Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії

Того ж року між двома державами укладено Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Цей документ став правовою основою польсько-українських відносин.

Україна використовує досвід інтеграційного просування Польщі до європейської спільноти. Важливим елементом нової архітектури взаємин між Україною та Польщею, зокрема в галузі транскордонного співробітництва є створення асоціації “Карпатський регіон”. Відомо, що Польща є першопрохідником в плані економічного реформування і її досвід у цьому, а також інвестування можуть бути корисними для України. Якісно новим рівнем організації двосторонніх відносин є транскордонне співробітництво, найголовніше завдання якого є піднесення рівня економічного розвитку. Значним кроком який зняв певні зближення у торгівлі між країнами, був Меморандум про заходи щодо лібералізації двосторонньої торгівлі між Україною та Польщею, підписаний 23 січня 1997 р. Не менш важливе значення для запровадження режиму вільної торгівлі має підписання Угоди про вільну торгівлю між двома країнами.

Після прийняття України до Ради Європи і Центральноєвропейської ініціативи актуальним стало завдання набуття у недалекому майбутньому статусу асоційованого, а згодом і повноправного членства в ЄС[10;35].

У цьому Україна спирається на досвід Польщі. В контексті практичної реалізації ініціативи Президента України щодо створення в Центрально-Східноєвропейському районі зони, вільної від ядерної зброї, Україна вбачає необхідність еволюційного розширення НАТО на Схід і у зв’язку з цим виступає за налагодження відносин спеціального партнерства з Північно-Західним оборонним союзом і участі в програмі “Партнерство заради миру”. Програма охоплює заходи в галузі освіти, підготовки спеціалістів, військові контакти на різних рівнях, спільні польові маневри та ін. З огляду на членство Польщі в НАТО оригінальною і потрібною формою співробітництва в галузі безпеки вважається Укрполдат – миротворча двонаціональна військова одиниця під спільним командуванням [27;190].

2005 р. – це рік України в Польщі. Президент України Віктор Ющенко відзначив чудову атмосферу розвитку українсько-польських відносин.

“Ми хочемо передати мистецтво, традиції, культуру України, ми хочемо щоб поляки краще зрозуміли українців”, - наголосив Віктор Ющенко, коментуючи мету проведення Року України у Польщі [1;3].

Олександр Квасьнєвський відзначив, що проведення Року України в Польщі зміцнюватиме як національну складову, так і сприятиме збагаченню європейської культури. Він вважає актуальною ґенезу: “Польща і Україна – разом у Європу”.

Серед зовнішньополітичних пріоритетів України належне місце посідають її стосунки з Румунією [26;4]. Україну як незалежну державу Румунія не поспішала визнавати. В Румунії до України ставились як до своєрідного “буфера” між своєю країно і Росією. Дехто з українських політиків, військових, публіцистів використовували ситуацію, що склалася в українсько-румунських відносинах 1992-1994 рр., як аргумент на користь збереження в Україні ядерної зброї, відмови від скорочення збройних сил тощо. Зростання взаємного відчуження сприяла участь українців та румун у Придністровському конфлікті по різні боки фронту, а також збільшення контрабанди й нелегальної міграції через українсько-румунський кордон, загострення криміногенної ситуації в прикордонній зоні. Однак, вирішальний вплив на готовність Бухареста врегулювати українсько-румунські стосунки мала жорстка позиція НАТО, на членство в якому Румунія була зорієнтована з початку 90-х років, щодо кандидатів на вступ до цієї організації. Від них вимагали обов’язкового врегулювання взаємин з сусідніми державами[23;49].

Перший крок у цьому напрямку зробила румунська сторона. У лютому 1995 року прем’єр-міністр Румунії Ніколає Вакерею направив до Києва офіційного листа з побажанням організувати зустріч керівників урядів двох країн для обговорення питань економічної співпраці.

Український уряд позитивно сприйняв ініціативу румун і 9 лютого зробив заяву про направлення до Румунії делегації МЗС України на чолі з Б. Тарасюком. Було визначено найголовніше завдання переговорів – укріплення договірно-правової бази для розвитку добросусідних партнерських зв’язків, фундаментом яких мав стати міждержавний політичний договір. Скрізь призму дуже складних переговорів в позиції Румунії сталися позитивні зрушення. Значною мірою прогрес став можливим після приходу до влади Е. Константинеску.

