Людина, яка досягла пенсійного віку, не мусить іти на пенсію. Це дуже важливо для самоствердження – як за причинами економічного характеру, так і за психологічними та іншими причинами. Спеціалісти не рекомендують кидати роботу раптово. Досвід, вміння, знання старших стають у пригоді наступним поколінням. У зв'язку з цим соціологи рекомендують, щоб людина пенсійного віку працювала за спеціальністю якомога довше, бажано не на керівній роботі, яка вимагає швидкості прийняття рішень і величезного психічного напруження.
Функціональний вік – спосіб життя, перенесення хвороби, стресові ситуації, спричинені порушеннями нормальних взаємовідносин між людьми, кваліфікація, освіта, фізична, психічна й інтелектуальна активність чи пасивність.
Визначити календарний, демографічний чи пенсійний вік легко, а для визначення функціонального віку немає ні спеціальних тестів, ні певних критеріїв. Один з кращих способів загальмувати процес старіння – продовжувати професійну діяльність відповідно до індивідуальних, інтелектуальних і фізичних можливостей. Чим більше часу людина присвятила своїй освіті, чим вищим буде рівень її професійної кваліфікації у зрілому віці, тим повільнішими будуть темпи старіння і коротшим функціональний вік.
Люди похилого віку при правильній організації праці, при вмілому забезпеченні життєвих умов здатні досить довго бути корисними для суспільства. Доведено, що у психічно здорових людей похилого віку до 80 років не спостерігається значного зниження інтелекту. Інтелект, психомоторні здібності й здібності до навчання в старості практично не змінюються.
«Психічний стан і інтелектуальні здібності в старості залежать головним чином від двох факторів: освіти і рівня професійної кваліфікації. Чим вищий рівень освіти людини, тим краще зберігається інтелект у старості. У людей з високим рівнем освіти і широкими знаннями інтелект не тільки не зменшується, але в деякому розумінні навіть зростає. Наприклад, здатність до абстрактних і філософських суджень найкраще виявляється у людей похилого віку, особливо між 50–80 роками. Якщо в зрілому віці творча діяльність була нормою життя, то ця людина звичайно продовжує займатися нею до глибокої старості.
Кажуть, що старі люди чинять опір усьому новому (неофобія), оскільки вже не здатні сприймати нову інформацію. Це не відповідає дійсності. Механічно залучувані відомості люди старшого покоління запам'ятовують гірше, зате логічно побудований матеріал засвоюють легко – іноді навіть швидше, ніж молоді. Отже, освіченість не лімітується віком, а залежить від тренування інтелектуальних здібностей протягом усього життя. Той, хто перестав вчитися і займатися самоосвітою в 25 років, уже інтелектуально постарівся. Той, хто постійно вчиться, психічно й інтелектуально є молодим до глибокої старості.
Розумова праця дуже енергомістка. Тому літні люди не усвідомлюють, що перебуваючи під психічним навантаженням, вони швидше втомлюються і потребують частішого і довшого відпочинку. Для літніх людей треба створити режим праці і відпочинку, який відповідав би їхньому функціональному стану.
Теорії старіння. Поки що не існує єдиної теорії старіння. Вважається, що первинна основа старіння і тривалості життя генетична. За генетичною теорією, старіння і старість є останнім етапом, який завершується смертю. Ця теорія передбачає, що кожний індивід має задану тривалість життя, тобто ніби носить у собі «годинниковий механізм».
Мутаційна теорія вважає старіння наслідком перетворень усередині клітин. Мутації в клітинах відбуваються протягом усього життя, їх кількість безмежно велика. Підраховано, що за життя в хромосомах відбувається більше 100 мутацій, які мають вплив на життєво важливі внутрішньоклітинні системи. Згідно з цією теорією існує три різновиди мутацій, причому результат одного різновиду вважається старінням. Мутаційні зміни, пов'язані з процесом старіння, практично не підлягають корекції: їх можна вважати однією з можливих причин старіння на молекулярному рівні.
За автоімунною теорією старіння автоантитіла, тобто антитіла білків власного організму, можуть впливати на процес старіння клітин і навіть є причиною їх загибелі. Відомо, що існує зв'язок між утворенням антитіл і віком: формування антитіл з часом зменшується. Вірусні інфекції, які були протягом життя, можуть знижувати імунні функції клітин і зменшувати утворення захисних антитіл і тому відіграють важливу роль у процесі старіння.
Прихильники теорії виснаження вважають, що окремі органи й організм як єдине ціле постійно виснажуються (зношуються).
Теорія відпрацьованих к л іти н передбачає накопичення в клітинах відпрацьованих речовин, які заважають нормальному функціонуванню організму.
Однак спеціалісти ще не досягли згоди ні в тому, що визначає поняття «старіння» і «старість», ні в тому, що власне є першопричиною старіння. Відомо лише те, що старіння – це комплекс змін в організмі людини протягом життя, найбільш помітних якраз у похилому віці.
жінка психофізіологічний підліток старіючий
9-09-2015, 16:26