Знання про мислення дозволять нам представити особливості інтелекту даної людини, оцінити його здатності, визначивши, зокрема, де, у чому і якому образі вони найбільше проявляються: у рішенні практичних завдань за допомогою реальних дій з матеріальними предметами (практичне або наочно-діюче мислення) або при внутрішніх маніпуляціях з образами (образне мислення), а можливо, у рішенні абстрактно-логічних, теоретичних проблем за допомогою понять і за законами логіки (словесно-логічне мислення).
Психологічні знання про стани людини включають подання про його позитивному або негативному емоційному настрої, про загальний тонус (підвищеному або зниженому), про внутрішню напруженість, про особливості уваги, а також про характер емоцій: афектів, почуттів, страстей і стресів.
Вивчивши мотивацію людини, також можна одержати чимало важливих відомостей про нього: які його основні потреби й інтереси, мотиви поводження, мети й цінності, яким образом він приймає й реалізує різноманітні рішення.
Немаловажне мати подання й про тип темпераменту людини, знать, наприклад, холерик він, флегматик, сангвінік або меланхолік. Ще більш важливо точно знати риси характеру, тому що саме вони визначають безпосереднє поводження людини, його дії, реакції, учинки в тих або інших соціальних ситуаціях. Особливий інтерес представляє виявлення акцентованих рис характеру, ступеня розвиненості тих властивостей особистості, від яких залежить відношення до людей, наприклад чуйність, доброта, готовність прийти на допомогу, порядність, чесність і ін.
Нарешті, далеко не останню роль у психологічному пізнанні людини грає з'ясування його відносини до самого себе й до оточуючих людей: чи задоволений він собою й своїми взаєминами з навколишніми, любить або не любить себе й людей, удоволений або не вдоволений своїм місцем у системі людських відносин, добрий або твердий, честолюбний або без особливих претензій, згідливий або незговірливий, контактний або замкнуть, товариський або нетовариський по своїй натурі.
Для чого необхідно все це знати? Насамперед для того, щоб мати можливість установити контакти з даною людиною, якщо буде потреба робити на нього вплив, здатне принести користь і вам, і йому самому.
Знання психологічних станів людини дозволяє знаходити способи спілкування з ним, що відповідають його настрою, і тим самим уникати непорозумінь і конфліктів (наприклад, людина в цей момент перебуває в стані афекту, стресу або просто перебуває в поганому настрої й не розташований до спілкування). Подання про мотиви й потреби людини допоможе знайти загальну мову з ним, зацікавити його й організувати взаємодію з ним таким чином, щоб воно найбільшою мірою відповідало актуальним інтересам і потребам даної людини.
Маючи інформацію про те, як людина приймає й практично реалізує ухвалені рішення, ми можемо привести наші очікування у відповідність із психологічною індивідуальністю цієї людини. Знаючи, наприклад, про те, що він приймає рішення відразу, не роздумуючи, і відразу намагається його реалізувати, спілкуючись, взаємодіючи з ним, ми настроюємося на швидку реакцію з його боку й ретельно продумуємо свої дії. Навпроти, якщо відомо, що людина не схильний відразу приймати рішення й починає діяти лише тоді, коли все до дріб'язків докладно обдумане й зважене, ми не очікуємо від нього негайних реакцій і дій.
Точне подання про темперамент і характер людини також дозволяє прогнозувати, передбачати його реакції. Крім того, оскільки темперамент і характер досить стійкі, доводиться приймати як неминучі деякі вчинки людини, будувати особисті й ділові взаємини з ним з обліком уже сформованих особливостей.
Нарешті, знаючи відносини людини до себе й інших людей, ми можемо або підбудовуватися під ці відносини або заздалегідь настроюватися на те, щоб в остаточному підсумку змінити їх у потрібну сторону.
Ми можемо й повинні знати про психологію людини якнайбільше, і всі ці знання можна так чи інакше використовувати в житті. Але потрібно чи знати абсолютно всі? Напевно, ні, тому що, по-перше, психологія людини згодом міняється, тому нам довелося б вивчати її протягом всього. життя По-друге, немає необхідності знати все досконально. Цілком достатньо обмежитися мінімумом самої необхідної інформації.
Що ж включає цей мінімум? Якщо мова йде про сприйняття людиною навколишнього світу, то насамперед бажано довідатися про те, як він сприймає інших людей: на що насамперед звертає увагу, зустрічаючись із незнайомими людьми, як сприймає індивідуальні особливості й психологічні стани інших людей. Ті ж самі моменти повинні фіксуватися при сприйнятті людиною себе як особистості й індивідуальності.
