Психологічні особливості агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку суспільства, незважаючи на велику кількість експериментальних, емпіричних і теоретичних досліджень стану агресивності, концептуальна розробка даного поняття в психологічній літературі залишається недостатньо розробленою.

Сьогодні поставлено під сумнів закон існування і розвитку добра. Багато років дітей виховували згідно з цим основним моральним законом: добро породжує добро, а зло здатне породити лише зло. Зараз, як підкреслюють українські дослідники, "цей закон спрацьовує доти і лише там, доки і де сам грунт здоровий. У грунтовно хворому ж "суспільстві" цей закон вже не спрацьовує, скоріше навпаки: там, де добро (гуманність, чесність, істина тощо) органічно відштовхується, там добро породжує зло, викликає з глибин підсвідомості агресію і ненависть..." [1, с.48 ]. Лють, жорстокість, безсердечність нашого переломного часу можна зрозуміти, проте аж ніяк не слід виправдовувати їх і миритися з ними. Передусім тому, що це підриває здоровий культурний розвиток підростаючого покоління, повноцінне формування особистості, тобто ставить під сумнів і майбутнє самого суспільства. У дітей зросла асоціальна спрямованість, вони стали більш агресивними, вразливими, швидко виходять із стану рівноваги. Значно зросла кількість психічних захворювань, безпосередньо пов'язаних із соціальними умовами. В окремих дітей розвиваються хибні якості: жорстокість, брехливість, лють та ін.; у значної частини підлітків порушуються ціннісні орієнтації.

Однією з актуальних проблем сьогодення в загальноосвітніх закладах є агресивна поведінка учнів молодшого шкільного віку. На жаль, цій проблемі не наділяється достатньої уваги в психологічній та педагогічній літературі. Втім, вона є надзвичайно важливою й потребує свого розв'язання. Адже саме в цей віковий період закладаються основні стереотипи поведінки. Розуміння механізму формування агресивних дій у дітей молодшого шкільного віку допомагає не тільки пояснити причини агресивної поведінки підлітків, а й знайти засоби педагогічного та психологічного впливу на дитину, з'ясувати основні напрями психолого-педагогічної корекції та профілактики агресивних проявів у поведінці вже в учнів початкових класів.

Темою наукової роботи, обрано «Психологічні особливості агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку»

Мета: вивчити психологічні особливості та причини виникнення агресивності у дітей молодшого шкільного віку.

• Гіпотеза: ми припускаємо, що в результаті експерименту отримаємо -діти з високим рівнем агресивності займають несприятливе положення в групі. Задачі:

вивчити проблему агресивності і її вирішення в психологічній науці;

розглянути деякі причини та чинники, що спричиняють формування та закріплення агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку;

проаналізувати причини виявлення агресивної поведінки у дітей за допомогою проектних методик.

Предмет дослідження: вплив різних чинників мікро- та макросередовища на емоційно-вольову сферу дитини молодшого шкільного віку.

Об'єкт дослідження: агресивність в молодшому шкільному віці.

Для дослідження агресивної поведінки дітей використовували проективні методики: тест Бака ""Будинок-Дерево-Людина" та "Малюнок неіснуючої тварини".


Розділ 1. Проблема агресивності та її вирішення в психологічній науці

1.1 Агресивність як прояв емоційної сфери

Емоції й почуття являють собою відображення реальної дійсності у формі переживань. Різні форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, стреси, пристрасті) утворюють в сукупності емоційну сферу людини. Прояв агресії також можна віднести до емоційно-вольової сфери людини.

Різні автори по-різному визначають походження явища агресивності. Так, наприклад, філософ Жан-Жак Руссо звинувачував за суспільне зло не людську природу, а суспільство. Томас Гоббсом (1588-1679) розглядав соціальні обмеження як необхідні для отримання тваринних проявів людської натури, яка потребує постійного контролю. У 20 ст. погляди Гоббса про те, що агресивні прояви являються вродженими, поділяли Фрейд та Лоренц. Обидва вчених вважали, що агресивна енергія має інстинктивну природу; якщо вона не знаходила розрядки, то скопичувалася до тих пір, доки не взривалася або доки потрібний стимул не випускав її на зовні.

