Роль імені в житті людини

Роль імені в житті людини

Зміст

Вступ

1. Ономастика

2. Історія виникнення імен

2.4 Ім’я людини у наші дні

3. Історія виникнення прізвищ

4. Ім’я та доля

4.1 Значення та характеристика імен хлопців 5 – А класу

4.2 Характеристика по батькові хлопців

4.3 Значення та характеристика імен дівчат 5 – А класу

4.4 Характеристика по батькові дівчат

Післямова

Використана література


… взагалі без імення ніхто між людей

не буває -

Хто б не родився на світ – родовита

людина чи проста,

Кожного з них, породивши, іменням

батьки наділяють.

Гомер, Одіссея

Вступ

Ім’я… Воно стало найвірнішим другом людини. Воно міцно й нерозривно переплелося з безліччю справ людського буття.

У безкінечному ряді живих істот Людина наділена одним незвичайним правом: тільки вона має привілей вибирати наймення – собі, дітям своїм, усьому навколишньому, містам, селам, звірам, рослинам, планетам, часточкам атома. прізвище ім’я український ономастика

Ім’я має велике значення в житті кожного з нас, воно супроводжує все і всіх, мов вірний друг. Наймення людей, як і різні, зокрема географічні назви, що значною мірою утворилися саме на ґрунті імен, є, можливо, одним із найдавніших прошарків нашої рідної мови. Власні імена та назви є до того ж своєрідним довговічним дзеркалом, у якому відбиваються певні риси історії, життя й культури народу, його інтернаціональні зв’язки.

Для висвітлення багатьох загадкових або давніх фактів із життя людських наймень, для вивчення механізму створення та побутування їх, тих наймень, отож доводиться вдаватися до історії народів мало не всього світу, до соціології, культури, літератури, етнографії, мовознавства та інших наук. Ознайомлення з історією людських наймень, із їх таємницями дає багато корисного й цікавого всім тим, хто прагне знати більше й краще.

Наука про людські наймення розкриває й з’ясовує безліч малопомітних, однак важливих деталей з життя наших пращурів. Вона вказує на місце розселення давніх, інколи й невідомих за документами племен та народностей. Як живий свідок ця наука оповідає про давні звичаї та ремесла, господарство та сімейні стосунки сивої давнини.

У золоту копальню перетворюють науку про наші імена вчені-мовознавці. Досить сказати, що, якби не були нам відомі з різних документів наймення прадавніх людей, ми не знали б безлічі слів нашої мови. Не мали б уявлення про їхній повний родовід. Так, у жодному із словників давньоукраїнської мови, кажуть вчені, не зустрічаються, наприклад, такі слова, як копил, бірюк, росомаха та інші, зате як наймення чи прізвиська всі вони зафіксовані на сторінках вицвілих документів, починаючи з ХVІ сторіччя.

Наші наймення тісно переплелися також з географією, бо, як ми вже згадували, більшість її назв в основі своїй має ці ж такі наймення; з літературою й мистецтвом (тут не раз імена, прізвища й прізвиська досить вдало характеризують персонажів); із ботанікою (квітку хризантему, скажімо, названо ім’ям дівчини, а дівчину Маргариту навпаки – ім’ям квітки); з наукою й технікою; з медициною тощо.

Отже, добре було б, аби кожний з нас хоча б трохи ознайомився з історією імен, із поезією людського наймення. Ми не маємо права забути, що наше наймення – це жива нитка, яка зв’язує нас із рідним народом, із рідним краєм та його культурою, з багатьма народами планети, з нев’янучою українською трояндою – поетичною мовою.

1.

1. Ономастика

У наукових дослідженнях про мову існує спеціальний розділ, цілий напрямок лінгвістичних досліджень, присвячений іменам, назвам, найменуванням.

Цей розділ має назву ономастика . Цей термін пов’язаний з грецьким словом онома – ім’я.

Ономастика (від грецького оnomastikós – який має відношення до найменування, onoma- ім’я, назва):

1) розділ мовознавства, який вивчає особові імена, історію їх виникнення та перетворення у результаті довготривалого вживання у мові-джерелі або у зв’язку із запозиченням їх з інших мов.

2) власні імена різних типів (ономастична лексика), які у відповідності з об’єктами поділяються на антропоніміку, топоніміку, зоонімію (власні імена тварин), астронімію, космонімію (назви зон та частин Всесвіту), теонімію (імена богів) та інше.

Власні імена людей, форми по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми відносяться до розділу ономастики, який називається антропоніміка (від грецького антропос – людина).

Ономастичні дослідження допомагають виявляти шляхи міграцій та місця минулого розселення різних народів, мовні та культурні зв’язки, стародавній стан мов та їх діалектів. Топонімія дуже часто є єдиним джерелом інформації про зниклі мови та народи.

