Сприяння експорту приватного капіталу виявляється через державну корпорацію приватних капіталовкладень за кордоном. Вона надає інвестиційні гарантії, здійснює безпосереднє фінансування, проводить підготовчу роботу по здійсненню закордонних інвестиційних проектів. Фінансові умови надання позикових засобів носять пільговий характер. Новим напрямком стало розширення діяльності даної організації на Центральну і Східну Європу, а також на країни СНД. Проводячи політику стимулювання експорту капіталу, США вживають заходів по створенню механізму захисту інвестицій, у якому важливе місце приділяється двостороннім і багатостороннім угодам. З 80-х років підсилилася тенденція до співробітництва американських ТНК із місцевим капіталом. Починаючи з 1977 р. біля половини американських прямих інвестицій здійснюються у формі змішаних підприємств із місцевими партнерами [14].

Для іноземних прямих капіталовкладень у США встановлений національний режим. Офіційно вони обмежуються тільки виходячи з інтересів національної безпеки в ряді галузей видобувної й обробної промисловості, у тому числі авіаційній, суднобудівній, в атомній енергетиці, морському судноплавстві, авіаційному транспорті, радіомовленні і космічних комунікаціях. У цих випадках на іноземних інвесторів поширюється режим найбільшого сприяння. Одночасно американська адміністрація підсилила спостереження і контроль над процесами припливу і функціонування іноземного капіталу. У зв'язку з цим був прийнятий ряд законодавчих актів.

Важливим засобом сприяння закордонній діяльності американських компаній виступають програми економічної допомоги США іноземним державам. Угоди про надання допомоги нерідко визначаються зобов'язаннями країн-одержувачів створити інвестиційний клімат для діяльності американського капіталу, гарантувати його від націоналізації. Прийнято виправлення до законів про допомогу іноземним державам, що уповноважували президента припиняти економічну допомогу країнам, які націоналізували майно американських компаній чи громадян і не надали чи не прийняли заходи для компенсації. Вони уповноважили і представників США в міжнародних організаціях виступати проти надання багатобічної допомоги тим країнам, що експропріювали американську власність.

У сфері постійної уваги адміністрації знаходяться зовнішньоторговельні позиції країни. В області зовнішньої торгівлі здійснюється двоїстий курс, спрямований на забезпечення свободи торгівлі у світі і захист свого ринку. Адміністрація обгороджує інтереси окремих соціальних шарів і груп від зайвого іноземного впливу, з огляду на погляди прихильників своєї партії. Масштаби протекціонізму в США дуже значні. У число товарів, оподатковуваних високими митними тарифами, входять одяг, взуття, тютюн і тютюнові вироби, овочі і продукти з них. Особливо сильний збиток наноситься експорту продукції обробної промисловості з країн, що розвиваються. Протекціоністська політика проводиться на вибірній основі.

У відношенні цілого ряду країн, курс яких неугодний США, проводиться політика заборони економічних зв'язків. До країн, у відношенні яких проводяться торгові заборони, висуваються обвинувачення в тероризмі чи порушенні режиму нерозповсюдження, порушенні прав людини, відносяться Іран, Сирія, КНДР, В'єтнам, Куба, Лівія.

Імпортна політика відбиває структурні зрушення в економіці і сприяє їх здійсненню. Звичайно більш високе проникнення імпорту відзначається в менш перспективних галузях, що дозволяє знижувати витрати виробництва за рахунок використання більш дешевих імпортних товарів.

Правлячими колами широко використовується гасло "свободи торгівлі", як би символізуючи вірність ідеалам американського капіталізму. У 80-90-і роки він постійно присутній у виступі всіх президентів. Курс на вільну торгівлю прямо ув'язаний з головною стратегічною задачею забезпечення американського лідерства у світі, що одночасно викликає прагнення США установити контроль над усіма міжнародними передачами новітньої технології.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі насамперед спрямовано на форсування експорту. Такий підхід порозумівається тим, що експорт у цілому ряді країн виступає важливим фактором їхнього росту, особливо в наукомістких і сільськогосподарських виробництвах. Незважаючи на відносно скромну роль експорту у внутрішнім виробництві (7%), за 1996-2004 р. він забезпечував більш третини збільшення ВВП країни [11, 9].