Деякі вчені давали визначення "агресії" та "агресивності":

як вроджену реакцію людини для захисту території, яку вона займає (Лоренц);

як намагання панувати (Моррісон);

як реакцію на ворожу навколишню дійсність (Хорні, Фромм).

Взагалі поняття "агресивність" розглядають як властивість особистості, а "агресію" як прояв, акт поведінки.

Агресивність характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями - гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично чи морально). В агресивному стані людина може повністю втрачати самоконтроль. Агресію інколи розглядають як стінічний активний прояв фрустрації (це все, що заважає досягнути мети). У зв"язку з цим агресію визначають як реакцію на обставини. Проте агресія виникає і в результаті наслідування зразків або використовується людиною як навмисний засіб для досягнення мети. Причиною агресії може бути ефект неадекватності, який виникає внаслідок незадоволення потреби особи в самоствердженні. Поведінка людини в стані агресії значною мірою залежить від її характерологічних рис і особливо від її виховання.

Агресивна поведінка прояаляється вже в ранньому дитинстві, піддаючи випробуванню батьківське терпіння і створюючи напруження в стосунках з однолітками.

Агресивність має якісну і кількісну характеристики, і має різні ступені проявів: від майже повної її відсутності до максимального розвитку. Кожна людина повинна мати "частинку" агресивності. Тому що її відсутність призводить до пасивності. Надмірний розвиток її характеризує людину як конфліктну, яка не здатна до кооперації.

Але агресивну поведінку не можна однозначно вважати поганою. Виникаючи в критичній ситуації, вона виконує захисну функцію, інколи функцію розв'язання (виходу) ситуації. Найчастіше агресивна поведінка спостерігається у дітей в критичні вікові періоди. Це свідчить про те, що жити дитині стало складніше. Це стосується як нормальної дитини, так і дитини з емоційним порушенням.

Так, криза 3-х років (негативізм, упертість, норовистість) характеризується такими позитивними рисами (за Виготським):

прояв самостійності;

відокремлення від дорослого;

виділення себе як рівноправної особистості.

Розрізняють такі види агресивних реакцій (Басса, Дарки):

Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої людини.

Непряма агресія спрямована через іншу людину чи групу людей.

Роздратованість - схильність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні (запальність, грубість).

Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби встановлених звичаїв і законів.

Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за справжні й вигадані дії.

Підозра - діапазон від недовіри до переконання, що всі люди погані.

Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через крик, вереск. Так і через словесні відповіді (погрози).

Почуття вини - переконання суб"єкта, що саме він поганий.

Всі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення.

Спалахи люті з елементами агресивної поведінки вперше спостерігаються тоді, коли бажання дитини, з якоїсь причини, не задовільняється. Перепоною до виконання бажання звичайно служить заборона або обмеження з боку дорослого.

Великого значення для появи агресивності у шкільному віці набуває популярність дитини у групі однолітків. Не маючи адекватних засобів спілкування, дитина кулаками намагається посісти лідируюче місце в групі, і різні вікові періоди вирішальне значення для здобуття популярності мають різні вимоги з боку групи. Мають значення інтелектуальний рівень, розвиненість мови, фізичний розвиток, спритність, ступіньоволодіння різними діяльності. Агресивність таким чином може бути наслідком переживань, пов"язаних з образою, ущемленим самолюбством. Уперше вона виникає в тій ситуації, яка травмує психіку і спрямована проти тих, кого дитина вважає причиною неприємних переживань і конфліктів.

