Серед внутрішніх властивостей і поведінкових проявів особистості виокремлюємо її «Я-характеристики», ментальність, ціннісно-смислову, потребово-мотиваційну й когнітивну сфери, емоційно-психічні стани, локус контролю, соціально-психологічний досвід, соціальні установки, статусно-рольові характеристики, соціально-психологічну компетентність, соціальну позицію «Я-характеристики» передусім охоплюють «Я-концепцію», «Я-образ», самооцінку. Йдеться, таким чином, про відносно стійку, більш чи менш усвідомлену систему уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він вибудовує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. До пізнавальних процесів належать відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява та увага.
Соціальні контакти породжують соціальні почуття та емоції. Завдяки емоціям люди краще розуміють одне одного, глибше та об'єктивніше оцінюють стан співрозмовника й ситуацію, колективну діяльність і спілкування. Основні емоційно-психічні стани, які відчуває людина в процесі взаємодії, поділяються на власне емоції, почуття й афекти. Розвиток та вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.
На відміну від емоцій і почуттів вольові акти особистості пов'язані з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Тобто воля виражається в дії. Іноді людина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини соціальної взаємодії, а подолати самого себе в процесі цих контактів. В особистості воля проявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, витримка, що становлять первинні вольові якості, котрі визначають реальну поведінку людини за конкретної життєвої ситуації. Про вольову особистість кажуть, що вона рішуча, смілива, упевнена в собі, вірить у справу. Особливу увагу слід звернути на таку вольову якість, як віра, без якої у взаємодії та спілкуванні не обійтися, так само як не обійтися без впевненості в собі й довіри. Віра характеризує особливий стан психіки людини, що полягає в повному й беззастережному сприйнятті якихось повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, котрі надалі можуть стати основою людського «Я», визначати деякі з учинків, суджень, норм поведінки і стосунків. Третю групу якостей, що характеризують волю людини, становлять відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість, діловитість, ініціативність. Серед основних психологічних функцій волі вчені виокремлюють такі: вибір мотивів і цілей; регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації; організація психічних процесів у систему, адекватну певній людській діяльності; мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод на шляху до поставлених цілей.
Активно взаємодіючи з іншими, людина прагне досягти взаєморозуміння, з'ясувати як свої власні причини поведінки, так і партнерів у спілкуванні. У всіх цих процесах наявний мотив, тобто те, що належить самому суб'єктові поведінки. Мотив є його стійкою особистісною властивістю, яка вбирає в себе потреби, наміри щось зробити, а також спонуку до цього. Важливими за своїм мотиваційним значенням є потреби, які виступають джерелом активності людини. Завдяки їм здійснюється регулювання поведінки особистості в соціумі, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі людини. Задоволення потреб людиною є процесом присвоєння нею певної форми діяльності, зумовленої суспільним розвитком і соціальними відносинами. Серед основних потреб особистості виокремлюють такі:
· біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо);
· матеріальні (потреби в одязі, житлі і т.д.); соціальні (потреби в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні особистістю свого місця в суспільстві); духовні (потреба в пізнавальній, моральній та іншій інформації). В цілому мотивація є сукупністю причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.
Активізація діяльності є першою та найближчою формою впливу інтересу на особистість. Кількість об'єктів (предметів, явищ, видів діяльності тощо), які викликають у людини інтерес, характеризуються його об'ємом. Проте, із множини інтересів в залежності від ряду факторів, в тому числі – вікових особливостей розвитку особистості, виділяється центральний інтерес та провідні інтереси в окремих видах її діяльності. Варто відзначити неоднозначність природи професійного інтересу. Прийнято розрізняти інтереси до самого процесу діяльності, що передбачає оволодіння певними знаннями і інтереси до результатів діяльності, точніше - набуття професії. Спільними в різних класифікаціях є відповідність названих нами показників трьом компонентам інтересу: мотиваційному, пізнавальному та вольовому.
Говорячи про фактори активізації, слід враховувати що особистість - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність.
3. Значення самонавіювання в професійній діяльності моряка
Основною характеристикою навіювання вважають суттєве зниження критичності людини до інформації, яка до неї надходить, відсутність у індивіда прагнення перевірити її достовірність, необмежена довіра до її джерел. Саме ця довіра і є основою ефективності навіювання. Навіювання діє на свідомість і підсвідомість людини й саме через це воно може бути небезпечним інструментом маніпуляції поведінкою людини. Отже, навіювання, або сугестія (від лат. suggestio), — це процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаного із зниженням свідомості і критичності у сприйманні й реалізації зовнішньої інформації, з відсутністю бажання її зрозуміти, проаналізувати і оцінити, з довірою до джерела інформації. Як бачимо, зміст впливу спрямовується не на логіку індивіда, його здатності мислити, аналізувати, оцінювати, а на його готовність отримати розпорядження, наказ, пораду й діяти в потрібному напрямку. При цьому, звичайно, велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований такого ролу вплив: її здатність критично мислити, самостійно приймати рішення, мати тверді переконання, її стать, вік, емоційний стан, ступінь навіюваності тощо.
