Соціальні уявлення як об'єкт емпіричного дослідження і як вихідне поняття теоретичних конструкцій різного рівня узагальнень уже розглядалися в росіянці й українській літературі. Таким чином, треба думати, що в основному ця область досліджень або відома фахівцям, або при бажанні доступна незважаючи на мізерні тиражі деяких фундаментальних робіт. (Так, монографія А. Донцова й Т. Ємельяновій (1987) вийшла тиражем усього 500 екз.). Тому в даній роботі цей напрямок буде розглянуто з погляду того, наскільки воно просуває вперед, розвиває й збагачує соціально-психологічне знання в цілому, представлене в новій парадигмі.
У дослідженнях соціальних уявлень найбільше яскраво втілилися всі риси, що відзначалися вище, західноєвропейської соціальної психології, характерні для неї, починаючи з 70-х років. До них ставляться: повернення до власної інтелектуальної спадщини; орієнтація більше на соціологію, соціальну філософію, ніж на психологію; прагнення вийти за рамки меж індивідуальних відносин, системний аналіз, спроба включити в сферу уваги не тільки "стерильний кістяк" соціального пізнання (наприклад, когнітивні схеми), але й процес їхньої соціокультурної детермінації.
Як ми вже відзначали, ідейним джерелом концепції є соціологічна теорія Дюркгейма. Протягом ряду десятиліть вона не залучала уваги соціальних психологів у Західній Європі доти, поки не стала очевидної обмеженість і неповнота американської парадигми. Звертання до ідей Дюркгейма було не тільки своєчасним, але й, як виявилося, досить удалим. Зупинимося коротко на найбільш значимі для соціальної психології положеннях, які в схематичному викладі можуть бути зведені до наступних тез.
Соціологія, на думку Дюркгейма, повинна вивчати суспільство як систему зв'язків індивідів. Усередині цієї системи головним об'єктом є соціальні факти - продукти соціальної взаємодії й одночасно його регулятори, що примушують індивіда до певного поводження й незалежні від індивідуального довільного вибору (у марксистській термінології - які мають об'єктивний характер). До соціальних фактів ставляться норми, стандарти поводження, оцінки. Центральне місце серед них займають колективні уявлення, або інакше, соціальні факти, суть колективні уявлення. Саме суспільство, єдиний живий організм - це структура, утворена соціальними фактами двох рівнів: умовно обумовлених метафорично як "морфологічний" і "фізіологічний". До морфологічного рівня ставляться факти, що характеризують географічні, економічні, демографічні й т.п. аспекти суспільного організму. До фактів фізіологічного рівня ставляться факти, що утворять його нематеріальний, духовний аспект, колективне свідомість. Воно, у свою чергу, існує у двох формах: а) інститут, у вигляді юридичних, моральних норм, релігійних догматів, знакових систем (мови, наприклад) і б) не інститут (не менш обов'язкової, примусової), у вигляді динаміки суспільної думки, суспільного настрою й т.п.