1.2 Причини виникнення агресивності та особливості прояву в дітей молодшого шкільного віку

У дітей молодшого шкільного віку відбувається процес адаптації до соціальних умов взагалі та до шкільного життя зокрема. У цьому віці закладаються та формуються вміння вчитись, соціальна пристосованість тощо. Тому, на думку багатьох сучасних психологів (Я.Коломийський [5 ] та ін), період молодшого шкільного віку надзвичайно важливий у справі формування та закріплення основних тенденцій поведінки дітей, також і агресивних. То й звертати увагу на агресивні прояви дитини повинні не лише вчителі, які працюють з дітьми підліткового віку, в котрих основні стереотипи поведінки вже майже сформувалися, а й учителі початкових класів. Чим молодша дитина, тим легше на неї вплинути і тим ефективнішою буде профілактична і корекційна робота.

Щоб спланувати профілактичну та психокорекційну роботу з агресивними дітьми молодшого шкільного віку, слід з'ясувати механізм агресивних дій і виявити причини та чинники, що сприяють його формуванню та закріпленню.

За визначенням М.Боришевського, психологічні механізми—це феномен, який "означає наявність стану оптимальних взаємовідносин і взаємодії між структурними елементами (підсистемами) психологічної системи, що забезпечує її функціонування, становлення, розвиток" [1, с.28}. Згідно з цим, коли йдеться про механізм агресивної поведінки дітей, потрібно враховувати, що в його формуванні бере участь безліч чинників, умов, між якими існують неповторні (для кожної окремої дитини) взаємозв'язки та взаємодії. При цьому маємо на увазі не якесь конкретне утворення, а розглядаємо механізм агресивної поведінки як процес з власними "підмеханізмами", які його зумовлюють. Аналіз цих "підмеханізмів" та підсистем потребує ґрунтовних наукових досліджень.

Серед чинників, пов'язаних з проявами агресії дітей молодшого шкільного віку, виділяють такі:

Соціально-економічне та політичне становище сучасного суспільства.

Моральні норми поведінки, що задаються соціальними умовами.

Умови мікросередовища, тобто сгмейного, родинного оточення та оточення знайомих і однолітків.

Характер і система виховання, які сприяють тому, що агресивні дії

стають звичним засобом досягнення своїх потреб.

Вікові та індивідуально-психологічні особливості дітей.

Соматичне неблагополуччя, послаблене здоров'я, психічні захворювання.

Фізичні умови середовища, що оточує дитину (висока концентрація

людей у великих містах, неможливість залишитися на самоті і т. ін.) [5}.

Найважливішими з них ми вважаємо особливості соціального становища

та загального емоційного стану здоров'я дитини в конкретній ситуації. Звичайно, не меншу роль відіграють схильність дітей до агресивності, природжений темперамент, відображенням якого є поведінка дитини, її конституційні дані.

Наші експериментальні дослідження, власні спостереження та досвід учителів свідчать: на формування агресивної поведінки дітей чималий вплив мають взаємовідносини в сім'ї. Дитина, яка зростає в сім'ї з великим рівнем суперництва, може включитися в змагання і стати самовпевненою, "наполегливою".

Деякі дослідники [8] пояснюють схильність дітей молодшого шкільного віку до агресивної поведінки ще одним "можливим чинником—порядком народження дітей. Наприклад, "малюк" у сім'ї з великою кількістю дітей частіше схильний до сором'язливості, що може бути пов'язано з турботою про нього великої кількості людей. (Проте гіперопіка, зазвичай, викликає протест, зокрема агресивні дії). Якщо така дитина змушена бути самостійнішою, то з неї може розвиватися агресивніша особистість. Навпаки, старша дитина в багатодітній сім'ї частіше схильна до самовпевненості, можливо тому, що відчуває вищість перед молодшими дітьми або відповідальність за них [8, с.52—53 ].

Одні й ті ж чинники по-різному впливають на кожну дитину. І часто зовнішньо однакові форми поведінки' різних дітей зумовлені різними причинами, мотиваціями (свідома, несвідома). Та й у самі вчинки діти вкладають різний зміст. Через це однакові форми реакції педагога свідчать про недиференційований підхід до виховання, нерозуміння справжніх причин поведінки дітей, а інколи про формальне ставлення до роботи. На жаль, приклади безпорадної пасивності вчительства щодо усунення конкретних виявів агресивності та жорстокості серед своїх вихованців поки що непоодинокі для наших шкіл.

