За першими боязкими кроками, початими структуралістами й функціоналістами, пішло висування ряду нових підходів; концепції, що з'явилися, що нерідко суперечили один одному, здебільшого опиралися на ті уявлення про людину, який дотримувався засновник того або іншого напрямку. Одні бачили в людині істота-об'єкт, виліплена середовищем або детерміноване або своїми інстинктами, або умовами й враженнями дитинства; для інших це була істота-суб'єкт, що здатний, усвідомивши свої можливості, у будь-який момент змінити визначену йому долю; треті розглядали його як суспільну істоту, поводження якого у всіх випадках виявиться плодом його взаємодій з партнерами або із групою, до якої він належить. Одні надавали головне знання розвитку поводження, інші-емоційності, треті - мисленню.
Щоб краще зрозуміти шляхи розвитку психології наприкінці XX століття, корисно буде зробити короткий огляд внеску, внесеного кожним із цих основних її напрямків.
Біхевіористський підхід
Критика функціоналізму, як ми бачили, поклала початок розвитку біхевіоризму-напрямку, що переважає в американській психології аж до теперішнього часу. Його засновник, Дж. Б. Уотсон (J.B. Watson), проголосив в 1913 році, що психологія одержить право вважатися наукою лише після того, як вона виробить об'єктивний підхід до досліджуваних явищ.
Подібно хімікові, що вивчає плавлення якогось металу і якого цікавить тільки зміна його стану при даній температурі, психолог повинен обмежуватися описом і кількісною оцінкою форм поводження, що виникають у даній ситуації.
Запропонована Уотсоном схема S-R означає, що кожної ситуації (або стимулу-S) відповідає певне поводження (або реакція-R).
Біхевіористи вважали, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь-яку діяльність людини, а всі поняття, пов'язані зі свідомістю, варто вигнати зі сфери наукової психології. На їхню думку, наприклад, вираження «ця дитина боїться собаки» або «я закоханий у цю жінку» у науковому плані не означають нічого. Згідно біхевіористам, «усвідомлення» суб'єктом таких явищ занадто суб'єктивно й зовсім даремно для дослідника. Навпроти, об'єктивні описи («сльози й тремтіння в дитини підсилюються, коли до неї наближається собака, і слабшають при видаленні собаки», або «при зустрічі із цією жінкою серце в мене б'ється сильніше, а зіниці розширюються») дають можливість кількісно оцінити ці форми поводження й «виміряти» почуття страху або ступінь захопленості. За кілька років до цього російський фізіолог І. П. Павлов і його співробітники показали, як, наприклад, звук дзвіночка сам по собі може викликати в голодного собаки реакцію слиновиділення. Ці роботи дозволили Уотсону дати об'єктивне пояснення розвитку навичок або появі нових форм поводження в результаті утворення умовних рефлексів (обумовлювання), що підтвердило, на його думку, марність концепції свідомості. Крім того, Торндайк (Thomdike, 1911) показав, що научання в багатьох випадках може бути результатом проб і помилок при спробах тварини вирішити варту перед ним проблему. Це з'ясування взаємодій між організмом і його середовищем дозволило одному з послідовників Уотсона-Скіннеру (Skinner) - розвити далі концепції, що опираються на вчення про умовні рефлекси, і дійти висновку, що будь-яке поводження визначається своїми наслідками. Залежно від того, чи будуть ці наслідки приємна, байдужна або неприємними, тварина виявить тенденцію повторювати даний поведінковий акт, не надавати йому ніякого значення або ж уникати його повторення надалі. Таким чином, виходить, що індивідуум повністю залежить від свого середовища, і всяка воля дії, який, як йому здається, він може користуватися, - чиста ілюзія.
Література
1.Веккер Л.М. Психічні процеси. - К., 2002
2.Кликс Ф. Пробуджуюче мислення. У джерел людського інтелекту. - К., 1997
3.Робер М. Тильман Ф. Психологія індивіда й групи. - К., 1998
4. Брунер Д.С. Психология познания: за пределами непосредственной информации. – М., 1988
9-09-2015, 16:44