Курсова робота

з психології

Психокорекція підлітків із психопатіями й акцентуаціями характеру

Важливим чинником ризику виникнення адиктивної поведінки є психопатії й акцентуації характеру.

Навіть ті діти, які живуть у гармонійній родині, у підлітковому віці можуть стати соціальне дезадаптованими за рахунок проявів психопатичного розвитку або декомпенсації деяких акцентуацій ха­рактеру.

У цьому випадку, незважаючи на те що у підлітка є бажання поводитися належним чином, він через різноманітні обставини, пов'язані з міжособистісними стосунками, зробити цього не мо­же. За неправильного підходу негативні прояви посилюються. Якщо ж до акцентуйованого підлітка застосовується правильний педагогічний підхід, його загострені риси характеру згладжують­ся, компенсуються.

Підліток з нестійкою акцентуацією характеру потребує постій­ного контролю, вимогливості, дисципліни. Наприклад, у навча­льному закладі армійського типу (суворівське, авіаційне, танкове училище) такий підліток підкорюватиметься вимогам порядку вже за рахунок того, що йому притаманна навіюваність, наслідування того, як поводяться однолітки, що його оточують. Таким чином, у сприятливому мікросередовищі, де прикладом для наслідуван­ня є позитивні лідери, а норми поведінки не суперечать соціаль­не схвалюваним нормам, підліток з нестійкою акцентуацією буде мало чим відрізнятися від оточуючих. За умов контролю з боку батьків він може добре навчатися та нормально поводитися. У майбутньому, якщо він потрапить у сприятливий трудовий колектив, де також переважають соціальне спрямовані стереоти­пи поведінки, обере собі ніжну супутницю життя, яка все ж таки є лідером і тактовно спрямовує його, то доля такої людини скла­деться цілком благополучно.

Гіпертимний підліток, навпаки, не витримає чіткої регламентації поведінки та постійного контролю. Для нього такі умови будуть згуб­ними, оскільки необхідність підкорятися, пригнічувати свою ак­тивність є для нього психотравмуючим чинником. Необхідно шука­ти інший засіб впливу, що дає можливість спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таких підлітків слід заохочувати до діяль­ності, яка потребує кмітливості, рішучості, наполегливості. Це мо­жуть бути, наприклад, організація дискотек або інших шкільних вечорів, туристських походів, спортивних змагань, різноманітних заходів, де потрібно проявити активність, уміння швидко орієн­туватися, де можна задовольнити прагнення до лідерства, новатор­ства. Головне — урізноманітнити його діяльність, зацікавити новими завданнями, які він повинен розв'язувати добровільно й самостійно.

Складніше знайти шляхи корекції поведінки підлітків з екс­плозивним (збуджуваним) типом акцентуації характеру. Тут основ­на умова — індивідуалізація свідомості, її інтелектуалізація, окультурювання. Тільки розвиток духовності такого підлітка, особистісна зрілість, прищеплення йому стійких моральних переко­нань можуть спонукати його до самовиховання. Підліток повинен, перш за все, зрозуміти особливості свого характеру і сам постави­ти перед собою мету навчитися контролювати свої спалахи гніву.

Під час психокорекційної роботи бажано проводити індивіду­альні бесіди та тренінги, спрямовані на зменшення агресії, посилен­ня самоконтролю та пошук ефективних шляхів досягнення лідерст­ва. Цьому дуже сприяють заняття атлетизмом, единоборствами. Задачею психолога є заспокоїти підлітка, переконати його в тому, що він зможе керувати своїм емоційним станом і що цього можна навчитися. Необхідно формувати якийсь індивідуальний механізм, який перериває спалах роздратування та злості: зосередження на реальних зорових враженнях, відчуття напружень у тілі, зміна пози, внутрішнє промовляння заспокійливої фрази тощо. Підлітку треба підказати прийоми, за допомогою яких він зуміє відслідкувати в собі момент зародження афективного спалаху та спробувати переклю­чити увагу на інші почуття чи об'єкти, не даючи можливості своє­му роздратуванню блокувати мислення.

Треба також навчити збудливого підлітка соціальне схвалюваним засобам розрядки агресивного стану. Наприклад, відчувши в собі зростаюче роздратування, не «зривати злість» на оточуючих, а роз­рядитися шляхом рухової активності: бокс, біг, вибивання пилу з килима, забивання цвяхів тощо.