Головна роль у системі державного стимулювання експорту належить Експортно-імпортному банку (ЕІБ), що видає і гарантує експортні кредити, проводить програми пільгового середньострокового кредитування, робить переоблік векселів приватних комерційних банків з метою зниження процентної ставки по їх експортних кредитах, видає спільні з приватними банками кредити в розмірі 50% загальної суми кредиту. Сприяння експорту здійснюється також за допомогою державного фінансування постачань по програмах допомоги. Проходить це через "зв'язану допомогу".

Підтримка експортної діяльності здійснюється на регіональному рівні і рівні штатів, а також великих міст. Місцеві органи влади надають позики і кредити, здійснюють випуск облігацій, гарантування позик, податкові знижки й інші стимули. У країні створено понад 1300 підприємницькі зони.

На міжнародній арені зміцненню експортних позицій американських ТНК служить сприяння лібералізації міжнародної торгівлі, у тому числі в рамках підтримки інститутів світового і регіонального, міжнародного економічного співробітництва (СОТ, Північноамериканська зона вільної торгівлі й ін.) і забезпечення провідних позицій у них.

В зовнішньоекономічній політиці став відверто виявлятися північноамериканський і тихоокеанський регіоналізм. Країни Північної і Південної Америки, Тихоокеанського району розглядаються в якості пріоритетних регіональних ринків. В зовнішній торгівлі відбулося зменшення частки західноєвропейських країн, Австралії, ПАР і збільшення питомої ваги Канади, а також розвиваються країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Торгові відносини США і незалежних індустріальних країн - одне з найбільш динамічних ланок світових господарських зв'язків. Це викликається особливостями розподілу природних і трудових ресурсів і умов їхньої експлуатації, спрямованістю соціально-економічної політики країн регіону. Використання цих факторів і умов забезпечують американським ТНК одержання більш високих прибутків, ніж в інших районах.

Найбільшими торговими партнерами є Канада, Японія, Мексика, КНР. До 90-х років США вирішували зовнішньоторговельні і зовнішньоекономічні проблеми на двосторонньому рівні, а також у рамках міждержавних організацій. Вони не зв'язували себе членством у національних економічних угрупованнях.

Таблиця 3

Географічна структура експорту США, % до загального обсягу [14]

На початку 90-х років був проведений цілий ряд заходів, включаючи інтенсивні переговори, що підготували ґрунт для прийняття тристороннього Північноамериканського договору про вільну торгівлю - НАФТА. У США розраховують, що створення на континенті загального ринку приведе до активізації ділової активності, значному збільшенню робочих місць, підвищенню темпів економічного росту. Активізуються винос у Мексику таких виробництв, що завдяки застосуванню дешевої робочої сили дозволять північноамериканської продукції ефективніше конкурувати з товарами з Японії, Західної Європи і Південно-Східної Азії. Це може сильно змінити потоки міжнародної торгівлі. Разом з тим такий хід подій значною мірою стане альтернативою відновленню технології й устаткування, тобто сповільнить темпи науково-технічного прогресу в США. Утворення північноамериканського загального ринку відкриває нові обрії економічної взаємодії США і Канади з країнами Латинської Америки.

Економічне становище США у світі в наступні десятиліття в значній мірі буде визначатися характером інтеграційних процесів, у які залучені не тільки США, але і всі їхній провідні партнери [1].

У внутрішній сфері американська адміністрація ключем до пожвавлення економіки вважає створення умов, при яких підприємці сприяли б збільшенню робочих місць, посиленню ділової активності. З цією метою розширюються програми широкомасштабних суспільних робіт, надаються підприємцям податкові знижки, що заохочують капіталовкладення, розширюються програми навчання і перекваліфікації робітників.

Розділ 3 Стан та перспективи економічного співробітництва США та України

3.1 Проблеми та перспективи економічної співпраці Україні і США

Протягом тривалого часу українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльності українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона — Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по формі санкції.

