Узагальнення матеріалів літературних першоджерел та практики діяльності правоохоронних органів дозволяє виділити наступні закономірності функціонування злочинних груп:
1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно;
2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних і організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою;
3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.
Структура злочинних груп:
1. лідер, який очолює ієрархію "домінування — підлеглість";
2. відповідальні виконавці — керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності.
3. виконавці які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізуючи лише частину загального групового плану.
4. "опозиціонери" — ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін.
4) заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділові, що базуються на спільній злочинній діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родинних стосунків поступово зменшується, а інколи — повністю відсутнє;
5) вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відо-соблення та ізоляції. Відповідно мінімізується кількість учасників до обсягу, необ-хідного для вчинення злочинів;
6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням зло-чинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон — район — місто — область — регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.
Зазначені психологічні особливості, в тому числі й закономірності функціонування, стосуються злочинних груп загалом. Разом із тим, залежно від складу учасників та спрямованості злочинної діяльності, можна виділяти окремі різновиди злочинних груп, що матимуть свою специфіку.
1. Злочинні групи неповнолітніх і молоді
Понад 70% злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком — швидше виняток, аніж правило. Завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого соціального ото-чення, групи з антисоціальною спрямованістю, до якої він належить чи належав раніше. Не виключена різниця соціальної ролі, виконуваної в неформальній групі та при вчиненні конкретного злочину.
Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи неповнолітніх і молоді виникають, переважно, на основі неформальних груп або "груп дозвілля". Це пов'язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості їх схвалення, некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та ін.
Соціальні властивості особистості у підлітків ще тільки починають формуватися. Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї поведінки, у них може бути навіть знижена здатність до вибірковості свідомих дій. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці схильності до групування. Саме в неформальній групі підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитися як особистість.
За даними психологічних досліджень, учасників злочинних груп неповно-літніх та молоді первісно об'єднувало: сусідство по будинку — 30,4%, проживання на одній вулиці — 24,8%, спільне навчання та робота — 16%. Повнокровне спілкування з однолітками в офіційному середовищі для підлітків, які опинилися в психологічній ізоляції, змінюється дозвіллям асоціального змісту. Антисуспільна група стає референтною, завдяки чому негативний вплив її посилюється, а вікові особливості набувають викривлених форм: підвищена емоційність виявляється у нестриманості, потреба самоствердження — у брутальності, цинізмі тощо.
Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально-корисною. Вони поступо-во втрачають зв'язки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватися на їх ставлення, не цінують їх думку. Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність, нахабство, підступність (до 45% обстежених), що серед законослухняних зустрічаються значно рідше. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників, прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного способу життя — відбувається активний процес "перевиховання" (десоціалізація). Звичайно, не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт із законом, але взаємозв'язок цих явищ очевидний.
На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх і молоді можлива переорієнтація її на позитивний розвиток, але для цього необхідно створення відповідних сприятливих умов її функціонування в соціумі. У процесі переростання антисуспільної групи неповнолітніх і молоді у злочинну в ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників та підвищується ступінь їх ідентифікації з групою ("ми" на відміну від "вони"); зростає питома вага осіб із негативними соціально-моральними характеристиками (схильні до вживання алкоголю та наркотиків, раніше засуджені тощо); склад групи стає більш різнорідним за соціальним складом (учні загальноосвітніх шкіл і вищих закладів освіти, малокваліфіковані робітники, непрацюючі); учасники все більше часу проводять у місцях із кримінальним забарвленням; методи керівництва групою змінюються з демократичних на авторитарні.
2. Злочинні групи раніше засуджених
Даний різновид груп характеризується, передусім, тим, що вони спеціально створюються для вчинення злочину чи тривалої в часі злочинної діяльності. Цей процес ініціюється лідером — авторитетною особою, який відразу визначає груповий статус кожного з учасників, норми і правила поведінки в групі та її злочинну "спеціалізацію" (об'єкти злочинних домагань та засоби досягнення злочинної мети), тобто створює чітку функціонально-психологічну структуру. Завдяки цьому злочинні групи, що складаються з раніше засуджених, з самого початку свого існування стають організованими, "минаючи" попередні етапи групової динаміки.
Оскільки учасники названих груп мають злочинний досвід, відповідно, вони знайомі (особисто чи з розповідей товаришів у місцях відбування покарання) з методами оперативно-розшукової та слідчої діяльності правоохоронних органів, що дозволяє створити достатньо ефективну систему маскування та конспірації злочинних діянь, утруднює їх викриття і притягнення до кримінальної відповідальності.
Злочинні групи раніше засуджених нечисленні: вони складалися з 2-3 осіб, їх учасники понад усе ставлять безпечність діяльності, тому обмежують число причетних і уникають проникнення в групу сторонніх осіб, не знайомих за попереднім вчиненням злочинів чи за спільним відбуванням покарання. Таке має місце лише в окремих випадках, за умови необхідності участі певного "фахівця" (водій, зварювальник, службовець пошти, лікар тощо), причому вони залучаються для здійснення окремої операції і володіють мінімально необхідним обсягом інформації.
