Еволюція НАТО. Програма "Партнерство заради миру"

не готовий йти на економічні жертви ради інтеграції "бідних родичів". Колишня "залізна завіса" плавно перетворювалася на економічний вододіл між багатими і бідними європейцями. Саме внутрішня системна нестабільність, породжена історичними причинами, периферійним статусом в світовій системі і чеканнями економічних чудес у зв'язку з реформами, а зовсім не "імперський синдром" Росії, стали джерелом погроз, що підштовхнули еліти цих країн (як, до речі, і російських політиків) до зближення з НАТО.

г) Зростання впливу східноєвропейських лобі в американській політиці. Лідери східноєвропейських общин скористалися ідеалістичним сприйняттям революцій 1989 р. для підвищення свого статусу в американській політиці. Прийняття США союзницьких зобов'язань по відношенню до восточноевропейцам повинне було стати інституційною гарантією збереження і зміцнення цього статусу. Важливу роль в його боротьбі за розширення НАТО зіграв польсько-американський конгрес (Поламкон), що мав потужного союзника в особі З.Бжезінського. У 1992 р. польське лобі, як і лідери інших общин католицького віросповідання, надали підтримку Білу Клінтону в боротьбі за висунення кандидатом в президенти від демократичної партії проти ставленика грецької общини П.Тсонгаса, а потім і в ході президентських виборів проти Дж.Буша, що повідомляло додаткову легітимність їх домаганням на право голосу в ухваленні зовнішньополітичних рішень. Осенью 1993 р., після відомих виступів президента Єльцина у Варшаві і Празі, Поламкон, в союзі із З.Бжезінським, розвернув агресивну прилюдну кампанію за швидке прийняття східноєвропейців в НАТО, протягом декількох місяців, здійснивши якісне зрушення в свідомості політичної еліти, для якої питання про подальшу долю альянсу до того часу знаходилося на периферії. У цей критичний момент активність поляків в принципі могла б бути урівноважена погодженими діями опонентів розширення на Заході і Сході. Ця коаліція, проте, так і не склалася - частково унаслідок суперечності сигналів, що виходили з офіційних російських дипломатичних джерел. Тим часом Поламкон вже в грудні 1993 р. організував в свою підтримку потужний фронт лобіста - Центрально- і східноєвропейську коаліцію (ЦВЕК) у складі 19 об'єднань, багато хто з яких раніше ніколи не брав участь в американській політиці або взагалі ніяк не заявляли про себе ні до, ні після (наприклад, Комітет білоруського конгресу Америки). Питання про те, якою мірою Поламкон і його союзники по так званій Центрально- і східноєвропейській коаліції насправді управляли приблизно 15 млн. голосів своїх етнічних груп, залишається вельми спірним.

е) Зміна відношення до Росії в західних суспільствах. Виникнення негативного образу Росії на Заході було важливим супутнім чинником, який підсилював дію основних рушійних сил НАТІВСЬКОЇ експансії. Можливості Москви в період перебудови впливати на внутрішньополітичні процеси в країнах НАТО були історично пов'язані з ідеалістичним настроєм і системою цінностей значної частини західної громадської думки. У момент зміни системи цінностей цей дипломатичний ресурс був втрачений. Багато з тих на Заході, у тому числі і в еліті, хто відносився з певною довірою до горбачовської Росії, явно або приховано не прийняли Росію ельцинську. Серед американських лібералів, що раніше мали тверду репутацію противників глобального інтервенціонізма, але що активно підтримали розширення НАТО, були такі впливові політики, як сенатор Е.Кеннеді. Серед високопоставлених чиновників клінтоновської адміністрації, що еволюціонували управо під впливом змін на сході, згадаємо помічника президента по національній безпеці Е.Лейка, який в 1970 р. пішов з адміністрації Р.Ніксона на знак протесту проти бомбардувань Камбоджі, а в 1993 р. виявився провідним ідеологом кампанії по розширенню НАТО.