Епілептоїдам у силу їхньої інертності та педантичності дуже допомагають заняття, які вимагають монотонності, точності, поси­дючості. Це перш за все різьблення, мозаїка, граверні роботи. Слід заохотити підлітків до цих видів діяльності, допомогти їм досягти успіху в них, підказати, що, коли їх охоплює почуття туги й злобного настрою, найкраще зайнятися улюбленою справою. Потреба епілептоїдів у владі над іншими людьми, їхні садистські схильності можна переключити на альтернативні види діяльності, наприклад, спортивні ігри, єдиноборства, де можна «взяти верх» над супротив­ником.

Істероїдні підлітки повністю можуть задовольнити свою по­требу бути в центрі уваги, беручи участь у художній самодіяльності, виступах молодіжних естрадних ансамблів, виконуючи обов'язки диск-жокея в школі на дискотеках, екскурсовода в шкільному музеї тощо. Надалі їм можна порекомендувати професії адміністратора, офіціанта, манекенниці, стюардеси, тобто такі види діяльності, де вони будуть «на виду».

Слід підкреслити, що такі підлітки охоче беруть участь у гру­пових психокорекційних заняттях і їхнє включення в будь-яку гру­пу значно полегшує працю психолога: вони демонструють несподі­вані засоби спілкування, оригінальні шляхи виходу з конфліктних ситуацій, створюють цікаві сюжети оповідання. Бажано тільки, щоб вони під час занять вчилися слухати й розуміти інших, допомагати їм, співпрацювати, а не сприймати іншу людину як засіб для досяг­нення своїх цілей. В індивідуальній роботі з такими підлітками необхідно поступово уточнювати реальні цілі їхньої діяльності, навчати їх довгострокового прогнозу та різноманітних засобів досягнення своїх цілей, без втручання за межі особистості іншої людини.

Нагадуємо, що в основі декомпенсацій психопатій і тимчасо­вих дезадаптацій акцентуацій характеру полягає вразливість підліт­ків з відхиленнями в характерологічному розвитку щодо певних ситу­ацій. Так, у випадку відхилення характеру за гіпертимним типом це будуть ситуації, що вимагають від підлітка уміння стримувати прояви своєї бурхливої енергії. Наприклад, їм украй важко сумлін­но виконувати монотонну роботу.

При істероїдному відхиленні в розвитку характеру найсклад­ніша для підлітка ситуація, коли він відчуває нестачу уваги до себе. При нестійкому типу акцентуації — ситуація, у якій необхідно про­явити свої вольові якості; при епілептоїдному і збуджуваному — ситуація ворожих і конфліктних ставлень; при психастенічному — необхідність прийняти рішення, зробити вибір тощо. У всіх випад­ках причиною соціальне дезадаптованої поведінки підлітка з характерологічними відхиленнями є зіткнення підлітка зі своєю ти­повою ситуацією, що йому її важко розв'язати.

Суть психокорекційної роботи з підлітками групи ризику, яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб на­дати можливість кожному з них пережити під час гри патогенну для його характеру ситуацію та знайти шляхи підвищення здатності в її розв'язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів уводить­ся в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою «зриву», тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуа­ції надає можливість нібито «знеболити» психотравмуючі момен­ти, пережити психологічні конфлікти й відреагувати на них, досяг­ти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їхнього роз­в'язання.

Досвід роботи з підлітками “Групи ризику”

Під час роботи з підлітками «групи ризику» слід завжди пам'я­тати, що дитина за нашої підтримки може або перетворитися на суб'єкта власного життя, здатного собі допомагати, долати труд­нощі, виявляти самоповагу і довіру до людей, а може перетворити­ся на пасивну істоту, залежну від зовнішнього керівництва й допо­моги, не здатну на власний вибір і самопокладання відповідаль­ності, безпорадну, яка має лише приблизне уявлення про те, якою вона є, якою може бути, якою хотіла б стати.

Перша та обов'язкова умова ефективного формування особис­тості — психічний розвиток повинен розкриватися в його зако­номірностях, пояснюватись у психологічних категоріях; спирати­ся на вікові новоутворення, ціннісне ставлення до себе, що означає розуміння дитиною своїх чеснот, достоїнств, позитивне пережи­вання їх, здатність керуватися цими знаннями й переживаннями в реальному житті, у поведінці, вчинках, діяльності.

