Зміст

1. Емоційно-вольова сфера дитини молодшого шкільного віку

2. Характерістика потреб і інтересів дитини

3. Дружба і товаришування. Роль оціночного ставлення до іншої дитини

4. Дослідження інтересів, ідеалів, дружби школярів та їх корекція

Список літератури

1. Емоційно-вольова сфера дитини молодшого шкільного віку

Підлітковий вік називають «важким». Дійсно, емоційно-вольова сфера підлітків нестійка: вони бувають не тільки поривчастими, веселими, активними, але й в'ялими, пасивними, схильними до усамітнення та самоаналізу. Багатьом підліткам притаманні підвищена самокритичність в оцінюванні своєї зовнішності, одягу і разом з тим зайва самовпевненість, схильність до критиканства та переоцінки звичних для оточуючих цінностей, особливо цінностей старшого покоління.

Разом з проявом типологічних рис та інших особливостей характеру підліткам притаманні певні загальні якості, тобто «моделі поведінки», або реакції. До них відносяться: реакція емансипації (боротьба за свою особисту незалежність), реакція групування з однолітками, реакція захоплення (хобі-реакція).

Реакція емансипації звичайно починає проявлятися в бажанні звільнитися від впливу і контролю батьків, вчителів та старших взагалі, в ігноруванні та відкритому спростуванні прийнятих у сім'ї цінностей і порядків, частіше без будь-яких конкретних пропозицій щодо їх покращання з точки зору самого підлітка. Слід відзначити, що не завжди й дорослі тактовні і делікатні стосовно дітей.

Реакція групування з однолітками виявляється в їх об'єднанні і бажанні кожного посісти належне місце в певній групі підлітків. Спочатку їх зближує спільне навчання або територіальний принцип, тобто місце проживання. У подальшому основою формування деяких груп підлітків стає спільність інтересів, захоплень, занять.

Реакція захоплення виявляється в тому, що підліток, захоплюючись чимось, може нехтувати всіма своїми обов'язками, закинути навчання, інші корисні заняття, чинити асоціальні вчинки.

Серед захоплень можна виділити такі, як інтелектуально-естетичні, спортивні, лідерські, накопичувальні, азартні та інформативні. Різноманітні захоплення підлітків в цілому не можна вважати поганими. Вони стають такими, якщо не приносять ніякої користі, не сприяють розвитку підлітка, а навіть гальмують його або призводять до правопорушень. Нерідко через захоплення дитина перестає вчитися, виконувати певні вимоги сім'ї, приділяє увагу тільки своєму захопленню, якому віддає перевагу перш за все. Така сила захоплень може призвести підлітка на асоціальний шлях. Батьки повинні вчасно побачити зародження та спрямованість захоплень і своїми порадами ненав'язливо допомогти дитині зайнятися цікавими та корисними справами.

У деяких підлітків у період становлення характеру типологічні особливості виявляються достатньо чітко. Іноді вони настільки виражені, що отримують певну схожість з хворобливими — психопатичними — особливостями (акцентуаціями) аномальної особистості, проте не є такими за суттю та ступенем вираженості.

Основні типи акцентуацій характеру.

Гіпертимний тип

Підлітка з дитинства вирізняє рухливість, прагнення до спілкування, жага активної діяльності. Зазвичай він у доброму настрої, фізично здоровий, має гарний апетит. Не соромиться старших, втручається в усі справи, все готовий зробити; ніколи при цьому не втомлюється. Важко пристосовується до суворого режиму.

Циклоїдний тип

У підлітка часто змінюється настрій. Однак він критично оцінює свій стан і знає, що за періодом спаду йде підйом життєвих сил.

Астено-невротичний тип

У дитинстві погано спить, скаржиться на погане самопочуття, періодичний головний біль. У підлітковому віці з'являються дратівливість, підвищена втомлюваність. Дитина зосереджує увагу на власному здоров'ї, часто плаче.

Психастенічний тип

Основні особливості — нерішучість, несамостійність, схильність до міркувань, самоаналізу, нав'язливі страхи. Фізичний розвиток та практичні навички погані.

Шизоїдний тип

З дитинства недостатньо комунікабельний, не тягнеться до однолітків, віддає перевагу оточенню дорослих, погано встановлює контакти з однолітками. Відмічається недостатність інтуїції. Багатий внутрішній світ закритий для сторонніх.

Епілептоїдний тип

Підліток виявляє схильність до періодично виникаючого злобно-тужливого настрою, до роздратованості. Можливий вибух емоційних проявів, інтенсивний та тривалий, з нестримною лютістю. Відмічається сповільненість в усіх сферах психічної діяльності, розгальмованість інстинктів у поєднанні із сексуальними порушеннями.