4. Переваги розширення НАТО

За словами статті Крег Грейга який був главою відділу політичного планерування і Роналда Асмуса – заступником помічника держсекретаря по європейській політиці, в газеті Вашингтон пост від 19 лютого 2007г де за їх словами, що мова президента Росії Володимира Путіна на Мюнхенській конференції з безпеки 10 лютого 2007г змусила деяких повернутися до своїх аргументів проти розширення НАТО. Це було нерозсудливо і привело до тієї національної політики, яка зараз виходить від Москви.

Розширення НАТО було поганою ідеєю, оскільки воно викликало гнів Росії і змусило росіян вибрати президентом колишнього офіцера КДБ і ветерана холодної війни.

Крег Грейга і Роналда Асмуса наводять три аргументи за розширення НАТО, і кожен з них за їх словами виявився справедливим, ось ці аргументи.

По-перше, розширення НАТО було покликане забезпечити щит безпеки, за яким країни Центральної і Східної Європи могли б поховати свої старі конфлікти і мирно інтегруватися із Заходом. Узявши на себе роль керівника розширення, НАТО сприяло і розширенню Євросоюзу. В результаті Європа стала найбільш демократичною, мирною і безпечною, ніж будь-коли. Виграли від цього все – американці, європейці, росіяни. Загроза, яку зараз відчуває Росія, виходить не із заходу, а з півдня і сходу. Дійсно, для Москви західні кордони зараз безпечніші і надійніші, чим коли б те не було з часів Наполеона.

По-друге, розширене НАТО є страховкою від того, що Росія з часом може знову стати регіональним страховищем або загрозою. Саме такий небезпека зараз є видимою, проте для країн Центральної Європи є хороша новина: тепер, вступивши в ЄС і НАТО, вони в безпеці. Уявите собі, що зараз була б Центральна Європа, якби альянс залишався в колишніх рамках: глави країн Центральної і Східної Європи приділяли б більше часу спробам встояти під тиском Росії, чим створенню демократичних інститутів і управлінню життєздатною економікою вільного ринку. Стосунки з Польщею і країнами Прибалтики були б схожі на ті проблемні стосунки, які зараз пов'язують Росію з Україною і Грузією. У нас знову була б нестабільність в серці Європи, причому в той момент, коли нам це потрібно менше всього.

Третя причина для розширення НАТО була стратегічною і масштабнішою. В той момент президент США Біл Клінтон говорив про бажання допомогти Європі вирішити внутріконтинентальні конфлікти і про свої надії, що це допоможе європейцям розширити геополітичні перспективи і узяти на себе більше відповідальності, ставши партнерами США в боротьбі з погрозами за межами Європи. Невже хтось сумнівається, що саме в цьому виникла потреба після 11 вересня 2001 року? То хіба були б сьогодні війська НАТО в Афганістані і то хіба йшла б мова про глобальніші місії, якби ми не допомогли створити стабільну систему безпеки після холодної війни в Європі в 1990-х? Якби Європа не була сьогодні стабільна, було б набагато важче умовити наших союзників взяти участь в місіях в Афганістані і на Близькому Сході.

За словами авторів статті, якщо Захід нічого не отримав від розширення НАТО, означає не бачити за деревами лісу. Хоча багато з нових членів НАТО все ще бідніше, ніж країни Західної Європи, але їх вклад до альянсу з розрахунку на душу населення більше, ніж вклад більшості західноєвропейських союзників. Країни Центральної і Східної Європи є демократичними, стабільними і благополучними державами. Вони добилися такого прогресу саме завдяки тому, що змогли покинути радянську орбіту і стати частиною Європи. Мрія про вступ в НАТО і поверненні в європейську сім'ю об'єднала людей і допомогла їм пліч-о-пліч виступити на підтримку серйозних реформ, які були успішно здійснені лише тому, що вони були ціною вступу в НАТО. І сьогодні у них є необхідна упевненість і ресурси для протистояння зростаючому націоналізму Росії.

По суті, завдяки розширенню НАТО ми отримали значно більше, чим чеський флот. Ми отримали об'єднану і вільну Європу. Ми отримали альянс, який краще пристосований до того, аби захищати нас від погроз майбутнього, – якраз тому, що ми поховали стільки примар минулого. Це досить вдала операція.