Договір було підписано 2 червня 1997 року. Делегації обох держав подолали основні розбіжності в позиціях сторін з ключових моментів українсько-румунських відносин. Укладення базового політичного документа стало початком оформлення добросусідських партнерських відносин [28;102]. З 1998 р. Ведеться робота над угодою про вільну торгівлю між Україною та Румунією, про створення вільної економічної зони: Галац – Рені – Джурджулешти. Досить активно розвивається економічна співпраця між регіонами. 14 серпня 1998 р. Було укладено угоду про створення єврорегіону “Нижній Дунай”, який об’єднав у єдину транскордонну структуру Одеську область, три райони Молдови і три повіти Румунії. У грудні 1997 р. Науковці – екологи України і Румунії під час робочої зустрічі в Констанці домовились об’єднати всі роботи по вивченню й захисту Чорного моря та Дунаю в єдину комплексну програму. Українсько-румунську співпрацю у цій галузі підтримали відповідні структури ЄС, виділивши 2 млн. Дол. на екологічну програму захисту дельти Дунаю.

З приходом до влади Віктора Ющенка Україна продовжує надавати винятково важливого значення співпраці з Румунією. Особлива зацікавленість сторін викликала співпраця у розвитку транспортної інфраструктури, машинобудуванні, реконструкції. Зі зміною влади як в Україні так і в Румунії значно зріс інтерес румунських інвестицій до української економіки. Відкритим залишається питання лібералізації візового режиму для українських громадян, забезпечення прав нацменшин в обох країнах[22;13].

Розвиток відносин з такими як Румунія створює передумови для розвитку й поглиблення багатостороннього співробітництва з іншими державами ЦЄ і сприяє зміцненню статусу України як найбільшої держави регіону.

В системі зовнішньополітичних пріоритетів України важливе місце належить розбудові відносин з Чеською Республікою. Україна була однією з перших держав, яка встановила дипломатичні відносини з Чеською Республікою - 1 січня 1993 р. Визначальними чинниками розвитку відносин між Україною і Чехією є динамічний розвиток міждержавних стосунків, процеси регіонального інтеграційного зближення, співробітництво у загальноєвропейських структурах.

Важливим етапом у розвитку українсько-чеських відносин став здійснений 25-26 квітня 1995 р. Державний візит Президента України Л. Кучми до Чеської Республіки. Були проведені переговори з Президентом ЧР В. Гавелоле. Президенти двох країн підписали Договір про дружні відносини та співробітництво. Продовженням політичного діалогу став офіційний візит в Україну міністра закордонних справ Чехії Й. Зеленеда в якості Голови Комітету Міністрів країн Ради Європи 9-10 жовтня 1995 р. В центрі уваги зустрічей та переговорів стояли питання розширення економічного співробітництва[29;2].

Активно розвиваються зв’язки наших країн на парламентському рівні. Починаючи з 1995 р. В парламентах обох країн діють групи депутатів із міжпарламентських зв’язків. Завдяки позиції Чехії та Словаччини Україна в червні 1996 р. Стала членом Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ).

Знаменною подією став візит до України 30 червня – 2 липня 1997 р. Президента ЧР В. Павела. В ході візиту була досягнута домовленість про прискорення процесу укладення двосторонньої Угоди про вільну торгівлю, що є важливою передумовою приєднання України до ЦЕФТА [4;2]. Було підписано вісім угод, утому числі “Угоду між Україною і ЧР про здійснення платежів соціального характеру”, “Угоду між Урядом України та Урядом ЧР про уникнення подвійного оподаткування про попередження податкових ухилень”, “Угоду між Урядом України і Урядом ЧР про співробітництво в галузі ядерної енергетики та ядерної промисловості” тощо.

На протязі 2003-2004 рр. Було підписано ряд документів стосовно ЄС. Особливе значення має “Договір між Урядом України та Урядом ЧР про економічне, промислове, науково-технічне співробітництво” [25;133].

Дедалі активнішими стають українсько-чеські економічні зв’язки. Широке коло питань стосовно економічного співробітництва вирішує Комісія з питань торгово-економічних відносин. Сьогодні Україна за обсягом товарообігу з Чехією посідає друге місце після Російської Федерації серед країн СНД та Балтії, а серед 226 держав світу, з якими чеська Республіка має торгівельні економічні зв’язки – 10-те місце.

