План

Вступ.

Розділ 1. Сучасні психологічні підходи до вивчення емоційності.

1.1 Феномен емоційності у працях вітчизняних та зарубіжних психологів

1.2 Емоційність у структурі особистості.

1.3 Фактори, що обумовлюють емоційність.

Розділ 2. Емпіричне вивчення емоційності.

2.1 Організація дослідження.

2.2 Аналіз результатів дослідження.

Висновки.

Вступ

Вивчення емоційної сфери людини взагалі та його емоційності в частковості є в наш час дуже актуальним. Удосконалювання технологій, засобів виробництва, засобів комунікації, інформаційних технологій, робить наше життя більш зручним та комфортним, в той самий час ускладнює процес взаємодії людини – суб’єкта з об’єктом, і не тільки на рівні мислення, пам’яті, уваги та ін., але й на емоційному рівні, який безпосередньо зв’язане та грає важливу роль в регуляції психічних процесів людини. Багато людей не встигає адаптуватися до нових навколишніх умов, що тягне за собою ряд негативних наслідків як на професійному рівні так і на психологічному. Психічні розлади, депресії, дістреси, наркоманія та алкоголізм є наслідком емоційного непристосування людини до навколишніх умов. Тому як в повсякденному житті , так і в професійної сфері не можна сьогодні не враховувати ці факти.

Удосконалення та розробка нових методів дослідження емоційності людини дозволить більш точно враховувати всі сторони емоційної сфери особистості, а також продуктивно використовувати всі фактори, що обумовлюють емоційність людини, з ціллю подальшої їх коректування.

Мета дослідження - вивчення емоційності як темпераментальной властивості особистості.

Задачі:

1. Проаналізувати літературу вітчизняних та зарубіжних психологів з вивчення феномену та проблематики дослідження емоційності.

2. Емпірично вивчити емоційність особистості.

Об’єкт дослідження – емоційність як властивість особистості; предмет дослідження - модальні характеристики емоційності особистості.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз та узагальнення наукової літератури; емпіричні – тестування. Зокрема в дослідженні використана методика вивчення індивідуальних відмінностей емоційної сфери особистості Л. А. Рабиновича “Чотирьохмодальністний емоційний опитувач”.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури, що містить 27 джерел, на 26 аркушів.

Розділ 1. Сучасні психологічні підходи до вивчення емоційності

1.1 Феномен емоційності у працях вітчизняних та зарубіжних психологів

В зарубіжної психології первісно емоційність частіше всього розумілась як емоційна збудженість (чуйність людини до емоціогених ситуацій) та реактивність. Емоційність, відмічає П. Фресс, використовується як синонім гіпєремоційності, тобто як прояв більш частих та більш міцних емоційних реакцій, ніж це в середньому властиво людям. [13] У сучасній зарубіжній психології емоційність трактується у термінах актів поведінки, які можна спостерігати і які теоретично зв’язани з емоцією, яка лежить в їх основі, тобто емоційність є проявом поведінки, який вважається основним компонентом щодо оцінки відчуваємой емоції. [17]

“... багато які люди більш схильні відчувати почуття гніву, ніж почуття радощі; у багато кого егоїстичні почуття більш розвинуті, ніж альтруїстичні. Очевидно також, що ті почуття, які найбільш властиві даному індивідууму, збуджуються в нього значно легше і можуть досягнути більшій інтенсивності, ніж всі інші ” [14], таким чином у вітчизняній психології А. Ф. Лазурським було визначене феномен, який значно пізніше розглядався як властивість людини – емоційність.

