На думку Л.І.Божович, степінь психологічного благополуччядитини і гострота явищ підліткової кризи залежать від особливостейвзаємостосунків з іншими людьми, насамперед, з дорослими, від того,наскільки в спілкуванні з ними задовольняються потреби зайнятинову, "дорослу" життєву позицію і подолати зовнішні і внутрішніперепони, які заважають підлітку досягти бажаного і, насамперед,ним самим обраного зразка [6, 37].
Думка про несправедливість оточуючих викликає у підлітка почуття образи, він починає вважати себе незаслужено постраждалим, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оцінює йогодіяльність.
На наш погляд, причиною агресивної поведінки може бутинезадоволеність різних потреб підлітка. Підліток потрапляє вситуацію сильної депривації психічно і соціально важливих потреб,коли оцінка вірогідності їх задоволення падає, виникає стан досади,образи, розчарування, злості, що і позначається узагальненимпоняттям "фрустрація". Відповіддю підлітка на стан фрустрації єагресія. Існують інші зовнішні вияви фрустрації: прагнення втективід важкої ситуації, тобто від джерела фрустрації; апатія, якавиявляється в регресії поведінки. Очевидно, що ці поведінкові виявине сприяють формуванню позитивних стосунків між підлітками іоточуючими. Між ними розвиваються стійкі негативні стосунки.
О.О. Бодальов, Л.І. Криволап відзначають ускладнення сфери спілкування підлітка з дорослими, насамперед, з учителями, кожен з яких відзначається особливим стилем спілкування з учнями, манерою викладання, характером вимог, особистісними особливостями. Дослідники встановили, що "...існує досить стійка залежність між манерою поведінки, яку дозволяє собі педагог у спілкуванні з учнями, і характером переживань, які при цьому в учнів підлітків виникають... Вихователі, що різняться стилемспілкування з учнями, по різному впливають на формуванняхарактерологічних якостей підлітка" [5, 186].
Тому, ігнорування педагогом особливостей самосвідомості підлітка призводить до розвитку деформованих, негативних стосунків з педагогами, девіантної поведінки, що врешті решт відбивається на загальній незадоволеності дитини стосунками з дорослими. При цьому варто зазначити, що підліток прагне нестільки протистояти дорослим, скільки стати рівним йому. Вінпотребує уваги, розуміння дорослих. Вчителі і батьки часто неприймають нову позицію дитини. У результаті між дорослими іпідлітками зростає психологічний бар’єр, у прагненні здолати якийбагато підлітків використовує агресивні форми поведінки.
Отже, аналіз психолого педагогічної літератури, що розкриває специфіку стосунків підлітків з оточуючими, дозволяє розглядати порушення стосунків підлітків з учителями, які виявляються в апатії, неприйнятті, що є наслідком неправильного педагогічного керівництва і заподіюють шкоду особистісному розвитку учнів, як причину відхильної поведінки підлітка.
Вивчення позиції дорослих вихователів передбачає виявлення специфіки сімейних стосунків, які закладають зародки агресивної поведінки і виявляються у підлітковому віці в більш чи менш яскраво вираженій формі.
На думку Д.І.Фельдштейна, дитина одержує початкові знання про моделі агресивної поведінки в сім’ї. Так, підтвердженням цьому є висловлювання відносно особливостей ідентифікації дитини з батьками, що в подальшому оперує ним як деяким моральним ідеалом, або орієнтир розвитку особистості підлітка. Дитина часто ідентифікує себе з батьком або матір’ю [24]. За даними досліджень А.П.Купріної, Д.І.Фельдштейна умови сімейного виховання підлітків з агресивною поведінкою характеризувалися напруженістю психологічного клімату, частими конфліктами між матір’ю та батьком, в які нерідко включалися й інші члени сім’ї, неуважністю батьків до дітей. Численні батьки дотримувалися авторитарнихметодів у вихованні (гіперпротекції), застосовували фізичніпокарання. Інші батьки надавали багато свободи, не вмішуючись ужиття дітей і водночас не надавали достатньої підтримки, допомоги,часто були байдужі до їх проблем. Така взаємодія, як правило,сприяла формуванню у підлітків зневажливого ставлення до батьків,викликала почуття злості, образи, відсутність поваги. Думка батьківне є значущою для підлітків. Вони не могли мати значного впливу наїхню поведінку [20; 24].
