Реферат на тему:
Психолого-педагогічна характеристика сенсорних умінь
Пріоритетним завданням початкової школи в умовах реформування освіти є забезпечення нею загальнонавчальної підготовки молодших школярів. Органічною частиною цієї підготовки справедливо вважається сенсорний розвиток, оскільки процеси сприймання створюють фундамент для пізнавальної діяльності учнів.
Навчальними програмами початкових класів перцептивний розвиток школярів передбачено здійснювати шляхом формування в них специфічних психічних утворень –сенсорних умінь , які відносяться до загальнопізнавальних умінь і складають їх більшість.
Тому для методики початкового навчання важливим питанням стає визначення сутності сенсорного вміння як особливої психолого-педагогічної категорії, з’ясування його структури і механізму формування.
Очевидно, що для визначення сенсорного вміння передусім необхідно встановити сутність поняття “вміння”. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про відсутність однозначного розуміння даної категорії, але більшість авторів характеризують уміння як виконання дії або декількох дій для розв’язання певного класу завдань. Відповідно до цього, сенсорне вміння, яке є компонентом діяльності сприймання, тобто перцепції, доцільно визначити як виконання системи перцептивних дій , спрямованих на відображення зовнішніх властивостей предметів.
Отже, основу сенсорного вміння складають перцептивні дії, тому саме вони мають стати предметом подальшого аналізу. Слід відзначити, що поняття “перцептивна дія” є центральною категорією теорії розвитку сприймання, яка належить до однієї з розроблених галузей психологічної науки. Спираючись на наукові висновки Л.С.Виготського про суспільно-історичну природу психіки і розроблену О.М.Леонтьєвим теорію діяльності, О.В.Запорожець висунув гіпотезу, згідно з якою, перцептивні процеси являють собою специфічні види дій і ці дії формуються в дитини в ході засвоєння нею суспільного досвіду. Ця гіпотеза стала підставою для проведення численних досліджень особливостей сприймання дітьми різних властивостей і відношень предметів, які і спричинили створення теорії розвитку сприймання шляхом формування перцептивних дій (Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, В.П.Зінченко, М.М.Поддьяков, О.В.Проскура, А.Г.Рузська, Н.П.Сакуліна, О.П.Усова, В.В.Холмовська та ін.).
Відповідно до названої концепції, перцептивна дія є видом орієнтувальних дій, за допомогою яких здійснюється обстеження предметів і явищ, а також побудова образів, які орієнтують і регулюють практичну поведінку людини. За визначенням В.П. Зінченка, перцептивна дія являє собою своєрідний саморегулюючий процес пошуку і переробки інформації,детермінований завданням живої системи,який володіє механізмом зворотного зв’язку. В результаті здійснення перцептивних дій формуються перцептивні моделі об’єктів, адекватні завданням живої системи. На основі цих моделей відбувається орієнтація в ситуації і регуляція поведінки [6; 54].
Перцептивна дія має певну структуру , яка містить такі елементи:
1) завдання, тобто мета дії в конкретних умовах;
2) засоби, за допомогою яких дія здійснюється;
3) операції – способи здійснення дії.
Завданнями перцептивних дій є пошук, знаходження, розрізнення, ідентифікація й відображення об’єктивної природи зовнішніх властивостей і відношень предметів з обов’язковою їх якісною і кількісною характеристикою. Важливість цього структурного елемента пояснюється тим, що саме завдання визначають ті предмети і їх властивості, які необхідно виділити, і тим, що завдання детермінують вибір засобів і способів здійснення перцептивних дій.
Засоби виконання перцептивних дій являють собою системи вироблених суспільством і засвоюваних кожною людиною сенсорних еталонів – загальноприйнятих зразків чуттєвих властивостей і відношень предметів (кольори спектра, їх відтінки; геометричні форми і шкала мір; системи фонем рідної мови і музичних звуків тощо).
Операції – це раціональні способи обстеження предметів і явищ, способи порівняння їх властивостей з еталонами.
Для найбільш точного визначення операційного складу необхідно враховувати, що процес сприймання завжди припускає виконання цілої системи перцептивних дій, найважливішими з яких вчені (О.В.Запорожець, В.П.Зінченко, М.С.Шехтер та ін.) вважають ознайомлювальну дію , спрямовану на побудову перцептивного образу об’єкта,ірозпізнавальну дію – щодо віднесення цього образу до якого-небудь відомого, зафіксованого в пам’яті класу.
Ознайомлювальна і розпізнавальна дії розрізняються між собою тим, що спрямовані на виконання різних завдань, а також тим, що вони орієнтуються на виділення різного перцептивного змісту в об’єкті:
– ознайомлювальна дія ґрунтується на виділенні в об’єкті тих ознак, що необхідні для створення цілісного образу;
– для розпізнавальної дії характерне виділення в об’єкті лише окремих відмінних ознак, які й дозволяють віднести його до відповідного класу.