Розмитість, невизначеність «Я» означає брак індивідуальності, неповторності, суб'єктивності в особистості, втрату нею почуття своєї індивідуальної самості.

Надмірна гіпертрофованість призводить, як правило, до егоїз­му, егоцентризму, формує нереалістичну «Я-концепцію», сприяє виробленню неадекватної, завищеної самооцінки. А невизначена й гіпертрофована Я-концепція гальмує, ускладнює взаємини зрос­таючої особистості з оточенням, погано орієнтує її в довкіллі.

Що ж таке Я-концепція? Це динамічна, структурно організова­на система уявлень особистості про себе, яка включає:

• усвідомлення нею своїх фізичних, психічних та соціальних властивостей (образ-Я);

• самооцінку (цінність, значущість, якою дитина наділяє себе загалом, а також окремі свої сторони — особливості діяльності, поведінки, особистісних проявів);

• суб'єктивне ставлення до зовнішніх впливів.

Завдяки оцінюванню оточення, власному спостереженню, зістав­ленню з іншими, зростаюча особистість одержує інформацію про свої властивості — фізичні, психічні та соціальні. Знання своїх властивостей допомагає дитині співвіднести їх з певними стандар­тами — віковими, статевими, груповими — і виробити певну уста­новку на себе як особу, яка в чомусь схожа на інших, а в чомусь суттєво відрізняється від них.

Робота з підлітками базується на виробленні ними установок особистості, що мають різну модальність, зокрема:

• образ реального Я (уявлення дитини про те, якою вона є в да­ний момент життя);

• образ ідеального Я (уявлення дитини про те, якою вона хотіла б бути, яких здібностей і властивостей прагне);

• образ ідеального Я (уявлення дитини про те, якою бачать її ті, хто її оточує).

Акцентуація в роботі з підлітком базується на уявленні зроста­ючої особистості, якою вона є, якою може бути і якою хотіла б бути, що є важливою умовою її гармонійного розвитку.

На кожного підлітка «групи ризику» ведуть щоденник спосте­режень , записи в якому роблять протягом усього перебування ди­тини на обліку, дані спостережень постійно фіксують (як під час навчально-виховного процесу, так і в позакласний час — спілку­вання з однолітками, на перервах тощо). На першій сторінці слід подати обов'язкову інформацію про дитину: дату народження, структуру сім'ї, психологічний клімат у сім'ї, рід занять батьків; їхній культурний і освітній рівень, типологічні та характерологічні особливості дитини; сферу інтересів.

Щоденник доцільно поділити на три частини , кожну з яких відводять для записів певного змісту і спрямування.

Перша частина : фіксується ставлення учня до діяльності (яким видам діяльності віддає перевагу; які не дуже вдаються дитині; які зовсім не виходять; провідні мотиви діяльності; на що в діяльності орієнтується; чи завжди доводить розпочате до кінця; як ставиться до труднощів — мобілізується на їх подолання, звертається по до­помогу, губиться, нервує, залишає роботу незакінченою; як реагує на успіх (неуспіх) своєї діяльності — спокійно, індиферентне, бурх­ливо; чи здатний без спонукання ззовні, без нагадувань перевірити те, що зробив, внести корективи, покращити зроблене, виправити помилки; як оцінює результати праці (своєї та інших) — об'єктивно, завищено, занижено тощо.

Друга частина : фіксується ставлення дитини до інших людей (як ставиться до дорослих — рідних, учителів, знайомих, чужих, як ставиться до однолітків: друзів, лідерів, байдужих дитині, неприєм­них людей; як ставиться до осіб своєї та протилежної статі; дитина частіше буває лідером чи підкоряється; якому виду спілкування віддає перевагу: діловому чи особистісному; якими засобами спілкування користується частіше— словами, мімікою, жестами; яке коло товаришів — широке, певне, вузьке; як поводиться під час суперечки — відстоює справедливість, наполягає на своєму, ухи­ляється від суперечки, приймає точку зору більшості тощо);

Третя частина : фіксується ставлення дитини до самої себе (що знає дитина про себе; якою себе вважає; чи може виділити свої досто­їнства (вади), чи почувається впевнено; чи розвинене в неї почуття власної гідності, у чому воно виявляється; чи розвинене почуття сорому, чого саме соромиться дитина; чи розвинене почуття про­вини; чи високим є рівень домагань; як усвідомлює свою статеву роль; чи розвинене почуття совісті; як усвідомлює себе в часі ми­нулому, теперішньому, майбутньому; як ставиться до своїх прав і обов'язків, наскільки розвинене почуття відповідальності та обо­в'язку; як ставиться до своєї зовнішності, будови тіла, здібностей, особистісних властивостей тощо).

