ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Теоретичний аналіз впливу хронічних захворювань на психіку людей середнього віку.
1.1. Роль психічного фактору у виникненні захворювань
1.2. Основні принципи психологічного аналізу змін психіки у хворих хронічними захворюваннями
1.3. Особливості протікання хронічного соматичного захворювання та його вплив на психіку людини
1.4. Зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку в період хронічного захворювання
Розділ II. Емпіричне вивчення особливостей мислення та сприймання хворих та здорових людей.
2.1. Організація і методи дослідження
2.2. Обробка та аналізи результатів
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальність дослідження. В наш час значно зріс інтерес до психічної сфери хворих, страждаючих різними захворюваннями. Медицина при вивченні хвороб виходить з визнання єдності соматичного і психічного, організму і особистості у всіх складностях їх відношень. Цій проблемі в минулому приділяли велику увагу такі видатні лікарі, як М.Я. Мудров (1949), С.П. Боткін (1950), Г.А. Захар‘їн (1909), Р.А. Лурія (1944) та інші. На сучасному етапі медицина вже не може обмежуватися тільки емпіричними даними, що відносяться до індивідуалізації лікування. Потрібно не тільки цілісний підхід, але і його теоретична і конкретно практична розробка. Без психологічних знань у вирішенні цих питань не обійтися: «Прийшов час розробки принципів і організаційних основ для створення системи психологічної служби в області охорони здоров'я» (А.Р. Лурія, Б.В. Зейгарник, Ю.Ф. Поляков). Фундаментальною для даної області досліджень залишається психосоматична проблема, яка до останнього часу розроблялися в руслі психоаналітично орієнтованих досліджень психосоматичної медицини. Дослідниками цього напрямку зібрані цікаві дані. Однак незадовільними є не тільки уявлення про природу психосоматичних відносин, але і самі факти.
Дана робота розглядає лише деякі аспекти проблеми, а також основні підходи і принципи психологічного вивчення хронічних хвороб та їх вплив на ціннісну сферу осіб середнього віку.
Мета дослідження – вивчити вплив хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку.
Об‘єкт дослідження – хронічні захворювання.
Предмет дослідження – вплив хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку.
Гіпотеза дослідження – особливості мислення і сприймання хворих на хронічні захворювання не відрізняються від особливостей мислення і сприймання здорових людей.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати наукову літературу з питань впливу хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку.
2. Вивчити особливості сприймання осіб хворих на хронічні захворювання.
3. Порівняти особливості мислення і сприймання хворих та здорових людей.
4. На основі отриманих даних зробити узагальнення.
Розділ I. Теоретичний аналіз впливу хронічних захворювань на психіку людей середнього віку
1.1. Роль психічного фактору у виникненні захворювань
Психосоматична проблема має таку ж довгу історію розвитку, як і медицина в цілому. Однак парадокс у вивченні психосоматичної проблеми полягає в тому, що знання про неї існують дуже давно, а концептуальний характер ці ідеї почали набувати порівняно недавно. Достатньо відмітити, що сам термін «психосоматика» виник у 1818 році (R. Heinroth). Разом з цим ще у витоків научної медицини стояли дві школи, що відображали два підходи до трактування загальної концепції хвороби: перша – гіппократична школа Косса; друга – школа перших анатомів Гніда. Перша трактувала хворобу як розлад відносин між суб‘єктом і дійсністю; друга розглядала хворобу як враження якоїсь певної матеріальної структури. Вихідні формули оцінки хвороби і хворого при цьому різні. В першому випадку – «людина хвора», у другому – «у людини є хвороба». Це протиставлення (патологія органу або патологія відношення) проходить через усю історію медицини.
Пошук змістовного, логічного, однозначного зв’язку між психологічними феноменами і клінічними симптомами отримав назву «гіпотези психосоматичної специфічності» і перетворився в основний пояснювальний принцип психосоматичної медицини. За минулі десятиліття цей принцип мав ряд змін, що явилися відображенням як перегляду самого поняття причини хвороби, так і дискредитації ортодоксального психоаналітичного підходу.[2;9]
Данбар (1943 р.) і Александер (1950 р.) піддали сумніву символічне значення психосоматичної дисфункції, вважаючи її супутницею афекту. Якщо емоція не отримала відповідного вираження, то хронічна напруга виливається в хронічно супутні вегетативні здвиги. Данбар (1938 р.) вивчила велику кількість хворих з органічними порушеннями і помітила значну схожість в особистісних профілях хворих однієї нозології. Вона описала «язвенну особистість», «коронарну особистість», «артритну особистість» і т.д. Вона вважала, що ці профілі мають діагностичне, прогностичне і терапевтичне значення. Таким чином, вже не просто зміст афективного конфлікту виявлялось специфічними для певної хвороби, а взаємодія окремих особистісних факторів і емоційних конфліктів. Концепція «констеляції особистісних рис» Данбар відкрила широку дорогу дослідженню особистості психосоматичних хворих. Було помічено, що для цих хворих характерні сильна фантазія і недостатня емоційна включеність в об’єктивну ситуацію. Вони часто не здатні описати тонкі нюанси своїх почуттів і часто взагалі не знаходять слів для самовираження. Дослідники відмічають інфантильність людей, страждаючих психосоматичними захворюваннями, і приписують причину захворювання їх нездатності керувати символічними процесами в цілях комунікації.