Згідно з Книгою Буття, першими отримали особові імена самі люди, відомі їм місця на землі, тварини (свійські та дикі) та відомі небесні світила. Ці об’єкти та їх імена заповнювали ономастичний простір прадавньої людини. Час спливав та цей простір розширювався, отримали імена нові типи об’єктів.

Сучасна ономастика – це комплексна наукова лінгвістична дисципліна, яка має своє коло проблем та методів. Ономастичні дослідження допомагають вивченню шляхів міграції окремих етносів, визначенню місць їх проживання, установленню більш стародавнього стану окремих мов, визначенню мовних та культурних контактів різних етносів.

2.

2. Історія виникнення імен

Офіційне найменування людини у нашій країні складається з трьох частин – це ім’я, по батькові та прізвище. Кожна з цих складових має своє значення у формуванні характеру та долі людини. Розглянемо історію виникнення та значення наших імен, по батькові та прізвищ.

Як виникли наші імена? Які джерела живили і живлять їх склад? Які процеси у найменуванні новонароджених спостерігаємо нині? Відповіді на ці питання цікавлять багатьох людей.

У давнину люди сприймали ім’я, як щось матеріальне, як невід’ємну частину людини. Вони приховували свої імена від ворогів, вважаючи, що одного знання імені достатньо для того, щоб нашкодити кому-небудь. Іноді вони писали на своїх п’ятах імена своїх ворогів, щоб під час ходіння робити зло власникам цих імен.

Система імен, що побутує в українського, російського і білоруського народів, формувалася протягом багатьох століть.

В основі багатьох українських особових імен, як відомо, вельми часто лежать різні загальновживані слова й давні назви прикмет людини, назви звірів, птахів, рослин, речей, назви річок, міст та інше. І слова ті бувають не тільки слов’янські, а й іншомовні: грецькі, латинські, східних та інших народів.

В історії особових імен вирізняються два етапи: дохристиянський період та період після прийняття християнства.

До введення християнства особові імена були прізвиськами, які давалися тій чи іншій людині через певні обставини. Ці імена-прізвиська були дуже різноманітні. Їх підказували здебільшого різні обставини родинного життя. У так званих числових іменах був майже весь числовий ряд від одного до десяти: перша дитина у сім’ї – Первак , третя – Третяк і так далі. Дуже розповсюджені були імена, які давали за кольором шкіри або волосся та за іншими зовнішніми ознаками: Біленький , Чорнявий, Великий, Головатий та інші. Окрім імен, які давалися за зовнішніми ознаками, були й такі, що привласнювалися в залежності від характеру та поведінки дитини: Безсон, Крикун, Забава. Довгоочікуваного сина називали Ждан , небажаного Неждан , Нечай , єдиний син діставав ім’я Одинець . В особових іменах дуже часто відображалася пора року, коли дитина з’явилася на світ: Зима , віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо:Береза, Лев, Орел, Сокіл та інші. Імена з негативним емоційним забарвленням давалися, як застережний захід: за уявленням наших пращурів, погані імена, такі як Горе, Захворай , оберігали дітей від дії злих сил. У дохристиянський період поряд з одноосновними іменамифункціонували і двоосновні з компонентами - слав ,- мир, - волод , - гост, - бор:Милослав , Радослав, Володимир, Всеволод, Ратибор та інші.

Після прийняття християнства увійшли у практику так звані календарні імена. Це особові імена, які давалися людям за церковним календарем, у якому вони були розподілені по всіх днях року. Християнські імена були також прізвиськами людей – греків, євреїв, римлян, єгиптян, але вони потрапили у календарі у своїх справжніх іномовних звучаннях без перекладу. Кожне з цих імен можна перекласти на нашу мову та дізнатися про його значення.

Сучасні імена дослідники поділяють на шість основних груп :

1.Візантійські християнські імена, або імена християнського календаря, запозичені разом із введенням християнства на Русі у Х ст. До візантійських імен належать, наприклад, популярні в Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна , Олена, Катерина . На українському мовному ґрунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймають як запозичені.

2.Давньоруські, або дохристиянські - Володимир , Всеволод, Ростислав, Людмила, Ждан, Горобець, Красной, Любава та інші, у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра , Надія, Любов , і окремі імена скандинавського походження , що побутували в Давній Русі , - Ігор, Олег, Ольга.

3.Імена, запозичені із західнослов’янських і південнослов’янських мов : Ванда, Ружена, Власта, Квітослава та інші.

