Впроваджено також і порядок, коли орган що реєструє видає довідку про прийом пакету документів для реєстрації. Це надає можливість в разі необхідності звертатись з позовом до суду при прострочені термінів реєстрації маючи на руках офіційний документ.
Принципово змінено підхід до скасування державної реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності. До цього за заявою підприємця орган що реєструє проводив скасування державної реєстрації, що було підставою для ліквідації підприємства. Таким чином цей процес проводився в два етапи. Але досить часто підприємці на першому етапі завершували свої наміри провести ліквідацію підприємства, яке відповідно “відвисало”.
Тепер скасування здійснюється тільки при проведенні всіх заходів по ліквідації, що підтверджується відповідними документами (п.34 Положення).
До речі, у переліку документів для ліквідації підприємства передбачається довідка архівної установи про прийняття документів довгострокового зберігання (фінансово-бухгалтерська документація, документація з кадрових питань). Причина появи такої норми. На даний час дуже часто до органів державної реєстрації звертаються люди, які працювали на підприємствах, які ліквідувались, особливо тих, які належать до підприємств малого бізнесу з питаннями про поновлення записів у трудових книжках. Це є вже проблема, а тому питання архівації повинно між відомствами вирішуватись якомога швидше.
Таким чином, вигоди, які отримують підприємства в результаті державного регулювання, досить різнобічні. Багато з них вже стали відомими для підприємцям. Водночас, держава забезпечує підприємницьким структурам пріоритетний доступ до зовнішніх ринків, ринків стратегічної сировини, дефіцитних матеріалів, технологій, інформації тощо.
Державне управління економікою полягає саме в регламентуванні господарської діяльності шляхом встановлення стандартів, нормативів, лімітів, ліцензій тощо. Держава бере на себе загальну підтримку науки, освіти, культури, охорони здоров'я і т.п. та контролює рівень цін, доходів, кількість продукції, стан навколишнього середовища, умови праці тощо.
Підприємницькі ж структури, інспіруючи ті чи інші регламентаційні дії держави або дії судів, пов'язані з їх виконанням, можуть значно посилити свої позиції і послабити конкурентів. В свою чергу, регламентуюча діяльність держави - це не щось самодостатнє, вона має іти на користь суспільству, окремим суб'єктам, їхнім групам, при чому, зовсім не обов'язково лише з метою самого регламентування.
Філософія державного регулювання полягає якраз у тому, що вигоди отримуються не безпосередньо в результаті регулювання, як, скажімо, у випадках перерозподілу коштів через бюджет, а в результаті регулювання, яке покликане служити суспільним інтересам і використовуватися у приватних інтересах.
Окрім адміністративних, державне регулювання має ще й економічні наслідки, бо впливає на конкурентоспроможність фірм через економічні регулятори (ціни, податки, пільги тощо). Обов'язкове додержання стандартів і нормативів часто призводить до додаткових витрат і, відповідно, до зростання витрат виробників. Зміни структури витрат виробництва поряд з їх загальним збільшенням, які є результатом необхідності додержання нових стандартів, мають глибший і складніший вплив, аніж просте введення додаткового податку.
Наприклад, фірми, взяті в окремій галузі, є неоднорідними і розрізняються за своїми розмірами, технічною оснащеністю, мають різний рівень витрат виробництва. Додаткові витрати, пов'язані з будівництвом, розробкою і впровадженням екологічно чистих технологій, неоднаково вплинуть на їхню конкурентоспроможність. Так, малі, і відповідно, менш технічно оснащені фірми, які раніше мали виробничі витрати на рівні середніх, зі зростанням додаткових витрат стануть нерентабельними і будуть змушені покинути ринок.
Таким чином, у державному контролі за додержанням нових стандартів будуть зацікавлені фірми, які раніше мали мінімальні, у даній галузі, витрати виробництва. Вигоди вони одержать від того, що конкуренти фактично перестануть існувати, не витримавши високих витрат виробництва, причиною яких є вищий технічний рівень, аніж у їхніх конкурентів.