В 1934 році Александер сформулював принципи, що отримали назву «гіпотеза специфічності».
1. Психологічні фактори, що призводять до соматичної хвороби, мають специфічну природу. Вони можуть бути визначені як установки хворого по відношенню до оточуючого середовища або до самого себе. Адекватне пізнання цих факторів можливе тільки в ході лікування хворого.
2. Свідомі психічні процеси відіграють підлегле роль у виникненні соматичних симптомів, так як вони можуть бути вільно виражені і реалізовані через довільну систему. Подавлені тенденції викликають хронічну дисфункцію внутрішніх органів.
3. Актуальна життєва ситуація має тільки прискорюючий вплив на хворобу. Розуміння причинних факторів повинно бути засновано на знанні розвитку особистості хворого. В 1950 році Александер визначив «специфічність» як «фізіологічну відповідь на емоційні символи, нормальні і патогенні, які варіюють в залежності від якості емоцій». Кожен емоційний стан має свій фізіологічний синдром. Специфічними для хвороби він вважав не окремі психологічні фактори, а їх психодинамічні констеляції. Елементи комбінованої психологічної специфічності є тривога, подавлені ворожі і еротичні імпульси, фрустрація, під керовані бажання, почуття вини і неповноцінності. [1;18]
Пізніше Александер і його найближчий послідовник Поллок, приймаючи до уваги нові научні і клінічні факти, набагато обережніше обговорювали етиологічну роль психологічних факторів. Поллок поставив вже іншу задачу: виявити психологічні зміни, специфічні для даної хвороби, і включити їх в систему діагностики. Сюди входить перш за все психотерапія, на важливість якої звертають увагу майже всі дослідники, що займаються вивченням психіки соматичних хвороб; установка людини на боротьбу зі своєю хворобою; позитивний вплив соціального оточення на протікання захворювання. Звичайно, основними факторами, що мають найбільше значення в комплексному лікуванні хворих, являються захисні і компенсаторні можливості хворого, його відношення до хвороби, реакції на неї, так як багато хвороб залежать саме від власних установок, мотивів особистості хворого.[2;11]
Вплив соматичного стану на психіку людини. Цей вплив може бути як патогенним, так і саногенним. Найбільше значення для нас представляє патогенний вплив соматичного захворювання на психіку людини, під яким розуміють не що інше, як порушення психічної діяльності людини в умовах соматичної хвороби. Про те, що при будь-якому захворюванні страждає не тільки печінка, серце, легені і т.д., а людина в цілому, а значить, і її душа, було відомо всім народам. Інтуїтивно будь-яка людина знає про залежність духу від стану тіла. Але научна розробка цієї проблеми почалася зовсім недавно. І зараз все більше уваги звертають на цю проблему багато дослідників: психологи, медики, філософи. У вітчизняній літературі з’явилося багато робіт, присвячених дослідженню психіки хворих, що страждають самими різними соматичними хворобами: серцево-судинними, шлунково-кишковими, легеневими, печінковими та іншими. Що ж на сьогодні відомо про вплив соматичної хвороби на психічну сферу людини ? Встановлено, що є два види патогенних впливів соматичного захворювання на психіку: соматогенний (інтоксикаційні впливи на ЦНС) і психогенні (гостра реакція особистості на захворювання і його наслідки). Звичайно, реально вони представлені в єдності порушень психіки під впливом соматичного захворювання, але виділення цих двох видів необхідне, так як соматогенний і психогенний компоненти представлені у впливі на психічну сферу в різних відношеннях в залежності від нозології. Так, наприклад, особливо велику роль відіграють соматогенні впливи в генезисі психічних порушень при захворюваннях нирок, при вроджених пороках серця. Але потрібно відзначити, що інтоксикаційні впливи на ЦНС спостерігаються лише у випадку окремих соматичних захворювань, тяжких формах хвороб і специфічними для клініки внутрішніх хвороб не являються. Основною формою впливу соматичного захворювання на психіку людини є психогенна – тяжка психологічна реакція особистості на хворобу і її наслідки. Тут виникають проблеми: формування внутрішньої картини хвороби при різних соматичних захворюваннях, її вплив на зміни (порушення) особистості, переборення психічних порушень, реабілітація соматичних хворих і інше. Саме цей аспект проблеми психосоматичних взаємовідносин – патогенний вплив соматичної хвороби на психічну сферу людини – і є предметом вивчення і дослідження багатьох вчених.[4;53]