Геополітичне розташування України зумовлює її поєднуючу роль з країнами Балтії, разом вони підтримують стабільні відносини в політичній сфері, економічній. Починаючи з 1992 р. регулярними і результативними стали зустрічі президентів Латвії, Литви та Естонії з представниками українського уряду [19;104].

В 1995 р. була прийнята Концепція зовнішньої політики Латвії. У зв’язку з цим починається період кардинальних політичних і економічних зрушень в українсько-латвійських відносин.

Латвія підтримує курс вступу України до ЄС. Суть політики “нових сусідів”, полягає в тому, що держави які входять до ЄС мають бути демократичними та процвітаючими. В цьому контексті Україна має докласти чимало зусиль, щоб стати рівноправним членом європейської сім’ї [13;8].

Ретроспективний аналіз історичних подій у розвитку українсько-литовських взаємин і навколо них красномовно свідчить про справді велику відданість і приязнь, що завжди брала і зближувала український та литовський народи.

Тісний взаємозв’язок історичних, культурних, етнонаціональних та інших факторів і традицій, а також схожість сповненого драматизму шляху, яким обидві країни йшли до своєї незалежності, безконфліктність відносин в минулому заклали міцну основу для розбудови сучасних українсько-литовських взаємин [15;10]. Його початок пов’язаний з встановленням 21 листопада 1991 р. дипломатичних відносин між Україною і Литовською Республікою. Політично важливим кроком на цьому шляху було прийняття у серпні Верховною Радою України постанови про визнання державної незалежності Литви, а також заяви колишньої Верховної Ради Литви про визнання незалежності України.

У серпні 1992 р. В Україні було відкрито Посольство Литовської Республіки, а у серпні 1993 р. – Посольство України в Литві. З підписанням Договору про дружбу і співробітництво 8 лютого 1994 р. Відкрився новий етап в розвитку українсько-литовських відносин. Однією з основних форм співробітництва в політичній сфері є координація зовнішньої політики. Ця робота здійснюється шляхом проведення зустрічей, переговорів, консультацій, обміну інформацією з актуальних питань зовнішньополітичної діяльності України і Литви та розвитку сучасних міжнародних відносин. Пріоритетними питаннями розвитку українсько-литовського політичного діалогу є: проблеми і перспективи двосторонніх відносин; стратегія зміцнення регіонального співробітництва і безпеки на центральному – східноєвропейському напрямі: координація взаємодії в рамках ООН, ОБСЄ, а також НАТО (програма “Партнерство заради миру”), РЄ, інших міжнародних і регіональних організацій і угрупувань тощо[20;3].

Особливу увагу слід приділяти створенню та розвитку нових форм економічного та науково-технічного співробітництва спільних підприємств, торгівельних та банківських установ, малого і середнього бізнесу та ін., які є найбільш гнучкими і адаптованими до вимог науково-технічного прогресу та ринку.

Великого значення надається стосункам України та Естонії. Визнання державної незалежності України Урядом Естонії відбулось 6 грудня 1991р.Етапним моментом міждержавних відносин було підписання Договору про дружбу і співробітництво в травні 1992 р. [17;258].

Починаючи з 1995 р. відбуваються зустрічі Президентів обох держав. В результаті переговорів президенти України та Естонської Республіки підписали Декларацію про поглиблення співробітництва і партнерства між Україною та ЕР, Угоду про вільну торгівлю. Розвиток таких стійких відносин, ще раз підтвердили наявність в обох країнах широких можливостей для активного результативнішого співробітництва в різних сферах і галузях[15;10].

Таким чином, за період від кінця 90-х років і до цього часу Україна пройшла складний шлях від перебування в складі колишнього СРСР до незалежної держави, загальновизнаного суб’єкта міжнародних відносин. За станом на 1 березня 2004 р. Україна має дипломатичні відносини з 170 державами світу, вона є членом близько 100 міжнародних організацій, уклала і виконує понад 2000 двосторонніх угод.


Висновки

Геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес сьогодні стає загальновизнаним, як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передмовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного розвитку всіх громадян України.

В курсовій роботі зроблено спробу комплексно дослідити Центральноєвропейське та балтійські зовнішньополітичні аспекти України. Це, зокрема, передбачає формування й активне втілення в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на рішучу протидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному і культурному та політичному проникненню в цілісний простір держави.