ОРІЄНТОВНІ БЕСІДИ З ПІДЛІТКАМИ, ЯКІ МАЮТЬ БЕЗПОСЕРЕДНЄ ВІДНОШЕННЯ ДО «Я»

Бесіда «Настрій»

1. Що означає «добре почуватися»?

2. Як ти дізнаєшся, який у тебе настрій?

3. Коли в тебе переважає хороший настрій?

4. Від чого твій нас грій псується?

5. Як ти зараз почуваєшся? Чому?

Бесіда «Бажання»

1. Чого тобі найбільше хочеться?

2. Чи здійсненне це бажання? Чому?

3. Що ти відчуватимеш, якщо воно справді здійсниться? Чому?

4. Від кого залежить здійснення цього бажання?

5. Чого ти найбільше не хочеш? Чому?

6. Що ти можеш зробити, щоб небажане не трапилося?

Бесіда «Любов»

1. Що означає «любити»?

2. Як упізнати людину, яка любить?

3. Кого ти любиш? Чому?

4. Хто любить тебе? Чому?

5. Як ти дізнаєшся про те, що тебе люблять?

6. Чи любиш ти себе? За що саме?

7. Чим ти собі не подобаєшся?

8. Кого ти не любиш? Чому?

9. Хто не любить тебе? Чому?

10. Чи можна прожити без любові?

11. Чим відрізняються почуття прихильності, симпатії, товарись­кості, закоханості, любові?

Бесіда «Час життя людини»

1. Як ти гадаєш, до якого віку ти доживеш?

2. Що важливе сталося з тобою, коли ти був маленьким? З Що цікаве відбулося з тобою сьогодні?

4. Які приємні (неприємні) події можуть статися з тобою:

• Найближчим часом?

• Коли закінчуватимеш школу?

• Коли будеш дорослою людиною?

• Коли станеш старим?

Бесіда «Цінність життя»

1. Чи задоволений ти своїм життям? Чому?

2. Що в житті для тебе найдорожче?

3. Чи є в тебе особисті плани? Які саме?

4. Що в житті залежить від тебе?

5. Чого ти домігся власними силами?

6. Що необхідно для перемоги?

7. Чи хороша ти людина? Чому ти так вважаєш?

8. Чим ти особливий?

9. Чим ти схожий на інших?

10. Що ти зробив на совість?

З огляду на відповіді, отримані під час бесід, з урахуванням кон­кретних завдань, віку дітей, ціннісних орієнтацій розробити фор­ми роботи щодо певних категорій підлітків.

Ми отримали хороші результати після проведення інтегровано­го курсу «Пізнай себе». Ефективним є те, що підлітки беруть ак­тивну участь у проведенні даних занять, які вимагають як індиві­дуальної, так і групової форм роботи, активного спілкування та взаємодії усіх учасників даного курсу.

Особливості тривожності сучасних підлітків

Тривожність як стан у вітчизняній та зарубіжній літературі вивчалася насамперед з огляду на розвиток навичок саморегуляції в спортсменів (К.Еліксон, У.Морган, Ю.В.Пахомов). Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю.Ханін та інші. У де­яких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на со­ціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних влас­тивостей (Г.Айзенк, Б.Вяткін, Ч.Спілбергер, Н.Махоні), а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань (Е.Соколов).

Тривожність визначають як відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке почуття небезпеки. Очікування небез­пеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела.

Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною час­тиною емоційного життя будь-якої людини.

На відміну від тривоги як стану, тривожність як риса особис­тості притаманна далеко не кожному. Тривожна людина постійно невпевнена в собі і своїх рішеннях, постійно очікує неприємнос­тей, емоційно нестійка, недовірлива.

Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими . Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо.

На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості.

Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зро­бити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основ­них джерел підліткової агресивності. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлен­ня до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті. У цьо­му випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба доклас­ти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.

Один із частих проявів тривожності в підлітків — апатія, в'ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагнен­нями розв'язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадово­лення основних потреб — до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подо­лання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така роз­повсюджена підліткова форма адаптації, як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агре­сії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних ре­акцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.

Ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких підлітки уникають тривожних


9-09-2015, 19:40