Негативна обстановка в сім’ї була причиною того, що підготовкадо школи в більшості випадків не проводилася або носилаформальний характер і викликала неприязнь і опір. Підлітки загресивною поведінкою відзначалися неуважністю, імпульсивністю,вступали в конфлікти з учителями. Конфлікти виникали з приводувиконання навчальних завдань, успішності, порушення правилповедінки у школі, частіше на уроках. І як наслідок цих конфліктіввиникає конфлікт у сфері емоційно особистісних стосунків учнів івчителів, у сфері їх спілкування в ході педагогічної діяльності.
Зміни, що відбувалися у стосунках підлітків з батьками,знаходять відображення у віковій динаміці мотивів і змісту їхспілкування. Однак, як відомо, численні батьки не враховуютьвікових змін в особистості підлітка, вважаючи, що він – дитина іповинен слухатися батьків. Незадоволеність у спілкуванні збатьками, особливо батьком (за даними А.П.Купріної), призводитьдо розвитку протестного характеру поведінки [20, 72].
Г.М.Пікалова пояснює ускладнення, які виявляються устосунках підлітків і дорослих, протиріччями, що виникають міжпотребою пізнати самого себе і недостатнім вмінням правильноаналізувати свої особисті вияви, між рівнем домагань підлітка і йогореальним положенням у колективі, між ставленням до самого себе іставленням до нього товаришів, однолітків, дорослих. Ці ускладнення, зазвичай, виявляються у формі конфліктів, у розриві cтосунків [7, 42].
Розгляд теоретичних та експериментальних досліджень зпроблеми відносин підлітків з агресивною поведінкою із батьками,дозволяє зробити висновок про зумовленість агресивної поведінкипідлітків сімейними стосунками.
Отже, викривлене уявлення підлітка про ставлення оточуючихдо нього, закріплюючись, стають своєрідною позицією підлітка, щовизначає весь його подальший розвиток. Реагуючи агресивнимивчинками, підліток знаходить причину своїх невдач не у власнихнедоліках, а в несправедливості, недоброзичливості оточуючихлюдей. Порушення стосунків підлітка полягає в його позиції "Япоганий – всі погані", "Я хороший – всі погані", в його рухові протиі від людей.
На підставі вищевикладеного дослідження можна говорити пронеузгодженість ідеального і реального ставлень підлітків загресивною поведінкою, що призводить до неадекватності ставлення підлітка до себе, до інших, до результатів власної діяльності. Все цевикликає у підлітка негативний стан – досаду, образу, злість,обурення, гнів, лють, з виявом яких і починається формуваннямотиву агресивної поведінки. Переживання цих станів призводитьдо виникнення потреби (бажання) підлітка усунути психічнунапругу, розрядити її. Ця потреба веде до формування покиабстрактної мети: що треба зробити, щоб задовольнити бажанняпокарати того, хто образив. Виникнення наміру покарати,помститися веде до пошуку конкретного шляху і засобу досягненнянаміченої абстрактної мети. Підлітки розглядають конкретніагресивні дії, вибір яких залежить від оцінки ситуації та їхможливостей, ставлення до джерела конфлікту, установки нарозв’язання конфліктів. Пропустивши всі ці дії через "внутрішнійфільтр", підлітки переходять до формування мотиву агресивноїповедінки: формування наміру здійснити конкретну агресивну діющодо того чи іншого об’єкта, не обов’язково щодо образника. На ційстадії здійснюється вибір конкретної агресивної дії, приймаєтьсярішення. Прийняття рішення приводить до виникнення спонуканнядосягти мети. На цьому процес формування мотиву агресивноїповедінки закінчується. Його підсумком є утворення складногопсихологічного комплексу, до якого належать потреба (бажання) підлітка відреагувати на конфліктну ситуацію (наприклад, на агресіюіншої особи), спосіб і засіб цього реагування, і обґрунтування, чомуобрані саме вони. Отже, у підлітків з’являється підстава дляагресивної поведінки, яка пояснює, чому вони прийшли до розуміннянеобхідності такої поведінки (що спонукало), що вони хочуть досягти(яка мета), яким чином і, можливо, заради кого.