Психологи вважають [9], що кожна особистість наділена певним ступенем агресивності. Відсутність її веде до пасив-. ності, конформності тощо. Надзвичайний розвиток її починає визначати весь обрис особистості, котра може стати конфліктною, нездатною на свідому кооперацію. Сама по собі агресивність не робить людину свідомо небезпечною, бо, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю та агресією не є жорстким, а, з іншого боку, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні та несхвалювані форми. Деструктивну поведінку, зокрема агресивну, зумовлюють передусім мотиви діяльності, ті цінності, заради досягнення та оволодіння якими розгортається активність людини.

Дво-трирічні діти набувають деякої самостійності і більше взаємодіють з оточуючими, особливо з однолітками. Саме під час таких соціальних "зіткнень" можна прослідкувати за поведінкою дитини. Якщо дитина схильна сама приймати рішення, бути лідером у грі чи розмові, відбирати іграшки в інших дітей або доводити їх до сліз—тоді вона загалом агресивніша. Агресивні дії маленьких дітей можуть також зосереджуватись навколо різноманітних речей, рослин, тварин.

Спостереження за дітьми раннього віку показали, що такі прояви агресії, як бажання відібрати іграшки, заволодіти чужим місцем або просто бійка, часто заохочуються дорослими, особливо батьками. Нерідко можна почути повчання батьків: "Не давай себе ображати" тощо. В наш жорстокий час чимало батьків занепокоєні тим, що їхня соромлива дитина не зможе постояти за себе в майбутньому. Загал батьків менше побоюється виховати агресивну дитину, ніж сором'язливу. Крім того, засилля на телеекранах західних відеофільмів, особливо "фільмів жахів" та "бойовиків", шкідливо впливає на свідомість передусім дітей, заохочує до агресивної поведінки.

Дорослі іноді вважають: доки діти маленькі, таку поведінку їм можна пробачити ("підросте—зрозуміє"—типова позиція батьків). Дитина, яка залишилась непокараною, повсякчас прагнутиме повторювати агресивні вчинки. Закріплений в такий спосіб стереотип дій поповнить арсенал поведінкових реакцій дитини і буде використовуватись нею в подібних ситуаціях. Дитина вважатиме, що завдяки агресії можна придбати бажане або відстояти свої права. Засвоєний з дитинства агресивний стереотип завжди "під рукою". Коротко, в дитини вже сформувалась інструментальна агресія—поведінка, за якою агресивні дії є засобом досягнення своїх потреб.

Психологи зазначають, що спочатку агресія є немотивованою, бо є вимушеним відхиленням поведінки. Згодом вона набуває стійких агресивних форм поведінки, що свідомо обираються. Процес перетворення немотивованої агресії в мотивовану агресивну поведінку починається з того, що дитина завше хоче відповідати вимогам суспільства, однак не може цього досягти через несприятливі для неї соціальні умови, невм.ння правильно визначити свою соціальну роль, суперечні очікування, недостатнє оволодіння прийнятними засобами соціальної адаптації, брак духовних і фізичних сил для подолання труднощів тощо.