Стосунки між учасниками базуються, передусім, на спільній злочинній діяльності, а також на злодійських традиціях і звичаях; емоційна сфера спілкування є другорядною або ж зовсім відсутня. Разом із тим, культивуються афективно-імпульсивні форми індивідуальної поведінки (зухвалість, цинізм щодо оточуючих, п'янство та гуляння, оргії), що є проявом спотвореного прагнення до самоствердження, уявної вищості, зневаги до іншої особи, а також глобального конфлікту з усією системою соціальних відносин. Виразно прослідковується ідентифікація (ототожнення) особистості з групою, внаслідок чого ще більше деформуються уявлення про загальнолюдські норми і цінності. В структурі особистісних властивостей та якостей діагностується неадекватна самооцінка, акцентуйовані та психопатоподібні риси характеру, висока тривожність, імпульсивність і демонстративність, емоційна нестійкість та ін.
3. Злочинні групи розкрадачів державної чи приватної власності
Особливості формування і функціонування даних груп значною мірою подібні до вищезазначених: вони створюються досвідченим лідером, із самого початку є досить організованими і швидко еволюціонують у своєму розвитку; у них відсутні стосунки, засновані на емоційних зв'язках, а якщо такі спочатку й існують, то вони швидко заміщаються власне функціонально-діловими, зумовленими участю у групо-вих злочинах, і не поширюються на позаспільну злочинну діяльність.
Разом з тим, такі групи мають виражені специфічні відмінності. Вони полягають, передусім, у тому, що їх структура є своєрідною копією тих організацій, всередині яких вони функціонують: злочинні лідери обіймають в них вищі керівні посади, відповідальні виконавці –– керують структурними підрозділами, де працюють рядові учасники. Існуючі відносини службової залежності викорис-товуються, в тому числі, й для здійснення злочинних оборудок, тобто організатор, визначаючи можливості для вчинення злочину, пристосовується до ситуації й використовує існуючі об'єктивні умови у злочинних цілях. Переплетення виробничої і злочинної діяльності, використання посадовими особами свого службового становища надає таким групам значних переваг.
Для втягнення у групу використовуються такі прийоми, як шантажування та погроза компрометації, створення ситуації матеріальної залежності, створення труднощів у роботі в сполученні з обіцянкою допомоги, а також використання службової чи іншої залежності, прохання, умовляння, обман, і лише у надзвичайних випадках — насильство. При відмові від подальшої злочинної діяльності окремими учасниками це не спричиняє жорстких санкцій проти особи, окрім відлучення від групи та розповсюдження дискредитуючої інформації.
Характерною є також подвійна система цінностей та переконань учасників таких груп щодо власності: вони не ідентифікують себе зі злочинним світом, але при цьому ігнорують правопідзахисні соціальні цінності та надають підвищеної значимості особистому добробуту; розкрадання суспільної власності, на відміну від інших злочинів (квартирна та кишенькова крадіжка, пограбування, розбійний напад та ін.), хоча й оцінюється як протиправна дія, але не засуджується як засіб особистого збагачення.
4. Злочинні групи, що вчиняють пограбування та розбійні напади з метою заволодіння державною та приватною власністю
Кількісні параметри даних груп визначаються багатоступеневістю та багато-функціональністю планованої діяльності, необхідністю виконання досить складних операцій, використанням різноманітних спеціалізованих засобів при вчиненні злочину і т. ін., що потребує не мінімальної, яку попередніх випадках, а оптимальної чисельності групи (в середньому — 4 чол.). Їх психологічними особливостями є високий ступінь контактності учасників між собою ще до визначення спрямованості групи як злочинної. Вони формуються протягом достатньо тривалого часу (2-х і більше місяців), попередньо визначаючи стратегію і тактику дій, підшукуючи чи спеціально виготовляючи відповідне технічне оснащення, ретельно вивчаючи умови та обстановку, навіть тренуючись і набуваючи необхідні уміння та навички. Все це зумовлює високу згуртованість групи та сталість стосунків її учасників.
У таких групах існують традиції і норми поведінки, що значною мірою відображають існуючі в загальнокримінальній злочинності, але трансформуються відповідно до наявних умов. Визначена та жорстко дотримується ієрархія ролей, що, як правило, визначається внеском кожного учасника в досягнення кінцевого злочинного результату. Значна увага приділяється конспірації та маскуванню, наявні санкції, у тому числі й фізичні, за порушення існуючих правил.
5. Злочинні групи, що вчиняють насильницькі злочини
Діяльність таких груп визначається переважно ситуативно виникаючими обставинами, яким передує досить тривале попереднє знайомство, спільне прове-дення часу, збіг установок поведінки та наявність у кожного із учасників антисус-пільної спрямованості. Залучення до групи відбувається, як правило, шляхом навіювання, зараження і наслідування на яскраво вираженому емоційному тлі.
Даним групам властиві жорсткі правила і традиції, засновані на культі насильства, що зумовлює значні психологічні і фізичні санкції за порушення норм рольової поведінки, у тому числі — екстремальні. Найбільш яскраво, у порівнянні з вищезазначеними групами, виражена ідентифікація особистості з групою, внаслідок чого значною мірою деформуються уявлення про норми моралі і закону, втрачається самоконтроль, ігнорується та перестає усвідомлюватися неминучість відповідальності.
