МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Василя Стефаника

КАФЕДРА

Теорії та історії
держави і права

Курсова робота
з історії держави і права зарубіжних країн
на тему:

«Конституція США
та реальні права громадян»

Виконала студентка I -го курсу
юридичного факультету
Втерковська Ю.Д.

Науковий керівник
доцент Лісна І.С.

Івано-Франківськ
1999

ЗМІСТ

Стр.

ВСТУП … 3

РОЗДІЛ 1

Розробка Конституції США та її основні ідеї 1.1. Розробка та прийняття
Конституції США 1787 року … 5 … 9 … 11 … 13 … 15

РОЗДІЛ 2

Поправки до Конституції США та розширення

прав людини
2.1. Білль про права … 17
2.2. Скасування рабства та забезпечення
расової рівності … 20
2.3. Встановлення рівності громадян
за статтевою ознакою … 21
2.4. Зниження вікового виборчого цензу … 22

РОЗДІЛ 3

Судовий захист прав і свобод людини в США … 23

ВИСНОВКИ … 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ … 30

ВСТУП

Тема даної курсової роботи є досить актуальною. Обравши шлях незалежного розвитку у серпні 1991 року, український народ поставив собі за мету створення правової держави, необхідним елементом якої е верховенство Конституції у правовому просторі держави. Водночас надзвичайно важливим завданням подальшого розвитку українського суспільства є реальне забезпечення проголошених Конституцією прав и свобод людини. У цьому зв’язку вкрай необхідно вивчати як історію становлення і розвитку кнституційного ладу сучасних високорозвинутих країн, так і сучасний стан дотримання в ціх країнах прав людини.

Метою даної роботи є аналіз змісту Конституції США та характеристика її приписів, пов’язаних з правами громадян. Як відомо, американский народ живе за нормами своєї конституції вже понад 200 років, майже не змініючи її, що свідчить про оптимальність її вихідних положень. Не тільки професіоналізм та грамотність відзначають авторів цього юридичного документу. В ньому сконцентровані знання, мудрість та культура останіх століть розвитку людства, революційна непримиреність першопроходців суспільства вільних, високе почуття справедливості.

Статті Конституції США містять читкі формулювання, що виключає можливість трактувати їх по різному. Як наголошував голова Верховного Суду США Дж. Маршалл, протягом 200 років Конституція США «…спрямовувала розвиток урядових інституцій, створюючи засади для політичної стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання й суспільного прогресу.»[1] .

В колишньому СРСР та в незалежній Україні опублікова чимало наукових робіт, присвячених Конституції США. В них Основний закон амеріканської держави розглядається з точки зору зовнішньої та внутрішної політики, економики, юриспруденції і т.і. Проте більша частина цієї літератури, тобто та, що була видана до кінця 80-х років, написана з позицій класового підходу й комунистичної методології, отже показує амеріканське суспільство расової та соціальної нерівності. Лише впродовж останнього десятиріччя почали з’являтися книги (здебільшого переклади американських видань), які акцентують увагу на досягненнях правової системи США, на загально-людському характері американської конституції як правової запоруки прав людини.

РОЗДІЛ 1

Розробка Конституції США та її основні ідеї

1.1. Розробка та прийняття Конституції США 1787 року

Формування США, як незалежної держави, охоплює порівняно невеликий історичний відрізок часу. З моменту утворення на території сучасної держави перших колоній англійських переселенців колоній в першій половині XVII ст. і до юридичного оформлення США в єдину федеративну державу після прийняття Конституції в 1787 році минуло дещо більше, ніж півтора століття.

