Якщо проаналізувати цей синдром глибше, ми виявимо сильну, але неусвідомлювану тенденцію до придушення. Хоча молоді люди з вираженою авторитарністю, як правило, зображують відданість і любов стосовно своїх батьків, дослідження вказують на значну придушувати ворожість. Надмірний моралізм їхнього поводження по суті своєї - реактивне формування, що приховує темні імпульси. Властивий авторитарної особистості страх перед негритянською або єврейською агресивністю - просто проекція їх власних ворожих спонукань. Обвинувачення інших груп в аморальності - зручне заміщення свого власного почуття провини. І так далі - відповідно до теорій Фрейда. Передбачається, що даний синдром заставляється вихованням у раннім дитинстві.
Важливий аспект синдрому авторитарної особистості - слабість розуміння самого себе, занепокоєння із приводу власного благополуччя в цей момент і непоінформованість щодо почуттів навколишніх. Можливо, у цьому провина батьків, що не заохочували цікавість дитини, що жорстоко карали його за порушення пристойності. Можливо, батьки проявляли стосовно дитини тільки умовну любов, що привело його до постійного остраху бути відкинутим або виявитися гірше, ніж інші. Яка б не була причина, ця непевність, недолік розуміння, нерозвинена сенситивність властива багатьом людям; саме вона є основною причиною того, що ми називаємо схильністю до забобонів, обумовленої характером.
Існування синдрому авторитарної особистості підтверджено результатами безлічі досліджень; не раз відзначався його тісний зв'язок з тоталітарною ідеологією й зі схильністю до забобонів. Це поняття, без сумніву, залишиться в історії одним з основних психологічних відкриттів століття.
Але, як відомо, жодне поняття не є остаточним і доконаним у своєму первісному формулюванні. Аналізуючи інтенсивні суперечки минулого десятиліття, потрібно звернути особливу увагу на дві основних зміни. По-перше, як ми тепер знаємо, існують люди з вираженою авторитарністю, які при цьому не демонструють ворожість стосовно етнічних меншостей. Навпаки, вони можуть бути прихильні до цих меншостей. Представник цієї категорії може заперечувати, що в негрів, євреїв, мексиканців або азіатів є якісь недоліки. І в той же час ця людина може бути не сенситивним, невпевненим і не довіряти власної інтуїції - тобто демонструвати значну виразність практично всіх змінних, що свідчать про авторитарність характеру. І, проте, він буде проявляти схильність або пристрасть до аут-групам.
Автори «Авторитарної особистості» не звернули уваги на цей феномен; ми знаємо про нього завдяки Рокичу, що полягали, що й серед людей з «ліберальними установками» чимало яскраво виражених догматиків. Представниками цього типу є комуністи, і таким чином, ми повинні брати до уваги існування «лівого авторитаризму».
Професор Стоффлер часто запитував, чому в нас так мало досліджень «забобонів стосовно забобонів». Він мав на увазі той же самий феномен: індивідів, які настільки ж ірраціональні, нетерпимі й неврівноважені, як і більшою мірою вивчені нами фанатики. Очевидно, що ми проявляємо непомірну й перебільшену упередженість, так само як непомірне й перебільшене упередження. Прийняття цього факту допомагає нам усвідомити те, що не всі авторитарні особистості - «погані хлопці». Виявляється й ти можеш бути авторитарною особистістю, навіть якщо в тебе «ангельські» установки.
Друге необхідне уточнення пов'язане з інтенсивною критикою F-Шкали (тесту, що використовується для виміру авторитарності), точніше, з горезвісною тенденцією давати одноманітні відповіді - ахіллесовою п'ятої будь-якої опитної методики.
Утруднення викликає той факт, що щораз, коли ви погоджуєтеся із твердженням в F-Шкалі, ви збільшуєте свою авторитарність. Якщо ви погоджуєтеся з тим, що «підпорядкування й повага до авторитетів - найважливіші чесноти, які потрібно прищепити дитині», ви заробляєте бал! Якщо ви погоджуєтеся з тим, що «наше життя залежить від закулісних інтриг політиків більше, ніж ми це усвідомлюємо», ви заробляєте ще один бал авторитарності. Іншими словами, всі твердження сформульовані таким чином, що згода з ними завжди означає авторитарність. Тільки якщо ви не згодні з жодним твердженням, у вас їсти шанс одержати абсолютно «демократичний» бал.
Але припустимо, що ви зовсім не авторитарні по натурі, а просто дружелюбні й люб'язні, любите погоджуватися з людьми; можливо, ви відповідаєте «так» на кожне питання, керуючись бажанням догодити експериментаторові. Можливо, ви й схильні до навіювань, але це аж ніяк не означає, що ви авторитарні.
Соціальні сили в цілому не є першорядними факторами між групових відносин. На їхній основі можна пророчити (нехай навіть і загалом) специфіку інтеграції й сегрегації, компромісів і конфліктів. Статистичний аналіз відвідуваності церкви, рівня утворення, владних структур, історичної своєрідності, урбанізації, законодавства й тому подібних факторів корисні й валідні.
У той же час, центральним предметом дослідження повинна бути особистість як фактор. Конформізм - це та пропущена ланка, що пояснює, чому, як і наскільки соціальні сили впливають на тенденцію до прийняття або дискримінації аут-груп. Як відомо, існують різні рівні конформізму в структурі особистості й різні типи конформізму. І якщо соціологічні пророкування не збуваються, це відбувається тому, що при їхній побудові не приймалися в розрахунок нонконформістські аспекти поводження.
Література
1.Майерс Д. Соціальна психологія. Інтенсивний курс. - К., 2002
2.Рубін Д., Пруітт Д., Кім С. Соціальний конфлікт. - К., 1997
3.Солсо А., Джонсон Х., Біл К. Експериментальна психологія. - К., 1996
4.Берковиц Л. Агресія. - К., 1998
9-09-2015, 16:44