Дитина в шести-семирічному віці починає відчувати зростаючий тиск з боку школи та соціуму. Отож з перших років навчання можливі постійні прояви агресії в поведінці окремих дітей. Діти молодшого шкільного віку починають інтенсивно критикувати практично все: від оцінок розумової діяльності, що виявляється в бажанні чи небажанні однолітків грати або спілкуватися, до думок членів сім'ї стосовно тих розумових, фізичних, моральних та емоційних достоїнств, якими дитина хотіла б володіти. Щоб пристосуватися до атмосфери критики та жити в ній, дитина формує захисні механізми. Найбільш поширеними з них є ті, що в психології мають назву психологічну спрямованість і проявляються в суворо визначених ситуаціях. Спостереження та педагогічна практика показують, що такі реакції досить поширені серед дітей усіх вікових груп [3, с. 191 ]. їх відносять до засобів психологічного захисту й називають недиференційованим захисним механізмом, неконструктивною, неадекватною (стосовно розв'язання проблеми, що виникла) поведінкою. Ці реакції включають в себе широкий діапазон поводження: неслухняність, груба, зухвала поведінка, бійки, крадіжки, наклепи, пропускання занять у школі, відмова їсти, втеча з дому, утрируваний прояв сміливості, пустування, бравування, порушення шкільної дисципліни, хуліганські витівки. Часто вони бувають спричинені переживанням образи, ураженого самолюбства, неадекватного ставлення близьких, бажанням не виявити слабких сторін своєї особистості, здобути авторитет, прагненням довести свою повноцінність, отримати визнання. Форма агресивної поведінки залежить від конкретного контексту подій.

Агресивна поведінка молодших школярів може формуватися на негативних прикладах дорослих. Особливо схильними до агресії можуть стати діти, які зустрічаються з її проявами у власній сім'ї та відчувають на собі її наслідки. Чимало батьків вдаються до фізичних покарань і навіть до жорстокості у вихованні своїх дітей. Вони не усвідомлюють, що дитина в дорослому віці стане такою ж грубою і бездушною, як і вони самі, до того ж часто відкрито (словом чи ділом) буде виявляти свою неповагу до батьків. Отже, інколи психокорекційну роботу потрібно починати з батьків.

До несприятливих наслідків може призвести неузгодженість між словом та діями дорослих. Це швидко помічають та використовують маленькі діти, а ще більше молодші школярі та підлітки» У цьому разі дитина вчиться оцінювати життєві ситуації з позиції "їм можна, а мені ні?" Таку здатність називають "кримінальною", а тип такої* людини—типом "небезпечної людини", яка ще не скоїла злочин, але передумови для агресивної (частіше злочинної) поведінки в неї вже сформувались на ґрунті переконання в нечесних компромісах дорослих..

Спалахи люті з елементами агресивної поведінки вперше спостерігаються тоді, коли бажання дитини, з якоїсь причини, не задовольняється. Перепоною до виконання бажання звичайно служить заборона або обмеження з боку дорослого.

Великого значення для появи агресивності у шкільному віці набуває популярність дитини у групі однолітків. Не маючи адекватних засобів спілкування, дитина кулаками намагається посісти лідируюче місце в групі. І різні вікові періоди вирішальне значення для здобуття популярності мають різні вимоги з боку групи. Мають значення інтелектуальний рівень, розвиненість мови, фізичний розвиток, спритність, ступінь оволодіння різними діяльності. Агресивність таким чином може бути наслідком переживань, пов’язаних з образою, ущемленим самолюбством. Уперше вона виникає в тій ситуації, яка травмує психіку і спрямована проти тих, кого дитина вважає причиною неприємних переживань і конфліктів.

Ми розглянули лише деякі причини та чинники, що спричиняють формування та закріплення агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку. На наш погляд, вони є найбільш важливими і типовими.


Розділ 2. Експериментальне вивчення агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку

2.1 Методи дослідження та їх процедура

І.Проективний тест «Будинок. Дерево. Людина» Для вивчення емоційного стану учнів ми використовували проективний тест Дж. Бака «Будинок. Дерево. Людина». Американський психолог Дж. першим створив і розробив детально систему інтерпретації тесту «Будинок. Дерево. Людина». Він дозволяє виявити ступінь вираженості:

незахищеності;

тривожності;

недовіри до себе;

почуття неповноцінності;

агресивності;

конфліктності;

труднощів у спілкуванні;

депресивності.

Слова будинок, дерево, людина - знайомі кожному, але вони не специфічні, і тому


9-09-2015, 18:28


Страницы: 1 2 3
Разделы сайта