Розглянуті вище варіанти одержання переваг шляхом змін розмірів і структури витрат не вичерпують можливостей фірм у використанні переваг державного регулювання. Підприємці будуть намагатися змінити існуюче законодавство, яке визначає правила діяльності фірм, або добиватися прийняття нових додаткових законів з метою обмеження діяльності конкурентів й того, що перешкоджало одержанню більших прибутків.
Світовим досвідом вироблено десять принципових положень для оцінки ролі держави у розвитку підприємництва:
1. Захищаючи права особи і забезпечуючи товарами й послугами, яких не може дати ринок, держава сприяє успішному розвиткові економіки.
2. Держава не є знаряддям коригування економічних процесів.
3. Ціна втручання держави в економічну сферу це: а) скорочення виробництва у приватному секторі внаслідок використання ресурсів державою; б) витрати, пов'язані зі стягненням податків; в) невикористані переваги обмінів, яким перешкодила держава.
4. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, то суспільні групи, які добре усвідомлюють та організовано захищають свої інтереси, використовуватимуть демократичний устрій для визискування платників податків та споживачів.
5. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, парламентарі, як правило, ухвалюватимуть бюджет з таким дефіцитом, який може шкідливо позначитися на розвиткові економіки.
6. Якщо держава намагається допомогти одним суспільним групам за рахунок інших і втягується в це, тоді ресурси витрачаються не на виробництво, а привласнюються.
7. Кошти, що витрачаються на здійснення державою операцій, пов'язаних з перерозподілом прибутків, бувають набагато більшими, ніж суми надані реципієнтам.
8. Державне планування є нічим іншим, як підміною ринку політикою, а така підміна призводить до марнування ресурсів та сповільнення економічного розвитку.
9. Конкуренція так само необхідна державній владі, як і ринкові. Конкуренція між владними структурами, а також між державними підприємствами та аналогічними приватними структурами, якраз і ставить державу на службу народові.
10. Конституційні норми, які дають змогу зробити політичну діяльність такою, що не суперечить вимогам ефективного розвитку економіки, сприяють цьому розвитку.
Державна політика сприяння розвиткові підприємницької діяльності, метою якої є економічне зростання, завжди повинна поєднувати в собі як регулятивні, так і дерегулятивні функції. Це пов'язано з тим, що господарське життя є значно гнучкішим, аніж правова діяльність держави (економічне завжди йде попереду правового), яка сьогодні щоразу обмежує діяльність Держпідприємництва, реалізуючи свою діяльність через надані комітетові відповідні повноваження.
Нижче приведені кілька статей з ЗАКОНу УКРАЇНИ "Про підприємництво" (м. Київ, 7 лютого 1991 року N 698-XII), які засвідчують законність деяких питань сфери підприємництва.
Розділ III ПІДПРИЄМЕЦЬ І ДЕРЖАВА.
Стаття 12. Загальні гарантії прав підприємців.
Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
У разі поставок підприємцем товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб держава сприяє забезпеченню його матеріально-технічними та іншими ресурсами. (Частина друга статті 12 в редакції Закону N 481/96-ВР від 12.11.96).
У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражем відповідно до їх компетенції.
Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємця.
Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.
Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Стаття 14. Державна підтримка підприємництва.
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:
- на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, не використовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;
- відповідно до статті 12 цього Закону сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів;
- здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;
- стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;
- надає підприємцям цільові кредити;
- подає підприємцям інші види допомоги.
Стаття 15. Державне регулювання підприємництва .
Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах;
- податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій;
- валютного курсу; розмірів економічних санкцій;
- державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;
- науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;
- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.
Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражу з заявою про визнання такого акта недійсним.
Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності. (Статтю 15 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 304/95-ВР від 13.07.95).
Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або державним арбітражем.
Стаття 16. Діяльність іноземних підприємців.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України (888-09), цього Закону та інших законодавчих актів України.
Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами визначаються законодавчими актами України.
Стаття 17. Міжнародні договори.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про підприємництво, то застосовуються правила міжнародного договору.
Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
Перелік використаної літератури та нормативних актів.
29-04-2015, 03:38