Предмет соціології - це соціальні факти "фізіологічного" рівня, тобто колективна свідомість. Надзвичайно важливо підкреслити при цьому наступне принципове положення, сформульоване Дюркгеймом: "... якщо називати духовністю відмітна властивість репрезентативного життя індивіда, то можна сказати про соціальне життя, що вона визначається гіпердуховністю". Роль цієї ідеї в теорії Дюркгейма підтверджує й один з його послідовників - С. Бугле, визначаючи її як "... спробу обґрунтувати й новими засобам довести справедливість тенденцій натхнення (суспільства)". До цього треба додати два факти, що попереджають можливі обвинувачення в прагненні перетворити Дюркгейма (при всьому його прагненні відповідати позитивістським принципам) в "психологизатора" соціального процесу. Перший факт полягає в тому, що для зрілого Дюркгейма осередком соціального життя й найбільш повним вираженням її механіки була релігія. На думку С. Московичи, всі попередні роботи Дюркгейма виглядають у порівнянні із цією великою книгою як гами майбутнього піаніста або ескізи художника. Факт другої: у своєму глибокому аналізі теорії Дюркгейма С. Московичи переконливо показав що Дюркгейму, так само як і іншим видатним мислителям, фактично ніколи не вдавалося "пояснити соціальне соціальним", не прибігаючи до психології, і що щирі секрети громадського життя треба дійсно шукати на "не фізіологічному" (у термінах Дюркгейма) рівні, змістом якого є міфи, вірування, страсті й переживання. Відповідаючи на запитання про те, у якому ступені сама школа соціальних уявлень змогла розвити цю лінію міркувань Дюркгейма, можна затверджувати, що вона в цілому незначно просунулася на шляху - від моделі "людини символу" (homo simbolicus) до моделі "людини віруючої" homo credens. Для вирішального кроку в цьому напрямку необхідно перейти від аналізу форми соціальних уявлень, їхньої феноменології до змісту тієї самої гіпердуховності (по Дюркгейму), що детермінує їхня суть.
Така оцінка не виключає, разом з тим, визнання за школою соціальних уявлень значних успіхів як в області теорії, так і в області емпіричних досліджень. Більше того, уже зараз можна говорити про її великий, і далеко ще невичерпаному потенціалі. Нагадаємо коротко основні історичні віхи концепції. 1961 р. - поява докторської дисертації С. Московичи "Психоаналіз, його образ і його публіка". 1979 р. - Париж, Перший міжнародний симпозіум по соціальних уявленнях. 1982 р. - Ліон, Міжнародний круглий стіл по соціальних уявленнях. 1984 р. - публікація першої фундаментальної роботи англійською мовою (факт немаловажний для поширення ідей у світі!), книги "Соціальні уявлення", написаної міжнародним колективом авторів, і перше видання підручника "Соціальна психологія", побудоване на основі концепції соціальних уявлень. У цей час уже існують не тільки французька, але також швейцарська й англійська школи соціальних уявлень, у концепції чимало послідовників в Італії, Іспанії, Австрії, а бібліографія робота цієї області обчислюється сотнями найменувань. Деякою мірою можна говорити й про зародження такої школи в Росії. В 1997 р. вийшла колективна монографія за редакцією К. Абульхановой і А. Брушлинського "Російський менталітет: питання психологічної теорії й практики", де концепція С. Московичи служить фактично основою дослідницької програми, кваліфікується як практичні, конструктивна, методи - "надійні й роками відпрацьовані".
Що ж забезпечило концепції соціальних уявлень такий безсумнівний успіх? На думку А. Донцова й Т. Ємельяновій (1987) його можна пояснити трьома факторами. Перший - наявність у концепції альтернативної позитивної платформи, що володіє більше широкими пояснювальними можливостями в порівнянні з вузько когнитивистської орієнтацією. Другий - оригінальність і емпірична обґрунтованість у сполученні із соціальною значимістю досліджуваних об'єктів. Третій - висока активність і організаторські здатності засновника школи.
У теоретичному плані концепція соціальних уявлень найбільше компактно була представлена Д. Жоделе в роботі "Соціальне уявлення: явища, поняття й теорія", побудованої як виклад системи основних положень концепції для згаданого вище підручника по соціальній психології. Почнемо з визначення, що вважається найбільш повним.
"Категорія соціального уявлення позначає специфічну форму пізнання, а саме знання здорового глузду, зміст, функції й відтворення якого соціально обумовлені. У більше широкому плані соціальні уявлення - це властивості повсякденного практичного мислення, спрямовані на освоєння й осмислення соціального, матеріального й ідеального оточення. Як такі, вони мають особливі характеристики області організації змісту, ментальних операцій і логіки. Соціальна детермінованість змісту й самого процесу уявлення визначені контекстом і умовами їхнього виникнення, каналами циркуляції, нарешті, функціями, які вони виконують у взаємодії з миром і іншими людьми".
