Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними і суворо ізольованими центрами мовного процесу, задіяними ланками складного нервового процесу мовної діяльності. Дослідження Брока та Верніке сприяли появі цілої низки аналогічних тверджень, в яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, „розподілялися” між певними ділянками кори.
Але численними дослідженнями фізіологів і психологів доведено, що таке тлумачення фізіологічного підгрунтя мовної діяльності є недостатнім для її інтерпретації. [4]
Так, дослідження М.І. Жинкіна, які стосуються питання з’ясування механізму мовлення, доводять існування кількох таких механізмів. Перш ніж будувати мовленнєвий акт, ми будуємо його змістовий „кістяк" (за допомогою предметно-зображувального кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання.
Далі задіюється група механізмів, пов’язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення. До групи таких механізмів граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам’ятовування, зберігання та реалізацію характерних граматичних форм, слів, механізм переходу від одного типу конструювання до другого (трансформація), механізм розгортання елементів програми в граматичні конструкції та ін.
Крім зазначених, виокремлюються ще й механізми пошуку необхідного слова за значенням та звуковими ознаками, механізм добирання необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.
Таким чином, можна констатувати, що фізіологічне підгрунтя мовлення досить складне, воно розгортається в певній часовій послідовності. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великих півкуль головного мозку всіх складових мовленнєвого акту недоцільно.
Ці уявлення про фізіологічне підгрунтя та механізми мовлення підтверджують сучасні дослідження мовної діяльності. Значний внесок у розвиток цієї проблеми на рівні різних механізмів зробив психолог О.Р. Лурія.
2.2 Психомоторика як засіб розвитку мовлення у дітей молодшого шкільного віку
Прийнятий 1999 року Закон „Про загальну середню освіту” започаткував новий етап у реформуванні вітчизняної системи освіти - перехід на 12-річне навчання. Але саме в 2001--2002 навчальному році вчителі початкової ланки навчання розпочали системно навчати дітей 6-річного віку.
До цього часу більшість шестирічок в основному виховувалася в умовах дитячих садків, де існували свої програми виховання та навчання дітей, певний режим, а головне - навантаження (емоційне, фізичне та інтелектуальне) значно відрізнялося від навантаження у школі. До вчителів прийшли, по суті, малюки, які фізично, психологічно й емоційно відрізняються від дітей 7-річного віку, до яких звикли вчителі початкових класів. [18]
Початок навчання у школі (не тільки для дітей 6 років) - складний і відповідальний етап у житті дитини. Психологи стверджують, що діти 6 - 7 років переживають психологічну кризу, пов’язану з необхідністю адаптуватися до школи.
По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. Уперше в своєму житті дитина стає членом суспільства зі своїми обов’язками й соціально-суспільною повинністю.
По-друге, в дитини відбувається зміна провідної діяльності. Якщо до вступу її до школи основною діяльністю була гра, то в школі має бути навчальна діяльність, побудована на основі довільних зусиль дитини.
По-третє, з початком навчання гострою стає проблема стримування рухової активності, ініціативи дитини і навпаки - активізація пасивних дітей.
Ось чому з початком навчання у школі в частини непідготовлених дітей 7 - 8 років з’являються специфічні реакції: істеричні вияви, страх, підвищена слізливість, розлади мовлення тощо. А що вже казати про дітей 6 років, частина яких із різних, зокрема з економічних, причин не відвідувала дитячі заклади.
Кожному періоду дитинства відповідає свій особливий тип основної діяльності. Вікові можливості психологічного розвитку реалізуються завдяки участі малюків у тих видах діяльності, які відповідають цьому вікові.
Важливо запобігти штучному прискоренню розвитку дитини за рахунок пригнічення інших важливих аспектів виховання.
Традиційна, роками відпрацьована система знань як основна форма організації пізнавальної діяльності малоефективна щодо розвитку і навчання дітей молодшого шкільного віку в умовах класно-урочної системи школи.
