Розвиток і самоактуалізація особистості

щирі, а не тому, що нас змушують у них «вірити». Мені здається, що в цей час існує реальна, принаймні теоретично, можливість появи такого емпірично обґрунтованого світогляду.

Зухвала поведінка дітей і підлітків можна, значною мірою, уважати наслідком непевності дорослих у власній системі цінностей. У результаті, багато американських підлітків сповідають не дорослі, а підліткові цінності, які, природно, є продуктом незрілості, неуцтва й неясних потреб підлітка. Чудовою проекцією цих підліткових цінностей є ковбої, «вестерни» або вуличні банди.

На рівні саме актуалізації багато дихотомій і протиріччя дозволяються, а весь дихотомічний спосіб мислення зізнається незрілим. У саме людей, що реалізуються, спостерігається сильна тенденція до злиття егоїзму й безкорисливості в єдність більше висока, переважаюча щоденність порядку. Робота починає бути грою: покликання й професія стають тим самим. Коли борг перетворюється в задоволення, а задоволення - у виконання боргу, тоді ці два поняття перестають бути протилежностями. Вища зрілість містить у собі «дитячі» якості, і разом з тим, ми виявляємо в здорових дітей певні якості, властиві зрілому саме людині, що реалізувалася. Границя між зовнішнім і внутрішнім, між «я» і «всі інші» значною мірою стирається, і на вищому рівні розвитку особистості спостерігається їхнє взаємопроникнення. Зараз дихотомія представляється нам характерною рисою низького рівня розвитку особистості й психологічного функціонування; вона є як причиною, так і наслідком психопатології.

Одна дуже важлива особливість саме людей, що реалізується, полягає в тім, що вони схильні інтегрувати фрейдовські дихотомії й трихотомії, тобто свідомість, перед свідомість й несвідоме (як і підсвідомість, его й супер его). Менш гострим стає конфлікт між фрейдовськими «інстинктами» і захисними механізмами. Імпульси стають більше експресивними й менш контрольованими; контроль - - менш твердим, більше гнучким, у меншому ступені породжується почуттям тривоги. Супер его стає менш строгим і агресивним стосовно его. Первинні й вторинні пізнавальні процеси їм однаково доступні, і вони приблизно однаково цінують і ті, і інші (замість того, щоб таврувати первинні процеси як патологічні). Дійсно, під час пікових переживань стіни між ними валять.

Це повністю спростовує ранній підхід Фрейда, відповідно до якого ці різні сили становлять дихотомію як (а) взаємовиключні, антагоністичні, а не доповнюють один одного або сили, які співпрацюють друга із другом, і (в) різні по «якості» (одна краще, інша гірше).

Тут ми знову (у деяких випадках) говоримо про здоровий несвідомий і бажаний регрес. Більше того, ми говоримо про інтеграцію раціонального й ірраціонального. із чого треба, що ірраціональне також можна вважати чимсь здоровим, бажаним і навіть необхідним.

Здорові люди більше інтегровані й в іншому змісті. У них воля, пізнання, емоції й моторні функції менш відділені друг від друга й більше сінергичні, тобто співробітничають, а не конфліктують. Раціональні, зважені думки можуть привести до тих же самим висновкам, що й думки, породжені сліпими бажаннями. Така людина хоче й одержує задоволення від того, що для нього добре. Його спонтанні реакції так ефективні й точні, як якби вони були продумані заздалегідь. Його почуттєві й моторні реакції у великому ступені відповідають один одному. Органи почуттів у нього більш тісно взаємодіють один з одним. Більше того, він розуміє проблемність і небезпеку тих вікових раціоналістичних систем, які розташовують здатності в ієрархічному порядку, на чолі якого встає раціональність, а не інтеграція.

Це рух у напрямку концепції здорового несвідомого й здорової раціональності загострює наше усвідомлення обмеженості чисто абстрактного мислення, вербального й аналітичного мислення. Якщо ми сподіваємося дати миру повний опис, то нам необхідно звільнити місце для довербальних, невимовних, первинних процесів, для конкретно-почуттєвого, інтуїтивного й естетичного пізнання, тому що в реальності є аспекти, які можна пізнати тільки в такий спосіб. Це ставиться навіть до науки, оскільки тепер ми знаємо, що коріння творчості йдуть у нераціональне, мова неадекватна й не може бути адекватний повному опису реальності, за межами будь-якої абстрактної концепції залишається значна частина реальності, те, що ми називаємо «знанням» (яке, як правило, надзвичайно абстрактно, вербально й чітко визначене), найчастіше не дає нам побачити ті частини реальності, які залишилися за межами абстракції. Тобто воно дає нам можливість краще побачити одні речі, не дозволяючи розглянути інші. В абстрактного знання є свої плюси й свої мінуси.

Наука й утворення, які є занадто абстрактними, вербальними й «книжковими», не залишають досить місця для безпосереднього, конкретного, естетичного переживання, особливо - суб'єктивних подій усередині індивіда. Наприклад, прихильники організмизму в психології напевно погодяться з необхідністю більшої уваги до навчання мистецтвам, танцю, спорту (у грецькому дусі) і з важливістю феноменологічних спостережень.

Головною метою абстрактного, аналітичного мислення є максимально можливе спрощення - формула, діаграма, карта, креслення, схема, малюнок, певні види абстрактного живопису, У результаті росте наше панування над миром, але за це ми повинні розплачуватися нездатністю сприймати все його багатство, якщо ми не навчимося цінувати буттєве пізнання, «любовне й турботливе сприйняття», вільно дрейфуюча увага, які тільки збагачують переживання, а не збіднюють їх. У науки немає ніяких підстав не включити в себе обидва види пізнання.

Здатність більше здорових людей поринати в несвідоме й перед свідоме, цінувати й використовувати первинні процеси, замість того, щоб боятися їх, миритися з їхніми імпульсами, замість того, щоб завжди контролювати їх, уміння добровільно й безстрашно віддатися регресу, виявляється однією з основних умов творчості. Тепер ми можемо зрозуміти, чому психологічне здоров'я так тісно пов'язане з певними універсальними формами творчості (мова не йде про особливі таланти), що деякі психологи вважають їх майже синонімами.


Література

1. Адлер А. Наука жити. - К., 1997

2. Роджерс К.Р. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - К., 1994

3. Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 2002

4. Винникот Д.В. Розмова з родителями. - К., 1994

5. Боссарт А.Б. Парадокси віку або виховання. - К., 2001




9-09-2015, 16:12

Страницы: 1 2
Разделы сайта