1. Структура особистості: сутність, значення, закономірності формування. Особистість моряка. 2
2. Здібності в професійній діяльності моряка, шляхи їх удосконалення. 6
3. Технологія користування методом аутотренінгу в процесі індивідуального психологічного самовдосконалення курсанта. 13
Список використаної літератури. 21
1. Структура особистості: сутність, значення, закономірності формування. Особистість моряка
Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це на сам перед поняття людини, особистості, індивідуальності.
Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля—це „чиста дошка”, на якій під впливом соціуму „пишуться” ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.
Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.
Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом „індивідуальність” визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших - непримітно. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або відразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити проблеми і вирішувати їх. Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переважанні чуттєвого чи раціонального у винесенні рішень.
Особливість волі виявляється в силі волі, надзвичайній мужності або володінні собою в критичних ситуаціях. Оригінальність може також полягати у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, які надають особливого колориту її поведінці або діяльності.
Особистість - це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість - це об’єкт і суб’єкт історичного процесу і власного життя.
В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної діяльності й самого себе. Спочатку він приймає - переважно як об’єкт - різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім’ї, дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворення об’єктивної дійсності та себе. Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість зажди конкретно-історична, вона—продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім’ї. Вона - очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об’єкт і суб’єкт сучасності.
У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання і перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з’являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у „суб’єкт-суб’єктні” стосунки з іншими людьми.
Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, культурних та ін.
Як і всяка організація, психічне життя має структуру. Відмежовуючись від індивідуальних особливостей психічного складу, можна встановити типову структуру особистості.
Основні компоненти особистості:
1. Самоуправління („Я”).
2. Можливості.
3. Скерованість.
4. Характер.
„Я” - утвердження самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.
Самоуправління має велике значення в нормальному цілеспрямованому розумному житті та діяльності особистості.
Можливості особистості - другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною.
Скерованість особистості це вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості.
Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не відображає особистості в цілому, проте являє складну систему її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які проявляються в темпераменті.
Важливо пам’ятати, що характер моряка не є сумою окремих задатків, здібностей та інших елементів; він є живою нерозривною єдністю їх, пов’язаною загальним внутрішнім принципом – єдиним духом особистості. Також особливості життя моряка виявляються у вимогах середовища, в очікуваннях та можливостях їх реалізації. Суперечності та протиріччя стримують особистісний вияв, яскраво драматизуються, і життя як таке дедалі повніше розкривається для нього. Індивід усвідомлює факт існування явищ, що виходять за межі його волі, не підкоряються їй, що існує певний код подій, який має об’єктивний зміст.
В умовах плавання на ефективність професійної діяльності корабельних спеціалістів впливають такі соціально-психологічні фактори, як емоційна напруга, монотонія, гіподинамія, режим праці та відпочинку, режим сну та бадьорості, дефіцит інформації, обмеження потоку подразників природного та соціального середовища; характер внутрішньогрупових взаємовідносин, тривале перебування в ізольованому середовищі, згуртованість та сумісність особового складу підрозділів; самотність тощо.
Значний вплив на ефективність професійної діяльності корабельних спеціалістів створюють технічні, хімічні та природні фактори.
Характерні особистісні риси моряка виявляються у тому, що він має володіти здатністю до протистояння в життєвих ситуаціях, боротьби протиріч, має володіти духом ініціативи, запобігання, стійкості, мужності тощо. Для спрямування цієї сили необхідні здоровий глузд, розум, стійкі моральні принципи. Вчинки, які він здійснює, є результатом вияву його характеру, в той же час характер формується й розвивається в моральному, цілеспрямованому діянні відносно явищ світу та власного “Я”.
Коли особі треба задуматись про сенс життя, то необхідно розглянути питання про самопізнання, завдяки якому здійснюються пошук і віднаходження людиною сенсу власного буття. Самопізнання зумовлює здатність свідомості до самоусвідомлення. Мається на увазі рефлектуючи здатність – здатність відображення себе в іншому та іншого в собі, тобто взаємно обернена здатність рефлектування.
