Характер психопатологічного синдрому відбиває певну глибину розладів психічної діяльності. Як показали дослідження академіка Андрія Володимировича Снежневського (1904-1987), існують закономірності динаміки психопатологічних синдромів - переходу одного синдрому в іншій, більше складний, у процесі розвитку хвороби. У найбільш легких випадках розладу психіки проявляються астенією - надмірною чутливістю до повсякденних подразників і психічних процесів. У випадку подальшого розвитку захворювання виникають афективні розлади - зміни емоційного відношення до миру й до самого себе, підвищення або зниження настрою. Прогресуючи, розладу психіки досягають рівня порушень почуттєвого сприйняття (галюцинацій) і понять, що спотворюють дійсність, і суджень (марення). Якщо надалі процес поширюється на всі сфери психічної діяльності, включаючи рухові функції, наступає глибоке порушення психіки - кататонія. Бачачи, як у процесі захворювання невротичні розлади поступово переміняються афективними, маревними, а потім, психіатр переконується в тім, що виявлені в анамнезі й у психічному статусі хворої зміни - не плід його уяви, а об'єктивно існуючі ознаки патології психічної діяльності.
Зміст і динаміка психічних розладів виявляються при безпосередньому контакті лікаря із хворим у процесі вільної, неструктурованої бесіди. Саме ця форма вивчення психічної діяльності часто зазнає критики як необ'єктивна, що дозволяє довільно витлумачувати результати спостереження. У цих критичних зауваженнях є частка істини. Однак вільна бесіда із хворим, проведена кваліфікованим психіатром, має переваги перед застосуванням стандартизованих опитувань. Вона дозволяє оперативно в процесі бесіди враховувати індивідуальні особливості пацієнта, розуміння їм змісту питань, що задаються, його емоційну реакцію на ті або інші зауваження лікаря. Психіатр значно збільшує обсяг одержуваної інформації, розташовуючи до себе хворого, користуючись різними інтонаціями голосу, мімікою й жестикуляцією, що служить природною формою комунікації для людей. Помітивши незвичайну емоційну реакцію хворого із тривогою, що пролунала в ній, підозрілістю у відношенні до навколишніх, досвідчений психіатр оперативно міняє напрямок бесіди, і це часто дозволяє виявити цілі шари раніше нерозпізнаних переживань пацієнта, що мають вирішальне значення для діагностики. Звичайно, це ставить результати обстеження в залежність від індивідуальних якостей психіатра, від його мистецтва в області психопатологічного методу, але не позбавляє останній властивостей, властивому науковому дослідженню. У свою чергу мистецтво лікаря залежить від його знання психопатології і її загальних законів, від уміння користуватися ними. Як затверджував І. П. Павлов, "якщо немає в голові ідей, то не побачиш і фактів".
Психопатологічне обстеження, з огляду на більшу складність досліджуваного предмета - психіки хворого, має й свої обмеженості. Недостатня стандартизація дані дослідження, активне втручання дослідника в психічну діяльність пацієнта, нестабільність результатів при повторних обстеженнях хворого різними фахівцями, неоднакові етичні переконання щодо припустимих границь вторгнення в інтимний духовний мир хворого - все це приводить до великої суперечливості в поглядах психіатрів різних шкіл і напрямків на ті самі проблеми психіатрії. Тому цілком природно прагнення доповнити психопатологічний метод обстеження іншими методами, що дозволяють підвищити об'єктивність і порівнянність результатів вивчення хворих, які в оптимальному варіанті могли б бути піддані математичному виміру й статистичній обробці.
Література
1.Руководство по психиатрии. //Под ред. О.В.Снежневського. В 2-х томах.— М., 1983.
2.Бухановський А.О., Кутявин Ю.О., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003
3.Коркина М. В., Лакосина Н.Д., Личко О.Є. Психіатрія: Підручник. - К., 1995
4.Руководство по психиатрии. Под ред. Г.В.Морозова. В 2-х томах.— М., 1988.
9-09-2015, 16:50