Істероїдний тип

Домінують егоцентризм, жага постійної уваги, брехливість. Емоції не глибокі, міміка та жестикуляція виразні. Підліток може скоювати неблаговидні та навіть асоціальні вчинки.

Нестійкий тип

Для цього типу характерні неслухняність, непосидючість, небажання докладати зусилля до занять, навчання.

Конформний тип

Головна риса — прагнення додержуватись узвичаєних норм у власному житті, що поєднується з некритичністю та невмінням аналізувати свої та чужі вчинки.

Сензитивний тип

Дитина боязка, старанно навчається. У старшому підлітковому віці — надмірна вразливість, нерішучість, почуття власної неповноцінності поєднуються з почуттям обов'язку та відповідальності.

Лабільний тип

У ранньому дитинстві відмічається поганий сон, боязкість усього нового. В підлітковому віці — швидка мінливість настрою з будь-якого приводу, що веде до зміни самопочуття. Але такий підліток здатний на глибокі почуття та прихильність. Чуйність та увага оточуючих дають йому істинну радість.

2. Характеристика потреб і інтересів дитини

Уже в 20-е рр. психологи виділяли так звані спеціальні таланти. До них відносили «технічний, комерційний, науково-академічний, художній, соціальний (політичного діяча, педагога й ін.)»

В 30-е рр. стали лунати голосу фахівців, що заперечували проти виняткового використання тестів інтелекту для виявлення обдарованих дітей. Дійсність наполегливо нагадувала про обмеженість орієнтації тільки на інтелект. Наприклад, у випадку творчих досягнень потрібні нестандартний підхід, оригінальність, за яких коштують успішна переробка й організація нового матеріалу або досвіду. Тести ж інтелекту не містять завдань, що розкривають сформованість згаданих процесів.

Згодом і нагромадженням досвіду визначення обдарованості стає усе більше широким. Так, обдарованість стали визначати як здатність до видатних досягнень у будь-який соціально значимій сфері людської діяльності.

Крайній різнобій у визначеннях обдарованості поступово переборюється. Слід зазначити, що в 1972 р. в офіційній доповіді державного відділу утворення США конгресу було запропоновано наступне визначення, яким користуються американські фахівці дотепер.

Обдарованими й талановитими учнями є ті, хто професійно підготовленими людьми виявлені як володіють, у силу видатних здатностей, потенціалом до високих досягнень. Такі діти вимагають диференційованих навчальних програм і/або допомоги, які виходять за рамки звичайного шкільного навчання, для того щоб мати можливість реалізувати свої потенції й зробити внесок у розвиток суспільства. При цьому діти, схильні до високих досягнень, можуть і не демонструвати їх відразу, але мати потенції до них у кожній з наступних областей (в одній або в сполученні):

загальні інтелектуальні здатності;

конкретні академічні здатності;

творче, або продуктивне, мислення;

лідерські здатності;

художні й виконавські мистецтва;

психомоторні здатності.

Якщо ми звернемося до тлумачних словників, то побачимо, що дуже часто терміни «Обдарований» і «талановитий» уживаються як синоніми. У тлумачному словнику С. И. Ожегова «Обдарований» визначається як талановитий, а «талановитий» визначається як володіє талантом, «Талант» у свою чергу - як видатні вроджені якості, особливі природні здатності, а «здатність» - природна обдарованість, талановитість. У словнику В. Даля немає поняття обдарованість або обдарований, але є поняття «талант», що характеризується як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, це вроджені здатності, дані богом, що забезпечують високі успіхи в діяльності. У словнику іноземних слів підкреслюється, що талант (гр. talanton) - видатна вроджена якість, особливі природні здатності. Обдарованість розглядається як стан таланта. Більша Радянська енциклопедія характеризує обдарованість як високий рівень розвитку здатностей людини, що дозволяє йому досягати особливих успіхів у тій або іншій сфері діяльності.

Зі сказаного можна зробити висновок, що говорячи про талант (обдарованості), підкреслюється природжений характер даної якості (здатності) людини. Разом з тим обдарованість проявляється в успішності діяльності.

Словосполученням «обдаровані діти» (обдарована дитина) позначається якась винятковість. Вимовляючи його, ми допускаємо можливість існування особливої групи дітей. Ці діти вже по визначенню якісно відрізняються від однолітків. Даний підхід досить уразливий і традиційно є предметом критики з боку більшості вітчизняних педагогів і психологів, хоча таке розуміння цілком припустиме й не можна не відзначити, що воно відбиває реальне положення справ.