Оцінюючи увагу людини, ми в першу чергу повинні враховувати його стійкість і перемикаємость, тому що від них залежать результати діяльності людини й характер спілкування з ним. Цієї ж особливості уваги повинні прийматися в розрахунок при взаємодії з даною людиною на особистій або діловій основі. Знаючи заздалегідь, наприклад, про те, що дана людина над міру неуважна, що його увага хитливо, ми будемо наполегливі, повідомляючи його ту або іншу інформацію, і, звичайно, поблажливі, прощаючи багато чого з того, чого не простили б людині уважному.
Головний практичний інтерес у людській пам'яті представляють такі її характеристики, як обсяг і продуктивність процесів запам'ятовування, збереження й відтворення. Особливо це стосується короткочасної й оперативної пам'яті, від якої безпосередньо залежить, скільки і якої інформації людина зможе відразу сприйняти й запам'ятати, а також те, наскільки довго в його пам'яті може зберігатися ця інформація після її однократного сприйняття. Це важливо знати, наприклад, через те, що в житті, у роботі й у спілкуванні з людьми людина постійно користується короткочасною й оперативною пам'яттю. Від цього в першу чергу залежить те, наскільки продуктивними будуть його робота й взаємодія з людьми.
Крім того, вивчаючи пам'ять людини, бажано додатково довідатися про те, який її вид домінує: зоровий або слуховий. Це необхідно для того, щоб правильно будувати запам'ятовування в процесі навчання, праці й спілкування з людьми. Основне навантаження в цих видах людської діяльності варто адресувати провідному виду пам'яті, що забезпечує найкращі умови для запам'ятовування, тривалого зберігання й швидкого, точного відтворення інформації.
З інших пізнавальних процесів людини важливо мати подання про рівень його інтелектуального розвитку й про домінуючий тип мислення: наочно-діючому, образному або словесно-логічному. Від цього залежить оцінка його здатностей і можливостей. Вони в першу чергу проявляються в тих видах діяльності, яким відповідає домінуючий у людини тип мислення.
Безпосередньо з вивченням мислення людини зв'язана психодіагностика його загальних здатностей, якими визначається схильність до занять тим або іншому виду діяльності. У цьому зв'язку важливо, по-перше, виявити самі схильності, по-друге, визначити наявність у людини відповідних задатків і здатностей.
Вивчаючи темперамент людини – ще одну його особистісну характеристику, досить одержати подання про переважний тип темпераменту, а досліджуючи характер – про акцентовані риси. Все це насамперед необхідно для правильної організації спілкування з даною людиною. Нарешті, важливо знати, як людина сприймає самого себе й ставиться до себе, тобто його самооцінку, а також те, як даний людина ставиться до людей.
Помітимо, що видів діяльності, якими з успіхом міг би займатися той самий людина, досить багато й для кожного з них практично неможливо виявити й правильно оцінити всі необхідні якості особистості, задатки й здатності. На щастя, цього й не потрібно робити, тому що безліч різних видів діяльності людини більш-менш добре укладається в наступні основні групи: людина – людина, людина – техніка, людина – знакові системи, людина – художній образ. Перша група включає всі можливі види діяльності, головним для яких є вплив людини на людину. Друга група містить у собі види праці, орієнтовані на роботу людини з різними машинами. Третя група пов'язана з розробкою, створенням і використанням людиною різних знакових систем, наприклад мови для спілкування, для математичного програмування, мови образотворчих символів і т. п. У четверту групу входять ті види діяльності, у яких людина зайнята різними видами літератури, театром або образотворчим мистецтвом. Тому на практиці досить буває тільки виявити наявну в даної людини схильність до одному або двох з перерахованих видів (груп) діяльностей.
Крім усього іншого, нам важливо мати хоча б якусь інформацію про потреби людини, наприклад, про те, наскільки в нього розвинена мотивація досягнення успіхів і мотивація уникання невдач, потреба в спілкуванні з людьми й потреба у владі. Цими потребами визначається відношення даної людини до роботи, до людей, до своїх успіхів і невдач і взагалі основна життєва позиція.
Можливості психологічного самопізнання й пізнання інших людей
Що може знати й чого не в змозі довідатися людина про свою психологію й психологію інших людей?