Але саме в той період були закладені підвалини американської державності, створені передумови для появи юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки -- Конституції 1787 року. Процес її розробки невіддільний від історії боротьби за державну незалежність, свободу і об'єднання штатів в єдину державу. В ній втілено традиції, . закладені ще першими поселенцями, які принесли на нові землі ідеали природного права, англійське “загальне право", суд присяжних засідателів і інші прогресивні правові інститути того часу, управління, що стали першоосновою при формуванні колоніальних органів. Так, вже в період становлення перших колоній, неодмінною умовою вважалося визнання свободи релігії, невтручання влади в справи культу, право громадян вибирати посадових осіб, носити зброю, створювати по своїй волі військові загони, брати участь в оподаткуванні і т.д. З течією часу, в процесі зміцнення колоній і їх боротьби за незалежність, зароджується і розвивається специфічна американська практика компромісів, що зіграла згодом вирішальну роль в процесі прийняття Конституції 1787 року. Суть її полягала в тому, що при спільному розгляді політичних питань штатами нерідко приймалися компромісні рішення, що відповідають, насамперед, міркуванням раціональності і практичної користі для сторін (навіть якщо ця “користь” вступала в суперечність міркуванням існуючої моралі). Наприклад, традиційно республіканська, промислова Північ пішла на військовий союз з рабовласницьким, плантаторським Півднем, коли цього зажадали інтереси боротьби з британським пануванням. У ході спільної збройної боротьби за незалежність, що тривала з 1775 по 1783 рік, і що перетворилася у своєрідну буржуазну революцію, яка ліквідувала багато феодальних пережитків, штати пройшли шлях від добровільного військового союзу до конфедерації, створеної в 1781 році.Необхідно зазначити, що в цей період були створені юридичні документи, що вплинули не тільки на хід подій того часу, але і на розвиток американських демократичних традицій в майбутньому. Це, передусім, Декларація незалежності Сполучених Штатів 1776 року, головним автором якої є Т. Джефферсон, а також Статті Конфедерації 1781 року, що стали фактично першою Конституцією новоутвореного міждержавного союзу..

Декларація незалежності проголошувала, що люди за своєю природою є однаковою мірою вільними й незалежними, вся влада перебуває в народі та твориться народом, а правителі є слугами народу та несуть перед ним відповідальність. У ст. 3 Декларації було закріплено право народу на зміну уряду, його повалення, якщо він буде діяти всупереч інтересам народу. Унікальною особливістю Декларації було положення про те, що «свобода друку є одним з оплотів волі взагалі, і вона ніколи не може бути обмежена ніким, крім деспотичного уряду»1 .

Не можна не пригадати в зв'язку з цим і перший проект федерації, створений ще в 1748 році Б. Франкліном. Всі ці документи значною мірою вплинули на зміст Конституції 1787 року. Таким чином закладалася її юридична база. А тим часом необхідність прийняття нової Конституції в процесі існування конфедерації стає все більш очевидної.Гамільтон запропонував направити всім штатам звернення з закликом зібратися у травні 1787 року на конвент, щоб «привести у відповідність з насущними потребами союзу конституцію федерального уряду».1 Час показав низьку життєздатність і уразливість цього державного утворення. Економічні потреби капіталізму, що стрімко розвивався, внутрішні і зовнішньополітичні інтереси країни вимагали створення більш міцного союзу, який міг би забезпечити єдиний економічний простір, полегшити рушення товарів, колонізацію нових земель, зміцнити її обороноздатність, підняти міжнародний авторитет. Слабкість центральної влади таїла в собі і іншу небезпеку. Загострення соціальної напруженості після закінчення визвольної війни, невдоволення в армії і народі політикою, що проводилася урядом Конфедерації, загрожували внутрішнім вибухом у країні зсер. Влада розуміла обмеженість своїх можливостей протистояти цьому вибуху. Політичні зміни назріли, їх необхідно було втілити в життя. Правлячими колами було прийняте рішення подолати кризу, що наближається шляхом зміни державного устрою об’єднаних колоній. У цьому процесі зіграти вирішальну роль була покликана нова Конституція, що закріпила федеративний устрій країни. «Американська конституція була розроблена і прийнята Конституційним конвентом у Філадельфії (травень - вересень 1787 року), в якому взяли участь 55 делегатів від 12 (…) штатів.»2 . Головував на цьому конвенті Дж. Вашингтон.