Суттєво, що в першому випадку процес сприймання значною мірою детермінований особливостями об’єкта, тоді як у розпізнавальних діях в об’єкті розрізняються лише ті ознаки, які важливі з точки зору раніше сформованого еталону. Саме у зв’язку з такою специфікою ознайомлювальна і розпізнавальна дії реалізуються різними системами операцій [8; 134]:
– перша – за допомогою операцій знаходження, виділення відповідних завданню інформативних ознак й ознайомлення з виділеними ознаками;
– друга – за допомогою операцій порівняння слідів пам’яті з отриманою при сприйманні інформацією, категоризації, називання обстежуваної властивості.
Можливість знаходження об`єкта закладена в анатомо-фізіологічній структурі апаратів сприймання. В момент знаходження об’єкта дитина сприймаєйого ознаки ще не досить виразно. Але в процесі подальшого ознайомлення вона починає виділяти одну або декілька властивостей як найбільш інформативні . Наприклад, при сприйманні форми об’єктатаким є його контур, кольору – кольоровий тонта ін. Процес ознайомлення з уже виділеним перцептивним змістом значно більше організований у порівнянні з першими операціями. Є визначена динаміка розвитку прийомів і способів ознайомлення з тими чи іншими ознаками об’єктів. Дослідження руху очей, проведене О.В.Запорожцем, свідчить, що при ознайомленні з виділеним змістом, коли ним є, наприклад, обрис предмета, око рухається тільки по контуру, а не по полю фігури [5; 136]. Будується образ, який М.С.Шехтер називає базовим [8; 185].
Цей образ як інтегральна одиниця починає потім зіставлятися з набором еталонів, зафіксованих у пам’яті – виконується операція порівняння , в результаті якої встановлюється факт відповідності чи невідповідності між слідами пам’яті і перцептивною інформацією. Після отримання результатів порівняння здійснюється процес прийняття рішення про клас базового образу, тобто операціякатегоризації : після порівняння з еталонами дуже широких і,очевидно, маловизначених класів (класифікаційна ідентифікація) відбувається оцінка ряду ознак базового образу (деталізуюча ідентифікація) та їх інтегрування в одну одиницю, яку, в свою чергу, потрібно порівняти з еталоном підкласів. Чи буде цей рівень категоризації достатнім, залежить від поставленого перед спостерігачем завдання. Висновок про належність стимулу, що сприймається, до визначеного класу виявиться у називанні цього стимулу й актуалізації інших компонентів знання, пов’язаних з даним класом.
Очевидно, що структура сенсорного вміння як системи перцептивних дій включає розглянуті елементи й може бути подана за допомогою схеми (див. мал.1).
Мал. 1.
Продовжимо аналіз сенсорного вміння з точки зору механізму його утворення. Для цього звернемося до однієї з найважливіших проблем психології – проблеми інтеріоризації, поставленої ще Л.С.Виготським, який досліджував вищі психічні процеси і розробив учення про природу цих процесів як специфічних операцій чи дій, аналогічних діям зовнішнім, практичним. У ході розвитку вищі психічні операції проходять своєрідний шлях інтеріоризації або “врощування” таким чином, що зовнішні дії, які виконуються за допомогою зовнішніх засобів, перетворюються у внутрішні дії і здійснюються вже внутрішніми засобами. Так виникають мова, пам`ять, увага та інші вищі психічні функції, котрі складають специфічну особливість людини і надають її діяльності розумний характер. Стосовно так званих нижчих,неопосередкованих психічних процесів, зокрема процесів сприймання, то на думку Л.С.Виготського, вони залишаються незмінними, а нові якісні особливості людського сприймання утворюються лише тою мірою,якою воно вступає в міжфункціональні відношення з вищими психічними процесами [3; 371].
У ході подальших досліджень процесів сприймання було встановлено, що закономірності інтеріоризації, які Л.С.Виготський вважав характерними лише для утворення вищих, опосередкованих процесів, специфічно виявляються і при формуванні неопосередкованих перцептивних процесів, що свідчить про універсальне психологічне значення даної закономірності.
Так, О.М.Леонтьєв, спираючись на положення Л.С.Виготського, відзначає: “Головне в тому, що психічне відображення спричиняється процесами, за допомогою яких суб’єкт вступає в практичні контакти з предметним світом ... і для того, щоб в голові людини виник дотиковий, зоровий або слуховий образ предмета, необхідно, щоб між людиною і цим предметом склалися діяльнісні відношення” [7; 33]. Потім здійснюється інтеріоризація, тобто перехід, в результаті якого зовнішні за своєю формою процеси перетворюються в розумові і зазнають трансформації – узагальнюються, вербалізуються, скорочуються [7; 95].
Важливе значення для розробки проблеми, що розглядається, мали дослідження П.Я.Гальперіна, в яких встановлено, що розумові дії формуються на основі зовнішніх матеріальних дій з предметами, потім обробляються в плані мовлення і, проходячи ряд послідовних скорочень і узагальнень, виконуються вже в ідеальній формі [4; 29].
Інтеріоризація перцептивних дій,нагадуючи в деяких відношеннях встановлені П.Я.Гальперіним етапи формування розумових дій, відбувається, однак, іншими шляхами.