У цей час ми маємо в розпорядженні накопичені століття знання про психологію людини. Вагомий внесок у цей процес внесли професійні психологи, а також письменники, філософи, представники інших галузей науки й мистецтва. Найчастіше люди, що не мають відносини до науки, у міру розвитку цивілізації збирали й передавали з покоління в покоління корисні відомості про психологію людини й про відносини людей у вигляді життєвих мудростей, звичаїв і традицій. І проте донині ми не можемо із упевненістю говорити про те, що знання наші про психологію людини і його поводженні досить повні й об'єктивні. На чому ґрунтується така критична оцінка? Справа в тому, що психологічні знання стосуються самих складних із всіх існуючих у світі явищ, тому що значна, а точніше сказати, більша частина внутрішнього психологічного життя людини протікає на так званому несвідомому рівні, про яке ми дотепер конкретно майже нічого не знаємо.
Але проте деякі достовірні знання про психологію людини є.
Ми, наприклад, більш-менш виразно знаємо про те, як людина сприймає й переробляє елементарну інформацію про навколишній його світ у вигляді відчуттів і образів, що формуються на базі роботи центральної нервової системи й органів почуттів. Нам доступні багато знань, що ставляться до області сприйняття.
З достатньою впевненістю можна судити про увагу людини, про його пам'ять, про багатьох інших речах, пов'язаних з використанням людиною наявної в нього інформації для рішення різноманітних завдань. У психології це ставиться до сфер уяви, мислення й мови. У цілому чималими, але, звичайно, що далеко не вичерпують знаннями ми розташовуємо про психологію пізнавальних процесів.
Трохи гірше справа є в області пізнання особистості й індивідуальності людини, пояснення його вчинків. Про здатності людей, наприклад, дотепер відомо дуже мало: не до кінця ясна їхня природа, немає достатніх відомостей про те, як їх формувати або змінювати. Разом з тим ми все-таки навчилися більш-менш добре оцінювати рівень розвитку здатностей людини за допомогою різних тестів.
Сформоване багато століть назад подання про типи темпераменту людини збереглося дотепер. До нього в XX в. додалися знання, що стосуються органічних основ темпераменту, а також методики, що дозволяють проводити психодіагностику властивостей темпераменту, визначати його тип у людини. Приблизно т же саме можна сказати й про характер людини. Знаючи з найдавніших часів безліч чорт характеру (ці знання відбиті в мовах, на яких говорять представники різних народів), психології тільки в XX в. навчилися його оцінювати за допомогою різноманітних тестів. Але вчені дотепер ще не одержали відповіді на питання, як виникають і розвиваються ті або інші риси характеру в людини. І тут практичні вміння, що стосуються керування темпераментом і характером людини, трохи випереджають розвиток науково достовірних знань про ці особистісні особливості.
Знання й пояснення мотивації людини, його цінностей, цілей, інтересів і потреб, по-перше, у більшості випадків мають характер інтуїтивних здогадів, тобто науково не цілком обґрунтованих припущень і гіпотез, по-друге, стосуються в основному лише окремих мотиваційних утворень людини, наприклад усвідомлюваних потреб, інтересів і цілей.
Не менш складне вивчення міжособистісних відносин. Зв'язано це з тим, що, з одного боку, пізнання останніх складніше, ніж, наприклад, пізнання психічних процесів, з іншого боку – галузь науки, що спеціально досліджує людські відносини, – соціальна психологія – виникла порівняно недавно. Проте ми вже зараз цілком у стані оцінити особисті взаємини людини з оточуючими людьми, його ділові взаємини, відношення людини до себе або до інших людей.
Перебороти обмеження, що коштують на шляху психологічного пізнання людини і його відносин, можна різними шляхами. Деякі з них, наприклад наукове пізнання психології людини, доступні тільки вченим. Інші, наприклад життєве пізнання психології й поводження людини, у принципі під силу всім утвореним, культурним і досить досвідченим дорослим людям. Будь-яка людина на достатньому для життя побутовому рівні може опанувати порівняно простими методами психодіагностики для пізнання себе, оточуючих людей і людських взаємин. До таким цілком доступним методам психодіагностики ставиться, наприклад, спостереження.
У результаті продуманого, заздалегідь спланованого спостереження за поводженням людини можна багато чого довідатися про його психологію. Для цього треба точно встановити, що, де, коли і як варто спостерігати.
Багато корисної інформації про психологію людини, що цікавить нас, можуть дати психологічні тести.