4. Нові імена, які почали з’являтися після революції 1917 року, коли церква була відокремлена від держави і батьки здобули право дати дітям імена, що виходили за межі канонічних. Помітну групу складали імена, що відображали революційну ідеологію, нові явища суспільного життя, реалії тогочасної дійсності: Воля, Свобода, Слава, Октябрина, Кім, Тракторина та інші. Імена-неологізми поповнювалися за рахунок назв квітів: Лілія, Піонія тощо. Іменами ставали слова типу Геній, Ідеал, Ідея, Новела, Іскра та подібні. Як показує мовна практика, перевірку часом витримали далеко не всі імена-неологізми 20-х років.

5. Імена, запозичені із західноєвропейських мов, типу Альберт, Арнольд, Артур, Вільгельм, Франц, Жанна, Елеонора та подібні. Їх поширенню сприяли популярні твори зарубіжної художньої літератури, преса, радіо, кіно. Так, на честь героїнь трагедій Вільяма Шекспіра дівчаток називали Дездемоною, Джульєттою, Офелією , на честь героїні опери Джузеппе Верді «Травіата» - Віолеттою. Надмірне захоплення іншомовними іменами, характерне для 20-30-х років, уже в 40-х роках різко спадає.

6. Індивідуальні імена-новотвори, які виникають у колі тієї чи іншої родини. До таких, наприклад, можна віднести ім’я Вальжанна , згадане у творі І. Григурка «Ватерлінія».

У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованої від поколінь, але естетично відшліфованої.

Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними документальними іменами існують розмовно-побутові (скорочені, чи усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти.

Є підстави констатувати повну відсутність соціальної диференціації особових імен в Україні (однаковим набором імен користуються в родинах робітників, селян інтелігенції), інтенсивне зближення міського і сільського іменного репертуару.

Особове ім’я – це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого (разом із формою по батькові та прізвищем) здійснюється індивідуалізація, чи, як кажуть фахівці, легалізація особи. За існуючими законами в нашій країні, батьки зобов’язані зареєструвати дитину протягом трьох місяців після її народження. Зафіксована в актовій книзі і в свідоцтві про народження тричленна формула має бути точно відтворена в наступних документах особи. Порядок присвоєння імені новонародженому визначається законодавством України.

До вибору імені батькам слід ставитися з усією відповідальністю, щоб не довелося їх дітям у майбутньому порушувати питання про зміну імені в юридичному порядку.

3.

3. Історія виникнення прізвищ

Люди мали імена протягом багатьох тисячоліть. Уже не стало єгипетської, грецької, римської цивілізацій, а людина так і залишалась тільки Іваном, Жаном чи Джоном. Згодом люди помітили, що одного імені не достатньо, аби відрізняти одну людину від іншої.

Більш впевнено можна стверджувати, що в Європі зародження прізвищ почалося в Італії, в її розвинутій північній частині, у Х-ХІ століттях. А звідти прізвища стали «перебиратися» до Франції, потім в Англію та Німеччину. Статистика приблизно така. У 1312 році у Франкфурті – на – Майні (Німеччина) без прізвищ були 66% жителів міста, а в 1351 році – тільки 34%. В Англії всі громадяни отримали прізвища в ХV столітті, а в Шотландії цей процес продовжувався до ХVІІІ століття. У 1526 році датський король наказав усім дворянським родинам вигадати собі прізвища. Приблизно такі ж вказівки отримали в ХVІ столітті і шведи. Колись безлике, безпрізвищне (це означає безпам’ятне ) населення Європи нарешті стало замислюватися про своє коріння, шанувати та поважати пращурів.

На території Російської Імперії здобуття прізвищ почалось значно пізніше та продовжувалось цілих чотири сторіччя! Вважається, щ о справжні родинні імена стали з’являтися у росіян у ХV-ХVІ століттях. Не плутайте їх з родовими прізвищами бояр, котрі були відомі ще в ХІVстолітті. І , звичайно ж, у першу чергу це стосувалося дворян та купців. Величезна кількість селян до падіння кріпацтва не мали прізвищ. Існували, правда, вуличні імена, але їх ніхто не фіксував, і вони часто змінювалися. Через це в однієї родини виявлялося зразу декілька «вуличних прізвищ».

Як же виникли російські прізвища? У більшості населення Росії – це плід творчості царських чиновників. Величезна, переважно селянська держава в1861році (рік скасування кріпацтва ) стало проблемою дати населенню прізвища. І пішла писати губернія! У родинне ім’я перетворювалось батьківське ім’я або ім’я діда.

Як відомо, ім’я – індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її не обов’язково передавати своїм дітям. Чоловічі імена ще продовжують жити в наступному поколінні як форми по батькові. Прізвище–спадковенайменування, що переходить із покоління в покоління, є вирішальним при встановленні родинних зв’язків. Грамотне, з дотриманням літературних норм, реєстрування прізвищ має і соціальне, і культурно – естетичне значення.