На думку В.А.Аверіна, А.Бандури, Л.М.Семенюк, агресивна поведінка має місце з моменту виникнення конфліктної (приспілкуванні) або фруструючої (при діяльності) ситуації, яка відіграєроль зовнішнього стимулу. Аналіз досліджень з феноменології агресіїдозволив виокремити три компоненти в структурі агресії: когнітивний, емоційний, поведінковий. Дані компоненти знаходятьвідображення в специфіці вияву агресії підлітками [1; 4; 27].
Когнітивний компонент агресії представлено в рамках зіткнення думок, бажань, інтересів, цілей між партнерами по спілкуванню, що усвідомлюється суб’єктами. Емоційний компонент виявляється у небажанні суб’єктів спілкування знайти компроміс і, як наслідок, виникнення взаємостосунків неприязні. Дії когнітивного й емоційного компонентів мають місце у поведінковому компоненті, що виявляється в неслухняності, грубій поведінці, бійках, крадіжках, наговорах, бравадах, порушенні шкільної дисципліни, хуліганських вихідках.
Детермінантами виникнення когнітивної складової агресії єпереживання образи, ображеного самолюбства, незадоволенняставленнями близьких, бажання не виявити слабких сторін своєї особистості, завоювати авторитет, прагнення довести свою повноцінність, одержати визнання.
Детермінантами виникнення емоційної складової агресії єспецифіка біологічного фундаменту особистості: нейродинамічні іпсиходинамічні якості темпераменту і деякі види акцентуаційхарактеру. Критеріальними показниками вищезазначеного параметра є емоційна чутливість і дратівливість, рівень тривожності, деякіемоції, які належать до так званого комплексу ворожості – гнів,відраза і презирство, емоція страху, образливість, запальність, зарозумілість, "єршистість" (характеризує його збудливість іконфліктність), підозрілість, нетерпимість до заперечень, непоступливість. Вони створюють схильність суб’єкта до виникненнястану конфлікту. На думку більшості вчених, найбільший внесок вагресивну поведінку вносять запальність, образливість, мстивість.
Не випадково Л.І.Бєлозерова виявила у важких підлітків переважання таких особистісних особливостей, як образливість (у 74%),впертість (у 68%), запальність (у 34%), забіякуватість (у 33%) [28, 122].
У працях А.А.Реана зазначено, що, крім збудливості, навиникнення агресивної поведінки підлітків впливає і така особливість особистості (характеру), як демонстративність. Демонстративні підлітки і юнаки постійно прагнуть чинити вплив наінших, привернути до себе увагу. Це реалізується в марнославнійповедінці, часто демонстративно. Очевидно, саме надмірне марнославство і призводить до образливості, зарозумілості, роль якихдля виникнення агресивної поведінки значна. Сукупна дія циххарактеристик зумовлює готовність людини до агресивних дій наемоційному та поведінковому рівні [26, 7].
У рамках вивчення поведінкової складової агресії необхіднозвернутися до форм її вияву. Численні зарубіжні дослідники, середних Хевітт і Дженкінс, поділяли підлітків з агресивною поведінкоюна дві групи: перша група – це підлітки з соціалізованими формамианти суспільної поведінки, для яких не характерні психічні, емоційнірозлади, а друга група – діти, що відрізняються не соціалізованоюагресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення.
Поведінкова складова агресії виявляється у підлітків приопозиції щодо дорослих. Підлітки порушують тишу, включаючиобразливі зауваження, псують суспільне майно. Необхідно відзначити, що у цьому випадку дорослим необхідно вибирати правильнупозицію – твердо, спокійно, доброзичливо прийняти спроби довестиситуацію до конфлікту; вони відразу одержують психологічнуперевагу, яка утримує підлітків від подальших експериментів.При зустрічній опозиційності дорослих виникає подальший конфлікт між дорослими і підлітками [14, 15].