Серед визначень поняття «обдарована дитина» найбільш удале втримується в тексті «Робочої концепції обдарованості»): «Обдарована дитина - це дитина, що виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тім або іншому виді діяльності» Точно характеризуючи суть явища, це визначення все-таки залишає неясним, про яких саме «яскравих, очевидних» або «видатних досягненнях» мова йде. У Відомий фахівець в області дитячої обдарованості Н. С. Лейтес, класифікуючи різні педагогічні підходи до цієї проблеми, виділяє три категорії дітей, яких у соціально-педагогічній практиці звичайно й прийнято йменувати обдарованими: «діти з високим IQ; діти, що досягли видатних успіхів у якому-небудь виді діяльності й діти з високою креативністю.

Інший фахівець в області психології інтелекту М. А. Холодна затверджує, що варто виділяти шість категорій таких ; «кмітливі», «блискучі учні», «креативи», «компетентні», «талановиті», «мудрі».

Реальна педагогічна практика навчилася розрізняти лише три категорії обдарованих дітей.

- Перша категорія обдарованих, котру прийнято виділяти, -діти з високими показниками за рівнем загальної обдарованості.

- Друга група обдарованих, на існування яких реагує педагогічна практика, - діти, що досягли успіхів у яких-небудь областях діяльності. Їхнє виявлення будується на «екологічно валідних» методах діагностики й не представляє особливих складностей. Обдаровані юні музиканти, художники, математики, спортсмени. Цю категорію дітей частіше називають талановитими.

- До третьої категорії обдарованих можна віднести дітей, що добре навчаються в школі («академічна обдарованість»).

Таким чином, зі сказаного вище можна зробити висновок, що однозначного розуміння даних термінів ні, Можна лише приймати думки кожного з авторів, аналізувати їх і робити висновки, розділяючи точку зору одного з них. Або узагальнювати всі й приходити до свого розуміння даних понять.

3. Дружба і товаришування. Роль оціночного ставлення до іншої дитини

Романтична дружба вирізнялася глибиною інтимності, експресивності взаємин, пов'язувалася з юністю людини — віком «істинної дружби». На думку романтиків, дружба є живе почуття, котре може щиро й чисто переживати тільки юнак. Нове розуміння дружби коренилося в мінливих реальних стосунках. Криза патріархальної сім'ї, супроводжувана складним процесом формування сім'ї буржуазної, звузила рамки віку «істинної дружби», набула в літературі форми конфлікту батьків і дітей, такої популярної в XIX ст.

Сама система педагогічного виховання кінця XVIII — початку XIX ст., що вважала небезпечним товариство ровесників для підлітка й позбавляла його таким чином особливої емоційної атмосфери дійства, зорієнтовувала свідомість вихованця «до омріяного друга» (О. І. Герцен). Студентське середовище, основний склад якого формувався з привілейованих верств суспільства, починає практикувати новий тип дружнього спілкування. Дружні гуртки об'єднувалися спільними інтересами у вивченні філософії, літератури, музики, театру. Суттєву роль відігравала при цьому й особиста прихильність.

Велика вразливість дружби змушує людину ретельніше, вимогливіше вибирати своє друге «я» — того, кому можна довірити свої інтимні переживання, потаємне свого внутрішнього світу. Посилення вибірковості дружби вказує на те, що людина стає дедалі залежнішою від задоволення потреби в емоційному співпереживанні, створенні атмосфери психологічної інтимності, близькості моральних ідеалів.

Ідеалові дружби не може серйозно загрожувати атомарний характер сучасного міського життя. Акцентування уваги на наслідках урбанізації суспільства відтісняє на другий план особисту відповідальність особистості у підтриманні дружніх стосунків. «Некомунікативність» сучасної людини є результатом бідності її діяльності, її емоційного світу. Тому так легко дає вона відтягти себе від спілкування з друзями до «спілкування» з «голубим екраном», яке будується за готовими кліше й не потребує постійної особистої відповідальності для свого підтримання. Таким чином, основна перепона на шляху сучасної дружби здоланна й вимагає не усунення якихось зовнішніх сил, негативного впливу певних чинників, а формування внутрішньої культури особистості.

В різних вікових групах взаємини дружби мають особливі риси, вивчення яких важливе для складання ефективних виховних програм. Мабуть, про початки дружби в цьому розумінні можна говорити вже з появою вибірковості в дитячому спілкуванні. Психолог Л. В. Артемова дійшла висновку, що у чотирирічних дітей уже існує поділ однолітків на вузьке й ширше коло спілкування.