Значним підсумком було надано В. Д. Небиліциним, учнем Б. М. Теплова, розгорнуте визначення емоційності як широкого комплексу властивостей та якостей, які характеризують особливості появи та припинення різноманітних почуттів, афектів та настрою. Ці положення у конкретних дослідженнях почала утілювати А. Є. Ольшаннікова зі своїми учнями. Перш за все в основу емоційності вона поклала знак, тобто позитивне або негативне відношення до об’єкту, спрямованість на об’єкт чи від нього, та модальність емоції. Модальність – це інформація про якість переживання емоційних ознак та стійких схильностей до переживання емоцій. Основуючись на фізіологічних даних, вона спочатку виділила три основні емоції: задоволення – радість, гнів та страх. Пізніше, в якості самостійної емоції до тріади додалась печаль. [13]

Намагаючись визначити сутність радощі, психологи відчувають значні труднощі. Тому деякі з них йдуть в розумінні від противного – чім вона не є. В. С. Дерябін, Е. Шахтель, С. Томкінс, К. Ізард не відносять її до почуття сенсорного задоволення (емоційного тону відчуття), так як радість не має локалізації, вона охоплює увесь організм. Радість та емоційний тон з’являються на різних рівнях емоційної сфери. К. Ізард відмічає , що радість супроводжується переживанням задоволення собою та навколишнім світом – мабуть це і є її головна відмінна риса. Тому можна визначити радість як сильне задоволення. Характерним для радощі є її швидкісна поява, чім вона наближується до афекту. [11] Афект – це сильне та відносно короткочасне емоційне переживання, яке супроводжується різко виразними руйнівними та вісцеральними проявами. [6]

Емоція печалі переживається як сумність, хандра, смуток. У печалі людина відчуває навколо себе темряву та порожнечу, відсутність іншої людини, з ким можливо було б розділити це відчуття порожнечі та самотності. Ця емоція включає в себе комплекс почуттів, які супроводжуються конкретними образами, думками та спогадами. Переживання печалі викликає спогади про інші печальні події, часто визначаючи наше сприйняття світу, яке здається сірим та похмурим. [10]

Гнів – це емоційний стан, негативний по знаку, який, як правило, проходить у формі афекту та з’являється неочікуваною появою серйозної перешкоди на шляху задоволення важливої для суб’єкта потреби. [15] Поняття “гнів” синонімічно поняттям “злість”, “обурення”. Сильний гнів визначають як ярість, при якої з’являється невтримна агресивна поведінка. Агресивна поведінка завжди сигналізує про недостачу засобів або здібностей для вирішення проблемної ситуації. Ч. Спилберг виділяв гнівливість як стійку емоційну рису характеру. [12]

Страх – це емоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини при переживанні їм реальної або мнимої небезпеки здоров’ю та благополуччю. Суб’єктивно страх може переживатися як передчуття, невпевненість, як незахищеність, ненадійність свого положення, як почуття небезпеки та загрози (фізичної або психологічної) своєму існуванню. [11]

Різні сполучення вказаних емоцій , ступень домінування кожної з них складають індивідуальну своєрідність емоційного реагування. [22] На думку В. М. Смирнова та А. І. Трохачева емоційні реакції гніву, радощі, печалі та страху підрозділяються на емоційний оклик, емоційний вибух (афект) та емоційний спалах. Емоціональний оклик є самим динамічним та постійним явищем емоційного життя людини, яке відображає швидкі та неглибокі переключення в системах відносин людини рутинним змінам ситуацій життя. Інтенсивність та довготривалість емоційного оклику не великі, він не здатен суттєво змінити емоційний стан людини. Більш виразною інтенсивністю, напругою та довготривалістю переживання характеризується емоційний спалах, який здатен змінити емоційний стан, але не зв’язан з втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується бурним розвитком емоційної реакції великої інтенсивності з послабленням контролю волі над поведінкою. Це короткочасне явище, після якого наступає спадок сил. [11]

