Поставте себе на їхнє місце. Уявите, що ви підкорилися груповому тиску, навіть будучи переконаним, що ваше первісне судження вірно. Визнати це буде нелегко, тому що ви як би погоджуєтеся з тим, що ви - людина слабка, «ганчірка». Більше того, ви ще зізнаєтеся й у тім, що порушили інструкції експериментатора, що попередив, що ви повинні виносити свої власні судження. Отже, цілком можливо, що випробувані, що затверджували, що вони дійсно бачили те ж, що й інша група, обманювали експериментатора з метою зберегти свою особу.
Якщо ж в експерименті Еша випробувані пішли всупереч собі тільки з метою підбудуватися під групову думку, тоді у випадку приватного висловлення думок можна чекати значно меншу поступливість впливу групи.
Подібне припущення було перевірено в декількох експериментах, результати яких погодяться один з одним. Незважаючи на те що в жодному експерименті гарантія повної таємниці судження не була досягнута, проте в них простежується тенденція: чим вище ступінь приватності висловлення, тим менше конформність. Цей результат стійко повторювався поза залежністю від того, чи судили випробувані про довжину відрізків, про число ударів метронома або про цінності твору сучасного мистецтва.
Таким чином, виявляється, що тиск, спрямований на те, щоб підкорити людини судженням інших людей, мало (якщо взагалі) впливає на судження випробуваних, висловлені конфіденційно.
Змінні, що збільшують або зменшують конформність
У ситуаціях, змодельованих у дослідженні Еша, одним з вирішальних факторів, що визначають імовірність того, що думка випробуваного виявиться конформним до думки більшості, була єдність цієї більшості.
Якщо до випробуваного приєднується хоча б один «союзник», що дав правильну відповідь, то тенденція підкоритися помилковому судженню більшості різко падає. Фактично, навіть якщо єдність зруйнована не союзником, влада групи однаково серйозно слабшає. Інакше кажучи, якщо один зі членів групи теж дає неправильну відповідь, що, однак, відрізняється від помилкової відповіді більшості (у нашім прикладі він називає відрізок В, у той час як вся інша група вказує на А), та присутність ще одного «дисидента» серйозно зменшує тиск, що викликає конформне поводження, і випробуваний, досить імовірно, дасть правильна відповідь: відрізок В.
Таким чином, існування ще один інакомислячого викликає потужний ефект звільнення людини від впливу більшості. Однак якщо єдність все-таки має місце, то для досягнення максимальної конформності випробуваного вже не настільки істотно, наскільки велике буде ця більшість. Виявляється, що схильність індивіда до конформності під впливом групового тиску залишається приблизно однакової й мало залежить від того, чи складається ця одностайна більшість усього із трьох членів групи або із шістнадцяти.
Один зі способів зменшити конформність стосовно групового тиску - це підштовхнути індивіда до того, щоб він якимсь образом закріпив вірність своєму первісному судженню. Представте себе в ролі футбольного судді. Гравець забив гол, але ви не зарахували його, зафіксувавши положення поза грою на очах 50 тисяч уболівальників. Після закінчення матчу двоє бічних суддів підходять до вам і кожний з них окремо переконує вас, що офсайду не було. Яка ймовірність того, що під впливом суддів ви зміните своє первісне рішення? Зрівняєте це з іншою ситуацією, подібної з тієї, котра була створена в експерименті Еша, коли ви ще під час гри спочатку кидаєте оком на обох бічних суддів - зробили вони чи відмахування ні - і тільки після цього виносите власне судження.
Подібне порівняння було проведено в експерименті Мортона Дойча й Харольдаджерарда. Вони використовували парадигму Еша й виявили, що у випадку, коли випробувані нічим не зв'язували себе, - так само як в Еша - конформність стосовно помилкового судження більшості виявили 24,7%. Коли ж індивіди привселюдно висловили своє судження перед тим, як почули судження інших «суддів», і тим самим були змушені зберігати вірність первісному висловленню, частка «конформістів» знизилася до 5,7%.
До інших важливих факторів ставляться: по-перше, тип особистості людини й, по-друге, склад групи.
Індивіди із заниженою самооцінкою більше піддані груповому тиску, ніж індивіди, що володіють високою самооцінкою. Більше того, на самооцінку індивіда, що виконує яке-небудь завдання, у конкретній ситуації можна впливати. Так, випробувані, які вже домоглися успіху у виконанні схожого завдання (наприклад, вони правильно визначили довжину відрізка), продемонструють куди менш конформне поводження, чим ті випробувані, які уведені в експеримент без попередньої підготовки. Таким чином, якщо люди переконані, що вони зовсім (або почасти) не здатні виконати поставлену перед ними завдання, їхня схильність до конформного поводження збільшується.
Звичайно, не менш важливий і склад самої групи, що робить тиск на індивіда. Найбільш ефективне нав'язування конформного поводження досягається у випадку, коли група складається з експертів, коли члени групи окремо або спільно по тих або інших причинах значимі для індивіда або коли члени групи, знову ж окремо або спільно, по якихось параметрах «порівнянні» з індивідом (інакше кажучи, належать до одного середовища).
Результати показали, що серед індивідів, для яких членство в групі являло певну цінність, більше конформними до її норм і стандартів виявилися ті, кого переконали, що в групі їм був зроблений досить середній прийом, і менш конформними - ті, які вважали, що були прийняті в ній «по першому класі». Іншими словами, відхилятися від норм, прийнятих у групі, набагато легше вдається тому, хто почуває себе в ній упевнено й комфортно.
Якщо замість групи джерелом впливу на людину виступає інший індивід, то фактори, пов'язані з конформністю, залишаються тими ж. Тобто ми з більшою ймовірністю будемо поводитися конформне стосовно поводження або думки індивіда, якщо він схожий на нас (або важливий нам), або ж представляється нам фахівцем у якій-небудь області, або ж він є людиною, що наділена владою в даній ситуації. Приміром, установлено, що люди більшою мірою готові виконати вимогу, висловлена людиною, одягненою у форму, ніж людиною, одягненою в цивільне, навіть коли справа стосується зовсім тривіальних вказівок. В одному дослідженні пішоходів просили допомогти дріб'язком (хто скільки може) водієві, у якого минув час паркування автомобіля. Насправді, що зверталася із цим проханням жінка, була одним з експериментаторів: у тому випадку, коли вона була одягнена у форму поліцейського, що стежить за паркуванням, випробувані виконували її прохання набагато легше, чим тоді, коли на жінці був повсякденний м'ятий одяг або діловий костюм. Таким чином, усього лише зовнішній прояв влади, надійним символом якої служить форма, здатний додати проханню відтінок «легітимності» і в остаточному підсумку викликати в тих, до кого вона звернена, більше високий ступінь поступливості.
У той же час існує безліч ситуацій, коли ми поводимося конформне стосовно поводження інших саме тому, що їхнє поводження є нашим єдиним «порадником» до здійснення правильних дій. Цитата з Тербера на початку цієї глави дає нам приклад такого типу конформності. Відповідно до Леона Фестингеру, коли фізична реальність стає усе більше невизначеної, люди починають усе більше покладатися на соціальну реальність. Інакше кажучи, вони намагаються поводитися конформне стосовно поводження інших зовсім не тому, що бояться бути покараними групою, а тому, що група постачає інформацію щодо того, яких дій від них очікують.
Література
1.Левонтин Р. Людська індивідуальність: спадковість і середовище. - К, 1993.
2. Фром Е. Анатомія людської деструктивності. - К., 2002
3. Парсонс Т. Про структуру соціальної дії. - К., 2000.
4. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991
9-09-2015, 16:04