Культивується використання специфікованої атрибутики в широких межах — від жаргону до обрядів і традицій; лідерами заохочується розгнузданість, розбещеність, оргії, акти вандалізму, тобто такі афективно-імпульсивні форми поведінки, що сприяють посиленню залежності учасника від групи, а також створюють емоційний фон, який полегшує прийняття рішення про вчинення злочину.
Завдання 3.Задача
Умова: Через Н-ську митницю постійно здійснювалось перевезення наркотичних речовин. Підозри виникли відносно одного з представників зовнішньо-торгівельної організації. Підозрюваний Л., 52 років, високого зросту, слідкує за своєю зовнішністю: рідке волосся акуратно зачесане. Контролює свою поведінку. Визначено перелік речей, які постійно знаходять-ся у валізі підозрюваного під час закордонних відряджень: рушник, зубна пас-та, білизна, одеколон, електробритва, кімнатне взуття, крем для гоління, лак для волосся в аерозольній упаковці, термос, спортивний костюм, окуляри. Подальша робота виявила ґрунтовність виниклих підозр. На якій підставі?
Розв’язок: З вищенаведеного можна припустити, що причиною виник-нення підозр щодо особиє спостереження за тими речами, які громадянин Л. постійно возить за собою. А саме, можливо, що деякі його речі: зубна паста, одеколон, крем для гоління, лак для волосся та термос (всі речі, в яких могли перевозитись наркотичні речовини) не змінювали свого стану протягом всіх поїздок особи. Тобто, тюбики лишалися повними, не змінювалась зубна паста, крем для гоління, але при цьому сама особа була дуже охайною. Звідси і виникає парадокс –– не використовуються засоби гігієни, але зовнішній вигляд особи є охайним, акуратним. Тобто ці речі не використовувались за своїм прямим призначенням. В такому разі виникає питання: Для чого особі згадані речі? Таким чином, виникли підозри щодо використання оболонок згаданих речей як контейнерів для перевезення наркотичних речовин. Як вказано в умові подальша робота підтвердила ґрунтовність таких підозр.
Висновки
Розглянувши два теоретичних питання можна зробити наступні висновки.
Виділяють такі основні етапи розвитку юридичної психології:
I — описовий (з давнини до початку XIXст);
II— порівняльно-аналітичний(XIXст);
III— природничо-науковий (з початку XXст. до теперішнього часу).
Можна виділити три етапи розвитку юридичної психології в Україні:
1) кінець XVIIст. — перша половина XVIIIст. (епоха Просвіти) — перші спроби проникнути в психологію (душу) злочинця, критично осмислити психологію людей, що вершать правосуддя;
2) кінець XVIIIст. —остання чверть XIXст. —характеризується початком читання курсів із юридичній психології;
3) XXст. — початок XXIст. — оформлення юридичної психології як галузі психологічної науки і становлення її як експериментальної дисципліни.
Юридична психологія в Україні сьогодні представлена такими основними напрямами:
1) кримінальна психологія;
2) психологія процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) діяльності;
3) пенітенціарна психологія;
4) правова психологія;
5) психологія юридичної праці;
6) судово-психологічна експертиза.
Злочинна група — це неформальне антисуспільне об'єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких) —головне, заради чого існує злочинна група.
Закономірності функціонування злочинних груп:
1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності;
2) розвиток групи від простого об'єднання для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних і організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою;
3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань).
Структура злочинних груп:
1. лідер;
2. відповідальні виконавці;
3. виконавці;
4. "опозиціонери".
4) заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділові;
5) вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища;
6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон — район — місто — область — регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.
Зазначені психологічні особливості, в тому числі й закономірності функціо-нування, стосуються злочинних груп загалом. Можна виділити окремі різновиди злочинних груп, що матимуть свою специфіку:
1. Злочинні групи неповнолітніх і молоді.
2. Злочинні групи раніше засуджених.
3. Злочинні групи розкрадачів державної чи приватної власності.
4. Злочинні групи, що вчиняють пограбування та розбійні напади з метою заволодіння державною та приватною власністю.
5. Злочинні групи, що вчиняють насильницькі злочини.
Список використаної літератури
1. Бараненко Б. І. Психологія оперативно-розшукової діяльності: Навчальний посібник. –– К.: ЦУЛ, 2007. –– 272 с.
2. Бедь В. В. Юридична психологія: Навчальний посібник. –– Львів: Новий Світ-2000, 2004. –– 376 с.
3. Іванов В. М. Юридична конфліктологія: Навчальний посібник. –– К.: МАУП, 2004. –– 224 с.
4. Коновалов В. Е. Правовая психология: Учебное пособие для юристов. –– Харьков: Основа, 1990-1991. –– 198 с.
5. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. –– К.: Выща школа, 1990. –– 259 с.
6. Сабуров А. С. Юридична психологія: Навчальний посібник. –– К.: ТП Прес, 2003. –– 208 с.
7. Юридична психологія: Підручник. –– К.: КНТ, 2007. –– 360 с.
9-09-2015, 16:44