Традиційний дитячий вид діяльності шестирічки - гра. Гра в малюванні, спілкуванні, музичній діяльності. Через гру можна розв’язати широкий спектр завдань загальноосвітнього та загальнолюдського значення, які стосуються усіх сфер людського життя. Саме у цьому віці відбуваються суттєві зміни в різних психічних сферах діяльності дитини. У неї формується здатність до певних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вже може підпорядковувати свою увагу вимогам вчителя, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю. Головним досягненням у розвитку дитини є те, багато психічних процесів, дій і рухів стають керованими та підконтрольними, усвідомленими. Оволодіння дитиною умінням довільно регулювати свої рухи та дії є найбільш суттєвим показником її загального розвитку і свідчить про готовність дитини до навчання в школі. [12]
Як задовольнити потребу дитини в русі, грі, допомогти їй оволодіти навчальною діяльністю, заснованій на довільних зусиллях дитини?
Як свідчить досвід роботи багатьох діячів - зняти стрес, адаптуватися до школи і повноцінно включитися у навчання дитині, крім інших спеціальних методик роботи з молодшими школярами, допомагають уроки логоритміки та введення елементів логоритміки в систему занять.
Побудова системи уроків (паралельно з основними уроками) на принципах логоритміки - поєднання гри з музикою, з вихованням чуття ритму та правильного мовлення - дасть змогу максимально індивідуалізувати навчально-виховний процес в умовах класу.
На заняттях і уроках, як правило, діти сидять. Щоб задовольнити біологічну потребу дитячого організму в рухах, слід уводити в заняття рухові ігри. Вправи в логоритміці дібрані таким чином, що мовні, музичні та зорові сигнали викликають швидкі дії. А натомість загострюється увага, формується швидка рухова реакція, розвивається спроможність вибору реакції, вміння керувати своїми діями, здатність переключатися з одного завдання на інше. Ці вправи впливають на розвиток вольової сфери дитини.
Плануючи заняття з логоритміки або з елементами логоритміки, слід брати до уваги такі вправи:
з психогімнастики
для формування уваги та розвитку пам’яті
вправи на орієнтацію у просторі
ритміко-гімнастичні вправи, які регулюють тонус м’язів та формують діафрагмальне дихання.
Використовуючи елементи логоритміки можна на уроках читання, розвитку мовлення, природознавства, фізкультури, співів. Заняття матимуть системний характер, якщо їх проводити хоча б раз на тиждень.
Найефективнішими є проведення занять інтегративного типу двома вчителями різного фаху (вчителя фізкультури чи ритміки та класного керівника).
Тільки розуміння унікальності, самоцінності, неповторності молодших школярів, усвідомлення складності цього вікового періоду для подальшого розвитку особистості допоможе забезпечити повноцінний розвиток дитини, захистити її право зростати фізично та психічно здоровою.
Кожній живій істоті притаманна властивість рухатися. Це життєво необхідна умова зв’язку будь-якого живого організму з навколишнім середовищем. Завдяки своїй діяльності людина використовує явища, предмети природи для своїх потреб.
Свідомий характер людської діяльності виявляється в її цілеспрямованому плануванні, прогнозуванні результатів, регуляції дій. Діяльність людини - цілеспрямована, свідома активність, система дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Ось чому діяльність є однією з основних категорій психологічної науки. Що ми розуміємо під дією, діяльністю?
Дії - це система рухів, предметних та розумових. Предметні - спрямовані на оволодіння предметами, явищами тощо. Розумові дії виявляються на тлі зовнішніх, предметних дій.
Діти оперують конкретними предметами, порівнюють, розкладають та об’єднують їх, знаходять зв’язки, взаємодії та взаємозалежності між ними. На цьому етапі формуються поняття, судження, які виражаються словами. [5]
Мислення - як властивість душі і як живий рух - поєднання в одному тілі. Це внутрішня дія людини, а зовнішнє її вираження - живий рух, спрямований на досягнення мети. Рух - дія або спосіб досягнення мети.
Відомо, що фізичні тіла рухаються відповідно законів механіки. Головна ж властивість живого руху - оволодіння простором дії, підкорення собі часу, опір протидії. Щоб цілеспрямовано рухатися, людині необхідно підкорити своїй волі тіло і привести його до поставленої мети.
Отже психомоторика - психічна регуляція живих рухів, дій, а отже - дзеркало мислення, почуттів та уявлень людини. Це ефективний механізм виправлення вад мовлення у дитячому віці.
Кожна людина повинна пройти свою школу практичного мислення. Вік від 5 до 8 років - коли дитина особливо чутлива до гармонійних фізичних рухів - це вік „грації", як називають його психологи, вік інтенсивного розвитку психомоторики.
У психомоторних рухах формуються елементи мислення. Якщо обмежити рухову активність дитини, то вона буде значно позбавлена практичного пізнання світу і буде відставати від однолітків у розвитку.
