Подібні трансформації глобалістики, що відображають трансформації самого світу, природним слідством мають і рухливість її предметного поля, де вже з 1960-х років думка вчених із приводу предмета дослідження глобалістики розділилася. У цей час досить чітко виділилися границі двох основних підходів -вузького й широкого. Представники першого бачили предметом глобалістики вивчення актуальних глобальних проблем. Глобальна проблематика визначалася ними як «сполучення безлічі взаємопереплетених й взаємозалежних труднощів і проблем, що сформували таку ситуацію, у якій сьогодні перебуває людство». Основи цього підходу були закладені експертами Римського клубу. Ними ж у науковий апарат була введена й категорія «глобальні рішення», під якою стали розуміти погоджені, всеосяжні й одночасні дії, спрямовані на подолання глобальних проблем за допомогою вироблення ефективної стратегії та тактики.
Другий підхід - більш широкий, націлений на дослідження цілісності людства. Він досить різнорідний і поєднує різні концепції. Насамперед тут відрізняється подання самої глобальності, де в галузі економічних дисциплін, в галузі вивчення міжнародних відносин, в галузі соціології й історії виробляється власне розуміння глобальних феноменів. Але й у тих підходах, де переборюється частнодисциплінарні трактування глобальних феноменів, єдності подань не спостерігається. А. Аппадураї й Дж. Нейсбіт розглядають глобалізацію як систему «потоків» різних порядків, як сукупність різноманітних процесів. М. Уотерс визначає глобалізацію як сукупність матеріальних обмінів (у сфері економіки), інтернаціоналізації (у політичній сфері) і становленні глобальної культури.
В межах світосистемного підходу, найбільше повно представленого И. Валлерстайном, глобальний світ розглядається як: історична система, заснована на експансії капіталізму та структурно розчленована на центр, периферію та нанівпериферію. Зроблені спроби визначити такі поняття, як «глобальний спосіб виробництва», «глобальний процес утворення класів». У межах інтегрального антропосоціогенетичного підходу, обґрунтованого М. Чешковим, ядро глобальної сукупності утворять соціальний, природний та діяльний взаємоспіввіднесені початки. Відповідно, основне завдання глобапістики вчені бачать у комплексному вивченні світу при особливій увазі до людини як суб'єкта діяльності. Цивілізаційний, або культурологічний, підхід до глобалізації, запропонований Василенко, припускає розуміння останнього як творчого діалогу цивілізацій, а самої глобалістики - як науки, предметом якої є дослідження процесу глобалізації як становлення єдиного взаємозв'язаного світу через творчий діалог
Поєднує ж обидва підходи до предмета глобалістики - першого, більше вузького, і другого, широкого, більшою мірою спрямованого на вивчення глобальних трансформацій світу й, відповідно, проблем, породжуваних ними, - розуміння того, іцо ці проблеми, які виникають в умовах існування сучасного світу, виступають як глобальні і їхнє подолання припускає об'єднання зусиль усього людства.
Отже, глобалістика сьогодні - це наука, що проходить становлення, що формується паралельно тим процесам, які вона аналізує. Факт виникнення глобалістики визначається реальною ситуацією, що загострилася в світі, який постійно змінюється, динамікою якого стає динаміка саморуйнування, а також прагненням не лише осмислити об'єктивно, що здійснюються зміни, але й вплинути на ці процеси, нівелювавши їхні негативні наслідки. Саме ці обставини визначають актуальність глобалістики як самостійного напрямку наукових досліджень.
Разом з тим тут не можна не сказати про ті складності, з якими стикається вивчення глобалістики. І перша з них полягає в тому, що глобалістика сьогодні - це наука, яка розвивається, про що свідчить проблемне поле та предмет глобалістики, який сьогодні тільки-но складається. Про це свідчить також і недостатність комплексних досліджень з глобальної проблематики, і відсутність оформленої системи понять і категорій (де поряд із загальноприйнятими - такими, як «глобальні проблеми», «глобальна свідомість», «глобальна етика», «межі росту», «антропогенне навантаження», існують і досить специфічні), і наявність різних підходів до феномена глобалізації й глобальних проблем, і вироблення різними дисциплінами свого розуміння глобальних феноменів. Складний характер об'єкта дослідження та неминуча міждисциплінарність перешкоджають встановленню чітких границь предмета наукового аналізу та методів його вивчення.
Крім того, необхідно мати на увазі, що ті явища та процеси, які аналізує глобалістика, є стихійними, включають різні за напрямком та суперечливі, а часом взаємовиключні тенденції. Логіка розвитку цих процесів не підкоряється принципам класичного детермінізму й найбільше адекватно може бути досліджена за допомогою такого методу планетарної філософії, як нелінійна діалектика, що трактує розвиток як складний процес із не передбачуваними наслідками, допускає варіантність істини та припускає велику кількість рішень. Однак якщо науковий текст не тільки допускає, але й припускає дискусійність і наявність різних поглядів, прогнозів і оцінок явища, взаємодоповнюючих, а іноді - суперечливих, то в цьому випадку різноманітність світу повинна знаходитися в схемі законів.
9-09-2015, 01:39