Як приклади соціальних уявлень Д. Жоделе називає уявлення групи про групове завдання, образ міста, уявлення про природу хвороби й т.п. Всі ці й багато інші "репрезентацій" мають наступні загальні характеристики, які поєднують їх в одну категорію. Властиво, вся дослідницька діяльність школи в тім і складається, щоб вивчати ці властивості, будь-то кожне окремо, або у зв'язку з іншими. Д. Жоделе виділяє шість підходів до соціального уявлення.
Перший, при якому в центрі уваги перебуває чисто когнітивна діяльність суб'єкта по побудові уявлення й досліджуються два виміри: контекстуальне (вплив ситуації) і групова ідентифікація.
Другий займається процесом утворення змісту, що вкладається суб'єктом у уявлення, і запозичиться їм з культури.
Третій вивчає уявлення як форму дискурсу, елемент комунікації, спілкування.
Четвертий підхід зайнятий впливом практичного досвіду суб'єкта на формування уявлення: його соціального стану, впливу інституціональних норм.
П'ятий вивчає взаємовплив соціальних уявлень і між групових відносин, динаміку зміни уявлень у між групових відносинах.
Шостий, найбільш близький до соціології, розглядає соціальне уявлення як продукт пануючої ідеології.
Надзвичайно широкий перелік об'єктів, охоплюваних цими підходами: спілкування на різних його рівнях і в різних формах, поширення знань і інновацій, уявлення про хвороби, здоров'я фізичному й психічному, дитинстві, людському тілі, сприйнятті й використанні простору й т.д. і т.п. Практично немає об'єкта або явища, яке не можна було б вивчати в рамках цієї концепції.
За багато років дослідницької практики зложилися й досить устояні погляди на те, яким образом, по вираженню Д. Жоделе з однієї сторони створюється соціальна реальність у вигляді соціальних уявлень, а з іншого боку - думка знаходить емпіричну форму. Як соціальне трансформує знання в уявлення, а уявлення перетворить соціальне. Цим двом сторонам відповідають два процеси: об'єктивація й анкеровка.
Об'єктивація в цілому - це операція по перекладу абстрактного поняття в конкретну, образну форму. Прикладом може служити переклад у практичній свідомості наукового поняття маси, що появились у фізику всього триста років тому, у більше древнє уявлення ваги. Процес об'єктивації проходить три фази або етапу.
На першому - етапі відбору відбираються елементи з якої-небудь загальної конструкції, наприклад, три - чотири положення з теорії. Звичайно це роблять фахівці в даній області, які роз'ясняють, популяризують те або інше теоретичне положення, теорію.
На другому - етапі формування "символічного ядра", ядра уявлення як образа, ці елементи складаються в образну схему, малюнок. Типовий приклад - схема психоаналізу, у якій зв'язані три елементи: свідомість, витиснення й несвідоме.
Інші приклади ще більш відомі: розподіл суспільного процесу на базис і надбудову, установки на когнітивний, афективний і конативний (поведінковий) компоненти й т.д.
На третьому - етапі пожвавлення ("натуралізації") схеми її елементи наділяються властивостями живих, природних істот. Про ці елементи починають говорити як про живі сутності: "агресивні комплекси", "несвідоме повстає", "свідомість виштовхує".
Пройшовши ці три фази, соціальне уявлення стає засобом його реалізації в другому процесі - анкеровке "прив'язці" соціального уявлення до уже наявним в індивіда.
Будучи діалектично взаємозалежним із процесом об'єктивації, анкеровка виконує три основних функції: когнітивної інтеграції "дивного" (etrange), незнайомого, нового; інтерпретації дійсності; регуляції поводження й орієнтації в соціальних відносинах.