Українські прізвища відзначаються великою різноманітністю як щодо джерел виникнення, так і щодо граматичної будови.

Відомо, що більшість українських прізвищ походить від особових імен.

Назва предмета для того, щоб стати основою прізвища, часто повинна перед цим побувати ім’ям людини. Але це не означає, що наші прізвища походять тільки від особових імен. Ми знаємо багато інших слів, що дають їм початок. Проте всі ці слова так чи інакше означають людей. Сюди відносяться перш за все найменування різних фахів людини, професій (чоботар – Чоботаренко, коваль – Ковальов, Коваль, Коваленко), звань та ступенів (піп – Попов, комісар – Комісаренко, староста – Старостин), суспільних положень (багач – Багачов, сирота – Сиротин, кулак – Кулаков). Початком багатьох прізвищ послужили, безсумнівно, прізвиська. Однак це трапилося набагато пізніше, майже у наші часи, коли «мирські» народні імена були зовсім витиснуті прийнятими церквою «календарними» і залишилися жити тільки в якості необов’язкових глузливих прізвиськ.

Таким чином можна зробити висновок, що походження прізвищ має декілька основних напрямків:

1. Прізвища, що утворилися від власних імен батьків та дідів.

2. Прізвища, що утворилися від назви роду діяльності, професії чи фаху людини.

3. Прізвища, що утворилися від назви місцевості, де народилася чи проживала людина.

4. Прізвища, що утворилися від прізвиськ людей.

5. Прізвища, що утворилися від назв церков та церковних свят.

6. Прізвища, що утворилися шляхом перекладу їх основ на іншу (часто латинську або грецьку) мову.

Сучасні прізвища українців масово почали народжуватися в період інтенсивного утворення нашої нації, коли майже все населення вже мало новітні особові імена й відвикало носити напівофіційні наймення та прізвиська, - десь між ХІ і ХІІІ сторіччями. Значна частина селянства не мала їх, однак,ще й на початку минулого століття.

Основою деяких українських прізвищ інколи ставало не батьківське, а материнське наймення. Такі матроніми одержували здебільшого позашлюбні діти.

Наші пращури охоче обирали собі прізвища, утворені від різних географічних термінів, зокрема назв сіл, міст, країв, гір, рік, озер тощо.

Безмежний ряд українських прізвищ - дитя українських назв різних професій, занять, ремесел тощо. На терені України такі найменування вживалися здавна. Однак спочатку вони були звичайними особовими, «мирськими». Прізвищами вони стали вже десь після занепаду «мирських» наймень.

Такі прізвища мають, звісно, й інші народи.

Розглянемо на прикладі прізвища Коваль (це прізвище учениць 5-А класу Олени та Ганни) відповідність його до іноземних прізвищ у таблиці.

Країна Прізвище
Україна Коваль
Росія Кузнецов
Польща Ковальський
Німеччина Шмідт
Англія Сміт
Франція Фері
Італія Фереро
Сірія Гаддао

4. Ім’я та доля

Ім’я та характер, ім’я та моральний вміст особистості, ім’я та доля людини – чи існує між такими поняттями зв’язок? Над цим питанням замислювалися ще наші пращури та відповідали на них позитивно.

Людина, її ім’я, сутність, лінія поведінки, її майбутнє нерозривно пов’язані між собою.

Ім’я ототожнюється з людиною, через нього вона усвідомлює сама себе та спілкується з навколишнім середовищем. Якщо звучання імені людини може викликати в інших людей будь-яке почуття, то це почуття буде автоматично переноситися на власника цього імені.

Можна вирізняти основні моменти впливу імені на психіку людини:

1)Підсвідоме сприйняття слова через його ритмічність, пластичність, мелодійність. Через несвідомість такого впливу від нього доволі важко буває визволитися.

2)Розповсюдженість. При цьому сила впливу імені тим більша, чим менше воно вживається.

3)Асоціації, пов’язані з іменем.

4)Образ героїв історії та культури, що мали це ім’я.

5)Конкретна суть та значення імені як слова.

Ім’я людини – це деяка матриця особистості, яка припускає певний зв'язок з навколишнім середовищем. Не можна бути достеменно впевненим, що цей зв'язок проявиться в житті людини повною мірою – дуже багато залежить від виховання людини, її особистої праці над собою; але все ж таки енергія, що міститься в людському імені, безсумнівно, буде впливати на людину та, визначивши її характер, цю енергію можна з успіхом використовувати для досягнення тих чи інших цілей.

Значення та вплив імені на конкретну людину треба розглядати невід’ємно від

Страницы: 1 2 3