Психомоторні рухи - джерело зародження елементів особистої думки. Ось чому уроки логоритміки та їх елементи мають на меті допомогти вчителю розв’язати завдання пізнання світу через живий цілеспрямований рух.
На уроках логоритміки вчитель розвиває дитину.
Шляхом розвитку психомоторних дій (ритміко-гімнастичні вправи та розвиток просторових уявлень, відчуття часу, вміння відчувати своє тіло, а також уміння користуватися своїми емоціями та адекватно їх виражати);
Використання надбань культури людства.
Мова - важлива частина нашої поведінки в житті. З того, як людина розмовляє, можна зробити висновок, із ким ми маємо справу, визначити ступінь інтелігентності людини, ступінь її психічної врівноваженості, ступінь її можливої закомплексованості...
Мова - основа людського мислення. Процеси мислення розвиваються та вдосконалюються в міру того, як дитина опановує мову. З іншого боку, процес поступового опанування мови є одним їз показників нормального психічного розвитку дитини. Загальними та необхідними умовами продуктивної діяльності особистості є мова та мовлення, спілкування та увага. З одного боку, вони пронизують всю психічну діяльність людини та забезпечують можливість активного задоволення її пізнавальних та суспільних потреб, а з іншого боку - є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.
„Слово - могутній засіб відточування, виховання витончених почуттів", - так визначив В. Сухомлинський значення мовлення як джерела розумового та духовного розвитку. [11]
Психічна діяльність дитини, її повноцінний розвиток значною мірою пов’язані зі станом мовлення, якістю сприймання та розуміння словесної інформації. Під час формування мовлення можливе виникнення різних вад: дислалія, порушення фонетико-фонематичного слуху, розуміння мовлення). Виникає потреба поліпшити звукосприймання та звуковимову.
За розвитком мовленнєвої діяльності людини відповідають периферійні та центральні відділи. Недостатня сформованість моторної сторони усного мовлення (що виражається неправильною, нечіткою звуковимови) негативно впливає не тільки на якість усного усного мовлення, читання, а й на запам’ятовування мовленнєвого матеріалу, на слухово-зорове сприймання та розуміння усного мовлення, на формування внутрішнього мовлення. Сенсорний інформаційний відділ відповідає за слухові, візуальні, тактильні образи, які доповнюють, підсилюють один одного, збільшують кількість корисних сигналів, розширюють корисний простір мислення.
Психологи наполягають: для повноцінного розвитку як основи психічного розвитку людини необхідно розвивати увагу, пам’ять (особливо образну), формувати звуковимову та здатність запам’ятовувати кінестетичні відчуття. Для цього слід виробляти механізми комбінованого мовлення (сприймання та відтворення), розвиток фонетико-фонематичного слуху з опорою на графічні зображення та оральний обрис звуків, розвиток чуття ритму мовлення, розвиток діафрагмального дихання.
Активізацію діяльності мовленнєво-рухового аналізатора недостатньо пов’язувати лише з тренуванням артикуляційного апарату дитини під час промовляння звуків, складів, слів (що є основним завданням логопеда під час виправлення вад звуковимови в індивідуальних формах роботи). Для опанування мовлення дитині важливо мати сформовані моторні функції мовленнєвого апарату і здатність керувати власними рухами підготовка дитини до відтворення тонких артикуляційних рухів ефективна після опанування нею звичок наслідування грубих рухів. Чуття ритму в дитини можна сформувати шляхом наслідування дорослого та в процесі самостійного контролю власного мовлення.
Для цього виду діяльності дитина здатна вже на сьомому році життя. Головне значення педагогів - створити такі умови навчання та виховання, за яких маленький учень зміг би реалізувати свої психофізичні передумови розвитку. Засоби логоритміку за допомогою музично-ритмічних прийомів дають змогу формувати і моторику, і мовлення. [8]
Висновок
В педагогічній теорії підхід врахування психомоторного розвитку особистості в початковій школі розглядається як одна з ведучих тенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій по відношенню до кожного учня, направлена на максимальне врахування вікових та індивідуальних особливостей особистості у цілях її всебічного та гармонічного розвитку.
Питання психомоторного розвитку та розвитку мовлення молодших школярів у навчально-виховному процесі здавна цікавило педагогів. На думку вітчизняних та зарубіжних педагогів без врахування психомоторних особливостей учнів навчально-виховний процес у школі вирішити не можливо. Тому і по цей день досліджувана проблема залишається актуальною.