Безпосередню участь в розробці тексту Конституції взяли провідні юристи і громадські діячі держави: Д. Медисон, Т. Джефферсон, Б. Франклін, А. Гамільтон і інш. Основоположним принципом конституції був проголошений принцип поділу влади, який передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади - законодавчої, виконавчої, судової і розмежування функцій між ними. Аналізуючи історичний досвід, автори Конституції прийшли до висновку що якщо в одному органі або у однієї особи зосереджуеться вся повнота влади, то це неминуче веде до виникнення тиранії. Щоб цього не сталося, влада повинна бути розділена між різними органами держави таким чином, щоб вони взаємно контролювали і стримували один одну. У результаті кожна з гілок влади отримувала значну незалежність. Особливу увагу при розробці конституції було звернено на створення дійової системи взаємних стримань і противаг. Джеймс Медісон, один з головних “архітекторів” Конституції США, з цього приводу говорив, що доки органи державної влади «... не будуть пов'язані і переплетені до такої міри, щоб надати кожному з органів конституційний контроль над іншими, максимально необхідний рівень поділу, як суть вільного уряду, іноді на практиці не зможе бути організований належним чином.»1 .

Фундаментальною основою державно-територіального устрою США був проголошений принцип федералізму, який визначив правовий статус і гарантії рівноправності суб'єктів федерації, а також основи розмежування повноважень і предметів ведення федеральних органів влади і органів влади штатів. Конституція не ліквідувала адміністративну і, частково, політичну автономію штатів, але протиставила їй сильну центральну владу. Таким чином, Конфедерація перетворювалася в федерацію. Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки і які їх федеральні органи управління.Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей, унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200 років, він є і сьогодні основним законом США.

1.2. Конституція США про повноваження
й порядок роботи Конгресу США

За Конституцією 1787 року «… повноваження законодавчої влади надаються Конгресові Сполучених Штатів, який складається з Сенату й Палати представників»1 . Обидві палати дістали рівні права в тому, що стосується законодавчої ініціативи і прийняття законів. У компетенцію Конгресу увійшли наступні питання (ст. 1, разд.8): встановлення і стягування мита, податків, акцизних зборів; турбота про загальний добробут і спільну оборону США; одноманітність податків, податей і акцизних зборів на всій території США; одержання позик від імені держави; питання зовнішньої торгівлі; одноманітне тлумачення законів на всій території федерації; карбування монети; поштова служба; заснування судів, підлеглих Верховному суду; оголошення війни; набір і утримання армії; придушення виступів, що порушують встановлений законом порядок, і інш. Крім того, до повноважень Конгресу увійшли затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів, підписаних президентом, призначення на найважливіші державні пости. Останній пункт вимагає уточнення. Втілюючи в життя систему взаємних стримань і противаг, Конституція дала сенату повноваження затверджувати призначених президентом міністрів і членів уряду. Але після того, як сенат дає свою згоду на призначення, він вже не може виусунути їх зі своїх постів вираженням недовір'я або осуду. Таким чином, законодавча влада позбавляється можливості напряму впливати на роботу уряду. Система стримань і противаг діє і всередині самого Конгресу. Це стосуеться і процедури прийняття законів, і складу палат, і системи виборів членів Конгресу. Так, при обговоренні законопроекту, схваленого однією з палат, інша може пропонувати поправки до нього. І тільки після того, як законопроект пройде обидві палати, він надходить Президенту країни. У разі схвалення, Президент підписує законопроект в десятиденний термін (якщо Президент не ухвалив ніякого рішення по законопроекту, то він стає законом без його підпису), а у разі незгоди - надсилає білль зі своїми запереченнями в ту палату, з якої він надійшов Після цього відповідна палата знов розглядає законопроект з поправками президента. Якщо Білль з поправками набирає 2/3 голосів в обох палатах, він стає законом. Так забезпечується вплив президента на законодавчу владу.Що стосується системи виборів і складу палат, то більш консервативний, професійний по складу сенат був спочатку задуманий, як альтернатива, противага “всенародній" палаті представників, що обиралася населенням штатів кожні 2 року. Члени сенату аж до 1913 року обиралися парламентами штатів, причому склад його повністю оновлюється за 6 років (по третині депутатів в 2 роки). Все це давало сенату деяку незалежність від виборців і можливість, при необхідності, заблокувати популістські рішення палати представників. Двопалатна структура Конгресу США була передбачена також з метою забезпечення пропорційного представництва штатів в законодавчих органах. Густонаселені штати мали явну перевагу перед малонаселеними при виборах в палату представників. сенат, в якому кожний штат мав двох представників, незалежно від числа виборців, зрівнював шанси малих штатів з великими. Різні і підходи до призначення керівників палат. Палата представників обирає спікера, а в сенаті головою автоматично є віце-президент.Необхідно також зазначити, що Конституція заклала механізм зворотнього впливу суб'єктів федерації на законотворчу діяльність Конгресу. Федеральні закони, надходячи на ратифікацію в парламенти штатів, набирають чинності на всій території країни тільки після того, як необхідна більшість (на той період дев'ять з тринадцяти) штатів ратифікують його.

