створити систему страхування експортних кредитів з метою підвищення конкурентоспроможності національного експорту;
ввести страхові відшкодування витрат виробників експортної продукції у разі відмови від неї іноземних покупців через неплатоспроможність покупця, зумовлену економічними або політичними факторами, зміну курсового співвідношення між валютою платежу та валютою, у якій розраховані витрати експортера тощо;
створити фонд страхування експортних кредитів та інвестицій. Уряд України спільно із Світовим банком заснував Фонд передекспортних гарантій для страхування іноземних інвесторів, але такої самої допомоги потребують і вітчизняні експортери, а тому функціонування подібних інфраструктурних елементів є нагальною необхідністю.
Першим кроком у цьому напрямку є розроблена схема гарантування Кабінетом Міністрів зобов'язань українських позичальників за іноземними кредитами. За цією схемою Національне агентство України з реконструкції та розвитку (НАУРР) проводить ступеневу перевірку проектів, які претендують на урядові гарантії. Остаточний проект (з урахуванням вимог НАУРР) передається на розгляд до Валютно-Кредитної Ради, на основі позитивного висновку якої приймається постанова Кабінету Міністрів про державне гарантування проекту. Цю роботу слід удосконалювати, виводячи страхування за межі лише державних гарантій.
Географічна направленість зовнішньоекономічної політики України така: у 1997 р. на країни колишнього СРСР припадало 51% зовнішньоторговельного обороту України ($16087,7 млн.). В останні роки майже цілковита колись економічна орієнтація України на держави СНД значно змінилася. Безумовно, взаємозалежність між станом і розвитком України та інших у минулому радянських республік зумовлена рядом об'єктивних факторів, які діятимуть ще досить тривалий час, тим більше, що певні країни (Росія, Туркменистан) є основними постачальниками критичного імпорту в Україну [4, с. 31].
Зовнішні зв'язки України з країнами колишнього СРСР ґрунтуються переважно на спільному використанні наявних об'єктів інфраструктури і об'єднанні зусиль у створенні нових інфраструктурних елементів. Проте країни СНД поки що недостатньо використовують потенційно вигідний транспортно-географічний фактор свого сусідства. Йдеться, наприклад, про економічно вигідне експлуатування створеної у межах Радянського Союзу єдиної інфраструктурної системи. Незважаючи на те, що після проголошення незалежності кожна країна почала формувати власні інфраструктурні елементи, це не означає відмови від попередніх здобутків: нафто- та газопроводів, електромереж, телекомунікацій, систем зв'язку, шляхів сполучення та ін.
Інтеграційні процеси в СНД можна було б спрямувати на вирішення численних проблем, багато в чому спільних і традиційних для країн Співдружності. Особливо це стосується узгодження національних систем законодавства. Впроваджуючи системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, узгоджуючи економічну політику у межах, що не зашкоджують економічній безпеці України та країн-учасниць, можна досягти подальшого розвитку української інфраструктури.
Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є співпраця з індустріально розвинутими державами, які нагромадили багатий досвід ринкового господарювання. Він може бути адаптований до специфічних умов та реалій України. Особливо важливим він є у галузі формування інфраструктури, адже її нові елементи мають відповідати світовим вимогам. Налагоджене економічне співробітництво з цими країнами сприяло б виведенню українських товарів на потужні, вимогливі, досить жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змушувала б наших підприємців якісно підвищити рівень виробництва. Нарешті, взаємодія із західними державами створює можливості для фінансової підтримки у формуванні інфраструктури в Україні та іноземних інвестицій, конче потрібних в умовах ринкової трансформації економіки [1, с. 45].
Оскільки Україна є однією з найбільших європейських держав, для неї особливо важливою є інтеграція з країнами Європи, насамперед з членами Європейського Союзу. На ЄС припадає 11,2% українського експорту і 15,1% імпорту. Одним із напрямків інтеграції України і ЄС є промислова інтеграція. Форми промислової інтеграції відрізняються за ступенем розповсюдження як у цілому, так і за галузями. Приміром, спільне виробництво більш властиве верстато- і хімічному машинобудуванню, комплексне постачання обладнання - хімічній промисловості (заводи цієї галузі переважно обслуговує організаційно-технічна інфраструктура); закупівля ліцензій притаманна електроніці, а виробництво обладнання для енергетики і транспорту, субпідряди - легкій промисловості.
Процес інтеграції поглиблюється і у сфері НДДКР. Нового імпульсу будівництву «технологічної Європи» повинна надати реалізація програми «Еврика», яка об'єднує 19 країн Західної Європи. Вона передбачає створення готових виробів і технологій, здатних забезпечити комерційний успіх у найкоротший термін. Всі права щодо керівництва роботами в «Евриці» передано їх безпосереднім виконавцям - промисловим фірмам і дослідницьким організаціям. Спеціально створені адміністративні органи програми і національні уряди зобов'язані лише забезпечувати сприятливі умови для розвитку підприємницької ініціативи.
Географічна спрямованість зовнішньоекономічної політики України на Європу не обмежується лише країнами Європейського Союзу. Велику роль має відігравати і співробітництво України з державами Центральної та Східної Європи, особливо такого регіонального угруповання, як Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА). Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорноморська зона економічного співробітництва (ЧЗЕС), об'єднуючим фактором якого є Чорне море. В рамках цього регіонального інтеграційного утворення можливе спільне спорудження та використання транспортних інфраструктурних об'єктів: нафто- та газопроводів, будівництво автошляхів, морські перевезення та переробка вантажів у портах тощо [2, с. 51].
Сьогодні Україна формує систему взаємовигідних відносин з такими центрами світової торгівлі, як Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) та країни Азійсько-тихоокеанського регіону (АТР). Розвиток стосунків з країнами цих угруповань, а також з іншими країнами світу наша країна будує на основі двосторонніх зв'язків. Це зумовлює виникнення деяких специфічних інфраструктурних формувань у різних напрямках розвитку зовнішньоекономічної діяльності.
Таким чином, інтернаціоналізація господарського життя й орієнтири зовнішньоекономічної політики обумовлюють формування і розвиток інфраструктурних елементів зовнішньоекономічної діяльності України, де політика виступає внутрішнім, а інтернаціоналізація - зовнішнім фактором. Саме вони формують кількісний і якісний склад елементів ринкової зовнішньоекономічної інфраструктури нашої держави.
Список використаних джерел
1. Абрамцова Т., Авер'янова Є., Богданов В. Зовнішньоекономічна діяльність: Консультації. Роз'яснення спеціалістів міністерств та відомств. Нормативна база. Первинна документація. — Д.: ТОВ "Баланс-Клуб", 2006. — 175 с.
2. Батченко Л. В., Дроздова Г. М., Дятлова В. В. Зовнішньоекономічна діяльність: теорія і практика сучасного менеджменту. — Донецьк: Норд-Прес, 2005. — 244 с.
3. Дідківський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства. — К.: Знання, 2006. — 462 с.
4. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник. — К.: Кондор, 2007. — 168 с.
5. Рогожин В. Д., Базалієва Л. В. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. — Х.: ХНЕУ, 2006. — 196 с.
9-09-2015, 02:13