, яка потрібна їм більш за все.
ЄС відгукується на велетенський виклик глобалізації – відгуком, що виражає цінності, в які вірять Європейці. ЄС , понад усе, пропонує найкращий імовірний “страховий поліс” для вільного та мирного майбутнього.
9-09-2015, 02:16