Таким чином, емоційність розглядають як властивість людини, що характеризує вміст, якість та динаміку його емоцій та почуттів. Змістові аспекти емоційності відображають явища та ситуації, які мають особливе значення для суб’єкта. Якісні властивості емоційності характеризують відношення людини до явищ навколишнього світу і знаходять свій виріз в знаку та модальності домінуючих емоцій. До формально-динамичних властивостей емоційності відносять особливості виникнення, протікання та припинення емоційних процесів та їх зовнішнього вираження. [25] В цих характеристиках , в свою чергу, можна виділити дві відносно самостійні групи: Перша характеризує динаміку емоційних переживань – індивідуальний поріг, глибину, тривалість, стійкість, частоту емоцій і т. і. Друга група параметрів характеризує динаміку прояву емоцій зовні – характерний для людини набір виразних засобів, ступень насиченості емоційними проявами. [18] Друга група зв’язана с параметрами безпосередньо самої емоційної реакції у відповідь на отриману інформацію як на рівні зовнішнього прояву, так і на рівні внутрішньої психічної діяльності. Зміст цієї діяльності різний для емоцій різних модальностей, і ці відмінності, перш за все, стосуються особливостей перетворювання суб’єктом сприйнятої інформації, тобто співвідношення “аферентного” та “еферентного” компонентів емоцій. Таких варіантів перетворювання два: мінімізації та максимізації інформації об емоціогеному об’єкті. В першому випадку об’єкт ігнорується, в другому, навпаки, характерна сильна концентрація уваги на об’єкті. Важливо, що в обох випадків має місто викривлення об’єктивної реальності. Перший варіант типовий для модальності гніву, другий – для модальності дістресу та страху. [19]

В якості основних характеристик емоційності виділяють вразливість, імпульсивність та емоційну лабільність - ригідність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість людини, чуйність його до емоціогеного впливу, тобто його збудливість. [12] З точки зору фізіології, емоційна збудливість є ні що інше, як емоційна готовність, тобто готовність емоційно реагувати на значущі для людини подразники. Суттєву роль в формуванні готовності грає адреналін. Емоційна збудливість може проявлятися в таких особливостях поведінки, як запальність, дратівливість. Саме в відношенні запальності К. Ізард вважає доцільним ввести поняття “емоційного порогу”. Людина з низьким порогом емоції гніву більш запальний і частіше знаходиться в цьому стані. Про значну емоційну збудливість можна говорити лише в тих випадках, коли всі почуття, які доступні даному індивіду, виникають в нього з однаковою легкостью. Емоційна збудливість відображає загальну збудливість нервової системи, яка обумовлена рівнем активації покою. [11]

Імпульсивність розуміється як швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків та дій без їх передчасного обміркування та свідомого рішення виконати. [12] Стійка властивість індивіда – це емоційна чуйність, яка виявляється в тому, що він легко, швидко та гнучко емоційно реагує на різні події – соціальні, побутові та інше. Втрата емоційного резонансу – це повна або майже повна відсутність емоційного оклику на різні події. Здатність відчувати при деяких найбільш благоприємних обставинах такі інтенсивні почуття , які доступни лише деяким називається силою почуття. Ця властивість рівнозначна інтенсивності, глибині переживаємої емоції. [11]

Емоційна ригідність – це той найбільший для даної людини відрізок часу, н6а протязі якого емоція, вже збуджена, продовжує ще виявлятися, не зважаючи на те, що обставини вже змінилися і збудник перестав діяти. Емоційно ригідні люди відмічаються “в’язкістю” емоцій, їх стабільністю. Це зв’язано з фіксацією уваги на яких-небудь значних подіях, об’єктах, психотравмуючих обставинах, невдачах та образах. Нестійкість емоцій виявляється в тому, що не зважаючи на те, що спочатку вона може бути інтенсивною, але потім швидко слабшає, та згодом затухає, перетворюючись у стан спокійної байдужості. Таким чином, лабільність емоції (рухливість, перемикання) характеризується тим, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин та партнерів, вільно виходити з одного емоційного стану та входити в іншій. Занадто виразна лабільність емоцій може ускладнювати відносини з навколишніми , тому що людина стає реактивною, імпульсивною, погано володіє собою. Емоційна лабільність властива особам з високим нейротизмом (тривожністю). Навпаки, низькому нейротизму відповідає емоційна ригідність. [11]