Особа, яка обирає професію, пов'язану з судноплавством, визначила свою долю. У межах своєї “виняткової долі” кожна людина є незамінною. У кожної людини – своя власна доля. І кожен перебуває наодинці зі своєю долею – “один у всьому Всесвіті”. При цьому свою долю людина повинна, з одного боку, формувати, а з іншого – гідно приймати її, терпіти, відкриваючи для себе різні, сторони страждання, долаючи його руйнівний зміст і відкриваючи творчий, синтезуючий, такий, що спонукує до нових перспектив буття.
Іноді людина хапається за поверхові риси, які абсолютизує, а потім поринає у беззмістовні вчинки та виправдовує їх, навіть усвідомлюючи, що вони абсурдні. Чим більше людина осягає, тим більше вона усвідомлює неосяжність того, що відбувається, і втрачає мужність охопити єдиною ідеєю все це багатоманіття негативно-абсурдних сторінок життя.
2. Здібності в професійній діяльності моряка, шляхи їх удосконалення
Що представляють із себе здібності взагалі?
По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні
особливості, що відрізняють одну людину від іншої.
По-друге, здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь чи діяльності багатьох діяльностей. Такі властивості, як наприклад, запальність, млявість, повільність, що безсумнівно є індивідуальними особливостями деяких людей, звичайно не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішності виконання будь-якої діяльності.
По-третє, поняття "здатність" не зводиться до тих знанням, чи навичкам, умінням, що уже вироблені в даної людини. В житті під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, що не зводяться до наявних навичок, чи умінням, знанням, але які можуть пояснювати легкість і швидкість придбання цих знань і навичок. Тобто, здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.
Здібності - це можливість, а необхідний рівень майстерності в тім чи іншій справі - це дійсність. Здібності виявляються тільки в діяльності, і притім тільки в такий діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко індивід засвоює прийоми роботи. У чому ж виражається єдність здібностей, з одного боку, і умінь, знань і навичок - з інший? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності.
Отже, здатності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, яку опановує людина, то це дає підстави говорити про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, що пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. Останнє не означає, зрозуміло, що людина взагалі не може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише те, що процес засвоєння затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також і того, що здатності можуть згодом розвитися. Тобто, обираючи професію моряка, юнак може, використовуючи ті здібності, якими володіє, пристосувати до потреб майбутньої професії. Будучи індивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам'яті, рисам характеру, емоційним властивостям. Якщо яке-небудь з цих чи якостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чи формується під впливом цих вимог, те це дає всі підстави розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здатність.
Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини - стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси - це інтереси до змісту визначеної області людської діяльності, що переростають у схильності професійно займатися цим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює діюче оволодіння прийомами і способами діяльності. Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи інший трудовій чи навчальній діяльності тісно зв'язано з пробудженням здібностей до неї і служить відправною крапкою для їхнього розвитку. "Наші бажання, - за словами Ґете, передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити". Звичайно, оптимально таке положення речей, при якому курсант дуже рано виявляє (за допомогою і допомогою дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому безпомилково визначити своє покликання. Але навіть якщо випускник піде без непохитно вираженого інтересу до професії моряка, це буде краще, ніж якщо курсант невірно і скоропально визначає свій інтерес, спираючи на чисто зовнішні ознаки "привабливості" професії: порівняно висока зарплатня, можливість виїзду за кордон тощо. У структурі здібностей деяких індивідів ці загальні якості можуть бути винятково яскраво виражені, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних здібностей, про загальні здібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностей і занять. Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. Одні професії вимагають від виконавця неабиякої уважності, інші – швидкої реакції на зміну обставин або гнучкого мислення тощо. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони зумовлені змістом самої діяльності.
В умовах певної професійної діяльності від здібностей залежить стратегія підготовки людини до роботи і динамічний аспект її виконання, але аж ніяк не успішність досягнення кінцевого результату. В масових професіях здібності, впливаючи на діяльність, не визначають її продуктивності, оскільки одні здібності можуть бути компенсовані іншими. Але існують спеціальності, якими не можна успішно оволодіти лише завдяки компенсації одних здібностей іншими. Такі професії: льотчик-випробувач, моряк, військовослужбовець, диспетчер аеропорту, оператор швидкоплинних технологічних процесів тощо пов’язані з перебуванням в екстремальних умовах, з небезпекою, великою відповідальністю, вимоги до психіки дуже великі. Здібності особистості - цілком конкретні психологічні прояви.