Збереження та зміцнення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного співтовариства, а навпаки – створює сприятливі передумови для динамічного розвитку її відносин з Центральною Європою та країнами Балтії. Безпосередні контакти з країнами Європи вимагають самостійного осмислення чинників, які зумовлюють дії впливових політичних і економічних сил. Проникнення у Європу починається із спроб зрозуміти її, налагодити з нею контакти і вступити в багатоплановий діалог. Тільки тоді можна знайти ті форми презентації власної ідентичності і власних інтересів, в яких світ зможе зрозуміти і нас самих.

Визначення геополітичних інтересів України потребує врахування складної системи інтересів різних країн, розкладу сил – економічних, політичних, військових у кожному з регіонів світу. Особливо це стосується найближчих сусідів України і потуг глобального значення, що прагнуть знайти власні інтереси в Україні або самі становлять для неї особливий інтерес.

Розробка засад консистентної стратегії на перспективу відповідно до нових геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів є сьогодні одним із найважливіших завдань України в процесі розбудови державності.

Однозначне вирішення геополітичної дилеми: повернення до європейського цивілізаційного простору як повноправного суб’єкта євроатлантичної геополітики є сьогодні єдино виваженим вибором для українського народу.


Література

1. Гринченкевич О. Якою бути зовнішній політиці України у ХХІ ст.//Голос України. – 2005. – 28 січня.

2. Дергачов А. Тезиси о международном положении Украины// Політична думка. – 2000. - №2 – С. 99-118

3. Оленко А. Втілення європейського вибору//Політика і час. – 2001. - №1 – С. 7-9

4. На благо громадян об’єднаної Європи. Виступ Президента України. Л. Д. Кучми на пленарному засіданні економічного саміту країн Центральної та Східної Європи (10 липня 1997 р., Зальцбург, Австрія)// Урядовий кур’єр. – 1997. – 12 липня.

5. Постанова Верховної Ради України. Про основні напрями зовнішньої політики//Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №37. – С.935.

6. Права людини. Міжнародні договори України, декларації документи / Упорядок Ю. К. Качуренко - К.: Наукова думка, 1992 ІSBN 5-12-00 3382 – 2

7. “Україна: поступ у ХХІ століття” Урядовий кур’єр. – 2000. – 23 лютого.

8. Аніловська Г. Інтеграція України у світове господарство // Фінанси України. – 2003 - № 10 – С. 14

9. Борисенко Є. Черноморская зона свободной торговли // Международная жизнь. – 1999. - №1. – С.45

10. Вівчарик М. М., Панченко П.П., Чмихова В.І. Українська нація: шлях до самовизначення. – К., 2001 - 287с.

11. Гальчинський А.С. Україна на перехресті геополітичних інтересів. – К., 2002 – 210 с.

12. Головко О., Лісовенко М. Україна Польща позитивна динаміка відносин// Урядовий кур’єр. – 2005. – 1 серпня. – С.12

13. Демин О. У Латвии с Украиной всегда были прекрасные отношения//ВВС – 2005 - №15 – С.8

14. Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини. Історія та сучасність. – Львів, 2001 – 232с.

15. Зарубінський О., Чорний В. Перспективи Балто-Чорноморського співробітництва//Дзеркало тижня. – 2005. - №3. – С.10

16. Івченко О. Україна в системі міждержавних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: РІЦ УАННТ, 1997 – 688с.

17. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К.: “Друк”, 1999 – 438с.

18. Кучкина Г. Балтика. Море согласия или раздора?//Эхо планеты. – 1999 - №23 – С.5

19. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Сучасна українська геополітика. – К, 2003 – 176с.

20. Проблеми міжнародних відносин України крізь призму поглядів вітчизняних політиків і дипломатів кінця першої чверті ХХ століття // Молода нація.-2003-№3-С.48-59.

21. Руденко М. Україна в новому геополітичному просторі.// Молода нація.-2000. - №-3.С.94-197.

22. Схвалено план євро інтеграційних дій // Голос України.-2003.-7 лютого.

23. Тюрдьо Ю. Зовнішня політика України // Молода нація.-2000.-спецвыпуск. - С.168.

24. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку українсько-російських відносин.-К.:НІСД,1999. - 384 с.

25. Украинско-чешские двусторонние отношения. МИД Украины.// Одесские известия.-2005.-18 липня.

26. Фомін С. “Європейський вибір” та “Інтеграція” в Євразію// Політика і час.-2003-№11.С.3-8.

27. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.М. Міжнародні організацію.-К.: КНЕУ,2001-340с.




9-09-2015, 01:25

Страницы: 1 2 3
Разделы сайта