Характеристики емоційного реагування , які постійно та ярко виявляються у даної людини є його емоційними властивостями, до яких входять вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність – ригідність, а також емоційна стійкість, експресивність. До емоційної стійкості різні автори відносять різні емоційні феномени. Так деякі (Л. М. Аболін, М. І. Дьяченко) розглядають її як стійкість емоцій. Ця властивість характеризує індивіда у процесі напруженої діяльності окремі емоційні механізми котрої, які гармонічно взаємодіють між собою, сприяють успішному досягненню встановленої цілі. [1] Для інших (О. А. Чернікова, Н. А. Амінова) емоційна стійкість рівнозначна стабільності, тобто стійкість певного емоційного стану. [11] Л. П. Баданіна, розуміє під емоційною нестійкістю інтегративну людську властивість, яка відображає схильність людини до порушення емоційної рівноваги. Також додала до показників підвищену тривожність, страхи, нейротизм. [3] З точки зору Є. П. Ільїна, емоційну стійкість визначають: час появи емоційного стану при довгої та постійної дії емоційного фактору, чім пізніше з’являється емоційний стан, тим вище емоційна стійкість; сила емоціогенного впливу, яка викликає певний емоційний стан (страх, радість, печаль, гнів), чім більше сила, тим вище стійкість. Вона різна до різних емоціогених факторів.

Поява емоцій у людини індивідуальна, тому говорять про таку особисту характеристику, як експресивність. Чим більш виразно людина висловлює свої емоції через мимику, жести, голос, тим більше в нього виражена експресивність.

Таким чином, емоційність – це інтегральна властивість людини. Чим вище емоційна збудливість, тим більше інтенсивність появи емоцій і тим довше вони зберігаються. [12]

1.2 Емоційність у структурі особистості

В залежності від вираження різних сторін емоційності відрізняються різні емоційні типи людей, які відносять до різних типів темпераменту. Одна з перших спроб була зроблена Хей-мансом Ле-Сенном. В нього типи виділяються по сполученню трьох основних характеристик: емоційності, як ступені виникнення емоційного стану в даній ситуації, а також його інтенсивності; активності - потреби в дії, здійснення плану; первинності, як стороні емоційності, яка виражає швидкість зникнення емоцій. Згідно сполучень цих властивостей, він виділяв: нервовий тип, сентиментальний, бурний, пристрасний, , сангвіністичний, флегматичний, аморфний та апатичний тип. [11]. Ще з давніх часів було прийнято відрізняти чотири основні типу темпераменту, які відрізняються між собою по динаміки виникнення та інтенсивності емоційного стану. Так, для холеричного типу характерно швидке виникнення сильних почуттів, для сангвінистичного – швидке виникнення слабких почуттів, для меланхолічного – сильні почутті, які повільно виникають, а для флегматичного – слабкий тон почуттів, які повільно виникають. [15]

Інша класифікація емоційних типів особистостей була надана Б. І. Додоновим. Хоча він і говорить о загальній емоційної спрямованості людини, яка визначається в залежності від переживання, якому людина віддає перевагу, насправді річ в нього йде о том, в якій сфері активності найчастіше переживається радість: при наданні допомоги іншій людині (альтруїстичний тип), при досягнення успіху в роботі (праксичний тип), при пізнанні нового, підтвердження своїх домислів (гностичний тип).