При цьому слід зазначити, що відносно коротка історія відносин України і США показує, що останні не лише послідовно й прагматично відстоювали власні економічні і політичні інтереси, а й завжди гостро реагували на дії колишнього українського керівництва, що в той або інший спосіб порушували принципи демократії та цивілізованої ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, ці питання взаємопов’язані.

Історичні події 2004 року дали вагомі підстави офіційному Вашингтону та американським діловим колам, а власне, і всім демократичним країнам розглядати нашу державу не лише як динамічну демократію, що упевнено входить до простору спільних демократичних цінностей, але й перспективного економічного партнера, який скидає затісну оболонку «перехідної» економіки. Це стало потужним імпульсом для позитивного вирішення ряду стратегічно важливих завдань, необхідних для забезпечення рівноправної та активної участі України у системі сучасних міжнародних економічних відносин.

Так, екскурс в недалеке минуле свідчить, що лише прямі втрати українських виробників на американському ринку через відсутність сприятливих умов торгівлі та ведення антидемпінгових розслідувань складали понад 300 млн. дол. на рік. До цього слід додати шкоду, завдану іміджу України як надійного торговельно-економічного партнера через звинувачення у неналежному захисті прав інтелектуальної власності та невизнання ринкового характеру її економіки. Тому останні досягнення в україно-американських відносинах не лише мають конкретну економічну вартість, а й формують, застосовуючи економічну термінологію, колосальні нематеріальні активи, що неможливо придбати за гроші, але які дають Україні можливість набагато впевненіше торувати шлях до власного місця у системі сучасного міжнародного поділу праці та обстоювати свої інтереси. Вони свідчать про наші реальні здобутки у розбудові економіки на ринкових засадах, включно із відповідними інституційними змінами.

Зокрема рішення щодо відновлення пільг для українського експорту в США згідно з Генералізованою системою преференцій було прийняте в результаті позачергового перегляду ситуації в Україні. Таким чином Білий дім визнав відповідальність та адекватність дій українського уряду в сфері захисту прав інтелектуальної власності, а також приведення українського законодавства до світових норм. Як відомо, санкції проти України були введені у 2001 році. Вони не дозволяли здійснювати на безмитній основі експорт товарів на суму до 40 млн. дол. США щорічно за 120 позиціями американської Гармонізованої тарифної системи.

Черговий перегляд оцінки статусу економіки України, який вперше було здійснено Міністерством торгівлі США у 1997 році в рамках антидемпінгового розслідування щодо імпорту брухту та дроту з вуглецевої та деяких інших видів легованої сталі з України, був ініційований урядом нашої держави у квітні 2005 року. Процедура розгляду таких питань досить складна і дозволяє всім зацікавленим сторонам, в тому числі американським компаніям, які є безпосередніми конкурентами українських виробників, надавати будь-які аргументи на користь своєї позиції. Дуже важливо, що на підтримку України висловилось багато провідних фірм США (AES, ADM, Alticor, Cargill, General Еlectric, Motorola, PBN, Procter&Gamble, United Technologies), які мають позитивний досвід роботи в нашій державі.

Рішення Міністерства торгівлі США в лютому 2006 р. про надання ринкового статусу економіці України свідчить про визнання урядом Сполучених Штатів зусиль нової української влади щодо впровадження незворотних змін в економічній сфері. Воно повинно стати потужним сигналом для американського бізнесу, який сприятиме припливу інвестицій в Україну, розвитку всебічного торговельно-економічного співробітництва. З іншого боку, українські підприємці отримали важливі засоби, які дозволятимуть їм набагато ефективніше обстоювати свої ділові інтереси в США та активніше виходити на міжнародні ринки.

Тривалість переговорного процесу з країнами—членами СОТ, в тому числі із США, свідчить не тільки про складність процесу та чутливість обговорюваних питань, але й про послідовне відстоювання українською стороною власних економічних інтересів.

В таблицях 4 та 5 наведено дані стосовно торговельних стосунків України та США.

Таблиця 4

Динаміка українсько-американських торговельних стосунків *

* Таблиця побудована за даними Держкомстату України

Таблиця 5

Динаміка інвестування американських компаній в економіку України*

* Таблиця побудована за даними Держкомстату України

Цілком зрозуміло, що радикального пожвавлення діяльності в Україні американських та інших іноземних інвесторів не можна очікувати без продовження курсу ринкових реформ, завершення створення дієвої інвестиційної інфраструктури та інших умов, які б забезпечили довіру до України з боку потенційних інвесторів. Виключне значення при цьому матиме й набуття нашою країною членства у Світовій організації торгівлі.