За змістом та кінцевим результатом впливу виокремлюють навіювання позитивне і негативне, етичне і неетичне. Навіювання як позитивний, етичний чинник знаходить застосування в багатьох сферах соціальних стосунків. Воно використовується як метод активізації групової діяльності — виробничої, навчальної та ін. Відомі широкі можливості застосування навіювання, зокрема гіпнозу, в медичних цілях, у психотерапії. Водночас навіювання може чинити й негативний вплив, що відбувається в тому разі, коли воно стає інструментом навмисної і безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда чи групи людей. Навіювання може здійснюватися у формі гетеросугестії (вплив зі сторони) і аутосугестії (самонавіювання).
Самонавіювання належить до свідомого саморегулювання, навіювання самому собі певних уявлень, почуттів, емоцій, тобто людина сама створює собі модель стану або дій і вводить їх у свою психіку шляхом, по-перше, виявлення недоліку, якого індивід хоче позбутися, а, по-друге, розроблення формули й методики самонавіювання.Самонавіювання можна застосовувати для викорінення будь-якоі поганої звички і для досягнення певних результатів. Наприклад, можна навіяти собі хороший настрій, цікавість, уміння комусь сподобатися.Це вміння впливати на самого себе.Такий вплив може бути довільним і мимовольним. Якщо людину мучить зубний біль і вона запевняє себе, що біль пройшов він дійсно проходить, це - довільне самонавіювання. Якщо ж, наприклад, хто-небудь, начитавшись медичних книг уявляе себе хворим, при цьому можуть з’явитися навіть деякі ознаки відповідної хвороби, то в цьому випадку ми маємо справу з мимовільним самонавіюванням. Кожна дія, емоція або думка залишають слід у нашій психіці, завдяки чому вони одержують бажання повторитися. І якщо частіше виконується будь-яка дія чи емоція то увага є довше спрямована на певну думку, і вони одержують більшу силу і бажання щоб повторитися, реалізувати.
В контексті актуальних проблем психології розвитку соціально активної особистості моряка вагоме місце належить формуванню його самосвідомості, навичок самооцінки, саморегуляції поведінки та діяльності в екстремальних умовах, які характерні для цієї професії. Феномен самосвідомості більш глибокий за своїм психологічним змістом, ніж проблема свідомості. Психологічний аспект дослідження зазначеної проблеми припускає розкриття самосвідомості як особливого процесу розвитку людської психіки, спрямованого на регулювання особистістю своїх дій на основі усвідомлення власних можливостей, емоційно-ціннісного ставлення до себе. В акт самосвідомості індивіда втягуються не лише окремі психічні процеси в різних комбінаціях, але й вся система його психічних властивостей, якостей, особливості мотивації, емоційно-почуттєвої, вольової сфери в будь-який момент. У психологічній структурі особистості моряка самосвідомість є центральною ланкою, яка характеризує рівень його професіоналізму, а отже, успішність професійної діяльності. Психічна саморегуляція грає виняткову роль у будь-якій діяльності, особливо у діяльності, пов’язаній з випробовуваннями, які стосуються досить обмеженого кола людей, які перебувають на кораблі. Рівень їхньої саморегуляції психічних станів, поведінки зумовлений насамперед ступенем розвитку їхніх вольових якостей і виступає запорукою успіху конкретного завдання. Наприклад, численні дослідження показали, що у живих організмів добові ритми активності і спокою, обмінних процесів, працездатності у постійних умовах є досить стійкими і наближаються до 24-годинної періодичності. В умовах корабельного життя спеціалісти несуть вахту за змінами, які постійно переміщуються по осі часу. Періодичні переміщення у розкладі вахт призводять до десинхронізації ритму сну і праці, що посилює сонливість, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, настрою, утоми. Самовладання як одна із складових саморегуляції проявляється в збереженні не тільки зовнішнього, а й внутрішнього спокою. У неприємній ситуації слід дотримуватися принципу: «Не хвилюватися через те, чого я змінити не можу». Дуже важливо зняти внутрішнє, емоційне напруження, яке шкодить здоров'ю, негативно позначається на поведінці людей. Самонавіювання використовують для саморегуляції психічних станів разом із цілим комплексом інших методів: переключення уваги, самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу.
Переключення уваги полягає у тому, що ви самостійно можете раптово спрямувати свою увагу з об'єкта думки, який вас хвилює, на інші об'єкти, яких у даній ситуації навіть немає, але вони можуть викликати позитивні переживання.
Самопідбадьорювання — це звернення до самого себе для того, щоб зміцнити віру в себе, вмовити не хвилюватися, повірити в успіх підготовки до роботи на флоті («Я все зможу, я всього доб'юсь», «Перебування далеко від землі мене не лякає» тощо). Можна самого себе картати («Що, став розмазнею?»; «Чого розкис?») або вдатися до самокритики у присутності інших, що набагато ефективніше.