1.2. Основні принципи психологічного аналізу змін психіки у хворих хронічними захворюваннями
Одним із фундаментальних методологічних принципів, якому слідує психологія з перших років свого існування, є принцип аналізу психіки в її розвитку, становленні. Невипадково така велика увага дослідників проявляється до проблем онтогенезу психіки і її патології. Саме дослідження процесу формування психіки і її розпаду при різних захворюваннях дозволяє звернутися не тільки до констатації наявного, актуального рівня психічного розвитку суб‘єкта, але й прослідкувати закономірності встановлені психологічних новоутворень, поетапного ускладнення і збагачення психіки людини на різних етапах онтогенеза або, навпаки, у випадку патології – розглянути механізми і закономірності розпаду психіки. Останній, як випливає із багато численних робіт в області патопсихології, не є негативом розвитку, а являє собою якісно особливий процес (Вигодський, 1983; Зейгарник, 1962, 1969, 1976; Лебединський, 1985; та інші).[3;27]
Зупинимося, на деяких найбільш важливих, з нашої точки зору, принципах, які можуть стати в майбутньому головними при аналізі змін психіки у хворих хронічними соматичними захворюваннями.
Одним із найбільш важливих положень, що традиційно розглядалися у вітчизняній психології, є положення про те, що розвиток психіки, що полягає в її збагаченні і ускладненні, не є стабільним і неперервним процесом. Розвиток психіки представляє собою преривний процес, повний криз. Поняття «криза розвитку» використано Л.С. Виготським ще в 30-х роках XX століття для розуміння перехідних періодів у розвитку психіки дитини. Згідно Виготському, кризи розвитку виникають на стику двох віків і означають завершення попереднього етапу розвитку і початок переходу до наступного. Накопичені на кожному віковому етапі онтогенезу психологічні зміни готують перехід на новий рівень психічного розвитку, а новоутворення кожного попереднього періоду розвитку стають основою для формування психіки на наступному етапі.
Наступне положення, на характеристиці якого ми вважаємо необхідним зупинитися, це уявлення про особистість, розроблена в школі Виготського – Леонтьєва – Лурія.
Згідно уявлень А.Н. Леонтьєва, особистість – відносно пізній продукт онтогенетичного розвитку дитини, так як для того, щоб стати особистістю необхідне встановлення достатньо широких зв‘язків із світом, власне відношення до світу в цілому, окремим його елементам. Основу особистості складають ієрархізована система діяльності і стоячих за нею мотивів. Оскільки відношення мотивів один з одним виникає лише на певній сходинці розвитку людського індивіду, то і особистістю людина стає відносно пізно. Леонтьєв виділяє три основні параметри особистості:
o Широта зв‘язків людини із світом;
o Ступінь ієрархізованості мотивів;
o Загальна структура особистості.
Ми зупинились на характеристиці деяких основних понять і принципів аналізу психічного розвитку в онтогенезі в зв‘язку з тим, що ці положення в певній мірі, можуть бути використані при аналізі змін психіки людини, виникаючих в умовах хронічного соматичного захворювання.
Розгляд психічних змін у хворих хронічними захворюваннями пропонується проводити, спираючись на уявлення про закономірності розвитку психіки в нормі. Тяжке хронічне захворювання істотно змінює перш за все всю соціальну ситуацію розвитку людини. Воно змінює рівень його психічних можливостей здійснення діяльності, веде до обмеження кола контактів з оточуючими людьми, часто по об‘єктивним або суб‘єктивним причинам призводить до обмеження її діяльності в цілому, тобто міняє об‘єктивне місце, яке займає людина в житті, тим самим її «внутрішню позицію» по відношенню до всіх обставин життя [7;280].