О.В.Запорожець виділив три етапи формування перцептивних дій:
“На першому етапі ... процес починається з того, що проблема вирішується в практичному плані, за допомогою зовнішніх матеріальних дій з предметами. Це, звичайно, не означає, що такого роду дії виконуються наосліп, без усякої попередньої орієнтації в завданні. Але оскільки остання базується на минулому досвіді, а завдання ставляться нові, ця орієнтація виявляється недостатньою, і необхідні виправлення вносяться у процес неопосередкованого зіткнення з матеріальною дійсністю,в ході виконання практичних дій.
На другому етапі сенсорні процеси, побудовані під впливом практичної діяльності, самі перетворюються у своєрідні перцептивні дії, які здійснюються за допомогою рухів рецепторних апаратів і випереджають наступні практичні дії.
На третьому етапі перцептивні дії згортаються, час їх перебігу скорочується, їхні ефекторні ланки відгальмовуються і сприймання починає справляти враження пасивного, бездіяльного процесу. Зовнішня орієнтувально-дослідна дія перетворюється в дію ідеальну, в рух уваги полем сприймання” [5; 116-118].
Необхідно відзначити, що дослідження, які дозволили встановити механізм утворення перцептивних дій, проводилися переважно на матеріалі зорового сприймання форми, розміру, просторових відношень і кольору (З.М.Богуславська, Л.А.Венгер, Т.І.Данюшевська, О.В.Запорожець, В.П.Зінченко, В.К.Котирло, О.В.Проскура, А.Г.Рузська, В.В.Холмовська та ін.). Однак, аналогічні результати отримані також у галузі досліджень слухового і дотикового сприймання – мовних і музичних звуків, сприймання форми на дотик (Б.Г.Ананьєв, Н.О.Ветлугіна, Т.В.Єндовицька, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна, Б.М.Теплов та ін.).
Наведені дані дозволяють стверджувати, що механізмом формування сенсорних умінь як системи перцептивних дій є інтеріоризація зовнішніх орієнтувальних дій, які складаються на основі розгорнутої практичної діяльності з предметами у тісному зв’язку з виконавчою частиною і лише поступово набувають своєї відносної самостійності і своєї ідеальної форми.
З’ясувавши сутність, структуру і механізм формування перцептивних дій, конкретизуємо визначення сенсорного вміння як особливої категорії. На нашу думку,сенсорне вміння - це виконання системи інтеріоризованих перцептивних дій щодо обстеження властивостей предметів на основі оволодіння перцептивними операціями і засвоєння сенсорних еталонів.
Сенсорні вміння неоднакові у зв’язку з відмінностями рецепторних апаратів, за допомогою яких відбувається сприймання різноманітних властивостей предметів і явищ. Відповідно до складу чуттєвого відображення класифікуємо сенсорні вміння на такі групи:
І. Зорові
1. Кольорові – уміння сприймати кольори спектра та їх відтінки.
2. Просторові – уміння сприймати форму, розмір предметів, а також просторові відношення між ними.
ІІ. Слухові
1. Звукові:
а) уміння сприймати звуки мови;
б) уміння сприймати музичні звуки.
2. Шумові – уміння сприймати шуми живої і неживої природи.
ІІІ. Дотикові
1. Шкірні:
а) тактильні –вміння сприймати контури предметів при їх переміщуванні відносно спокійної руки (пасивний дотик);
б) температурні – уміння сприймати температурні властивості предметів.
2. Кінестезичні – вміння сприймати на дотик контур, форму, пружність, твердість, фактуру предметів (активний дотик).
ІV. Нюхові
– уміння сприймати запахи як специфічні властивості предметів.
V. Смакові
– уміння сприймати смакові властивості харчових і нехарчових речовин.
Подане раніше визначення сенсорного вміння, так само, як його структура і механізм утворення, є справедливими щодо кожного виду сенсорних умінь, але з тією різницею, що зорові вміння – це система зорових перцептивних дій, слухові – система слухових перцептивних дій, дотикові – це виконання дотикових перцептивних дій тощо.
Практика початкової освіти свідчить, що основна увага в 1-4 класах приділяється формуванню зорових, слухових і дотикових сенсорних умінь; уміння ж розрізнювати на нюх і смак відповідні властивості предметів формуються в умовах сімейного виховання і на момент систематичного навчання в школі їх розвиток знаходиться на достатньому рівні. Тому формування саме зорових, слухових і дотикових умінь і складає зміст сенсорного виховання молодших школярів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Державний стандарт початкової загальної освіти// Освіта України. – 2000. – 07.06. – С. 5, 9.
2. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи// Освіта. - 2000. – 30.08. – С. 3-6.
3. Выготский Л.С. Собрание сочинений. В 6-т. Т. 2. – М., 1982. – 504 с.
4. Гальперин П.Я. К учению об интериоризации// Вопросы психологии. – 1966. – ? 6. – С.25-32.
5. Запорожец А.В. Избранные психологические труды. В 2-х т. Т. 1. – М., 1986. – 320 с.
6. Зинченко В.П. Восприятие как действие // Восприятие и действие. Симпозиум 30. – М., 1966. – С. 54-66.
7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975. – 304 с.
Шехтер М.Р. Зрительное опознание: закономерности и механизмы. – М., 1981. – 264 с.
9-09-2015, 19:27