Емоційні різниці між людьми у сприйнятті навколишнього світу відображаються в поняттях оптимізму та песимізму. У оптиміста світлий, радісний тон сприйняття життя та очікування майбутнього, у песиміста – настрій безвихідності. А Ф Лазурський писав, що якщо гарний або дурний настрій становиться панівним , постійним, то виникає тип оптиміста або песиміста. Загальний емоційний тон та настрій на сприйняття та оцінку дійсності – є психологічна емоційна характеристика людини. [12] За визначенням К. Ізарда комплекс негативних емоцій: страху, гніву та печалі складає тривожність. Певний рівень тривожності – природна та обов’язкова особливість активної діяльності кожної людини. При низькому рівні нейротизму та тривожності спостерігається стабільний емоційний фон, при високому – емоційна нестабільність, тобто різка зміна настрою. [10] З боку біохімічних показників у людей з емоційною нестійкостю виступає більш високий рівень лактату у крові, ферменту, що бере участь в виникненні молочної кислоти, що зв’язують з такими хворобами, як міокарду, пухлинних хвороб та хвороб печінки. [16]

Змістові аспекти емоційності нерозірване зв’язани зі стрижньовими особливостями особистості, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери, світозору, цінностними орієнтаціями. Емоційні характеристики (афективні, динамічні, енергетичні) завжди виступають в якості необхідного компоненту будь-якої мотиваційної діяльності. [8] Негативні емоціогенні об’єкти (обставини життя, наприклад) провокують суб’єкта к більш детальному аналізу ситуації в цілому, в цілях ефективного пристосування до неї. Відносно велика певна вага неприємностей та невдач у житті сприяє підсиленню “аналітичної” спрямованості, тому що частіше потрібно застосовувати операції аналізу. В дослідженнях Аткінсона було показано, що тривожні люди характеризуються переважанням мотивації уникнення невдач, помилок. Тенденція “перестрахування”, вочевидь, припускає ретельний відбір як конкретних цілей та задач, так і відповідних форм та способів діяльності. Все це потребує операцій диференціації, виявлення специфіки, тобто аналізу. Протилежна мотиваційна тенденція – досягнення успіху – такого відбору не припускає, в цьому випадку безліч вибраних задач та дій можуть бути досить широкими, мають місто умови, які сприяють “синтетичної” спрямованості. [21] Позитивні переживання закріплюють успішні дії та гальмують, “гасять” активність суб’єкта до виявлення об’єктивно більш ефективних способів дії, сигналізують о досягненні результатів, які вдовольняють устремління індивіда, тобто сповіщають о “суб’єктивному успіху”. Тому особам, зі стійким переваженням позитивних емоцій (типу Р) потрібно менш зусиль для досягнення “суб’єктивного успіху” , чим, наприклад, особам, схильним до емоцій типу П, для котрих найбільш притамує незадовільність собою, своїми успіхами. Це означає саме “суб’єктивний неуспіх”, що відображає високу потребу в досягненнях у цього емоційного типу. Саме занижена , скептична оцінка рівня своєї активності до здійснення діяльності та її результативності служить суб’єктивною умовою для більш високого рівня саморегуляції у представників емоційних типів, і особливо типу П. [20]

Якщо розглянути місто модальністних характеристик емоційності – емоцій радощі, гніву, печалі та страху – в структурі особистості, то можна виявити зв’язок з перцептивними, когнітивними процесами, а також їх фізіологічні характеристики. Наприклад взаємодія емоції радості очевидна. Будь-яке відчуття у стані радості буде здаватися більш приємним, чим при іншому емоційному стані. К. Ізард відмічає, що зміни у перцептивной системі, що викликані емоцією радощі, підвищують поріг виникнення негативних емоцій, роблять людину впевненою, терплячою, великодушною. Радість також впливає і на когнітивні процеси: у людини або підвищується здібність до вирішення проблем, або вони просто перестають його тривожити, підвищується продуктивність мислення, запам’ятовування, категоризації, позитивно впливає на процеси навчання. Радість виникає також і при передбаченні задоволення бажання, як слідство вже здійсненої в думках бажаної події. К. Ланге, один з крупних спеціалістів з вивчення емоцій, дав опис


9-09-2015, 18:46