Самопереконання — це вміння переконати себе у здатності регулювати свої настрої, почуття, вчинки; це дискусія із самим собою, наведення аргументів, доказів на користь стримування, регулювання емоцій. Важливо, щоб у моряка було сформовано почуття патріотизму, усвідомлення свого обов'язку перед іншими, перед суспільством.
Самонаказ — це наказ собі діяти у певних екстремальних ситуаціях. Так, за самонаказом: необхідно звикати до нових умов життєдіяльності, вставати вранці, коли цього робити не хочеться, виконувати розпорядження, дотримуватися режиму, дисципліни, доводити розпочату справу до кінця.
Самонавіювання побудоване на тих самих механізмах, що й самопідбадьорювання. Власне слово як подразник спрямовується на свою психіку. Ефективність самонавіювання залежить від уміння повністю відволікатися від усього стороннього і переключатися лише на зміст формул самонавіювання і відчуття того, що вони відбивають, який зміст несуть. Організм людини під виливом тривалих нервових, психічних напружень зазнає втоми. У цьому випадку йому потрібна розрядка — релаксация. Способами релаксації можуть бути наступні заходи:
1) сон, якщо можна в ситуації напруження заснути;
2) автотренінг, коли людина ніби оволодіває функціями свого організму, не підвладними свідомій регуляції (серцебиття, дихання, теплові відчуття та ін.). Завдяки тривалій, постійній регуляції фізіологічних станів знімаються небажані емоції, зайві хвилювання.
Існує багато методів, за допомогою яких індивід регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших. Серед них важливе місце належить автотренінгу. Цей психотерапевтичний метод поєднує в собі елементи самонавіювання та саморегуляції. Він допомагає управляти своїми емоціями, відновлювати сили і працездатність, знімати велике нервове напруження.
Узагальнення результатів досліджень психологів дало можливість зробити ряд висновків:
1. Діяльність моряків є однією з найскладніших суспільно значущих видів діяльності, яка висуває до особистості особливі вимоги. Особливі умови полягають в її екстремальності: високій динаміці і напруженості, в системі обмежень щодо особистості: часових, просторових, матеріальних, моральних та інших. Розроблено структуру найбільш значущих для моряка груп якостей: професійної мотивації, професійного досвіду та психічних функцій, емоційно-вольових та сенсомоторної сфери.
2. Проблема позитивного самонавіювання моряків є однією з маловивчених у психології через методологічні, інструментальні складності дослідження. Професійна самосвідомість моряків до сьогодні не була предметом ґрунтовного психологічного аналізу і являє собою один із невирішених аспектів психологічної науки та практики.
3. Структура професійної самосвідомості моряка включає такі взаємопов’язані компоненти як когнітивний, оцінний та поведінковий. Запропонований комплекс психологічних методик дає можливість проаналізувати стан їх сформованості у всіх вікових груп, посадових категорій.
4. В процесі експериментального вивчення психологічних особливостей розвитку професійної самосвідомості моряків виявлено, що на їх компоненти впливають соціально-економічні проблеми розвитку України та її флоту, процеси реорганізації, умови контрактів, міжособистісні стосунки, незадоволеність особистісних потреб в умовах контрактів, психологічна культура. Недостатньо сформованими елементами психологічної культури є рівень знань про себе, навички безконфліктного спілкування у колективі та психічної саморегуляції поведінки в складних умовах.
5. Виявлено, що з вислугою років, з віком відбуваються певні зміни у професійній самосвідомості моряків. Стався зсув в системі цінностей, відбулась трансформація у них показників зазначеної свідомості із суспільно орієнтованих на вузько особистісні; певним чином підсилилося прагнення до професійного самовдосконалення, характерною стала невпевненість у своєму професійному майбутньому.Напружує ситуацію високий рівень конкуренції на ринку праці.
6. Розроблена програма розвитку та корекції професійної самосвідомості моряків, в основу якої покладено соціально-психологічний супровід, корекцію “Я-концепції” особистості, їх психологічну підготовку. Формуючий експеримент засвідчив ефективність впливу позитивного самонавіювання разом із цілим комплексом інших методів: переключення уваги, самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу тощо для саморегуляції психічних станів.
Проведені дослідження не вичерпують всіх аспектів проблеми професійної самосвідомості моряків, а перспективними напрямками подальших досліджень можуть стати наступні аспекти: трансформація суспільної свідомості у самосвідомість моряків; вплив навчального і виховного процесів на складові професійної самосвідомості різних категорій моряків; психологічний відбір кандидатів на навчання у морехідні навчальні заклади та на роботу за контрактом.
Список використаної літератури
1. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности, Москва,1991
2. Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л. та ін.; За наук. ред. Винославської О.В.. Психологія:Навч. посіб. Київ: Фірма "ІНКОС", 2005
3. Корольчук М.С. Психофізіологія працездатності корабельних спеціалістів в екстремальних умовах. Київ: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 1996
4. Криворучко П.П. Психологічне забезпечення професійної діяльності корабельних спеціалістів у тривалому плаванні. Дисертація кандидата психологічних наук. Київ: КВГІ,1998
5. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник.: Київ, 1995
9-09-2015, 16:13