3.2 Проблема захисту прав на інтелектуальну власність та її вплив на українсько-американські торговельні відносини

Основним проблемним питанням, від вирішення якого залежить пожвавлення українсько-американських торговельних відносин є проблема захисту інтелектуальної власності. Україна намагається вирішити цю проблему, розглянемо докладніше зусилля України в цьому напрямку. Так, сьогодні в Україні створено нормативно-правову базу в сфері інтелектуальної власності, яка відповідає міжнародним нормам, та забезпечено запровадження механізмів реалізації правових норм щодо захисту прав інтелектуальної власності на рівні економічно розвинених країн. Уряд України має намір застосовувати положення Угоди ТРІПС відразу після вступу України до СОТ без будь-якого застереження у зв’язку з перехідним періодом.

Починаючи з 2001 року, в Україні активно здійснюється вдосконалення правових засад у сфері інтелектуальної власності. Прийнято Кримінальний кодекс України та внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. До зазначених кодексів включено норми, спрямовані на посилення кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. У січні 2004 році набув чинності Цивільний кодекс, який містить окрему книгу “Право інтелектуальної власності”. Відтак, норми документів щодо правової охорони інтелектуальної власності повністю відповідають міжнародним стандартам.

Для вирішення проблем у сфері авторського права і суміжних прав у 2002 році прийнято Закон України “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, викладено в новій редакції Закон “Про авторське право і суміжні права”, прийнято 14 постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на впровадження дієвих механізмів щодо недопущення виробництва та розповсюдження контрафактної продукції.

У квітні 2001 року Президент України підписав Указ “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”, у червні 2002 року розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності. Крім того, у травні 2003 році прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”, яким приведено тематичне законодавство України у повну відповідність до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

Після підписання у травні 2000 року Україно-американської спільної програми дій по боротьбі з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації цей напрям діяльності набув ознак державної політики. Прийняття у стислі терміни відповідних законів України, постанов Кабінету Міністрів та інших нормативно-правових актів дало змогу сформувати правове поле та запровадити дієві механізми реалізації правових норм щодо посилення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності та недопущення виробництва і розповсюдження контрафактної продукції. Також з метою забезпечення контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері на всій території України укладений Договір про співробітництво у сфері присвоєння СІД-кодів (спеціальних ідентифікаційних кодів) між Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Міжнародною федерацією фонографічної промисловості (IFPI) та фірмою Philips International B.V., відповідно до якого Департаменту надано пакет СІД-кодів для присвоєння українським виробникам дисків для лазерних систем зчитування.

Для забезпечення систематичного державного контролю за дотриманням суб’єктами господарювання законодавства у сфері інтелектуальної власності у складі Департаменту діє підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Нині вони працюють в усіх регіонах України, здійснюючи планові і позапланові (раптові) перевірки суб’єктів господарювання, які провадять діяльність з використанням об’єктів інтелектуальної власності.

На підставі перевірок, проведених державними інспекторами спільно з співробітниками Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України, останнім часом було порушено судові справи. За постановою суду порушників, які здійснювали реалізацію аудіовізуальної продукції, немаркованої контрольними марками, притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 164-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У 2002 році створено Державне підприємство «Інтелзахист», яке здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення захисту прав на аудіовізуальні твори, фонограми, комп’ютерні програми, бази даних відповідно до законів України “Про авторське право і суміжні права” та “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних” шляхом видачі контрольних марок та впровадження Єдиного реєстру їх одержувачів.

Одним із важливих питань є забезпечення ефективного судового захисту прав інтелектуальної власності. Першим важливим кроком на цьому шляху є створення у 2001 році спеціалізованої колегії суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, та подібних колегій у складі господарських судів Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та апеляційних господарських судів.

З 1 березня 2003 року у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах почали діяти спеціалізовані судові палати з розгляду справ


9-09-2015, 02:15