Агресивна поведінка, яка виявляється у повсякденному житті у підлітків не маючи зв’язку з порушенням встановлених законодавством правил, закономірно відділяється від соціальної поведінки і серйозних деліктів. Агресивну поведінку побутового характеру зазвичай, відносять до сфери індивідуальної агресіології, вона стосується сфери конфліктів у міжособистісних стосунках і є предметом вивчення психолого педагогічної науки. Однак, яксправедливо вважає В.Н.Мясищев, у людини не можна відділитиособисту сторону проблеми від суспільної; і якщо ворожі, вузькоособисті стосунки спочатку здаються тільки особистою справою, то,накопичуючись, вони можуть трансформуватися з особистої справидо справ з кримінальної практики [23, 20].
Н.В.Алікіна вважає, що між повсякденною і злочинною агресієюприпустима аналогія тому, що агресія, як вияв природної захисноїреакції на несприятливу конфліктну ситуацію у підлітків, вдевіантній і делінквентній поведінці може займати статус своєрідноїзахисної форми поведінки, будучи викривленим способом задоволення потреб і відображаючи проблеми самореалізації [2, 9].
Численні вітчизняні і зарубіжні автори розглядають агресивнуповедінку як девіантну, відхилену від норми, виключаючи їїадаптивну функцію. На думку авторів, почуття самознищення, своєїневідповідності вимогам ставить перед вибором або на користь вимогі продовження болісних переживань самознищення, або на користьпідвищення самоповаги в поведінці, спрямованих проти цих вимог.
Підлітки частіше за все вибирають друге. У результаті й установки,і референтні групи, і поведінка підлітків стають все більш антинормативними, штовхаючи їх все далі по шляху девіації.
Агресивна поведінка розглядається як руйнівна, згубнаповедінка, що приносить фізичну і психічну шкоду. Аналіз працьряду дослідників (Л.М.Зюбін, Я.Л.Коломінський, В.Г.Степанов,Р.І.Цветкова) дозволяє припустити, що вони вважають агресіюадаптивною реакцією, яка є виявом механізму психологічногозахисту. В.Г.Степанов пише, що "агресія як вияв непристосованостідо соціального середовища чітко виявляється від 10 до 13 років [29].
Адаптаційні механізми агресії підлітків розглядалися у праціЛ.Б.Філонова. Досліджуючи поведінку підлітків "на межі агресії",автор встановив її продуктивний, природний адаптаційно дослідницький характер. Для дослідника пошук підлітком межприпустимого є закономірним явищем. Він раціональний у томувипадку, якщо не виходить за рамки дозволеного суспільством.Водночас пошук меж виявляється тією лінією, яка легко можепривести до відхилення [30, 117].
Аналіз літератури свідчить також про те, що конструктивна агресія,починаючи з раннього віку, активно сприяє адаптації. Спочатку вонавиконує сигнальну функцію, свідчить про виникнення проблемдезадаптації. З розвитком же активності дитини, вона починаєвиконувати й іншу, компенсаторну функцію, сприяючи виробленнюспособів адекватної адаптації до навколишнього середовища. На відмінувід конструктивної, деструктивна агресія не веде до адекватноїадаптації, а навпаки, виявляється в девіантній поведінці.
У контексті досліджуваної проблеми цікавою є позиціяН.Ю.Максимової, яка вважає, що відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушеннявзаємодії дитини з навколишнім світом, який поступово розвивається [22].
Агресивна поведінка, на наш погляд, є результатомпорушення стосунків підлітка з середовищем.Всім дітям властиве прагнення досягти позитивної оцінки оточуючих. Незадоволеність цією життєво важливою соціальною потребою викликає у дитини негативні емоційні переживання, штовхає її на пошук виходу з травмуючої ситуації. На думку І.Б.Котової, Д.І.Фельдштейна, Є.Н.Шиянова, правильне педагогічне керівництво забезпечує найбільш оптимальний вихід з цієї ситуації. Дорослим необхідно допомогти підлітку підвищити рівень успішності його діяльності, або знайти іншу сферу самоствердження. При відсутності правильного педагогічного керівництва стихійним виходом із ситуації, що склалася, буде закріплення у підлітків з агресивною поведінкою негативного ставлення до оточуючих. Джерелом негативних стосунків підлітків з агресивною поведінкою слугує несприятлива обстановка, що склалася навколо підлітка.