5. Спiвробiтництво в рамках Програми "Партнерство заради миру"

8 лютого 1994 році Україна пiдписала Рамковий документ ПЗМ, а 25 травня передала керiвництву НАТО свiй Презентацiйний документ. В ньому визначенi полiтичнi цiлi участi України в ПЗМ, заходи, якi планується здiйснити для досягнення цих цiлей, а також сили i засоби, що видiляються Україною для участi у ПЗМ.

В 1995 роцi Україна призначила своїх перших офiцерiв зв'язку до штаб-квартири НАТО у Брюсселi та Координацiйного центру партнерства (КЦП) у м.Монс (Бельгiя). Весною того ж року мiж Україною i НАТО була укладена Угода з безпеки, на основi якої вiдкрито офiси зв'язку у штаб-квартирi НАТО та КЦП. 6 травня 1996 року вiд iменi Уряду України були пiдписанi важливi угоди в рамках ПЗМ, за якими регулюється статус вiйськовослужбовцiв Збройних Сил України при перебуваннi на навчаннях та iнших заходах на територiї держав-членiв НАТО або країн-партнерiв i, навпаки, вiйськовослужбовцiв iнших держав, якi беруть участь у навчаннях на територiї України, - "Угода мiж державами, якi є сторонами Пiвнiчноатлантичного договору, та iншими державами, якi беруть участь у Партнерствi заради миру, щодо статусу їхнiх збройних сил" (Угода СОФА), а також Додатковий протокол до цiєї Угоди (ратифiкованi Верховною Радою України 2 березня 2000 року).

Спiвробiтництво України з НАТО у вiйськових галузях має на метi використання досвiду i допомоги НАТО, держав-членiв i країн-партнерiв Альянсу для реформування i розвитку ЗС України, вдосконалення механiзмiв соцiального захисту вiйськовослужбовцiв, пiдготовку вiйськових контингентiв i вiдповiдної iнфраструктури України для взаємодiї з НАТО пiд час проведення спiльних миротворчих, пошукових i рятувальних операцiй. Щорiчно вiйськовослужбовцi України беруть участь у значнiй кiлькостi заходiв в рамках та "в дусi" Програми ПЗМ: засiдання Комiсiї Україна-НАТО та РЄАП на рiвнi мiнiстрiв оборони, Вiйськового комiтету Україна-НАТО та РЄАП на рiвнi начальникiв штабiв, засiдання РЄАП на рiвнi командувачiв родiв i видiв вiйськ, семiнари i конференцiї, навчальнi курси, засiдання в рамках Спiльної робочої групи з питань воєнної реформи на експертному i високому рiвнях, спiльнi вiйськовi навчання.

Потягом 1994-2002 рокiв представники Збройних Сил України взяли участь у бiльш нiж 80-ти вiйськових навчаннях в рамках i "в дусi" ПЗМ (на рiвнi спостерiгачiв або iз залученням вiйськових пiдроздiлiв). З них у 2000 роцi - у 10 вiйськових навчаннях, три з яких "Кооператив Партнер-2000", "Щит миру-2000" i "Козацький степ-2000" вiдбулися на територiї України. При цьому широкомасштабне вiйськово-морське навчання "Кооператив Партнер-2000" (19.06-21.07.2000, понад 5000 осiб, до 100 одиниць технiки, до 50 одиниць кораблiв, катерiв та суден) стало одним з найбiльших навчань в рамках Програми ПЗМ минулого року. В рамках вiдносин Україна-НАТО у вiйськовiй сферi велика увага надається розвитку регiонального спiвробiтництва, зокрема в рамках Українсько-польського миротворчого батальйону, формуванню українсько-румунсько-угорсько-словацького iнженерного батальйону та спiльного вiйськово-морського з'єднання "за викликом" на Чорному морi "БЛЕКСIФОР" за участю 6-ти країн регiону.

Важливою складовою спiвробiтництва Україна-НАТО є участь України у миротворчих операцiях пiд проводом НАТО, зокрема в операцiї сил КФОР..