Застосування особливих методів впливу на окремого школяра з урахуванням його специфічних психічних та моторних особливостей вважається ефективним індивідуальним підходом.
Тоді на допомогу у вирішенні таких питань приходить ефективний підхід урахування індивідуальних психічних якостей та індивідуальних особливостей учнів, який ще раз підтверджує свою унікальність, ефективність та важливість використання у навчально-виховному процесі.
Наведений матеріал та отримані дані теоретично-педагогічного дослідження дозволяють зробити висновок про застосування вправ для розвитку психомоторних здібностей ефективно та позитивно впливає на учнів молодшого шкільного віку, як педагогічний засіб та визначають його значення для ефективності педагогічної роботи. Результати дослідження підтверджують необхідність застосування у навчальному процесі елементів психомоторно-розвиваючого навчання та особливого індивідуального підходу до різних учнів.
Науково-педагогічне дослідження підтвердило можливості та високу ефективність реалізації такого підходу до учнів в умовах загальноосвітніх шкіл.
Підводячи підсумок проведеної нами роботи можна зробити висновок:
З’ясували значення рухової діяльності у житті людини.
Охарактеризували особливості формування психомоторних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.
Визначили психомоторні аспекти навчання та виховання дітей молодшого шкільного віку.
Висвітлили фізіологічні механізми мовленнєвої діяльності.
Виявили особливості психомоторики, як засобу розвитку мовлення.
Практичне значення одержаних результатів допоможе керівникам шкіл, вихователям в організації допомоги школярам для вирішення проблем з учнями цієї вікової групи у навчально-виховному процесі. Дана робота може бути використана, як джерело детальної інформації про теоретичні основи впровадження сучасних освітніх технологій у класах з різною специфікою. Може застосовуватись під час батьківських лекторіїв та занять методичного кабінету.
Перелік використаних джерел
1. Андросян А. Активізація пізнавальної діяльності у дітей засобами музично-ігрової діяльності // Дефектологія. - 2000. - №1. - с.43 - 46.
2. Вашуленко М. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-х річного початкового навчання // Початкова освіта. - 2001. - №1. - с.11 - 15.
3. Венгер Л.А., Пилюгина З.Г., Венгер Н.Б. Воспитание сенсорной культуры ребенка. - М.: Просвещение, 1988.
4. Волкова Г.А. Логопедическая ритмика. - М.: Просвещение, 1985.
5. Динейка К. Движение, дыхание, психофизическая тренировка. - Минск: Полымя, 1982. - 143 с.
6. Дункан А. Моя жизнь. Танец будущего. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.
7. Єлісовенко Ю. Корекція неорганічних вад мовлення (з досвіду театральної педагогіки) // Дефектологія. - 2001. - №2. - с.41 - 44.
8. Життєві кризи особистості (частина друга). Розділ І. Уроки драматичної педагогіки/ Науково-методичний посібник. - К., 1998. - с.4 - 26.
9. Земзюлін Т.В. Можливості психогімнастики / Науково-методичний збірник „Школа життєвої творчості”. - К., 1995. - с.81 -84.
10. Клименко В. Шестиліток - знайомий незнайомець // Директор школи. - 2001. - №21 - 22.
11. Кулачівська С. Є., Ладивір С.О. Я - дошкільник. - К., 1996.
12. Лещенко М.П. Мороз Б. Полісенсорна основа формування мовлення в дітей з особливими потребами // Дефектологія. - 2001. - №1. - с.26 - 30.
13. Максименко С.Д. Общая психология. - „Рефлбук", 1999.
14. Максименко С.Д. Основи генетичної психології.
15. Науменко С. Особливості сприймання молодших школярів музики // Початкова школа. - 2001. - №12. - с.45 - 47.
16. Прищепа Л. Робота над розвитком мовлення молодших школярів // Початкова освіта. - 2001. - №36.
17. Чистякова М.И. Психогимнастика. - М.: Просвещение, 1990. с. -168 - 175.
18. Чумакова Л.О. Через гру до знання/ Науково-методичний посібник „Школа Життєвої творчості”. - К., 1995. - с. -126.
19. Юрова Р.А. Заняття з логоритміки у групах. - К.: НМЦСО, 2000.
9-09-2015, 16:12