Дитяча дружба безпосередня й не рефлективна. Вона пов'язана передусім з груповою діяльністю (ігровою). Тому у менших дошкільнят (3—5 років) моральні якості при оцінці однолітків посідають друге місце після якостей, що сприяють успіхові ігрової діяльності. Як правило, сама оцінка якостей ровесників дається в цьому віці за ставленням до себе. З віком у дитини розвивається здатність оцінювати моральні якості товаришів за ставленням до інших, колективу з цілому. В дошкільному віці закладаються основи дружніх стосунків, розвивається здатність зрозуміти іншого, здатність співпереживання, складаються уявлення про вірність, чесність, здійснюються перші альтруїстичні вчинки.

У шкільному віці спостерігаються дальші ускладнень розглядуваних проблем, посилюється індивідуалізації спілкування. В підлітковому та юнацькому віці найактивніше розвивається самосвідомість. Триває «переробка» усталених стереотипів поведінки, спостерігається підвищений інтерес до «вічних питань». При цьому виникає потреба в інтимній дружбі, в другові, якому можна було б довірити пов'язані з цим переживання, який поділив би оцінку всього, що діється в складному світі молодої людини. На цьому ступені дружніх стосунків головними цінностями стають розуміння й саморозкриття. Коло друзів звужується, число ж приятелів шириться. Це явище, що спостерігається після шостого класу, свідчить про дальшу індивідуалізацію дружби, посилення вибірковості.

Юнацькій дружбі притаманні й утрати дружби романтичної, наприклад егоцентризм. Нарешті, Микола Іртеньєв помічає, що й безмежна відвертість на певному рівні стосунків дружби починає обтяжувати: інтимні «зізнання не тільки не стягували більше зв'язок, що єднав нас, але й засушували саме почуття і роз'єднували нас...» .

4. Дослідження інтересів, ідеалів, дружби школярів та їх корекція

Юнацька дружба пов'язана з першим досвідом самостійного вибору прихильності, тому вона так дуже емоційно забарвлена. Ця дружба готує ґрунт для формування високого почуття любові.

Найвище оцінюються душевні якості друзів: щирість, чесність, чуйність, простота, вірність («Вірність друга потрібна і в щасті, в біді ж вона абсолютно необхідна»,— зауважив Сенека). Особливо слід наголосити на такій якості, як терпимість до таких рис характеру у друга, що відрізняються від твоїх. Ця якість указує на рівень культури дружніх стосунків. Можна сказати, що молоді люди прагнуть будувати стосунки дружби з тими, хто поділяє їхні погляди та інтереси. Для дорослих у цьому разі достатньо співзвучності інтересів, адже чим складніша людина, чим багатогранніший її внутрішній світ, тим складніше (а то й зовсім неможливо) знайти його цілковиту подобу. Тому в зрілому віці у людини водночас може бути друг дитинства (і тут співзвучні спогади дитинства та юності), друг-колега (співзвучні інтереси спільної справи), друг по улюбленому заняттю (співзвучні інтелектуальні інтереси чи естетичні переживання) і т. д. Чудово висловив відмінність «дорослої» дружби від юнацької А. А. Ухтомський: лише коли людина «поставить центр тяжіння на обличчі іншого, вона одержує вперше Співбесідника. Двійник помирає, щоб дати місце Співбесідникові». Подібний характер стосунків сповна розкриває моральний сенс дружби, тих світоглядних цінностей, що зміцнюють її. Дружнє спілкування, наявність друзів справедливо вважаються найважливішими передумовами формування почуття вдоволеності життям, упевненості в осмисленості життя.

Список літератури

1. Авдеева Н.Н. Ранний этап в развитии личности // Психология личности: Теория и эксперимент. М., 1982.

2. Анцыферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системы// Психология формирования и развития личности, М., 1981

3. Бодалев А.А. Психология межличностных отношений //Вопросы психологии.¾ 1994.¾ № 1.

4. Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя. ¾ М.: Просвещение, 1989.

5. Кон И.С. Психология юношеского возраста ¾ М.: Просвещение, 1979.

6. Кроник А.А. Межличностное оценивание в малых группах, Киев, 1982.

7. Лубовский Д. Развитие мотивов межличностных отношений у подростков 12-15 лет // Воспитание школьников. ¾ 1997. ¾ № 2.

8. Миславский Ю.А. Саморегуляция и активность личности в юношеском возрасте

9. Рувинский Л.И. Самовоспитание личности. М., 1984..

10.Смирнова Е.О. Становление межличностных отношений в раннем онтогенезе // Вопросы психологии. ¾ 1994. ¾ № 6.

11.Чирков В.И. Межличностные отношения, внутренняя мотивация и саморегуляция // Вопросы психологии. ¾ 1997. ¾ № 3