Докори з боку вчителів у недобросовісності, егоїзмові, підлості, нездатності щось зробити можуть бути причиною агресивних повторних виявів у підлітків і укріплення негативних стосунків. Під негативним ставленням підлітків з агресивною поведінкою до оточуючих ми розглядаємо емоційно ціннісне ставлення, яке виражається в антипатії, неприйнятті, що заподіює шкоду особистісному розвитку підлітка.
Отже, аналіз психолого педагогічної літератури дозволяє зробити висновок про те, що відхилення в поведінці підлітків, в тому числі й агресивні форми, кризи психічного розвитку залежать від стосунків підлітків з іншими людьми. Таким чином, агресивна поведінка є наслідком порушень системи ставлень, в якій знаходиться підліток і є викривленим видом взаємодії з оточуючими. Аналіз досліджень, які розглядають мотиви агресивної поведінки, показав, що агресивні дії підлітків виступають:
– як засіб досягнення значущої мети;
– як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованоїпотреби і переключення діяльності;
– як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації ісамоствердженні.
В дослідженні ми спиралися на розуміння агресивної поведінкипідлітків як засобу психологічного захисту, недиференційованогозахисного механізму, неконструктивного, неадекватного (у планірозв’язання проблем) поведінки. Загалом можна зробити висновокпро те, що агресивна поведінка – це, насамперед, цілеспрямована інавмисна поведінка, свідома поведінка людини.
2. Емпіричні дослідження конфліктної поведінки підлітків
2.1Методи та процедури дослідження
Для перевірки гіпотетичного положення ми використовували діагностичний інструментарій у вигляді наступних методик:
1.Методика діагностики стану агресії у підлітків Басса та Дарки.
Мета: виявити переважаючу форму агресії.
Дана методика складається з інструкції, завдання, бланка питань 75, на які потрібно відповісти "так" або "ні", бланка відповідей, ключа і 8 шкал: фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи, непряма, вербальна, негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти звичаїв і законів, роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при щонайменшому збудженні, образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії, підозрілість, почуття провини (аутоагресія).
У даній методиці питання може відноситься тільки до однієї форми агресії і всі питання формулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання. Також у даній методиці підраховується індекс ворожості й індекс агресивності.
2. Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса.
Мета: визначення переважного способу поведінки людини в конфліктних ситуаціях
Опис методики:
На ранніх етапах вивчення конфліктів широко використовувався термін "вирішення конфліктів", який має на увазі, що конфлікт можна і необхідно розв’язувати або елімінувати. Таким чином, метою вирішення конфліктів був деякий ідеальний безконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії.
Однак, останнім часом ставлення фахівців до цього аспекту дослідження конфліктів істотно змінилося. Це викликано, на думку К.Томаса, двома обставинами: усвідомленням марності зусиль з повної елімінації конфліктів, а також підтвердженням наявності позитивних функцій конфліктів. Звідси, згідно з підходом К.Томаса, наголос повинен бути перенесений з елімінування конфліктів на управління ними. Тому, автор вважає за потрібне сконцентрувати увагу на таких аспектах зміни конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є більш продуктивними або деструктивними; яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку.
Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях, К.Томас запропонував двовимірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація (пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених до конфлікту) і напористість (для якої характерний акцент на захисті власних інтересів). Відповідно цим двом вимірам, автор виділяє наступні способи регулювання конфліктів:
1) Змагання (конкуренція) як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому. Людина, що використовує стиль конкуренції, дуже активна і намагається йти до вирішення конфлікту власним шляхом. Вона не надто зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, натомість є здатною на вольові рішення.
Згідно опису К. Томаса, вона намагається в першу чергу задовольнити власні інтереси за рахунок чужих, примушуючи інших людей приймати ваше вирішення проблеми. Задля досягнення мети вона використовує свої вольові якості. Це може бути ефективним стилем в тому випадку, коли людина тримає в руках певну владу. Однак це не той стиль, який ефективно можна використовувати в спілкуванні між людьми.
Наведемо кілька прикладів випадків, коли можна використовувати стиль суперництва: - підсумок є дуже важливим для людини;
- людина має певний авторитет для прийняття рішення і є очевидним, що це рішення є найкращим;
- коли немає іншого виходу;
-людина не
9-09-2015, 17:11