Спiльна робоча група з питань воєнної реформи (СРГВР) є постiйно дiючим механiзмом консультацiй мiж Україною та НАТО у форматi "19+1". Її дiяльнiсть спрямовується на забезпечення пiдтримки НАТО процесiв реформування оборонної сфери України, насамперед Збройних Сил, реалiзацiї Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на перiод до 2005 року.

СРГВР посiла одне з ключових мiсць у спiвробiтництвi в рамках особливого партнерства Україна-НАТО. Спiвпраця в рамках СРГВР сприймається як свiдчення готовностi України до використання досвiду держав-членiв в галузi демократичного реформування оборонної сфери, переходу на європейськi стандарти в цiй галузi, а тому має як практичне, так i полiтичне значення.

Наприкiнцi 2000 року, на додаток до засiдань СРГВР на рiвнi експертiв, започатковано ще один формат СРГВР - засiдання на високому рiвнi (заступники мiнiстрiв оборони).

Одним з найважливiших проектiв СРГВР є використання механiзмiв Процесу планування та оцiнки сил (ППОС) для сприяння iмплементацiї Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на перiод до 2005 року.

Участь України у ППОС допомагає досягти нашiй державi якомога вищого рiвня взаємосумiсностi з державами-членами НАТО i країнами-партнерами в рамках визначених напрямiв пiд час участi в операцiях з пiдтримки миру та пошуково-рятувальних операцiях; доопрацювати вiтчизнянi стандарти з урахуванням досвiду спiвробiтництва з НАТО тощо.

Окрiм зазначених цiлей досягнення взаємосумiсностi iз збройними силами НАТО, Україна використовує механiзми ППОС для забезпечення реформування ЗС Сил України вiдповiдно до Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на перiод до 2005 року. Можливiсть використання Україною ППОС з цiєю метою стала одним з найважливiших домовленостей, досягнутих в рамках СРГВР на високому рiвнi.

Спiвробiтництво України з державами-членами НАТО i країнами-партнерами у вiйськово-технiчнiй галузi Для України, як держави з високорозвиненою вiйськово-технiчною базою та значним невикористаним експортним потенцiалом в данiй сферi, для забезпечення конкурентоспроможностi вiйськової промисловостi та iнтересiв українських виробникiв важливою є постiйна поiнформованiсть щодо потреб, стандартiв, тенденцiй розвитку та систем постачання озброєнь у державах-виробниках та споживачах цiєї продукцiї, зокрема державах-членах НАТО та країнах-партнерах, розвиток контактiв з представниками вiйськової промисловостi цих країн, рекламування досягнень українських виробникiв в данiй галузi.

Важливою частиною вiйськово-технiчного напрямку є вiйськовi дослiдження i технологiї, представленi в НАТО Органiзацiєю з дослiджень i технологiй. Пiд її егiдою проводиться значна кiлькiсть наукових конференцiй i симпозiумiв з широкого кола питань, що стосуються воєнної науки та вiйськових технологiй.

Спiвробiтництво України з НАТО в галузi лiквiдацiй наслiдкiв надзвичайних ситуацiй цивiльного характеру Серед країн-членiв РЄАП Україна визнається одним з лiдерiв спiвробiтництва з питань планування на випадок надзвичайних ситуацiй цивiльного характеру (ПНС). Спiвробiтництво з Альянсом в сферi ПНС дозволяє нашiй країнi отримувати вiдчутну технiчну та методичну допомогу, зокрема, здiйснювати пiдготовку особового складу сил цивiльної оборони, використовувати досвiд країн-членiв НАТО та держав-партнерiв для удосконалення нацiональної нормативно-правової бази з захисту населення i територiй.

Налагодженi контакти з керiвництвом Мiжнародного секретарiату НАТО, використання механiзмiв спiвробiтництва Україна-НАТО та створеного у 1998 р. Євроатлантичного координацiйного центру з реагування на катастрофи, неодноразово дозволяли нашiй країнi отримувати конкретну дiєву допомогу з боку країн-членiв НАТО та держав-партнерiв пiд час лiквiдацiї надзвичайних ситуацiй та природних катастроф.