1.3. Конституція США про статус і повноваження
Президента США

Головою виконавчої влади США є президент. Конституція об'єднала в його особі главу держави і уряду. Йому ж ввірялося верховне командування Збройними Силами. Як глава держави, президент репрезентує Сполучені Штати на міжнародній арені, підписує міжнародні угоди, здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою держави. Як глава уряду, президент формує його органи, призначає міністрів (із згоди сенату), керує роботою федеральної виконавчої влади, може звільнити з посади будь-якого члена уряду. У своїй діяльності президент не залежить від того, як буде прийнята політика, що проводиться ним в конгресі, за винятком випадків, коли здійснення цієї політики було б неможливе без його сприяння (асигнування, висновок міжнародних договорів, законодавство, призначення на важливі пости). Президент не підзвітний конгресу, що забезпечує йому свободу дій. Однак, слідуючи принципу поділу влади, конституція позбавила президента власно законодавчої ініціативи ( право представляти палатам готовий законопроект). Президент має право накладати вето на будь-який законопроект, прийнятий обома палатами, відправляти його на допрацювання зі своїми запереченнями в ту палату з якої він надійшов. З іншого боку, Конституція встановлює, що президентське вето може бути спростоване кваліфікованою більшістю обох палат. Президент не має повноважень розпустити жодну з палат Конгресу. У свою чергу, для усунення президента Конституція вимагає обгрунтованого обвинувачення в зраді, хабарництві або інших важливих злочинах. Обидві палати мають повноваження збудити процедуру імпічмента. Але питання про відсторонення від влади президента вирішує сенат під головуванням Верховного судді двома третинами голосів присутніх. У результаті, президент і конгрес були позбавлені можливості втручатися в справи один одного напряму, що забезпечує їх незалежність один від одного. Можна сказати, що президент має непрямий вплив на Верховний суд в тому плані, що він призначає його членів. Але оскільки вони призначаються довічно, і всі, у тому числі й президент США, зобов’язані підкорятися рішенням Верховного суду, то стає очевидним те, що система взаємних стримань і противаг працює і тут.

Принципово важливим є положення Конституції про порядок, строки виборів і термін повноважень президента.«Оскільки автори Конституції не вірили, що народ зможе зробити мудрий вибір, Президент обирається не прямо, а вибірниками, яких обирають ті, хто має право голосу, з усіх штаів (ст. II , р. I; попр. XII) . Ця система ніколи не працювала так, як її задумували укладачі Конституції, адже фактично від самого початку вибірники були суто номінальними діячами, що тільки фіксували на папері вибір народу.»1 .

Вибірники подавали голоси за допомогою бюлетенів. Проходив той, за кого була подана більша кількість голосів вибірників.

Повноваження президента були обмежені чотирма роками, але йому не заборонялося домагатися переобрання на новий термін.

1.4. Конституція США про Верховний суд

«Важливу роль Конституція відводила судовій владі. Вона надала їй право розглядати всі закони країни лише у відповідності з загально-союзною Конституцією та конституціями штатів.»1 . При розгляді цієї частини Конституції члени Установчого конвенту пропонували надати Верховному федеральному суду повноваження вищої судової інстанції США. Він повинен був отримати право перегляду законів, прийнятих Конгресом при їх невідповідності Конституції, але не як наглядова інстанція, а в зв'язку з певними судовими справами, що перебувають в його виробництві. Таке право Верховний суд повинен отримати і відносно законів, прийнятих парламентами штатів і постанов судів штатів. Однак, ці положення в Конституцію не увійшли. Побоюючись протидії штатів, від рішення яких залежала доля самої Конституції, розуміючи, що вони не потерплять втручання федерації в їх “внутрішні справи”, включаючи законодавство і суд, члени Конвента знов пішли на компроміс, відклавши розв'язання цього питання до кращих часів. По Конституції 1787 року (ст. 3) судова влада федерації повинна була тягнутися на всі ті справи, що «…виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами,


29-04-2015, 03:17