Соціальні уявлення - основний елемент групової свідомості, у них виражене відношення певної групи до того або іншого об'єкта. Тому соціальне уявлення виражає не індивідуальна думка людини, а його думка як члена групи, класу, культури.
Важлива мета дослідження соціальних уявлень полягає в тому, щоб зрозуміти не тільки як вони виникають, але і яка їхня структура.
Остання описується як складається із трьох компонентів: інформації, поля уявлення й установки. Інформація визначається як сума, кількість знань про об'єкт, поінформованість про нього; поле уявлення - указує на якісну характеристику уявлення, єдність образного й значеннєвого аспектів; установка означає загальне відношення до об'єкта, готовність до його оцінки.
У соціальному поданні відбивається значимість об'єкта для суб'єкта. Тим самим воно є як би результатом взаємопроникнення суб'єкта й об'єкта, у якому зливаються воєдино образ і значення.
Соціальне уявлення виконує три функції в соціальній взаємодії: пізнання (опису, класифікації й пояснення);
Можна в цьому зв'язку зрозуміти критиків, які почали задавати питання саме по пунктах "новизни" і "внеску" концепції в рішення ключових проблем соціальної психології.
Одна з найближчих співробітниць С. Московичи й засновників школи соціальних уявлень - Дениз Жоделе так містить, цитовану вище свою програмну статтю.
"Виділивши механізми, що діють в (виробництві) соціальної думки, дослідження соціальних уявлень відкриває потужну альтернативу існуючим моделям соціального пізнання. Але її внесок у соціальну психологію цим не обмежується. Завдяки зв'язкам з мовою, миром ідеології, символічного й уявлюваного в соціумі, завдяки ролі, що вони грають у регуляції поводження й соціальної практики, соціальні уявлення є тими об'єктами, дослідження яких повертає соціальної психології її історичний, соціальний і культурний вимір. Їхня теорія повинна дозволити об'єднати підходи до цілого ряду проблем, що перебувають на стику психології з іншими соціальними науками".
Треба сказати, що в міру того, як множилися успіхи концепції, росла й критика на її адресу. Не маючи можливості зупинятися докладно на аргументації, позначимо основні зауваження опонентів. (Більш детально вони викладені в згадані вище роботах)
Кожне з положень концепції, будучи взято окремо, далеко не оригінально. Більшість із них має досить поважну історію в традиційній когнітивній орієнтації. Досить назвати атрибутивні теорії, теорії когнітивного балансу, різні концепції установки. Навіть центральна ідея про те, що соціальне уявлення виражає думка й відношення групи до об'єкта, була сформульована досить чітко ще У. Липпманом у його концепції соціального стереотипу.
Концепція, таким чином, еклектична. Незважаючи на те, що вона опирається на соціологічну концепцію, її творцям не вдається перебороти тенети методологічного індивідуалізму, оскільки в остаточному підсумку мова йде про психологічні механізми, хоча б і розімкнутих на соціальне середовище. Недостатньо коректний сам термін, оскільки він має кілька значень. Зв'язку між основними теоретичними конструктами пухкі й не завжди ясні. Недостатньо пророблені взаємини між соціальним уявленням, сприйняттям і поняттям. Практично ігнорується проблема відповідності уявлення реальної дійсності й соціальних уявлень, оскільки соціальні уявлення в дусі Дюркгейма ототожнюються фактично з тим, що в них виражається й відбивається. У концепції зрівнюються наукове й повсякденне знання, у той час як процес його одержання в кожному із двох випадків має свої принципові відмінності. Гіпертрофовано роль минулого досвіду, його вплив на соціальне уявлення, що формується. Перебільшено роль мови, що чревате перетворенням концепції в одну з різновидів лінгвістичного аналізу. Нарешті, незважаючи на постійно декларуємо значення поняття й характеристики соціального, воно залишається нерозкрите й невизначеним, так само як і його співвідношення з індивідуальним.