У 2000-2001 роках було проведено низку заходiв з пiдготовки пiлотного Проекту Україна-НАТО щодо скоординованого запобiгання повеням та реагування на їх наслiдки у Карпатському регiонi. Проектом передбачається здiйснення комплексного аналiзу ризикiв небезпечних природних явищ у Закарпаттi, сприяння налагодженню регiональних систем оповiщення про повенi тощо. Хоча обмеженi можливостi цивiльного бюджету НАТО не дозволять вирiшити увесь комплекс водозахисних проблем Карпатського регiону, Проект може стати каталiзатором для поглиблених регiональних програм пiд егiдою iнших мiжнародних органiзацiй, зокрема ЄС, або на двостороннiй основi.


Висновок

Існує досить підстав для того, щоб оцінювати розширення альянсу як реальну загрозу і з військово-стратегічною, і з політичною, і з культурно-цивілізаційною точок зору. Неочевидність для ряду експертів і політиків військової загрози з боку НАТО пов'язана з її динамічним характером, під яким в даному випадку мається на увазі наростання агресивності альянсу у міру зміни його складу і перегрупування еліт в результаті перемоги прибічників жорсткішої наступальної стратегії над "голубами". Хоча вище керівництво НАТО або його окремих членів в даний момент не розглядає ведення яких-небудь військових дій проти Росії, будь то ядерними або конвенціональними силами, як реалістичний сценарій, демонстрація войовничих намірів на нижчому рівні, особливо державами східного і південного флангу, є самостійною загрозою для Росії, оскільки впливає на психологічно уразливі елітні групи, що втратили імунітет до різних форм шантажу і силового тиску як усередині країни, так і зовні.


Список використовуваної літератури

1. Актуальні питання реформування та розвитку структур безпеки і оборони України. Вип 22.- К., 2006

2. Актуальні проблеми реалізації політики національної безпеки України в оборонній сфері. Вип. 27.- К., 2006

3. Безопасность посредством партнерства.- Брюссель: , 2005.

4. Безпека поширюється на евроатлантичний регіон . Роль НАТО та країн-партнерів альянсу.- : Франк Касс, 1994.- 27с.

5. Безпека через партнерство.- Брюссель: , 2005.- 36с.

6. Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія України. – К.: ВО "Батьківщина". – 300с.

7. Білорус О.Г. та інші. Глобалізація і національна стратегія України. – К.: КНЕУ, 2001. – 734с.

8. Буряк П.Ю., Гупало О.Г. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник. – К.: "Хай-Тек Прес", 2007. – 336 с.

9. Вильбертс Р. "Новый дух" сотрудничества // Новости НАТО, 2004 - № 3.

10. Геополітика. Підручник, під редакцією професора В.І. Староверова Четверте видання перероблене і доповнене. Видавництво юнити Москва 2007.

11. Губський Б.В. Євроатлантична інтеграція України. – К.: Логос, 2003. – 328с.

12. Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України. : Зб. наук. прац. Вип. 1. Інноваційна політика України : проблеми та перспективи.- К., 2007

13. Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України. : Зб. наук. прац. Вип. 3. Взаємодія України з НАТО: соціологічний та експертний аналіз.- К., 2007

14. Иванова Е. И. Международный терроризм // Вестник НАТО, 2003 - № 2.

15. Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. – К.: Юрид.думка, 2005. – 448с.

16. Кузнецова Е. НАТО. Тенденция к размыванию альянса, Международная жизнь, 2004 - №4

17. Міжнародні інтеграційні процеси сучасності: Монографія / А.С.Філіпенко (кер.авт.кол.), В.С.Будкін, М.А.Дудченко та ін. – К.: Знання України, 2004. – 304 с.

18. Організація північноатлантичного договору – Вікипедія. www. Wikipedia

19. Офіційний сайт НАТО. www.nato.int.

20. Переваги розширення НАТО. www.inopressa.ru

21. Савельєв Є.В. Європейська


9-09-2015, 01:43


Страницы: 1 2 3
Разделы сайта