Розглянемо в чому можуть полягати ці зміни:
Перш за все потрібно підкреслити, що тяжка соматична хвороба може змінити біологічні умови протікання діяльності. Внаслідок соматогенної інтоксикації або явищ гіпоксії можуть змінитися операційні і енергетичні можливості здійснення діяльності. Самі по собі біологічні зміни організму не входять в зміст соціальної ситуації розвитку, а являється, як вже згадувалось раніше, лише передумовою протікання психічної діяльності. Однак вплив цієї умови позначається на динаміці діяльності, виносливості людини до загрузок (фізичних і психічних), стійкості енергетичного потенціалу діяльності, збереження її операційного складу [9;63]. Всі ці власне психологічні наслідки впливу біологічної «вередливості» (пов‘язаної із соматичною хворобою) вже можуть бути включені в зміст соціальної ситуації розвитку, що склалася в умовах хвороби.
Другим важливим компонентом соціальної ситуації розвитку соматично хворого є те, що людина вступає в нову життєву ситуацію з уже сформованими в попередніх періодах особливостями психічної організації: певним рівнем преморбідних пізнавальних можливостей, мотиваційною структурою особистості, вже складеним рівнем оцінки своїх можливостей і очікувань. Аналіз преморбідних особливостей психіки (особистості хворого перш за все) і складає ще один напрям аналізу соціальної ситуації розвитку хворого соматичними захворюваннями [8;45].
Хвороба може змінити всі перспективи людського життя, характер її орієнтації на майбутнє. Адже розвиток в той же час передбачає саме спрямованість в майбутнє, відкритість «перспективи руху». Зміна ескізу майбутнього – одна з найбільш суттєвих характеристик нової, складеної в умовах хвороби, соціальної ситуації розвитку. Як показує досвід роботи з хворими, майбутнє для них часто стає не певним, втрачає свої чіткі обриси, в ряді випадків перспектива майбутнього розгортається перед хворими в обіднівшому вигляді, не відповідаючому раніше створеним планам і очікуванням. В цьому і полягає одне з найбільш драматичних для захворівшого протиріч нової життєвої ситуації.
Ще одним напрямом аналізу соціальної ситуації розвитку в умовах соматичної хвороби є вивчення соціальних наслідків хвороби, серед яких важливим являються зміни професійного і сімейного статусу людини. Вимушена відмова від звичної професійної діяльності (необхідність в зміні професії в зв‘язку з хворобою або перехід на інвалідність), перетворення в об‘єкт сімейної опіки, ізоляція від звичного соціального оточення (наприклад, довготривале стаціонарне лікування). Все це в комплексі сильно змінює весь психічний вигляд хворого [12;73].
І нарешті, нова соціальна ситуація розвитку стає предметом активної внутрішньої «роботи» самого хворого, внаслідок якої формується нова внутрішня позиція людини, зміст і динаміка якої відображають основні смислові зміни в структурі особистості. Нова соціальна ситуація розвитку може стати джерелом формування у людини як психологічно позитивних для долі розвитку її особистості в цілому новоутворень (у вигляді, наприклад, компенсаторних і приспособлюваних проявів), так і негативних рис психіки з тенденцією до збідніння всього психічного вигляду, звуженню зв‘язків зі світом і т.п. Останнє в медичній літературі кваліфікується в поняттях невротичного, психопатоподібного або патохарактерологічного розвитку хворого. [11;113].
Таким чином, для вивчення змін психіки соматичного хворого необхідно розглядати соціальну ситуацію розвитку в умовах хвороби. Основними її складовими є: преморбідні особливості психіки; психологічні наслідки впливу біологічної «вередливості»; зміни внутрішньої позиції хворого по відношенню до всієї сукупності обставин.
1.3. Особливості протікання хронічного соматичного захворювання та його вплив на психіку людини
Відомо, що життєрадісні люди, оптимісти, гумористично оцінюючи життєві ситуації менш хворіють і довше живуть. Відомо, що рани у воїнів загоюються швидше, якщо іх надихають великі ідеї, які супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичні взаємовпливи, як психосоматичні хвороби, являють собою об'єктивну реальність. Серед складових хвороби синдромних картин постійно співіснують ознаки соматичного неблагополуччя й симптоми зміни психіки. Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова йде про вплив страхів, неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогенів) на його особистість. Таке хвилювання має, як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує мені ця хвороба?), які завжди тісно взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний) характер, в зв'язку з відношеннями до даної хвороби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання. Останній варіант опасінь найбільш яскраво виявляється при заразних, соціально небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс). Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується змінами характера нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) в головний мозок, зміною вісцерально церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюються фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механіхм відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв'язок вносять нові якості, видозмінюючи сомато-психічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого. [7;86]
Дещо складним і цікавим є також процес усвідомлення хвороби хворою людиною. Взаємовідносини між об'єктивним змістом хвороби і усвідомленням її розкриваються краще на відносно простій моделі. Різана рана на долонній поверхні останньої фаланги вказівного пальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкідливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнішня
9-09-2015, 17:06