Для того щоб опанувати методом тестування, необхідно засвоїти початковий курс теоретичних і методичних психологічних знань (як мінімум, добре вивчити шкільний курс психології). Крім того, добре опанувати технікою застосування того або іншого тесту. І нарешті, вивчити науково обґрунтовані способи інтерпретації знань, одержуваних за допомогою тестів, тобто знати, які висновки про людину можна робити на основі проведеного тестування.
Знання психодіагностики дозволить перейти від життєвого пізнання психології й поводження людей до наукового. Основне завдання даного посібника саме й полягають у тому, щоб допомогти вам зробити цей важливий крок.
Чим же наукові знання про психологію людей відрізняються від життєвих – від тих, які кожний з нас регулярно одержує в результаті спілкування з людьми, здобуваючи життєвий досвід?
Наукові знання більше об'єктивні й незалежні від індивідуального досвіду людини, чим життєві. Вони, по-перше, ближче до істини, по-друге, точніше відбивають те, що є в самому житті. У життєвих знаннях багато оман і забобонів, заснованих тільки на інтуїції й вірі. Наукові знання, навпроти, базуються на безсумнівних факт і пропонують не віру, а розумне обґрунтування. Наукові знання в їхньому практичному застосуванні набагато рідше ведуть до помилок, чим життєві. Тому для того, щоб навіть на побутовому рівні навчитися користуватися методиками й з їхньою допомогою одержувати достовірні відомості про людину, необхідно розташовувати хоча б мінімумом наукових знань про психологію людини.
Джерела психологічних знань
Знання про себе людина може одержувати із всіляких джерел. Перший, з яким людина зіштовхується в дитинстві, – навколишні його люди: мати, батьки, родичі, що заміняють їхні люди. Вони психологічно оцінюють дитину, характеризують його поводження. Дитина приймає ці оцінки на віру, відносить їх до себе: у результаті в нього складається певна самооцінка, що, по суті справи, є оцінкою, сформованої в нього іншими людьми.
Психологічні характеристики, які людина дає іншим людям, формуються на основі того, що сама людина бачить, спілкуючись із цими людьми й вивчаючи відкликання навколишніх про цих людей. Співвідносячись власні враження з оцінками інших людей, людина формує образи цих людей. Все це, разом узяте, і становить перше й основне джерело знань людини про себе й про навколишніх його людей. Такими знаннями в тім або іншому ступені він користується практично протягом всього життя, починаючи з того моменту, коли опанує мовою й навчиться розуміти оточуючих людей.
Другим важливим джерелом психологічного пізнання є практичні справи й продукти людської діяльності. Оцінюючи їх, порівнюючи результати своєї діяльності й діяльності інших, людина формує подання про власні якості, здатності й можливості. У нього складається самооцінка знань, умінь, навичок, ділових, вольових і інших персональних якостей. Зіставляючи досягнення інших людей зі своїми власними успіхами й невдачами, людина формує образи інших людей.
Третім можливим джерелом психологічного самопізнання й пізнання інших людей можуть служити різного роду випробування й критичні життєві ситуації, у яких людина найбільше яскраво проявляє свої особливості. Тести, які іноді додатково використовуються в деяких випадках, дають найбільш достовірну й точну інформацію про людину. Вони ж найчастіше є єдиним джерелом знань про такі психологічні властивості людей, які неможливо спостерігати й оцінювати безпосередньо.
Як наступне джерело психологічних знань можуть стати добутку науки, літератури й мистецтва, у яких втілена або представлена психологія різних людей. Так, важливим джерелом психологічного пізнання людей є добутки талановитих письменників – знавців людських душ: по загальному визнанню, це Шекспір, Чехов, Достоєвський, Толстой і ін.
Розглянемо тепер, як проявляються й з віком у міру придбання життєвого досвіду міняються пізнавальні психологічні здатності людини. Початок їхнього розвитку, імовірно, пов'язане з формуванням у дитини певної самооцінки, а вона, як відомо, з'являється приблизно до двох-трьох років. Самооцінка звичайно виникає разом з розумінням дитиною оцінних слів, що ставляться до психології людини, разом з першими ознаками самосвідомості, що народжується. Приблизно із трьох-чотирьох років дитина починає розуміти й психологічно оцінювати навколишніх її людей. Джерелами психологічного пізнання поряд із судженнями оточуючих людей стають для нього власні спостереження й практичні справи тих людей, яких він береться оцінювати.
У ці роки, тобто приблизно в проміжку від двох до чотирьох років, знання дитини про себе й про людей украй бідні й, як правило, не виходять за межі суб'єктивних і приблизних оцінок, що
9-09-2015, 18:17