С. Московичи і його послідовники неодноразово виступали із запереченнями по цих пунктах і можна без перебільшення сказати, що за останні 15 років нагромадилося досить матеріалу для написання спеціальної роботи на тему "за" і "проти" концепції соціальних уявлень, свого роду "Анти-Московичи" або "Про-Московичи". Часом зауваження критиків взаємно виключають, нейтралізують один одного. Як це часто буває в дискусіях такого роду, те, що одними критикується як недолік (наприклад, соціологізм), іншими зводиться в ранг переваги. Однак факт залишається фактом: які б не були недоробки й недоліки концепції, вона відкрила нові можливості для розвитку соціальної психології. У сонмі висловлюваних зауважень хотілося б виділити ті, які вказують на перспективи концепції.
У першу чергу це стосується її інтеграції з інший досить впливовою й розглянутою вище концепцією групової ідентифікації Г. Теджфела попри все те, що вони істотно відрізняються друг від друга методологічно. Можливі позитивні наслідки пропонованого синтезу проаналізовані в закордонній і вітчизняній літературі. Головне з них складається в сполученні аналізу двох процесів впливу:
1) соціального уявлення на групу й групові процеси й 2) зворотні впливи - групи на соціальне уявлення.
На думку Г. Брейкуел, жодна із цих двох концепцій не може виконати роль загальної теорії соціальної психології. Разом з тим, установлення зв'язків між ними "сприяло б створенню більше сильної пояснювальної моделі поводження й означало б крок уперед на шляху до справжньої зміни парадигми в соціальній психології. Незважаючи на те, що ці теорії належать до різних дослідницьких традицій (соціального конструктивізму), думає Брейкуелл, вони мають щонайменше дві крапки збігу, що можуть послужити підставою для синтезу. Це - загальний об'єкт аналізу - між групова динаміка в єдності її рефлексивного й поведінкового вимірів і взаємозалежність двох діалектично зв'язаних процесів, залучених у ці динаміку: становлення соціальної ідентичності й формування соціальних уявлень.
Інша плідна перспектива - побудова системи образних явищ, що функціонують у системі соціальних відносин. Прикладом спроби в цьому напрямку може служити цитована вище робота В. Дуаза.
При оцінці концепції в рамках даної роботи важливо підкреслити, що причина її живучості й плодотворності пояснюється саме тим, що її вихідним поняттям є "соціальне уявлення" - концепт, що вводить у теоретичні схеми соціальної психології клас образів, що функціонують на різних рівнях соціальної взаємодії. За своїм значенням цей методологічний хід зіставимо лише з тим внеском, що у загальну й традиційну соціальну психологію був зроблений введенням категорії гештальта. Більше того, самі перспективи концепції соціальних уявлень будуть залежати від того, у якому ступені її прихильникам удасться зберегти соціально-психологічну специфіку категорії "соціальне уявлення". Це можливо не стільки на шляху все більшого розширення змісту категорії (такий шлях проробили всі відомі спроби пошуку "одного простого пояснення"), скільки на шляху приміщення її в систему інших, взаємодоповнюючих і взаємозалежних категорій того ж рівня спільності, здатних лише разом удержати предмет соціальної психології, її.
У концепції соціальних уявлень представлені лише ще дві категорії такого ж рівня - "комунікація" (спілкування) і "соціальне". Разом з тим обидві ці категорії, будучи недостатньо пророблені теоретично й досліджені емпірично, наповнюються з однієї сторони таким змістом, що не може підсилити й збагатити категорію "соціальне уявлення", а з іншого боку - позбавлені тих істотних моментів, які були б продуктивні саме для соціальної психології. Мова йде в цьому випадку про те, що "соціальне уявлення" втрачає тієї живої тканини, що у соціальній взаємодії утворять переживання, емоції, страсті, одержимість. Інший приклад: практична відсутність у трактуванні соціального
9-09-2015, 17:00