Здібності існують тільки в розвитку, і розвиток це здійснюється не інакше, як у процесі тієї чи іншої практичної чи теоретичної діяльності. Не в тім справа, що здібності виявляються в діяльності, а в тім, що вони створюються в цій діяльності. Розвиток здібностей, як і узагалі всякий розвиток, не протікає прямолінійно: його рушійною силою є боротьба протиріч, тому на проміжних етапах розвитку цілком можливі протиріччя між здібностями і схильностями. Але з визнання можливості таких протиріч зовсім не випливає визнання того, що схильності можуть виникати і розвиватися незалежно від чи здібностей, навпаки, здатності - незалежно від схильностей.
В останні роки багато досліджень спрямовано на досягнення оптимальних умов діяльності, раціонального співвідношення професійно-важливих якостей спеціалістів і машини як елементів загальної системи судноплавства. У межах цього напрямку сформована концепція функціонального комфорту щодо створення такого робочого стану моряка, при якому досягається відповідність засобів, умов праці, можливостей і індивідуально-психологічних особливостей людини, що зумовлює адекватну мобілізацію її здібностей. Практично усі сучасні судноплавські професії пов'язані з особливими умовами праці, що зумовлені впливом соціально-психологічних, технічних, природних та біологічних чинників, які пред'являють до моряка підвищені вимоги. На сучасних кораблях праця членів екіпажів стала переважно операторською Операторська діяльність корабельних спеціалістів розглядається як складна і напружена аналітико-синтетична робота головного мозку, яка потребує високої стійкості уваги, напруги функцій аналізаторів. Поряд з цим у моряків, особливо у тривалих плаваннях, відмічаються зміни показників, які характеризують силу процесів збудження і гальмування, їх рухомість, точність реагування на подразники, величину порогових сприймань, а також пам'яті, уваги і мислення.
Для опанування професією фахівець на судні повинний мати комплекс якостей уваги, мислення, оперативної пам'яті, стійкості до гіпоксії, перевантаженням, гіподинамії, вестибулярній стійкості і просторового орієнтування. Проблема дезорієнтації в плаванні є частиною комплексної проблеми безпеки судноплавства. Втрата просторового орієнтування – звичайна причина негативних подій, пов'язаних з людським фактором. Тобто моряку прийдеться виявити фахові здібності в несприятливих умовах. До цього треба готуватися заздалегідь, обираючи позитивну мотивацію, розвиваючи конкретні здібності.
Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать такі чинники:
1) уміння відрізнити головне від другорядного;
2) збереження внутрішнього спокою в різних ситуаціях;
3) емоційна зрілість і стійкість;
4) знання засобів впливу на події;
5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору;
6) готовність до будь-яких неочікуваних подій;
7) сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити;
8) намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності;
9) розвиток спостережливості, 10) уміння бачити перспективу життєвих подій;
11) намагання зрозуміти інших;
12) уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.
При достатньому розвитку свідомості моряк з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. Активність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших якостей, називається самовихованням. Щоб визначити завдання самовиховання, необхідно мати чітке уявлення про себе, тобто володіти самоаналізом. Здатність аналізувати і вивчати риси своєї особистості потребує вміння спостерігати за своїми переживаннями, сконцентруватися на собі і на причинах, які спричиняють різні психічні стани, конкретні дії, радість, тривогу або страх. Основними методами є самопізнання, самооцінка, самопереконання, самопорівняння, самозобов'язання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання та ін.
Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, в тому числі її спрямованості (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.
Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи. Цей метод самовиховання передбачає наявність ідеальної моделі особи і порівняння себе з цією моделлю.
Самопорівняння — це різновидність самооцінки, що полягає в порівнянні себе з фахівцями високої якості з метою перейняти у них все добре, і все те, чого не вистачає.
Самозобов'язання — це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Воно
9-09-2015, 20:10